Постанова

від 09.04.2013 по справі 2а-1670/7879/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 р. Справа № 2а-1670/7879/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-4" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2013р. по справі № 2а-1670/7879/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-4"

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "ПМК-4", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив суд визнати протиправними дії Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемними правочинів, укладених між суб'єктами господарювання товариством з обмеженою відповідальністю «ПМК-4» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.11.2011р. по 30.09.2012р. Зобов'язати Гадяцьку міжрайонну державну податкову інспекцію скасувати Акт виїзної позапланової документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-4» ( код ЄДРПОУ 32387271, м. Гадяч, вул. Лохвицька,34) від 12.10.2012р. N 434/22-32387271 в частині визнання нікчемними правочинів між ТОВ«ПМК-4» та ФОП ОСОБА_1

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2013р. по справі № 2а-1670/7879/12 позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, є юридичною особою та перебуває на обліку в Гадяцькій міжрайонній державній податковій інспекції Полтавської області Державної податкової служби як платник податків.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

З матеріалів справи слідує, що у період з 10.10.2012 р. по 12.10.2012 р. працівниками Гадяцької МДПІ згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України на підставі направлення від 10.10.2012 р. №354 та наказу Гадяцької МДПІ від 09.10.2012 р. №467 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "ПМК - 4" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2011 р. по 30.09.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом від 12.10.2012 р. №434/22/32387271 (а.с.10-37).

У вказаному акті перевірки контролюючим органом відображено висновок про те, що відповідно до ст. 202, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ПП ОСОБА_1 та ТОВ "ПМК - 4" мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків та призвело до нанесення збитків державі у вигляді несплати відповідних податків. Також порушено п.44.1 ст.44, пп.14.1.159 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Позивач, не погоджуючись з діями Гадяцької МДПІ щодо визнання нікчемними правочинів, укладених між ТОВ «ПМК-4» та ФОП ОСОБА_1 за період з 01.11.2011р. по 30.09.2012р. на загальну суму 365453,00 грн., в порядку ст.86 Податкового кодексу України направив заперечення до акту перевірки.

За результатами розгляду заперечень Гадяцька МДПІ листом від 26.10.2012р. № 2824\10\22-049 повідомила позивача про те, що висновок, викладений в акті перевірки за№ 434\22\32387271 від 12.10.2012р. залишено без змін.

В результаті розгляду скарги на дії Гадяцької ДПІ Полтавською обласною державною податковою адміністрацією в скасуванні висновків акту перевірки в частині визнання правочинів нікчемними відмовлено (лист Полтавської ОДПА від 30 листопада 2012 року №3048/10/22-520).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів, позивач звернувся до суду з адміністроативним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту слід визнати неналежним, оскільки оскаржений акт перевірки безпосередньо не створює негативних наслідків для самого позивача, як платника податків, а тому й вимога про його скасування задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується частково з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений ПК України, в якому відсутні норми, які б передбачали компетенцією органів ДПС на встановлення фактів порушення платниками податків положень цивільного або господарського законодавства та відображення власних суджень з даних питань в актах перевірок.

Отже, викладені в акті перевірки Гадяцької ДПІ від 12.10.2012 р. №434/22/32387271 судження перевіряючих про порушення платником податків вимог ст. 202, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів ДПС України та не підтверджуються доказами.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Отже, станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 202, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім того слід зазначити, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст. 228).

З приписів ст. 228 ЦК України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.11 р. повноваження на встановлення законності правочину належать до виключної прерогативи судових органів.

За приписами п. 6 розділу І та п. 5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України № 984 від 22.12.10 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.11 р. за № 34/18772) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

При цьому колегія суддів керується правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", оскільки правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах.

Відповідно п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК).

Наданий до матеріалів справи акт перевірки не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ № 9 правових позицій), як ознаки нікчемного правочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про встановлення факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування.

Колегія суддів також вважає за потрібне застосувати положення ч. 1 ст. 244-2 КАС України і взяти до уваги постанову Верховного Суду України від 24.12.06 р. у справі Господарського суду Вінницької області № 9/175-04 за позовом АКБ "Мрія" до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, згідно з якою ДПІ є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України та аналогічним вимогам ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105), а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Також колегія суддів вважає за потрібне відзначити, що правила частини 4 статті 105 КАС, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

З урахуванням встановлених у справі обставин та приписів наведених норм чинного законодавства, колегія суддів вважає за потрібне скористатись наданим ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України правом вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав, свобод та інтересів відповідача, та визнати протиправними дії Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемними правочинів, укладених між суб'єктами господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМК-4» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.11.2011р. по 30.09.2012р., як такі, що здійснені поза межами компетенції.

З приводу позовних вимог про зобов'язання Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекцію скасувати акт виїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-4» ( код ЄДРПОУ 32387271, м. Гадяч, вул. Лохвицька,34) від 12.10.2012р. N 434/22-32387271 в частині визнання нікчемними правочинів між ТОВ«ПМК-4» та ФОП ОСОБА_1, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому акт державного чи іншого органу (нормативно-правовий чи правовий акт індивідуальної дії) - це юридична форма рішень цього органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акт перевірки є засобом документування дій контролюючого органу і не встановлює відповідальності для особи, яка допустила недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, тому не може бути об'єктом оскарження в суді. Об'єктом оскарження є юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п.3 розділу І).

Складення такого акту, формулювання його змісту та висновків знаходяться поза межами публічно-правового спору щодо рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки саме складення акту перевірки не є виявом владних повноважень органу державної податкової служби, і тільки на підставі цього акту, як носія доказової інформації, можуть прийматися інші рішення, вживатися дії чи допускатися бездіяльність, які й можуть бути розцінені як вияв владних повноважень.

Таким чином, акт перевірки не є рішенням в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не впливає на права і обов'язки осіб. Він лише містить думку перевіряючих щодо здійсненої перевірки і не породжує для позивача прав та обов'язків.

Відтак, акт перевірки безпосередньо не створює негативних наслідків для самого позивача, як платника податків, а тому й вимога про його скасування задоволенню не підлягає.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-4" задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2013р. по справі № 2а-1670/7879/12 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемними правочинів, укладених між суб'єктами господарювання товариством з обмеженою відповідальністю «ПМК-4» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

Прийняти в цій частині нову постанову.

Визнати протиправними дії Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемними правочинів, укладених між суб'єктами господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМК-4» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.11.2011р. по 30.09.2012р., як такі, що здійснені поза межами повноважень.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2013р. по справі № 2а-1670/7879/12 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В. Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.