Ухвала

від 25.09.2013 по справі 801/2443/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/2443/13-а

25.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Омельченка В. А.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/2443/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Аблякимов Е.Е. ) від 24.04.13

за позовом Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" (вул. Московське шосе, 9-й км,Аграрне,Сімферополь, місто, Автономна Республіка Крим,95492)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Сімферопольський виноробний завод" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27.02.2013 року № 0003272204.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.04.13 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 27.02.2013 № 0003272204.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на користь Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" (ідентифікаційний код юридичної особи 05414657) судовий збір у розмірі 149.11 грн.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.04.13 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, апелянт посилається на те, що перевіркою встановлено порушення, зокрема, пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, пп.138.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в частині донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2011 у сумі 15837 грн. та ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

На думку апелянта, висновки податкового органу є обґрунтованими та засновані на нормах діючого законодавства.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" (ЄДРПОУ 05414657) з питань взаємовідносин з ТОВ ВК фірма "Медея" (ЄДРПОУ 36441578) у грудні 2011 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2013 № 744/22-3/05414657.

Відповідно до висновків названого акта, перевіркою встановлено порушення, зокрема, пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, пп.138.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в частині донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2011 у сумі 15837 грн. та ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

На підставі названого акта перевірки Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС 27 лютого 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003272204, яким збільшено суму грошових зобов'язань загальною з податку на прибуток приватних підприємств сумою 15 387 грн.

"Нікчемність" правочинів та "сумнівність" господарських операцій Державного підприємства "Сімферопольський виноробний завод" з ТОВ ВК фірма "Медея", податковий орган пов'язує із наявністю акта про неможливість проведення зустрічної звірки з контрагентом з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин, отриманої інформації з комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АРМ "Аудит", пошуково-довідкової системи ДПА України "Картка платника", АРМ "Облік податків і платежів", АРМ "Звіт", АРМ "Облік", даних з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Відповідно до вказаних висновків акта перевірки податковим органом донараховано платнику податків зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року у розмірі 15837 грн.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, відповідно до приписів п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, відповідно до пп. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна, на вимогу положень статті 201.4 ПК України, складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Приписи Податкового кодексу України передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Кодексом не передбачено.

З договору від 26 вересня 2011 року № 114, укладеного між ТОВ ВК фірма "Медея" та Державним підприємством "Сімферопольський виноробний завод" , предметом якого є придбання товарів, останнім, як покупцем, на підставі виписаної видаткової накладної від 05.12.2011 №РН-0002491 придбано товар (рекламний буклет), про що свідчить виписана податкова накладна від 05.12.2011 № 2594, а також сплачено ДП "Сімферопольський виноробний завод" грошові кошти, про що свідчать виписки банку по рахунку платника податків.

Водночас, з положень Податкового кодексу України на позивача, як платника податків, покладено обов'язок відобразити у податковій звітності зміни, які відбулись у зв'язку із отриманням податкових накладних, що підтверджують факт придбання товару. Факт сплати грошових коштів за придбаний товар у контрагента платником податків підтверджено також випискою по особистому рахунку, відкритому у банківській установі, що його обслуговує.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначені законодавцем приписами статей 187, 198 ПК України події та обставини, є правом платника податків на формування податкового кредиту та відображення відповідних відомостей у бухгалтерській та податковій звітності, обмеження якого, без достатніх на то правових підстав, за надуманих та штучних обставин, вказаних в акті перевірки, факт наявності яких не передбачено податковим законодавством, а також спростовується належними доказами, що містяться у матеріалах справи та досліджувались під час проведення перевірки, є протиправними діями відповідача - податкового органу, на який покладено обов'язок щодо забезпечення регуляції державної податкової політики на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені обставини, надають платнику податку право на формування податкового кредиту за отриманими у відповідний податковий період податковими накладними, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та відповідають вимогам встановленим приписами ст. 201 ПК України, а також право відображення відповідних відомостей у податковій звітності.

Досліджені документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідність господарських дій, направлених на виконання господарських взаємовідносин між ДП "Сімферопольський виноробний завод" та ТОВ ВК фірма "Медея", спростовують доводи податкового органу про фіктивність господарських взаємовідносин, нереальність та безтоварності правочинів по взаємовідносинам, що перевірялися. Зареєстровані обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання, відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності.

Твердження податкового органу про нікчемність укладених правочинів ДП "Сімферопольський виноробний завод" та ТОВ ВК фірма "Медея" є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які будь-якими належними доказами не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків, внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Окрім того, щодо доводів апелянта, відносно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

За таких підстав, судова колегія враховуючи усі обставини справи, приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.04.13 у справі № 801/2443/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко