Рішення

від 17.12.2012 по справі 5015/564/12 (5015/4500/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.12 справа № 5015/564/12 (5015/4500/11

за позовом: ТзОВ «Варіант-Логістик»

до відповідача: Державно територіально-галузеве об»єднання «Львівська залізниця»

за участю третіх осіб:

1. Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція;

2. Державна податкова інспекція у м.Львові

про стягнення заборгованості в розмірі 32 885, 36 грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача: Загарович З.З.- представник,довіреність в матеріалах справи;

від відповідача: Гачак І.О.- представник, довіреність в матеріалах справи;

від третіх осіб 1,2: не з'явились

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" за участю третіх осіб: Державної податкової інспекції у м.Львові та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про стягнення заборгованості в розмірі 32 885,36 грн.

У червні 2008р. ТзОВ "Варіант-Логістик" звернулося до суду з позовом до ДТГО "Львівська залізниця" про повернення безпідставно стягнутих 32 855,36грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.12.2008р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2010р., рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ТОВ "Варіант-Логістик" 32855,36грн. безпідставно стягнутих за період червень-серпень 2005р. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

31.12.2010р. Відповідач звернувся із заявою про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р. у справі №14/209 (02-4/4-14) за нововиявленими обставинами. Однак, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2011р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р. у справі №14/209 (02-4/4-14) залишено без змін, а заяву - без задоволення, у зв'язку з чим в даному випадку переглядався по суті первісний позов.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2011 року по справі №14/209 (02-4/4-14) відмовлено Відповідачу в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подачі касаційної скарги на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2011р. у справі №14/209 (02-4/4-14), а касаційну скаргу повернено скаржнику без розгляду.

30.05.2011р. постановою Верховного суду України постанову Вищого господарського суду України від 11.03.2010р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

20.07.2011р. постановою Вищого господарського суду України постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р. та рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2008р. у справі №14/209 (02-4/4-14) скасовано, а справу направлено на розгляд до Господарського суду Львівської області з моменту прийняття позовної заяви.

08.08.2011р. ухвалою Господарського суду Львівської області відмовлено у прийнятті позовної заяви ТзОВ "Варіант-Логістик"до ДТГО "Львівська залізниця" про повернення 32855,36грн. безпідставно стягнутих коштів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011р. ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.08.2011р. у справі №5015/45/11 (14/209) залишено без змін. Однак, Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2011р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011р. та ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.08.2011р. скасовано, а справу направлено до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.12.2011р. провадження у справі припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2012р. ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.12.2011р. скасовано, а матеріали справи скеровано на розгляд Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2012р. справу №5015/564/12 (5015/4500/11 (14/209) передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду. Однак, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2012р. ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.02.2012р. скасовано, а справу передано на розгляд Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.05.2012р. суддею Левицькою Н.Г. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.06.2012р.

У зв'язку з обранням судді Левицької Н.Г. суддею Львівського апеляційного адміністративного суду, проведено повторний автоматизований розподіл справи №5015/564/12 (5015/4500/11 (14/209)), внаслідок чого справу передано для розгляду судді Пазичеву В.М.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.08.2012р. у справі №5015/564/12(5015/4500/11(14/209) провадження у справі припинено.

Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2012р. у справі №5015/564/12(5015/4500/11(14/209) ухвалу від 15.08.2012р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд в господарський суд Львівської області.

Зокрема, у постанові Львівського апеляційного господарського суду у даній справі від 19.09.2012р. зазначено:

«… в основу мотивації постанови Вищого господарського суду України від 23.11.11 у даній справі була покладена та обставина, що в постанові Верховного Суду від 30.05.2010 року не зазначено, що спори по розрахунках між господарюючими суб'єктами за господарськими договорами даної категорії не підвідомчі господарським судам, а вказано, що спори щодо повернення сум ПДВ з Державного бюджету України не відносяться до компетенції господарських судів. Тому неправильне визначення способу захисту порушених права не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви.

