Постанова

від 25.04.2013 по справі 825/1240/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/1240/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

01.04.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 21.01.2013 року № 0000571720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 36464,59 грн. за основним платежем та 4833,16 грн. за штрафними санкціями, від 21.01.2013 року № 0000581720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 139,00 грн. за основним платежем та 70,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представники позивача мотивують тим, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2010-2012 років мала господарські взаємовідносини з контрагентами ПП «Кейторг» та ТОВ «Форс». Так, між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Кейторг» укладались договори поставки правильно-відрізного станка та про надання послуг з рубки металу. Також у серпні 2011 року позивачем придбано у ТОВ «Форс» три фільтри повітряні та чотири патрони для повітряного фільтру загальною вартістю 834,00 грн. Реальність виконання договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, актом приймання-передачі, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт тощо. Операції по вказаним договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару та послуг від контрагентів, до податкового кредиту. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Кейторг» та ТОВ «Форс» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Представники позивача вважають висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 04.01.2013 року № 13/17/НОМЕР_3, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарських операцій з ПП «Кейторг» та ТОВ «Форс» підтверджується належним чином оформленими первинними документами. За таких обставин, представники позивача вважають оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна планова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 04.01.2013 року № 13/17/НОМЕР_3. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 завищено валові витрати на 252603,57 грн., в т.ч. за 2010 рік на 122994,62 грн. та за 2011 рік на 129608,95 грн.; ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 занижено чистий оподаткований дохід на 252603,57 грн., в т.ч. за 2010 рік на 122994,62 грн. та за 2011 рік на 129608,95 грн., всього донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки на 36464,59 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 безпідставно сформовано податковий кредит на загальну суму 139,00 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 139,00 грн. У зв'язку з порушеннями податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 21.01.2012 року № 0000571720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 36464,59 грн. за основним платежем та 4833,16 грн. за штрафними санкціями, від 21.01.2013 року № 0000581720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 139,00 грн. за основним платежем та 70,00 грн. за штрафними санкціями. Також представники відповідача вказують на те, що проведеними звірками ПП «Кейторг» встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а, отже, операції, задекларовані ПП «Кейторг» по придбанню товарів, робіт (послуг) та операції по реалізації товарів, робіт (послуг), не містять реального характеру. Крім того, податковий орган посилається на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2011 року по 31.08.2012 року, відповідно до якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Форс» в серпні 2011 року. Тому представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_3) зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця 30.03.2001 року, що підтверджується витягом та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.04.2013 року (а.с. 100-102 т. 2).

Судом встановлено, що на підставі направлень від 14.12.2012 року № 3844 та № 3845, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка ДПІ у м. Чернігові проведена документальна планова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 04.01.2013 року № 13/17/НОМЕР_3 (а.с. 10-51 т. 1).

В акті перевірки від 04.01.2013 року № 13/17/НОМЕР_3 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 завищено валові витрати на 252603,57 грн., в т.ч. за 2010 рік на 122994,62 грн. та за 2011 рік на 129608,95 грн.;

- ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 занижено чистий оподаткований дохід на 252603,57 грн., в т.ч. за 2010 рік на 122994,62 грн. та за 2011 рік на 129608,95 грн.. Всього донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки на 36464,59 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 безпідставно сформовано податковий кредит на загальну суму 139,00 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 139,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення від 21.01.2012 року № 0000571720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 36464,59 грн. за основним платежем та 4833,16 грн. за штрафними санкціями, від 21.01.2013 року № 0000581720, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 139,00 грн. за основним платежем та 70,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 8,9 т. 1).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням ДПС у Чернігівській області від 20.03.2013 року № 110/10/М-215 про результати розгляду скарги залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення (а.с. 82-89 т. 2).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин тощо, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08.01.2013 року (а.с. 110-112 т. 1).

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на протязі 2010-2012 років мала господарські взаємовідносини з контрагентами ПП «Кейторг» (код ЄДРПОУ-36144332) та ТОВ «Форс» (код ЄДРПОУ-30312466).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

По-перше, щодо взаємовідносин ФОП ОСОБА_1 та ПП «Кейторг».

10.06.2010 року між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Кейторг» укладено договір поставки правильно-відрізного станка ПО-2 вартістю 60000 грн. (а.с. 52 т. 1).

Виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковою накладною, видатковою накладною, рахунком-фактурою, договором надання транспортних послуг, товарно-транспортною накладною, подорожнім листом, журналом випуску автомобілів на лінію, книгою обліку подорожніх листів, журналом щозмінного перед рейсового та після рейсового медичних оглядів (а.с. 52-65,69-71 т. 1).

В подальшому правильно-відрізний станок ПО-2, що придбаний у ПП «Кейторг», ФОП ОСОБА_1 стала використовувати у своїй господарській діяльності, про що свідчать інвентарна картка обліку основних засобів № 18 та акт приймання-передачі основних засобів, довіреність (а.с. 66-68 т. 1).

При здійсненні господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 закуповує металопрокат. В подальшому здійснює його рубку і продає вже металеві заготовки. Оскільки серед працівників позивача відсутні різчики металу, про що свідчать штатні розписи та трудові договори (а.с. 111-122 т. 1), ФОП ОСОБА_1 уклала договір з ПП «Кейторг».

