Постанова

від 24.04.2013 по справі 801/2443/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2013 р. Справа №801/2443/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., розглянувши у порядку письмового провадженя адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Державне підприємство "Сімферопольський виноробний завод" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27.02.2013 року № 0003272204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при проведенні перевірки, про що свідчить акт від 13.02.13 № 744/22-3/05414657, безпідставно не враховано первинні бухгалтерські та податкові документи, норми податкового законодавства, що призвело до необґрунтованого нарахування грошових зобов'язань по податку на прибуток. Позивач вважає, що правових підстав для визнання неправомірними дій щодо завищення валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток не було, а висновки акту, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, є хибними, засновані на припущеннях і не відповідають дійсним обставинам, внаслідок чого воно підлягає скасуванню.

Ухвалами суду від 02.03.2013 відкрито провадження в адміністративній справі, проведено підготовче провадження, за результатами якого справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся неодноразово належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечень на позов не надав.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" (ЄДРПОУ 05414657) з питань взаємовідносин з ТОВ ВК фірма "Медея" (ЄДРПОУ 36441578) у грудні 2011 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2013 № 744/22-3/05414657.

Відповідно до висновків названого акта, перевіркою встановлено порушення, зокрема, пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, пп.138.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в частині донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2011 у сумі 15837 грн. та ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

На підставі названого акта перевірки Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС 27 лютого 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003272204, яким збільшено суму грошових зобов'язань загальною з податку на прибуток приватних підприємств сумою 15 387 грн.

Будучи не згодним з прийнятим суб'єктом владних повноважень рішенням за вказаними в акті перевірки висновками, платник податків, скориставшись правом захисту порушеного права суб'єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах, оскаржив до суду прийняті ним рішення, що безпосередньо змінюють склад належного йому майна, з метою його збереження.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Вирішуючи спір, що виник між позивачем, який є суб'єктом господарювання, ідентифікаційний код юридичної особи 05414657, що здійснює свою діяльність на підставі Статуту, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС , узятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 25.04.2007 № 194, є платником податку на додану вартість з 19.09.1997, індивідуальний податковий номер 054146501276, та відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, наділений управлінськими відносно позивача контролюючими повноваженнями, що є територіальним органом у системі органів Міністерства податків і зборів України, на якого покладено обов'язок з контролю податкової дисципліни, у томі числі контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, суд виходить з того, що вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

"Нікчемність" правочинів та "сумнівність" господарських операцій Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" з ТОВ ВК фірма "Медея", податковий орган пов'язує із наявністю акта про неможливість проведення зустрічної звірки з контрагентом з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин, отриманої інформації з комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АРМ "Аудит", пошуково-довідкової системи ДПА України "Картка платника", АРМ "Облік податків і платежів", АРМ "Звіт", АРМ "Облік", даних з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Відповідно до вказаних висновків акта перевірки податковим органом донараховано платнику податків зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року у розмірі 15837 грн.

Такі твердження відповідача суд знаходить безпідставним, такими що суперечать нормам діючого законодавства, з огляду на наступне.

Коло платників податку на прибуток підприємств, об'єкт оподаткування, порядок визначення доходів та їх склад, склад витрат та порядок їх визнання, методи та порядок нарахування амортизаційних відрахувань, податкова база, порядок нарахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів, ставки податку, порядок обчислення податку, підстави звільнення від оподаткування визначалися у розділі ІІІ Податкового кодексу України, який відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів та витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 р.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, господарська діяльність за визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до підпункту 133.1.1. пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Зокрема, відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, згідно якому первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. І первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, лише відсутність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат позбавляє платника податку права на віднесення до складу витрат вартості придбанням товарів (робіт, послуг), здійснених для провадження господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, відповідно до приписів п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, відповідно до пп. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна, на вимогу положень статті 201.4 ПК України, складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Приписи Податкового кодексу України передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Кодексом не передбачено.

З дослідженого судом договору від 26 вересня 2011 року № 114, укладеного між ТОВ ВК фірма "Медея" та Державним підприємством "Сімферопольський виноробний завод" , предметом якого є придбання товарів, останнім, як покупцем, на підставі виписаної видаткової накладної від 05.12.2011 №РН-0002491 придбано товар (рекламний буклет), про що свідчить виписана податкова накладна від 05.12.2011 № 2594, а також сплачено ДП "Сімферопольський виноробний завод" грошові кошти, про що свідчать виписки банку по рахунку платника податків.

Водночас, з положень Податкового кодексу України на позивача, як платника податків, покладено обов'язок відобразити у податковій звітності зміни, які відбулись у зв'язку із отриманням податкових накладних, що підтверджують факт придбання товару. Факт сплати грошових коштів за придбаний товар у контрагента платником податків підтверджено також випискою по особистому рахунку, відкритому у банківській установі, що його обслуговує.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що визначені законодавцем приписами статей 187, 198 ПК України події та обставини, є правом платника податків на формування податкового кредиту та відображення відповідних відомостей у бухгалтерській та податковій звітності, обмеження якого, без достатніх на то правових підстав, за надуманих та штучних обставин, вказаних в акті перевірки, факт наявності яких не передбачено податковим законодавством, а також спростовується належними доказами, що містяться у матеріалах справи та досліджувались під час проведення перевірки, є протиправними діями відповідача - податкового органу, на який покладено обов'язок щодо забезпечення регуляції державної податкової політики на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені судом з матеріалів справи обставини, за вимог, визначених податковим законодавством, надають платнику податку право на формування податкового кредиту за отриманими у відповідний податковий період податковими накладними, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та відповідають вимогам встановленим приписами ст. 201 ПК України, а також право відображення відповідних відомостей у податковій звітності.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідність господарських дій, направлених на виконання господарських взаємовідносин між ДП "Сімферопольський виноробний завод" та ТОВ ВК фірма "Медея", спростовують доводи податкового органу про фіктивність господарських взаємовідносин, нереальність та безтоварності правочинів по взаємовідносинам, що перевірялися. Зареєстровані обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання, відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності.

При цьому, суд зазначає, що до актів перевірок та до матеріалів справи податковим органом не надано будь-яких доказів на обґрунтування обставин того, що господарські операції ДП "Сімферопольський виноробний завод" та ТОВ ВК фірма "Медея"не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність укладених правочинів ДП "Сімферопольський виноробний завод" та ТОВ ВК фірма "Медея" є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які будь-якими належними доказами не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків, внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності висновків відповідача про фіктивність взаємовідносин, нікчемність правочинів та безтоварність отриманих робіт та послуг, суд виходить з того, що відповідачем без достатніх на то повноважень, передусім з їх перевищенням, надано правову оцінку господарським правовідносинам позивача з його контрагентами та укладеним правочинам, з огляду на наступне.

Відповідачем не надано жодних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не надано доказів невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, тому висновки відповідача, що операції з виконання робіт позивача з зазначеними вище контрагентами, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ, не спричиняють реального настання правових наслідків позбавлені належного обґрунтування.

Для підтвердження права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані товари та результати робіт у межах власної господарської діяльності відповідачем не спростована. Більш того, судом встановлено й фактичне використання отриманих робіт (товарів, послуг) у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Відповідно до статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Твердження податкового органу викладені в акті перевірки, суперечить положенням статті 61 Конституції України, згідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому будь-які порушення з боку контрагентів, навіть якщо вони мали місце, не можуть бути підставами для притягнення позивача до відповідальності, у тому числі у вигляді збільшення податкового зобов'язання.

У відповідності до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд бере до уваги положення частини другої названого статті Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Доказів, які б обґрунтовували та підтверджували зроблені ним висновки за результатами проведеної перевірки, покладені в основу оскаржених податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого вони підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду, де відповідачем є суб'єкт владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього.

Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 149,11 грн., підлягає поверненню шляхом безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Керуючись ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 27.02.2013 № 0003272204.

3. Стягнути із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на користь Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" (ідентифікаційний код юридичної особи 05414657) судовий збір у розмірі 149,11 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.