Окрім того, в резолютивній частині вказаної постанови Вищого господарського суду зазначено зазначено, що справу слід направити на адресу Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За таких обставин, місцевий господарський суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції та нерозглянувши дану справу по суті, припинив провадження з її розгляду.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку, якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення прав чи законних інтересів особи, яка звернулась до суду відсутнє, суд має відмовити в позові.

За таких обставин, та враховуючи вищенаведені вимоги судів касаційних інстанцій, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що подаючи позов у даній справі ТзОВ "Варіант-Логістик"вважав, що Відповідачем було порушене його суб'єктивне право. При цьому, в якості підстав для задоволення позовних вимог, Позивач визначив норму ст. 1212 ЦК України.

Відтак, дана справа підлягає розгляду в Господарському суді Львівської області по суті.

Таким чином, правовідносини між сторонами виникли не з владних повноважень, а з приводу безпідставного, на думку позивача, стягнення відповідачем коштів.».

Ухвалою господарського суду Львівської області у даній справі від 08.10.2012р. прийнято справу до провадження та призначено справу на новий розгляд в судовому засіданні на 15год. 30хв. 22.10.2012р.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 22.10.2012р., 12.11.2012р., 26.11.2012р., 10.12.2012р. Строк розгляду справи продовжувався відповідно до ухвали суду від 26.11.2012р.

Представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скерована чи оголошені Учасникам процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, при оголошенні рішення був відсутній.

Протягом розгляд справи Позивачем подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; клопотання про прийняття судом до уваги інформації від 22.10.2012р. з додатком згідно опису; клопотання від 12.11.2012р. про прийняття до уваги копій документів з додатками згідно опису; клопотання про витребування документів від 23.11.2012р.; клопотання про продовження строку розгляду спору від 26.11.2012р.

З приводу клопотання про витребування у Відповідача та Третьої особи 2 документів суд зазначає наступне .

Так, Позивач обгрунтовує клопотання неможливістю, на думку останнього, застосування позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 30.05.2011р., (де зазначено, що оскільки спірна сума є сумою ПДВ, утриманою з Позивача та перерахованою до Державного Бюджету України, то така не може бути стягнутою з Відповідача на підставі ст.1212 ЦК України, оскільки не є збереженою в себе Відповідачем за рахунок Позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України), оскільки Верховним Судом України не встановлено факту перерахування спірної суми до Державного бюджету України.

Відтак, Позивач зазначає на необхідність встановлення чи вірно визначений коофіцієнт розподілу ПДВ між податковим кредитом та валовими витратами Відповідача за період з червня по серпень 2005р. та чи мало місце фактичне перерахування Відповідачем до Державного Бюджету України всіх сум ПДВ за період червень-серпень 2005р.

Крім того, Позивач зазначає, посилаючись на діючий до 31.12.2010р. Закон України «Про податок на додану вартість», щодо товарів робіт, послуг, які придбаваються платником ПДВ для використання у господарських операціях, що оподатковуються за ставкою 20% або 0%, такі суми вхідного ПДВ включаються до складу податкового кредиту такого платника, а щодо товарів, робіт, послуг, які придбаваються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що звільняються від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, такі суми вхідного ПДВ не включаються до податкового кредиту, а отже, не відшкодовуються платнику. Відтак, Позивач робить висновок, що неправомірне нарахування ПДВ на послуги, що звільнені від обкладання цим податком, призводить до безпідставного включення їх до складу податкового кредиту, а відтак, зменшується розмір відрахування до бюджету і кошти у такому випадку не потрапляють до бюджету.

З врахуванням вищенаведеного Позивач просить суд витребувати у Відповідача та Третьої особи 2 наступні документи:

- податкові декларації з ПДВ Відповідача за період червень-серпень 2005р.;

- реєстри виданих та отриманих Відповідачем податкових накладних з ПДВ за період червень-серпень 2005р.;

- довідку про коофіцієнт розподілу Відповідачем сум вхідного ПДВ між податковим кредитом та валовими витратами Відповідача;

- письмове підтвердження від ДПІ у м.Львові про те, чи вивчалося під час перевірки питання правильності визначення коофіцієнту розподілу вхідного ПДВ між податковим кредитом та валовими витратами;

- підтвердження фактичної сплати Відповідачем до Державного бюджету України ПДВ по деклараціях за спірний період (платіжні доручення).

Необхідність витребування зазначених документів Позивач обгрунтовує також тим, що: «За умови подання відповідачем та третьою особою 1 відповідних документів, ТОВ «Варіант-Логістик» самостійно, власними силами, зміг би визначити коофіцієнт розподілу «вхідного ПДВ» між податковим кредитом та валовими витратами відповідача…».

Розглянувши клопотання суд зазначає .

Відповідно до ст.111 28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі ч.2 ст.35 ГПК України, обов'язковість рішення Верховного Суду України та встановлені Верховним Судом України при перегляді господарської справи факти не можуть братися під сумнів господарським судом.

Крім того, у клопотанні Позивачем не наведено правових підстав, за яких він вправі самостійно визначати: «коофіцієнт розподілу «вхідного ПДВ» між податковим кредитом та валовими витратами відповідача». Перевірка з питань дотримання податкового законодавства Відповідачем за період з 01.01.2005р. по 31.03.2006р. (період, протягом якого, в тому числі, Відповідачем було стягнуто з рахунку Позивача спірну суму) проводилась податковим органом 20.11.2006р. (акт №140/23-0/01059900), та доказів або доводів оскарження чи скасування зазначеного акту суду не представлено і в матеріалах справи такі відсутні. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків i зборів (обов'язкових платежів), а також проведения відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.5 п.7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (діючого до 31.12.2010р.), платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно ч.7 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Крім того, відповідно до п.п.6.1, 6.6 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. N88, первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов'язковій передачі до архіву; термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затверджених Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Згідно п.п.207, 283-287, 315, 342, 344, 72Д «Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженому наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998р. N41, зазначені Позивачем документи (за період червень-серпень 2005р. та листопад 2006р.) не зберігаються більше 5-ти років (у випадку оскарження результатів перевірки податкових органів до суду - до вирішення судом справи). Станом ж на час подання клопотання (листопад 2012р.), встановлений 5-ти річний термін минув.

Крім того, в матеріалах справи відсутні, Позивачем не наведені доводи і оскарження чи судового перегляду акту №140/23-0/01059900 від 20.11.2006р. перевірки Відповідача з питань дотримання податкового законодавства.

Також, відповідно і до ст.ст.44.1, 44.3, 44.4 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством; якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

Відтак, у суду відсутні, Позивачем не наведені доводи та не подані докази можливості існування зазначених ним у клопотанні документів станом на час подання такого у Відповідача чи Третьої особи 2.

Крім того суд зазначає, що ухвалами господарського суду Львівської області у даній справі від 13.06.2012р., 19.06.2012р., 31.07.2012р. зазначені вище матеріали витребовувались судом. Згідно листа Відповідача №М-1734 від 25.07.2012р. (том.17 а.с.39), оригінали зазначених документів за 2005р. знищені по актах від 10.02.2009р. №НФ-11/329, від 07.09.2009р. №НФ-11/2137 «а» у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення клопотання Позивача.

Також, Позивач звертає увагу на те, що після постанов Верховного суду України від 29.11.2010р. та 13.12.2010р., він, враховуючи відсутність можливостей подальшого оскарження на національному рівні, був змушений звернутися до Європейського суду з прав людини зі скаргою на порушення Україною своїх міжнародних зобов'язань, зокрема ст.1 Протоколу №1 до Римської конвенції (право на мирне володіння майном). У відповідності до конвенції та прецедентної практики суду, ЄСПЛ не розглядає справи, що випливають з податкових правовідносин - це випливає з тексту ст.1 Протоколу №1, яка захищає цивільні права заявників на мирне володіння майном, крім випадків позбавлення права на майно у відповідності до закону та у суспільних інтересах (зокрема для формування таких публічних фондів, як бюджет). Відповідно, заяви, що стосуються виключно податкових правовідносин, одразу визнаються неприйнятними і справи по них не порушуються. По факту звернення позивача жодна із заяв не визнана неприйнятною, всі справам присвоєні номери і по них почалася процедурна переписка (йдеться про справи №30/161 та 10/6, обидві з яких ВГСУ не були допущені до перегляду Верховним судом України). Однак, Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що у провадженні Європейського суду з прав людини знаходиться заява (скарга) позивача, що, у відповідності до ст.79 ГПК України, могло б засвідчити наявність підстав до зупинення провадження у даній справі.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, проти позову заперечив повністю, при оголошенні рішення був відсутній.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду копію довіреності на право здійснення представництва.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні та протягом розгляду справи оглянуто оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

30.01.2003р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" та Львівською залізницею укладено договір №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів, згідно з яким Відповідач відкрив Позивачу особовий рахунок (код) №7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані послуги, а також надавав послуги за вільними (договірними) тарифами, зокрема, щодо переведення стрілок.

Предметом цього договору є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно п. 2.2 договору №753/12 від 30.01.2003 р., залізниця зобов'язалась приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласнику, подавати під завантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів.

Пунктом 3.2 договору №753/12 від 30.01.2003 р. встановлено, що у міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т. ін.

По закінченні кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну (п. 3.3 договору).

Також, 01.04.2003р. між Сторонами укладено договір №74 про подачу та збирання вагонів по ст.Чоп Львівської залізниці, розрахунки за які також здійснювалися в порядку, передбаченому договором №753/12 від 30.01.2003р.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці.

Пунктом 14 договору №74 від 01.04.2003 р. передбачено, що користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва №1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок - згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати вносяться щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу.

10.06.2005 р. між Позивачем (логістик) та Відповідачем (залізниця) була укладена угода №410 про взаємодію Львівської державної залізниці та Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС.

За цим договором Позивач проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів "Перевантаження "Логістиком".

Позивач здійснював у спірному періоді діяльність з перевалки (перевантаження вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також з митного декларування вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні. Розрахунки за всі види послуг Відповідача, проводилися в рамках договору №753/12 від 30.01.2003р. з попередньої оплати через ТехПД Львівської залізниці з використанням особового рахунку (коду) № 7584981.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, у червні-серпні 2005р. на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами Відповідач списав з особового рахунку Позивача вартість наданих послуг, нараховуючи на їх вартість податок на додану вартість в сумі 32855,36грн.

Наведене підтверджується, в тому числі , доводами Позивача (позовна заява (том.1 а.а.с.1-3, том.11 а.с.6)), виписками з банківського рахунку Позивача (том.2 а.а.с2-23), відомостями по рахунку згідно укладеного договору (том.2 а.а.с.2698), накладними на перевезення (том.11 а.а.с.78-150, том.12 а.а.с.1-150, том.13 а.а.с.1-15), податковими накладними (том.11 а.а.с.38-43), актом звіряння розрахунків з бюджетом на 31.12.2005р. (том.17 а.с.18, а.а.с.121, 126), копіями податкових декларацій Позивача з ПДВ за червень-серпень 2005р., копією книг обліку продажу товарів і послуг, копіями реєстрів отриманих та виданих податкових накладних (том.17 а.а.с.60-75); актом документальної перевірки органу ДПІ №140/23-0/01059900 від 20.11.2006 р. "Про результати виїзної планової документальної перевірки ДТГО "Львівська залізниця" (код ЄДРПОУ 01059900) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006 р." (том.17 а.а.с.121-125), зворотнім боком облікової картки платника з податку на додану вартість (том.17 а.а.с.86-94).

Крім того, Верховний Суд України, розглянувши заяву ДТГО "Львівська залізниця" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2010р. у справі № 14/209(02-4/4-14) за позовом ТзОВ "Варіант-Логістик" до ДТГО "Львівська залізниця", треті особи: ДПІ у м.Львові, Ужгородська МДПІ у Закарпатській області про повернення 32885,36грн. безпідставно стягнутих за червень-серпень 2005р. коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, у своїй Постанові від 30.05.2011р. зазначив, що оспорювана сума - 32 855 грн. 36 коп., стягнута Відповідачем з попередньої оплати Позивача

Отже, вищезазначеною Постановою Верховного Суду України, яка є чинною на час розгляду справи, встановлено факт набуття Державним бюджетом України оспорюваної суми коштів. Тому, в силу норми ст. 35 ГПК України цей факт не підлягає доведенню або спростуванню знову.

Статтею 111 28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Позивач просить стягнути з ДТГО "Львівська залізниця" безпідставно стягнутих за червень-серпень 2005р. коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуте майно (підтвердженням чого є позовна заява (том.1 а.а.с.1-3, том.11 а.с.6) та розрахунок сум безпідставно стягнутих коштів (том.11 а.а.с.12-20)).

Представник Відповідача не заперечує факту надання Позивачеві послуг у червні-серпні 2005р. та факту списання крім вартості наданих послуг також суми податку на додану вартість в розмірі 32855,36грн., однак вважає таке списання правомірним.

Пунктом 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Відповідно до п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000р., у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не вимагає згоди від платника в будь-якій формі на нарахування та списання податку на додану вартість.

Відповідно до ст.3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. П. 6.1. Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Згідно п.5.15 вказаного закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про транзит вантажів", транзит вантажів - це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Транзитні послуги (роботи) - безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Згідно ст.7 Закону України "Про транзит вантажів", транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому, договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про транзит вантажів", тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, для забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з відповідними послугами (роботами) у суміжних державах. Розрахунки між вантажовласниками та іншими учасниками транзиту здійснюються у порядку, визначеному цими договорами (контрактами), згідно з якими вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги (роботи) з їх надавачами (виконавцями), після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України як оплата цих послуг (робіт).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, договори (контракти) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод щодо транзиту вантажів у відповідності до вимог ст. 7 Закону України "Про транзит вантажів" між сторонами не укладались. З долучених до матеріалів справи документів, зокрема відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, ВМД, залізничних накладних, не вбачається факту замовлення Позивачем у Відповідача послуг з транзиту вантажу, надання Відповідачем транзитних послуг. При проведенні Позивачем оплати наданих Відповідачем послуг, не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів.

Представник Позивача зазначив, що вказана плата стягувалась як плата за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів в рамках договору №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 30.01.2003 р. Вказаний договір укладений у відповідності до вимог Статуту залізниць України. Згідно ст. 4 Статуту залізниць України, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Таким чином, плата за подачу та забирання вагонів передбачена у документах, які регулюють внутрішні вантажні перевезення, а тому вони не можуть встановлювати особливостей при нарахуванні плати за транзит вантажів.

Сума нарахованого Відповідачем податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України відповідно до ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". На суму сплаченого податку на додану вартість Відповідач надав Позивачу податкові накладні. У зв'язку з цим, відповідно до п.п.7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у Позивача виникло право на формування податкового кредиту. Доказів невключення податку на додану вартість до податкового кредиту Позивачем суду не надано. Таким чином, Позивач не був позбавлений права отримати відшкодування спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування вищезазначена сума податку, не подано.

Як вбачається з витягу акту органу ДПІ №140/23-0/01059900 від 20.11.2006 р. "Про результати виїзної планової документальної перевірки ДТГО "Львівська залізниця" (код ЄДРПОУ 01059900) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006р.", порушень Відповідачем податкового законодавства, в тому числі правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, не виявлено.

Крім того, підтвердженням вищенаведеного є також дані відомостей по рахунку згідно укладеного договору (том.2 а.а.с.2698), податкових накладних (том.11 а.а.с.38-43), акту звіряння розрахунків з бюджетом на 31.12.2005р. (том.17 а.с.18, а.а.с.121, 126), податкових декларацій Позивача з ПДВ за червень-серпень 2005р., книг обліку продажу товарів і послуг, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних (том.17 а.а.с.60-75); зворотнього боку облікової картки платника з податку на додану вартість (том.17 а.а.с.86-94).

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Верховний Суд України у постанові від 29.11.2010р. дійшов висновку, що спірна сума не може вважатися отриманою Відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою у себе за рахунок Відповідача, оскільки набувачем є Державний бюджет України.

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до вимог ст.ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Спірна сума є податком на додану вартість, яка утримана Відповідачем та перерахована до Державного бюджету України. Тому така сума податку не може вважатися отриманою Відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок Позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

Отже, посилання Позивача на ст.1212-1214 ЦК України є безпідставними.

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у постанові Львівського апеляційного господарського суду у даній справі від 19.09.2012р. (якою скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 15.08.2012р. про припинення провадження у справі, а справу направлено на новий розгляд в господарський суд Львівської області), що в основу мотивації постанови Вищого господарського суду України від 23.11.2011р. у даній справі була покладена та обставина, що в постанові Верховного Суду від 30.05.2010р. не зазначено, що спори по розрахунках між господарюючими суб'єктами за господарськими договорами даної категорії не підвідомчі господарським судам, а вказано, що спори щодо повернення сум ПДВ з Державного бюджету України не відносяться до компетенції господарських судів . Тому неправильне визначення способу захисту порушених права не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви.

Окрім того, в резолютивній частині вказаної постанови Вищого господарського суду від 23.11.2011р. зазначено зазначено, що справу слід направити на адресу Господарського суду Львівської області для розгляду по суті .

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як зазначено у постанові апеляційної інстанції від 19.09.2012р., місцевий господарський суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції та нерозглянувши дану справу по суті, припинив провадження з її розгляду.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі наведені вище доводи мотивувальної частини рішення, аналізуючи характер договірних правовідносин Сторін, суд зазначає, і аналогічна позиція викладена також в постанові апеляційної інстанції від 19.09.2012р., що правовідносини між сторонами виникли не з владних повноважень, а з приводу безпідставного, на думку Позивача, стягнення Відповідачем коштів; беручи до уваги вищенаведене, в тому числі позовну заяву, суд зазначає, що подаючи позов у даній справі ТзОВ "Варіант-Логістик" вважав, що Відповідачем було порушене його суб'єктивне право, при цьому, в якості підстав для задоволення позовних вимог, Позивач визначив норму ст.1212 ЦК України.

З огляду на наведене, суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у постаноі апеляційної інстанції від 19.09.2012р., що у випадку, якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення прав чи законних інтересів особи, яка звернулась до суду відсутнє, суд має відмовити в позові.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши матеріали справи, наявні докази, надавши їм оцінку, враховуючи вищенаведене, в тому числі встановлене і Верховним Судом України у постанові від 29.11.2010р., беручи до уваги встановлені Верховним Судом України та доведені матеріалами справи висновки щодо перерахування спірних суд до Державного бюджету України (доказів ж невключення податку на додану вартість до податкового кредиту Позивачем суду не надано) та те, що спірна сума є податком на додану вартість, яка утримана Відповідачем та перерахована до Державного бюджету України, тому така сума податку не може вважатися отриманою Відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок Позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України, а відтак висновки, що посилання Позивача на ст.1212-1214 ЦК України є безпідставними, враховуючи також те, що матеріалами справи не доведено факту замовлення Позивачем у Відповідача послуг з транзиту вантажу, надання Відповідачем транзитних послуг, а при проведенні Позивачем оплати наданих Відповідачем послуг, не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів; беручи до уваги висновки суду, що плата за подачу та забирання вагонів передбачена у документах, які регулюють внутрішні вантажні перевезення, а тому вони не можуть встановлювати особливостей при нарахуванні плати за транзит вантажів; враховуючи також обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права та характер правовідносин Сторін; враховуючи також те, що справа скерована постановою Вищого господарського суду від 23.11.2011р. для розгляду по суті, про що і зазначено в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2012р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що Позивач не був позбавлений права отримати відшкодування спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування вищезазначена сума податку, не подано.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

17.12.2012 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 24.12.2012р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.