Постанова

від 13.06.2013 по справі 910/2461/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2013 р. Справа№ 910/2461/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипки І.М.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Федоренко Л.Б. - довіреність № 10/09-01 від 10.09.2012 року,

від відповідача: Чепурда П.І. - довіреність № 111 від 26.04.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Вільхівська" на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року

у справі № 910/2461/13 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „САРС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма

„Вільхівська"

про стягнення 130 025,67 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача заборгованості за Договором поставки № 331011 від 24.10.2011 року (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в розмірі 131 263,38 грн., з яких 112 518,96 грн. основного боргу, 15 281,91 грн. пені, 3 124,95 грн. - 3% річних та 337,56 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року (повний текст рішення підписано 24.04.2013 року) позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 112 518,96 грн. - боргу, 15 281,91 грн. - пені, 3 124,95 грн. - 3% річних, 112,29 грн. - інфляційних втрат. В інший частині вимог в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „Агрофірма „Вільхівська" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

ТОВ „САРС" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ТОВ „Агрофірма „Вільхівська" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року змінити в частині стягнення пені та 3% річних.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року для розгляду справи № 910/2461/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 13.06.2013 року.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який колегією суддів долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні представником відповідача було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із неможливістю розгляду даної справи до вирішення в господарському суді міста Києва пов'язаної з нею іншої справи № 910/10331/13 за позовом ТОВ „Агрофірма „Вільхівська" до ТОВ „САРС" про визнання недійсним договору.

В обґрунтування заявлено клопотання відповідач посилається на те, що позовні вимоги про стягнення 274 091,61 грн. у даній справі ґрунтуються на Договорі поставки № 331011 від 24.10.2011 року, який є предметом оскарження у справі № 910/10331/13.

Представник позивача в судовому засіданні 13.06.2013 року проти задоволення даного клопотання заперечував.

Згідно п. 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18" Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, заслухавши позицію представників сторін, колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні даного клопотання у зв'язку із його безпідставністю, оскільки позивачем не обґрунтовано у чому полягає неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 910/10331/13.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу ТОВ „Агрофірма „Вільхівська" задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ТОВ „Агрофірма „Вільхівська" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 13.06.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТОВ „Агрофірма „Вільхівська" слід задовольнити частково, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року - змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.10.2011 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 331011 (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати у власність покупцю м'ясну продукцію, надалі - товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного договору.

Умовами п.п. 4.1., 4.2. договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється на протязі 3 банківських днів з моменту отримання товару. Загальна сума договору визначається як сума проданого товару по видатковим накладним на протязі дії даного договору.

Відповідно до п. 5.4. договору право власності на куплений товар переходить до покупця з моменту підписання видаткової накладної чи оформлення інших аналогічних документів, що засвідчують факт поставки.

У пункті 10.1. сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.

Умови договору № 331011 від 24.10.2011 року свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, постачальник на виконання умов договору поставив покупцю товар на загальну суму 1 167 686,35 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 201 від 26.10.2011 року, № 245 від 29.10.2011 року, № 264 від 31.10.2011 року, № 389 від 09.11.2011 року, № 411 від 11.11.2011 року, № 433 від 11.11.2011 року, № 1086 від 30.12.2011 року, № 29 від 04.01.2012 року, № 74 від 10.01.2012 року, № 2708 від 19.05.2012 року, № 2721 від 21.05.2012 року, № 2949 від 30.05.2012 року, № 2992 від 01.06.2012 року, № 3041 від 02.06.2012 року, № 3327 від 15.06.2012 року, № 3728 від 04.07.2012 року, № 3875 від 11.07.2012 року, № 3933 від 13.07.2012 року, № 3960 від 14.07.2012 року, № 4013 від 17.07.2012 року, № 4068 від 19.07.2012 року, № 4109 від 20.07.2012 року, які підписані представниками позивача та відповідача і скріплені печатками юридичних осіб.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 1 055 167,97 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами та банківськими виписками, копії яких знаходяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим заборгованість останнього перед позивачем за договором складає 112 518,96 грн.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що покупець не виконав свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 112 518,96 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що відповідач будь-яких доказів щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару не надав, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 112 518,96 грн. є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 15 281,91 грн., 3 124,95 грн. 3% річних, які нараховані за час прострочення заборгованості по оплаті отриманого товару, з урахуванням зміни суми боргу, враховуючи нові поставки товару та проплати відповідача за отриманий товар та інфляційні втрати в сумі 337,56 грн. за листопад-грудень 2012 року.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.5. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок пені та 3% річних з урахуванням умов договору та порядку розрахунків погодженому сторонами, позовні вимоги в частині стягнення 15 281,91 грн. пені та 3 124,95 грн. 3% річних визнав законними, обґрунтованими, арифметично вірними та задовольнив у повному обсязі.

Однак, судом першої інстанції під час здійснення перерахунку розміру пені та 3% річних не взято до уваги, що у 2012 році 366 днів, а натомість помилково здійснено розрахунок за 365 днів, що є підставою для зміни рішення в цій частині.

Здійснивши перерахунок пені та 3% річних колегія суддів погоджується із розрахунком позивача, зробленому в відзиві на апеляційну скаргу та приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у розмірі 15 240,14 грн., а в частині стягнення 3% річних - в розмірі 3 116,23 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 337,56 грн. за листопад-грудень 2012 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення

Згідно із п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року № 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р.).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 року № 52/30).

Провівши відповідні розрахунки, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 337,56 грн. інфляційних втрат за вірним розрахунком суду складає 112,29 грн. (112 518,96 грн. х 99,9% х 1002% - 112 518,96 грн.).

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норма матеріального права та неправомірно стягнуто з нього на користь позивача одночасно 3% річних згідно ст. 625 ЦК України та 15% річних (подвійна облікова ставка НБУ) у розмірі якої встановлена пеня.

Однак, вказані твердження відповідача є помилковими та спростовуються з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що за своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України і за своєю правовою природою він є самостійним від неустойки способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

При цьому, як зазначалося вище, пунктом 7.5. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року слід змінити, а резолютивну частину рішення викласти в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 619,75 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, судовий збір за її подання в розмірі 9,93 грн. покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Вільхівська" на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року у справі № 910/2461/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року у справі № 910/2461/13 змінити.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року у справі № 910/2461/13 викласти в такій редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Вільхівська" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 13, код ЄДРПОУ 35902139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „САРС" (юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 17, оф. 16; поштова адреса: 16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Б.Хмельницького, 23; код ЄДРПОУ 25662788) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 112 518,96 грн. основного боргу, 15 240,14 грн. пені, 112,29 грн. інфляційних втрат, 3 116,23 грн. 3 % річних та 2 619,75 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині позову відмовити."

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „САРС" (юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 17, оф. 16; поштова адреса: 16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Б.Хмельницького, 23; код ЄДРПОУ 25662788) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Вільхівська" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 13, код ЄДРПОУ 35902139) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 9,93 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7. Справу № 910/2461/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 18.06.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Руденко М.А.