Також, між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Кейторг» 01.06.2010 року укладено договір № 01-06-10/1 про надання послуг (а.с. 75 т. 1).

Відповідно до умов договору замовник (ФОП ОСОБА_1) доручає, а виконавець (ПП «Кейторг») приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з рубки металу. При цьому замовник зобов'язаний надати виконавцю приміщення, необхідне для виконання виконавцем його зобов'язань за договором. В свою чергу виконавець зобов'язується використовувати надане йому замовником приміщення виключно для виконання своїх обов'язків за договором. Щомісяця виконавець надає замовнику акт приймання передачі наданих послуг, в якому проводиться опис наданих виконавцем послуг за звітний місяць та їх вартість згідно договору.

На виконання вказаного договору протягом липня, вересня-листопада 2010 року працівники ПП «Кейторг» здійснювали рубку металу в приміщенні, яке ФОП ОСОБА_1 орендує у ТОВ ВК МП «Волстас» на підставі договорів оренди. Також у ТОВ ВК МП «Волстас» ФОП ОСОБА_1 орендує обладнання, яке необхідне при рубці металу (а.с. 78-103 т. 1).

Аналогічний договір з ПП «Кейторг» укладено і на 2011 рік. (а.с. 76-77 т. 1).

Виконання вищевказаних договорів підтверджується первинними документами, а саме: податковими накладними, рахунками-фактурами та актами здачі - прийняття робіт. Оплата за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується виписками за особовим рахунком. Наступний продаж металевих заготовок підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи (а.с. 123-250 т. 1, а.с. 1-78 т. 2).

Також виконання вищевказаних договорів підтверджується накладними на внутрішнє переміщення, попередніми калькуляціями (а.с. 103-211 т. 2).

Вказані господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 10 за 2010 рік, 2011 рік та 2012 рік, реєстрами видаткових накладних (а.с. 72-74, 215-240 т. 1).

По-друге, щодо взаємовідносин ФОП ОСОБА_1 та ПП «Кейторг».

Судом встановлено, що у серпні 2011 року ФОП ОСОБА_1 придбала у ТОВ «Форс» три фільтри повітряні та чотири патрони для повітряного фільтру загальною вартістю 834,00 грн.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується податковою накладною від 10.08.11р. № 1740 на суму 834,00 грн., в т.ч. ПДВ 139,00 грн., та видатковою накладною № 1744 від 10.08.11р. на суму 834,00 грн., в т.ч. ПДВ 139,00 грн. (а.с. 79,80 т. 2).

Фільтр повітряний та патрон для нього мають незначну вагу та габарити, тому ФОП ОСОБА_1 особисто забрала їх на складі ТОВ «Форс» і відвезла до м. Чернігова. В подальшому повітряні фільтри, що придбані у ТОВ «Форс» були установлені на компресори, які у виробничому корпусі (а.с. 81,212 т. 2).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ПП «Кейтрог» представник відповідача посилається на:

- акт від 20.07.2012р. №22/22/36144332 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Кейторг» щодо взаємовідносин із ПП «Фосстис» за вересень 2011 року, з якого вбачається, що ПП «Кейтрог» не знаходиться за юридичною адресою, не має складських приміщень та власного автотранспорту, а у зв'язку із хворобою директора неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій з купівлі - продажу товарно-матеріальних цінностей (а.с. 13-17т. 3);

- довідка від 06.09.2012р. №36/22/36144332 щодо підтвердження господарських взаємовідносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за березень, червень, липень, вересень-листопад 2011 року, січень-березень, липень, серпень, листопад, грудень 2011 року, січень, лютий, квітень 2012 року, в якій зазначено про відсутність ПП «Кейторг» та його посадових осіб за юридичною адресою, наведено перелік запитів інших податкових інспекцій щодо контрагентів ПП «Кейторг» (а.с. 18-32т. 3).

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Форс» представник відповідача посилається на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2011 року по 31.08.2012 року, відповідно до якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Форс» в серпні 2011 року (а.с. 7-11 т. 3).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Тому судом критично оцінюються акти та довідка податкових органів.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/):

- ПП «Кейторг», код ЄДРПОУ - 36144332, індивідуальний податковий номер - 361443325261, номер свідоцтва платника ПДВ - 100145668, дата анулювання дії свідоцтва - 17.08.2012 року;

- ТОВ «Форс», код ЄДРПОУ - 30312466, індивідуальний податковий номер - 303124626507, номер свідоцтва платника ПДВ - 37030195, дата анулювання дії свідоцтва - 17.10.2012 року.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у них статусу платників ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ФОП ОСОБА_1 з контрагентами укладені позивачем з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримані податкові накладні.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товарів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 187.1 ст. 187, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.01.2013 року № 0000571720 та від 21.01.2013 року № 0000581720 прийнято ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 415,07 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 415,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29.03.2013 року № 1672 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 415,07 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 21.01.2013 року № 0000571720 та від 21.01.2013 року № 0000581720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 415,07 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова