Рішення

від 18.04.2013 по справі 910/2461/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2461/13 18.04.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/2461/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САРС»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вільхівська»;

про стягнення 130025,67 грн.

Представники сторін:

від позивача: Федоренко Л.Б., довіреність № 10/09-01 від 10.09.2012р.;

від відповідача: Кулик В.О., довіреність № 97 від 29.03.2013р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «САРС» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вільхівська» (надалі - відповідач) про стягнення 130025,67 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 331011 від 24.10.2011р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 112518,96 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 16299,83 грн., 3% річних - 869,32 грн. та інфляційні - 337,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2013р. порушено провадження у справі № 910/2461/13 та призначено її розгляд на 14.03.2013р.

Присутній у судовому засіданні 14.03.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 08.02.2013р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, до суду не надіслав.

Крім того, як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Єдиного державного реєстру юридичний осіб, відповідач змінив огранізаційно-правову форму, тому суд дійшов висновку про необхідність змінити найменування відповідача на товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вільхівська».

Ухвалою від 14.03.2013р. суд відклав розгляд справи на 04.04.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

04.04.2013р. через загальний відділ діловодства господарського суду, на підставі ст. 22 ГПК України, від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 112518,96 грн. - боргу, 15281,91 грн. - пені, 3124,95 грн. - 3% річних та 337,56 грн.

Отже, позовні вимоги розглядується в межах нової ціни позову - 131263,38 грн.

Присутнім у судовому засіданні 04.04.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з можливістю врегулювати спір мирним шляхом. При цьому, представник відповідача вимоги суду не виконав та витребувані ухвалами від 08.02.2013р. та від 14.03.2013р. документи не подав.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 18.04.2013р.

Суд також задовольнив клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, поданого в порядку ст. 69 ГПК України, про що винесено відповідну ухвалу від 04.04.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 18.04.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Присутній в засіданні суду представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, проте заперечив в частині одночасного стягнення пені та 3% річних і інфляційних, однак письмовий відзив на позов та інші витребувані ухвалами суду від 08.02.2013р. і від 14.03.2013р. документи не подав.

Оскільки про поважність причин неподання витребуваних судом доказів відповідачем не зазначено, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2011р. між позивачем (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - постачальник) було укладено Договір поставки № 331011, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати у власність покупцю м'ясну продукцію, надалі - товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного договору. Право власності на куплений товар переходить до покупця з моменту підписання видаткової накладної чи оформлення інших аналогічних документів, що засвідчують факт поставки (п.п. 1.1., 5.4. договору).

Умовами п.п. 4.1., 4.2. договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється на протязі 3 банківських днів з моменту отримання товару. Загальна сума договору визначається як сума проданого товару по видатковим накладним на протязі дії даного договору.

У пункті 10.1. сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.

На виконання умов договору, позивач за видатковими накладними № 201 від 26.10.2011р., № 245 від 29.10.2011р., № 264 від 31.10.2011р., № 389 від 09.11.2011р., № 411 від 11.11.2011р., № 433 від 11.11.2011р., № 1086 від 30.12.2011р., № 29 від 04.01.2012р., № 74 від 10.01.2012р., № 2708 від 19.05.2012р., № 2721 від 21.05.2012р., № 2949 від 30.05.2012р., № 2992 від 01.06.2012р., № 3041 від 02.06.2012р., № 3327 від 15.06.2012р., № 3728 від 04.07.2012р., № 3875 від 11.07.2012р., № 3933 від 13.07.2012р., № 3960 від 14.07.2012р., № 4013 від 17.07.2012р., № 4068 від 19.07.2012р., № 4109 від 20.07.2012р., копії яких залучені до матеріалів справи, здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 1 167 686,35 грн.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 1 055 167,97 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами та банківськими виписками, копії яких додані до справи.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем за отриманий товар на день розгляду справи становить 112 518,96 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 112 518,96 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 112 518,96 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 15281,91 грн., яка нарахована за час прострочення заборгованості по оплаті отриманого товару, з урахуванням зміни суми боргу, враховуючи нові поставки товару та проплати відповідача за отриманий товар.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.5. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 15281,91 грн., згідно з розрахунком позивача, доданим до заяви про збільшення позовних вимог.

Крім того, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані інфляційні втрати в сумі 337,56 грн. за листопад-грудень 2012 року та 3% річних у сумі 3124,95 грн. які розраховані за весь час прострочення заборгованості по оплаті отриманого товари, з урахуванням зміни суми боргу, враховуючи нові поставки товару та проплати відповідача за отриманий товар.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування втрат від інфляції задовольняє їх в сумі 112,29 грн. за наступним розрахунком: 112518,96 грн. х 99,9% х 1002% = 112631,25 грн. - 112518,96 грн. = 112,29 грн.

Позовні вимоги в частині нарахування 3% річних підлягають задоволенню в сумі 3124,95 грн. позивача, згідно з розрахунком позивача, доданим до заяви про збільшення позовних вимог, який є арифметично правильними.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вільхівська» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 13; код ЄДРПОУ 35902139) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САРС» (юридична адреса: м. Київ, вул. Червоноармійська, 17, оф. 16; поштова адреса: 16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Б.Хмельницького, 23; код ЄДРПОУ 25662788) 112 518 грн. 96 коп. - боргу, 15 281 грн. 91 коп. - пені, 3 124 грн. 95 коп. - 3% річних, 112 грн. 29 коп. - інфляційних, 2 620 грн. 76 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В нішій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.04.2013 р.

Суддя А.І. Привалов