Рішення

від 17.04.2013 по справі 910/2300/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2300/13 17.04.13

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ, ЄДРПОУ 09807856

до відповідача 1: Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», м.Карлівка, ЄДРПОУ 33231846

до відповідача 2: Державної реєстраційної служби України, м.Київ, ЄДРПОУ 37508344

до відповідача 3: Карлівського районного управління юстиції, м.Карлівка, ЄДРПОУ 25718112

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів : Публічного акціонерного товариства «Бобровицький молокозавод», м.Бобровиця, ЄДРПОУ 30004072

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», м.Полтава, ЄДРПОУ 03351705

про визнання права власності, витребування майна та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Іванів А.Р. - по дов.

від відповідача 1: Ткаченко К.В. - по дов.

від відповідача 2: Коваленко М.М. - гол. спец.

від відповідача 3: не з'явився

від третьої особи 1: Шаргало Р.В. - по дов.

від третьої особи 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, 1. Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», м.Карлівка, 2. Державної реєстраційної служби України, м.Київ, 3. Карлівського районного управління юстиції, м.Карлівка про:

- визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4 та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї, виробничого корпусу літера Б-1, контрольно-пропускного пункту літера В-1, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера Г-1, градирні для вакуум-препаратів літера Д-1, котельної літера Є-1, блоку підсобних приміщень літера Ж-1, насосної станції дощових вод літера З-1, градирні для холодильних установок літера І-1, каналізаційної насосної станції літера К-1, огорожі №1-3;

- витребування у Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська область м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4 та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї, виробничого корпусу літера Б-1, контрольно-пропускного пункту літера В-1, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера Г-1, градирні для вакуум-препаратів літера Д-1, котельної літера Є-1, блоку підсобних приміщень літера Ж-1, насосної станції дощових вод літера З-1, градирні для холодильних установок літера І-1, каналізаційної насосної станції літера К-1, огорожі №1-3;

- зобов'язання Державну реєстраційну службу України, Карлівське районне управління юстиції зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4 та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї, виробничого корпусу літера Б-1, контрольно-пропускного пункту літера В-1, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера Г-1, градирні для вакуум-препаратів літера Д-1, котельної літера Є-1, блоку підсобних приміщень літера Ж-1, насосної станції дощових вод літера З-1, градирні для холодильних установок літера І-1, каналізаційної насосної станції літера К-1, огорожі №1-3.

03.04.2013р. до господарського суду надійшла заява №3-131100/3073 від 02.04.2013р. Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», за змістом якої позивач заявив вимоги про:

- визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера «В-1» - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельної літера «Є-1» - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирні для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційної насосної станції літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності;

- витребування у Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» незавершених будівництвом об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера «В-1» - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельної літера «Є-1» - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирні для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційної насосної станції літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності;

- зобов'язання Державну реєстраційну службу України, Карлівське районне управління юстиції зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера «В-1» - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельної літера «Є-1» - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирні для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційної насосної станції літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності.

Приймаючи до уваги приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України судом розглядаються остаточні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з урахуванням заяви №3-131100/3073 від 02.04.2013р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем станом на 01.07.2009р. набуто право власності на незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1213И/0905, укладеним 20.09.2005р. між позивачем та відповідачем 1 на забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Бобровицький молокозавод» за договором про мультивалютну кредитну лінію №1006М-01-05 від 16.09.2005р.

У зв'язку з тим, що вказане право не визнається (оспорюється) відповідачами, майно перебуває в незаконному володінні відповідача 1, на думку позивача, існують достатні підстави для визнання права власності на спірне майно в судовому порядку, витребування майна з незаконного володіння відповідача 1, зобов'язання відповідачів 2, 3 здійснити державну реєстрацію права власності позивача на спірне майно.

Відповідач 1 у заяві б/н від 20.02.2013р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» визнав повністю.

У поясненнях б/н від 13.03.2013р. відповідач 1 зазначив, що отримував лише дві вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з числа тих, на які посилається позивач, а саме: вимогу від 26.05.2009р. та вимогу від 23.11.2012р. Також, Приватним акціонерним товариством «Карлівський завод сухого молока» наголошено, що відповідачем 1 визнано право власності позивача на предмет іпотеки на підставі вимоги №1-13410/10985 від 23.11.2012р.

Згідно із поясненнями б/н від 16.04.2013р. відповідач 1 також повідомив суд про те, що спірне майно було внесено учасником до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», внаслідок чого останнє в силу вимог ст.12 Закону України «Про господарські товариства» є власником відповідної нерухомості.

Крім іншого відповідач 1 зазначив, що у травні 2009 року у позивача були відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, так як письмова вимога, передбачена ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» Приватному акціонерному товариству «Карлівський завод сухого молока» не направлялась.

Наразі, за твердженням відповідача 1, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки сам позивач або ж уповноважений державний орган до 2012 року не приймав.

Також, відповідач 1 посилається на те, що позивач не відшкодував іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою зобов'язань, як цього вимагає ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Одночасно, на думку Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», наявність спору у справі №6/389 господарського суду міста Києва свідчить про те, що у 2009 році позивачем було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку.

У відповідності до правової позиції відповідача 1, яка викладена у поясненнях б/н від 16.04.2013р., факти, які були встановлені у адміністративній справі №2а-12023/09/2670, зокрема, щодо відсутності у банку протягом 2009 року права власності на предмет іпотеки, мають преюдиційне значення для розгляду справи №910/2300/13.

З огляду на зміст наведених заперечень відповідача 1, у поясненнях б/н від 16.04.2013р. Приватне акціонерне товариство «Карлівський завод сухого молока» повідомило суд про те, що визнає право власності позивача, яке заявлено ним у вимозі №1-13410/10985 від 23.11.2012р., та виникло саме з моменту пред'явлення відповідної вимоги.

Відповідач 2 у відзиві №95/16-13-10 від 18.02.2013р. зазначив, що Державна реєстраційна служба України не наділена правом проводити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, внаслідок чого, за твердженням відповідача 2, позовні вимоги, заявлені до Укрдержреєстру, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідач 3 у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду 11.03.2013р., проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що позивач не звертався до реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції з заявою про реєстрацію права власності, внаслідок чого права позивача відповідачем 3 не порушені та не оспорюються.

Виходячи з вищенаведеного, у відповідності до клопотання без номеру та дати, яке надійшло на адресу господарського суду 11.03.2013р., Карлівське районне управління юстиції провадження по справі №910/2300/13 просило припинити.

Ухвалою господарського суду від 06.02.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Публічне акціонерне товариство «Бобровицький молокозавод».

Третя особа 1 у поясненнях б/н від 13.03.2013р. повідомила суд про те, що станом на 12.03.2013р. заборгованість Публічного акціонерного товариства «Бобровицький молокозавод» перед позивачем становить 24809192,04 грн. та включена до реєстру вимог кредиторів у справі №5028/9/78б/31б/21б/2011 господарського суду Чернігівської області про банкрутство третьої особи 1.

Крім іншого, вказаним учасником судового спору зазначено, що вимоги №7-072409/1496 від 13.02.2009р., №б/н від 08.04.2009р. позивача на адресу третьої особи 1 не надходили. При цьому, вимога №2-131100/5155 від 26.05.2009р. позивача про дострокове повернення кредитних коштів та сплату процентів отримана Публічним акціонерним товариством «Бобровицький молокозавод».

Ухвалою господарського суду від 06.02.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор».

Третя особа 2 у листі №1719 від 18.02.2013р. будь-яких пояснень по суті спору не представила та зазначила, що з 01.01.2013р. Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» не здійснює проведення державної реєстрації та не контролює фактів виникнення, переходу або припинення права власності на будь-які об'єкти нерухомого майна у зв'язку із вступом в дію змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідач 3 та третя особа 2, зокрема, у судове засідання 17.04.2013р. не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення №0103023883477, №0103023883485 відповідно.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач 3 та третя особа 2 не з'явились, у тому числі, у судове засідання 17.04.2013р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що Карлівським районним управлінням юстиції, Приватним підприємством «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» вже було надано відповідні письмові пояснення по справі.

Одночасно, судом враховано, що строк розгляду справи №910/2300/13 мав закінчитися 22.04.2013р. (з урахуванням продовження на 15 днів ухвалою суду від 03.04.2013р.), внаслідок чого повідомлення учасників судового спору про дату та час наступного судового засідання, а також завчасне повернення належних доказів їх повідомлення до суду було неможливим.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідачів 1, 2 та третьої особи 1, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 16.09.2005р. між позивачем (банк) та третьою особою 1 (позичальник) укладено договір про мультивалютну кредитну лінію №1006М-01-05 (з наступними змінами та доповненнями), за змістом п.1.1 якого банк надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

У відповідності до п.1.1.1 вказаного договору в редакції додаткової угоди від 21.10.2008р. надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частками (траншами) на умовах, визначених цим договором в межах поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 48250000 грн. та з урахуванням його зменшення згідно графіку зниження ліміту, зі сплатою за користування кредитними коштами процентів.

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як свідчать матеріали справи, 20.09.2005р. між позивачем (заставодержатель, іпотекодержатель) та відповідачем 1 (заставодавець, іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №1213И/0905 з наступними змінами та доповненнями.

У відповідності до п.1 вказаного договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера Б-1 - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера В-1 - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера Г-1 - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера Д-1 - 51% готовності, котельної літера Є-1 - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера Ж-1 - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера З-1 - 82% готовності, градирні для холодильних установок літери І-1 - 51% готовності, каналізаційної насосної станції літера К-1 - 82% готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4.

За змістом п.2 договору №1213И/0905 від 20.09.2005р. (в редакції договору про внесення змін від 09.09.2008р.) зазначене в п.1 цього договору майно передається в заставу, як забезпечення повернення кредиту, виданого Відкритому акціонерному товариству «Бобровицький молокозавод» за договором №1006М-01-05 від 16.09.2005р. про поновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом максимальної заборгованості 48250000 грн., строком до 29.10.2009р., а також процентів за користування кредитом виходячи з п.3.1 кредитного договору, а також комісійної винагороди, неустойки за цим договором або за кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за вищезазначеними договорами, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет застави, в повному обсязі (в тому числі, витрат за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

За змістом п.1 договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. та додаткових угод до нього від 20.04.2007р., 26.10.2007р. для обліку кредитних коштів, що будуть видані в рахунок кредитної лінії, банк відкриває позичальнику позичкові рахунки:

- в національній валюті України - гривні - №20638210532980; №20626001053204 (додаткова угода від 20.04.2007р.); №20637001053204 (додаткова угода від 26.10.2007р.);

- в доларах США №20634310532840; №20627001053203 (додаткова угода від 20.04.2007р.); №20638001053203 (додаткова угода від 26.10.2007р.).

За приписами п.2.1 укладеного сторонами правочину та додаткової угоди від 26.10.2007р. видача кредитних коштів в рамках кредитної лінії здійснюється у вигляді надання траншів в валютах та на умовах, зазначених в цьому договорі, наступним чином: перший транш в межах встановленого загального ліміту, зазначеного п.1.1.1 цього договору, надається у розмірі 1000000 грн.; наступні транші надаються в межах встановленого загального ліміту, зазначеного п.1.1.1 цього договору.

Пунктом 2.1.8 договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. передбачено, що транші надаються шляхом зарахування коштів банком з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника в банку.

З моменту підписання договору до дати, зазначеної у п.2.5 договору, позичальник має право неодноразово повертати банку отримані кредитні кошти повністю або частково, отримувати зі згоди банку кредитні кошти таким чином, щоб загальний розмір виданих позичальнику кредитних коштів, тобто основної позичкової заборгованості позичальника в момент будь-якого траншу не перевищував загальний ліміт максимальної заборгованості, зазначеної в п.1.1.1 договору, з урахуванням вимог, встановлених у графіку зниження ліміту (п.2.2 договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. та додаткової угоди від 26.06.2008р.).

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, на вказані вище банківські реквізити позивачем кількома траншами було перераховано третій особі 1 грошові кошти на загальну суму 94650000 грн. (з урахуванням змісту п.2.2 договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. та додаткової угоди від 26.06.2008р.), про що свідчать наявні у матеріалах справи меморіальні ордери, виписка по особовому рахунку за період з 16.09.2005р. по 10.02.2013р.

Таким чином, за висновками суду, Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було виконано свої зобов'язання за кредитним договором №1006М-01-05 від 16.09.2005р. щодо надання кредиту третій особі 1.

В силу норм ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором можуть застосовуватися положення вказаного Кодексу про позику.

У відповідності до ст.1048 вказаного нормативно-правового акту позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За змістом п.3.1, 3.3, 3.4 договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. банк нараховує, а позичальник оплачує банку проценти за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем. Розрахунок процентів здійснюється за період користування кожним траншем окремо з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника, до моменту повернення коштів на позичковий рахунок позичальника. Нарахування та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Банк здійснює нарахування, а позичальник сплачує проценти в строк з 22 до 25 числа кожного місяця. В зазначений строк нараховуються та сплачуються проценти за користування кредитними коштами у звітному періоді з 23 числа попереднього місяця по 22 число поточного місяця.

Додатковими угодами від 01.02.2006р., 21.08.2006р., 20.04.2007р., 18.05.2007р., 20.07.2007р., 26.10.2007р., 18.06.2008р., 21.10.2008р. зміст п.п.3.1, 3.3, 3.4 вказаного договору змінювався.

У відповідності до п.3.2 договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. оплата процентів здійснюється шляхом перерахування їх на рахунки банку:

- в національній валюті - гривні №20683210532980;

- в доларах США - №20689310532840.

Крім того, 23.10.2008р. позивач та третя особа 1 підписали додаткову угоду до договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р., згідно якої сторони дійшли згоди про те, що позичальник приймає на себе зобов'язання сплатити банку в строк до 12.02.2009р. (включно) проценти за користування кредитними коштами по договору, які будуть нараховані за період з 26.10.2008р. по 25.01.2009р. У разі несплати (несвоєчасної сплати) процентів в установлений вище строк, позичальник несе відповідальність перед банком у відповідності до умов укладеного договору.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача 1 та третьої особи 1 підтверджені, зобов'язання Відкритого акціонерного товариства «Бобровицький молокозавод» зі сплати процентів, нарахованих за період з 26.10.2008р. по 25.01.2009р., в строк до 12.02.2009р. виконані не були. Вказані обставини підтверджуються банківськими виписками, які наявні у матеріалах справи.

Як вказує позивач, 13.02.2009р. Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до третьої особи 1 з листом №7-072400/1496, за змістом якого зазначило, що Відкрите акціонерне товариство «Бобровицький молокозавод» не виконало своїх зобов'язань з погашення процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за період з 26.10.2008р. по 25.01.2009р., в строк до 12.02.2009р. та вимагало виконати відповідні зобов'язання.

Листом №7-072400/1492 від 13.02.2009р. позивач повідомив відповідача 1 про те, що Відкрите акціонерне товариство «Бобровицький молокозавод» не виконало своїх зобов'язань з погашення процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за період з 26.10.2008р. по 25.01.2009р., в строк до 12.02.2009р., внаслідок чого банк просив відповідача 1 погасити проценти, нараховані за період з 26.10.2008р. по 25.01.2009р. по договору про мультивалютну кредитну лінію №1006М-01-05 від 16.09.2005р. в сумі 2582508,65 грн.

За твердженнями позивача, вказана кореспонденція була направлена адресатам простим поштовим відправленням.

За змістом п.3 Правил надання послуг поштового зв'язку, що затверджені Постановою №1155 від 17.08.2002р. Кабінету Міністрів України (яка була чинною на момент оформлення листів №7-072400/1496 від 13.02.2009р., №7-072400/1492 від 13.02.2009р.), просте поштове відправлення - це поштове відправлення, що приймається для пересилання оператором поштового зв'язку без видачі розрахункового документа про прийняття та доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) без розписки.

Виходячи з того, що можливість пересилання кореспонденції простим поштовим відправленням була прямо передбачена Правилами надання послуг поштового зв'язку, які діяли на час оформлення листів №7-072400/1496 від 13.02.2009р. та №7-072400/1492 від 13.02.2009р., враховуючи, що договори №1006М-01-05 від 16.09.2005р., №1213И/0905 від 20.09.2005р. не встановлювали заборони щодо листування між сторонами у вказаний спосіб, за висновками суду, факт отримання відповідних вимог банку третьою особою 1 та відповідачем 1 не спростовано.

За висновками суду, третя особа 1, як сторона та підписант додаткової угоди від 23.10.2008р. до договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р., у будь-якому разі була обізнана з наявністю зобов'язань зі сплати процентів, які передбачені вказаною додатковою угодою.

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів виконання умов договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. (зі змінами та доповненнями) в частині сплати третьою особою 1 відповідних процентів матеріали справи не містять.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В силу вимог ст.20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За приписами п.8.4.3 договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. позивач вправі звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства у разі, коли на момент настання терміну виконання зобов'язань, забезпечених предметом іпотеки за договором іпотеки, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.

У відповідності до п.8.4, п.8.4.8 договору №1213И/0905 від 20.09.2005р. іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов основного зобов'язання, у тому числі, але не обмежуючись переліченим: у разі несвоєчасної чи неповної сплати платежів, несвоєчасного повернення суми основного зобов'язання, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо іпотекодержатель відповідно до основного зобов'язання (кредитного договору), заявить позичальнику вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у основному зобов'язанні (кредитному договорі), а позичальник не виконає зазначене зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України Публічним акціонерним товариством «Бобровицький молокозавод» та Приватним акціонерним товариством «Карлівський завод сухого молока» доказів погашення заборгованості по кредиту та процентам суду не представлено.

Зі змісту виписок по особовим рахункам третьої особи 1, що відображають рух коштів за період з 16.09.2005р. по 01.07.2009р., станом на 01.07.2009р. у Відкритого акціонерного товариства «Бобровницький молокозавод» був наступний розмір залишку по простроченим відсоткам перед позивачем: по рахунку №2069.6.00.10532.01 - 843 801,37 грн.; по рахунку №2069.5.00.10532.02 - 871 928,08 грн.; по рахунку №2069.5.00.10532.13 - 4 241 984,68 грн.; по рахунку №2068.3.210532980 - 1 012 561,64 грн., а також заборгованість зі сплати тіла кредиту в сумі 47750000 грн. (виписка по рахунку №2063.7.00.10532.04).

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Відкритим акціонерним товариством «Бобровицький молокозавод» вимогу позивача щодо дострокового повернення кредиту та сплати процентів всупереч положень договору №1006М-01-05 від 16.09.2005р. виконано не було, внаслідок чого у Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» у 2009 році виникло право в силу норм ст.589 Цивільного кодексу України, ст.20 Закону України «Про заставу», ч.1 ст.33, ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», п.п.8.4, 8.4.3, 8.4.8 договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно листа б/н від 08.04.2009р. Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», адресованого Відкритому акціонерному товариству «Бобровицький молокозавод», позивач зазначив, що в строк до 31.03.2009р. третьою особою 1 не виконані зобов'язання з погашення процентів в сумі 4241984,68 грн., нарахованих за період з 26.10.2008р. по 25.03.2009р. При цьому, банк попередив, що у разі якщо відповідне порушення договірних зобов'язань не буде усунено протягом 30 днів з моменту отримання цього листа, позивач зверне стягнення на майно, яке є предметом застави (іпотеки), зокрема, за договором іпотеки №1213/И/0905 від 20.09.2005р. шляхом отримання права власності на майно.

Листом б/н від 08.04.2009р. позивач повідомив відповідача 1, що у разі, якщо заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Бобровицький молокозавод» не буде погашена, Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» зверне стягнення на майно, що є предметом іпотеки згідно із п.11.3.1 договору №1213И/0905 від 20.09.2005р.

Оцінюючи листи б/н від 08.04.2009р. позивача в контексті приписів ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», суд зазначає, що по своїй суті вказані документи є вимогами про усунення порушення, в яких зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Наразі, вказані листи отримано відповідачем 1 та третьою особою 1 14.04.2009р. та 26.05.2009р., про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Заперечення третьої особи 1 та відповідача 1 стосовно неотримання вимог від 08.04.2009р. судом до уваги не приймаються виходячи з наступного:

Згідно із п.17 Правил надання послуг поштового зв'язку, які затверджено Постановою №270 від 05.03.2009р. Кабінету Міністрів України, внутрішні реєстровані поштові відправлення (крім прямих контейнерів), поштові перекази можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням про їх вручення.

За приписами п.2 зазначеного нормативно-правового акту поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку вважається реєстрованим.

Наразі, у відповідності до п.2 вказаних Правил, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

У відповідності до п.62 Правил надання послуг поштового зв'язку, які затверджено Постановою №270 від 05.03.2009р. Кабінету Міністрів України, у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи наявність у матеріалах справи повідомлень про вручення поштових відправлень №89112667 та №9412404 з відмітками про отримання кореспонденції відповідачем 1 та третьою особою 1, суд дійшов висновку, що вказані докази є належними та допустимими у розумінні норм ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України та посвідчують факт отримання вимог позивача б/н від 08.04.2009р. позичальником та іпотекодавцем.

При цьому, судом враховано, що у судовому засіданні на запитання суду «Які інші документи були отримані відповідачем 1 та третьою особою 1 за наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, замість листів б/н від 08.04.2009р.?» вказаними учасниками судового спору надано відповідь про відсутність доказів отримання будь-яких інших документів від Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

Одночасно, у судовому засіданні 17.04.2013р. відповідачем 1 та третьою особою 1 клопотань про перенесення розгляду справи у зв'язку із необхідністю представити суду певні докази в обґрунтування своїх заперечень надано не було.

Крім того, з огляду на те, що станом на 26.05.2009р. розмір невиконаних Відкритим акціонерним товариством «Бобровицький молокозавод» зобов'язань становив 53707714,13 грн., з яких 47750000 грн. - заборгованість по сплаті тіла кредиту, 5113912,76 грн. - прострочені проценти за користування кредитом, 843801,37 грн. - нараховані проценти за останній місяць користування кредитом, Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» повторно звернулося до третьої особи 1 та відповідача 1 з вимогою №2-131100/5155 від 26.05.2009р. про дострокове повернення кредитних коштів та сплату процентів протягом одного дня з моменту отримання вимоги, а також попередило, що якщо протягом встановленого строку ця вимога не буде задоволена, банк розпочне примусове стягнення заборгованості відповідно до чинного законодавства України.

Про направлення вимоги №2-131100/5155 від 26.05.2009р. на адресу позичальника за договором №1006М-01-05 від 16.09.2005р. та іпотекодавця за договором №1213И/0905 від 20.09.2005р. свідчать описи вкладення у цінний лист від 27.05.2009р. на ім'я Закритого акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», Відкритого акціонерного товариства «Бобровицький молокозавод».

Відповідні вимоги отримано відповідачем 1 26.06.2009р. та третьою особою 1 09.06.2009р., про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення №55406237, №55407, та проти чого вказані учасники судового спору не заперечують.

Відповідно до п.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу норм п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності позивачем повинно бути доведено, зокрема, факт набуття відповідного майнового права, а також невизнання (оспорювання) відповідного права відповідачами.

У відповідності до п.п.10, 11 договору №1213И/0905 від 20.09.2005р. звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору . За вибором іпотекодержателя застосовується один із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (п.11.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (11.2); згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в п.п.11.3.1 та 11.3.2 цього пункту договору.

За змістом п.8.4.15 вказаного договору іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

За приписами ст.36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла станом на 01.07.2009р.) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Пунктами 11.3.1, 11.3.2 договору №1213И/0905 від 20.09.2005р. встановлено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно із висновками Верховного Суду України, що в силу вимог ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, відповідне застереження у договорі іпотеки прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (постанова №21-131а11 від 10.10.2011р.).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи зміст вимог б/н від 08.04.2009р. позивача, які отримані адресатами, приймаючи до уваги наявність у договорі №1213И/0905 від 20.09.2005р. застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, у зв'язку із тим, що порушення основного зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів третьою особою 1 та відповідачем 1 виконані не були, за висновками суду, позивач правомірно реалізував передбачене п.11.3.1 договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. та ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність.

Відповідно до положень ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Пунктом 34 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», який затверджено Постановою №1440 від 10.09.2003р. Кабінету Міністрів України, встановлено, що об'єкт оцінки у разі його застави оцінюється за ринковою вартістю без включення до неї суми податку на додану вартість.

Згідно із п.3 вказаного Національного стандарту ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

За змістом звіту про незалежну оцінку, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитне Брокерське Агентство» 01.07.2009р., вартість незавершених будівництвом об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, на вказану дату становила 21995477 грн. без ПДВ.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши звіт про оцінку майна, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитне Брокерське Агентство», судом встановлено, що метою вказаної оцінки було визначення оціночної вартості об'єкта оцінки для звернення стягнення на предмет оцінки шляхом набуття у власність.

При цьому, оціночна вартість предмету іпотеки за договором іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. станом на 01.07.2009р., була значно меншою за розмір заборгованості за договором №1006М-01-05 від 16.09.2005р., що виключає перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Суд звертає увагу відповідача 1 на те, що у разі непогодження з висновками, які викладені у звіті Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитне Брокерське Агентство», Приватне акціонерне товариство «Карлівський завод сухого молока» мало право та можливість замовити рецензування вказаного документу, яке у відповідності до ст.4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» полягає у критичному розгляді звіту та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Одночасно, судом враховано, що будь-якої іншої оцінки вартості спірного майна відповідачем 1, а також іншими учасниками судового спору всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України представлено не було.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо наявності у позивача права на звернення стягнення на спірне майно, приймаючи до уваги дату проведення експертної оцінки нерухомості в контексті положень ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» стосовно моменту набуття права власності на передане в іпотеку майно, судом встановлено, що на 01.07.2009р. позивач набув право власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, внаслідок звернення стягнення на це майно у відповідності до застереження, що міститься у договорі іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р.

Посилання відповідача 1 на те, що право власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на спірне майно виникло у позивача з моменту заявлення вимоги №1-13410/10985 від 23.11.2012р., судом до уваги не приймаються, виходячи з того, що вказана вимога за своїм змістом є вимогою про передання майна власнику.

Крім того, суд зазначає, що положеннями договору та закону на банк не покладено обов'язку повідомляти іпотекодавця про факт звернення стягнення на майно, окрім направлення вимоги в порядку ч.1 ст.35 Зкаону України «Про іпотеку», що, як встановлено судом, було зроблено позивачем. Наразі, за змістом ч.3 ст.35 Закону України «Про іпотеку» положення ч.1 ст.35 вказаного нормативно-правового акту щодо направлення іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання не є перешкодою іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, суд зазначає, що заявлений позивачем позов є захистом вже існуючого права, що виникло на підставі застереження в договорі іпотеки, яке законодавцем визначено як самостійна підстава виникнення права власності.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові від 09.03.2011р. Вищого господарського суду України у справі №45/299-10, ухвалі від 27.05.2009р. Верховного Суду України у справі №6-8565св09, а також відображено у п.39 Постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Також, судом враховано, що відповідачем 1 всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту зміни стану будівельної готовності об'єктів, які входять до складу спірного майна з моменту підписання договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р.

Зокрема, у відповідності до довідки №2 від 15.08.2005р. Приватного підприємства «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» визначено наступний стан будівельної готовності об'єктів за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4: адміністративно-побутовий корпус і наземна галерея - 86% готовності, виробничий корпус літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускний пункт літера «В-1» - 51% готовності, водопровідна насосна станція 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирня для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельня літера «Є-1» - 89% готовності, блок підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосна станція дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирня для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційна насосна станція літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності.

Аналогічні за змістом відомості було відображено позивачем та відповідачем 1 у договорі іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р.

Ухвалами господарського суду від 13.03.2013р., 03.04.2013р. зобов'язано відповідача 1 надати суду, зокрема, документи, що містять опис об'єктів незавершеного будівництва з зазначенням проценту готовності станом на 01.07.2009р. та станом на теперішній час.

На виконання вимог ухвал суду відповідачем 1 представлено довідку б/н від 02.04.2013р. Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» про стан будівельної готовності комплексу по вул.І.Франка, 4 в м.Карлівка Полтавської обл., за змістом якої процент будівельної готовності спірних будівель є відмінним від того, який було визначено сторонами у договорі іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р.

Згідно із п.п.8.1, 8.1.5 договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. іпотекодавець зобов'язався не пізніше наступного дня після настання змін надавати іпотекодержателю відомості про будь-які зміни, що відбулися чи відбуваються з предметом іпотеки.

За поясненнями позивача, які в силу вимог ст.36 Господарського процесуального кодексу України є доказами у справі, всупереч умов п.п.8.1, 8.1.5 договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. відповідачем 1 не було повідомлено іпотекодержателя про відповідні зміни.

Крім того, судом враховано, що визначення стану будівельної готовності певної нерухомості вимагає від особи наявності спеціальних знань у відповідній сфері, внаслідок чого визначення зазначених відомостей Приватним акціонерним товариством «Карлівський завод сухого молока» одноособово в довідці б/н від 02.04.2013р. є безпідставним.

Також, суд вважає безпідставним посилання відповідача 1 на постанову від 11.03.2010р. Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №2а-12023/09/2670 як на судове рішення, що має преюдиційний характер для вирішення цієї господарської справи.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх істинність вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

За приписами п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 Господарського процесуального кодексу України, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Наразі, висновки Окружного адміністративного суду м.Києва, викладені в постанові від 11.03.2010р. по справі №2а-12023/09/2670, щодо відсутності підстав для реєстрації права власності позивача на предмет іпотеки за договором іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р., не можуть вважатися встановленими фактами та є оціночним судженням адміністративного суду, висновками, зробленим судом за результатами надання оцінки наявним у матеріалах конкретної справи документів, проте, не встановленим фактом.

Одночасно, не може вважатись таким, що спростовує виникнення права власності позивача на предмет іпотеки за договором іпотеки №1213И/0905 станом на 01.07.2009р. факт ініціювання позивачем в червні 2009 року судової справи №6/389 в господарському суді міста Києва, предметом якої було, зокрема, стягнення заборгованості за договором №1006М-01-05 від 16.09.2005р. та звернення стягнення на заставлене майно. При цьому, суд бере до уваги, що п.8.4.15 договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р. позивачу надано право самостійно обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Подання вказаного позову по справі №6/389 не було перешкодою для набуття позивачем права власності на спірне майно в позасудовому порядку на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке містилося в договорі іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р.

Згідно із ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

Як вказувалося вище, відповідач 1 у заяві б/н від 20.02.2013р. позовні вимоги визнав.

Наразі, судом не встановлено в діях відповідача 1, пов'язаних з визнанням позову, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, позовні вимоги про визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна вартістю в розмірі 21 995477 грн., які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає про наступне:

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу вимог п.8 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України право власності припиняється, у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Як було встановлено судом вище, право власності Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» на спірне майно припинилося в силу набуття 01.07.2009р. вказаного майна у власність позивача.

За змістом п.2 Постанови №20 від 22.12.1995р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: про витребування майна з чужого незаконного володіння; про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача 1 з вимогою №1-13110/10985 від 23.11.2012р. про передання Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» належних йому на праві власності об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї, виробничого корпусу літера «Б-1», контрольно-пропускного пункту літера «В-1», градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1», котельної літера «Є-1», блоку підсобних приміщень літера «Ж-1», насосної станції дощових вод літера «З-1», градирні для холодильних установок літера «І-1», каналізаційної насосної станції літера «К-1», огорожі №1-3.

Будь-якої відповіді на визначену вимогу позивача відповідачем 1 надано не було, що стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до суду з розглядуваним позовом.

Одночасно, під час розгляду справи №910/2300/13 Приватне акціонерне товариство «Карлівський завод сухого молока» направило позивачу лист №25 від 25.03.2013р., за змістом якого підтвердило, що визнає право власності банку на майно, що є предметом договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р., та готове здійснити фактичну передачу зазначеного майна.

При цьому, доказів передання спірного майна від відповідача 1 позивачу майна матеріали справи не містять.

Згідно із ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

У зв'язку з тим, що на момент розгляду справи незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, залишаються у володінні відповідача 1, існують достатні підстави для витребування такого майна на користь позивача з незаконного володіння відповідача 1.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в частині вимог про витребування у Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» незавершених будівництвом об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера «В-1» - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельної літера «Є-1» - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирні для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційної насосної станції літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача про зобов'язання Державну реєстраційну службу України, Карлівське районне управління юстиції зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, підлягають відхиленню, з огляду на наступне:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Таким чином, відповідно до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

В силу вимог ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Відповідно до статті 7-1 вказаного закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав, зокрема: забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав; організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України та покладені на нього Президентом України.

За змістом Положення про державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом №401/2011 від 06.04.2011р. Президента України, державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади. Відповідно до пункту 4 вказаного вище положення Укрдержреєстр відповідно до покладених на нього завдань зокрема: організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснює керівництво та контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону. Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22 червня 2011 року, органами державної реєстрації прав є структурні підрозділи територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.

За приписами п.4.33 п.4 Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, затвердженого Наказом №1707/5 від 23.06.2011р. Міністерства юстиції України, управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що позивач не звертався до відповідачів 2, 3 з вимогою про реєстрацію належного йому права власності на спірне майно. Вказані обставини виключають порушення його прав або охоронюваних законом інтересів зазначеними учасниками судового спору.

Таким чином, вимоги позивача про реєстрацію за ним права власності на момент винесення судового рішення є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відхиляючи вказану позовну вимогу, суд бере до уваги, що відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення судів, що набрали законної сили, є однією з підстав державної реєстрації прав на нерухоме майно. У зв'язку з цим, право власності позивача підлягає державній реєстрації уповноваженими органами на підставі цього судового рішення, після набрання ним законної сили, в порядку, визначеному законодавством.

Клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на спірне нерухоме майно та встановлення заборони відповідачам чи будь-яким іншим особам вчиняти певні дії залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача 1, заборони відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та встановлення заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено доказів, з фактом існування якого позивач пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Надана позивачем роздруківка з мережі Інтернет щодо продажу майна за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, не приймається судом в якості доказу наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування заходів до забезпечення позову, виходячи з того, що вказаний документ всупереч вимог ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України не засвідчено належним чином.

Крім того, як було визначено судом вище, позовні вимоги про визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на майно, що є предметом договору іпотеки №1213И/0905 від 20.09.2005р., визнаються Приватним акціонерним товариством «Карлівський завод сухого молока», а згідно із листом №25 від 25.03.2013р. відповідач 1 зазначив, що готовий здійснити фактичну передачу зазначеного майна, внаслідок чого підстави для застосування заходів до забезпечення позову у відповідності до клопотання позивача відсутні.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заява позивача підлягає залишенню без задоволення.

Клопотання б/н від 18.02.2013р. Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» про виключення відповідача 2 зі складу відповідачів та направлення справи за підсудністю до господарського суду Полтавської області не підлягає задоволенню, з огляду на таке:

У відповідності до п.20.8 Постанови №10 від 24.10.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» статтею 16 Господарського процесуального кодексу України встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна. Місцезнаходження майна має бути підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження, підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України. Якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині п'ятій статті 16 Господарського процесуального кодексу України, то така справа у будь-якому разі підлягає розгляду у господарському суді міста Києва.

За приписами ч.5 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Відповідно до Положення про державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом №401/2011 від 06.04.2011р. Президента України, державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також ті обставини, що відповідачем 2 у справі є Державна реєстраційна служба України, враховуючи приписи ч.5 ст.16 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до господарського суду міста Києва з розглядуваною позовною заявою.

Посилання відповідача 2 на норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо можливості виключення неналежного відповідача, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне:

За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 21 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заявлені та у заяві №3-131100/3073 від 02.04.2013р. підтримані, у тому числі, до Державної реєстраційної служби України. Клопотання про виключення відповідача 2 або залучення іншого відповідача до участі у розгляді справи згідно із положеннями ст.24 Господарського процесуального кодексу України позивачем заявлено не було.

Враховуючи, що у заяві №3-131100/3073 від 02.04.2013р. позивач підтримав позов, у тому числі, до Державної реєстраційної служби України, суд не виключив відповідача 2 зі складу учасників розгляду справи.

За таких обставин, клопотання б/н від 18.02.2013р. Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», про виключення відповідача 2 зі складу відповідачів та направлення справи за підсудністю, залишено судом без задоволення.

Клопотання без номеру та дати Карлівського районного управління юстиції, яке надійшло на адресу господарського суду 11.03.2013р., про припинення провадження по справі не підлягає задоволенню, виходячи з того, що приписи ст.80 Господарського процесуального кодексу України не передбачають можливості припинення провадження по справі з тих підстав, що право власності позивача не оспорюється відповідачами.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 68820 грн. підлягає стягненню з відповідача 1 на користь позивача, а судовий збір у розмірі 1147 грн., сплачений позивачем за вимогою про зобов'язання відповідачів 2, 3 зареєструвати право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на спірне майно, у якій судом відмовлено, залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока», м.Карлівка, Державної реєстраційної служби України, м.Київ, Карлівського районного управління юстиції, м.Карлівка про визнання права власності, витребування майна та зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати право власності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м.Київ, вул.Артема, 60, ЄДРПОУ 09807856) на незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера «В-1» - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельної літера «Є-1» - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирні для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційної насосної станції літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності.

Витребувати у Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» (39500, Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Франка, 4, ЄДРПОУ 33231846) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м.Київ, вул.Артема, 60, ЄДРПОУ 09807856) незавершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Івана Франка, 4, та складаються з адміністративно-побутового корпусу і наземної галереї - 86% готовності, виробничого корпусу літера «Б-1» - 80% готовності, контрольно-пропускного пункту літера «В-1» - 51% готовності, водопровідної насосної станції 2-го підйому літера «Г-1» - 82% готовності, градирні для вакуум-препаратів літера «Д-1» - 51% готовності, котельної літера «Є-1» - 89% готовності, блоку підсобних приміщень літера «Ж-1» - 85% готовності, насосної станції дощових вод літера «З-1» - 82% готовності, градирні для холодильних установок літера «І-1» - 51 % готовності, каналізаційної насосної станції літера «К-1» - 82 % готовності, огорожі №1-3 - 90% готовності.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Карлівський завод сухого молока» (39500, Полтавська обл., м.Карлівка, вул.Франка, 4, ЄДРПОУ 33231846) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м.Київ, вул.Артема, 60, ЄДРПОУ 09807856) судовий збір в розмірі 68 820 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 22.04.2013р.

Суддя Любченко М.О.