Постанова

від 18.04.2013 по справі 826/1833/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2013 року № 826/1833/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Корсо» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2012 №№0006622280, 0006612280

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корсо» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2012 №№0006622280, 0006612280.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/1833/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 19.03.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки Відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та суми валових витрат з податку на прибуток підприємств є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між Позивачем та контрагентом такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в письмовому провадженні з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України за письмовим клопотанням представників сторін та відсутності необхідності допиту свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 31.10.2012 по 06.11.2012 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС України проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо»» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Віаджіо» (код за ЄДРПОУ 37166556) за квітень, травень, липень-жовтень 2011.

За результатами проведеної документальної позапланової перевірки, відповідачем складено Акт №459/1-22-80-35138024 від 06.11.2012 (надалі - акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Корсо» занижено податок на додану

вартість всього у сумі 2 952 000,00грн., в тому числі за квітень 2011 в сумі 544 000,00грн.; за травень 2011 в сумі 467 000,00грн.; за липень 2011 року в сумі 224 000,00грн.; за серпень 2011 в сумі 502 000,00грн.; за вересень 2011 в сумі 571 000,00 грн.; за жовтень 2011 року в сумі 644 000,00 грн., а також встановлено порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Корсо» занижено податок на прибуток всього у сумі 3 394 800грн., у тому числі за II квартал 2011 в сумі 1 162 650грн., за ІІ-ІП квартали 2011 в сумі 2 885 000грн., за II-IV квартали 2011 в сумі 3394800грн.

20 листопада 2012 відповідачем, на підставі акта перевірки були винесені наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

№0006622280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 952 00,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 485 251,00грн.

№0006612280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3 394 800,00 грн., штрафна (фінансова) санкція в даному випадку до позивача не застосована.

Як вбачається з Акту перевірки, а також письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкції, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, в ході проведення перевірки позивача використано Акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 15.03.2012 №43/3-22-80 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віаджіо» (код ЄДРПОУ 37166556) за період з 01.01.2011 по 31.01.2012, в якому зазначено, що згідно висновку ГВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС наявні ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Віаджіо», внаслідок чого правочини останнього з контрагентами покупцями визнано податковим органом такими, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України).

Крім того, відповідач посилається на те, що при аналізі податкової звітності з ПДВ, а також первинних документів, що надані до перевірки ТОВ «Корсо» (податкових накладних від ТОВ «Віаджіо»), в результаті аналізу інформації ДБ «Співставлення даних податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» встановлено розбіжності між податковим кредитом ТОВ «Корсо» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Віаджіо» на суму 2 952 000,00грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до вищевикладених тверджень відповідача, тим самим вважаючи, що обставини, на які посилається ДПІ не можуть бути виключно достатнім доказом безтоварності досліджуваної господарської операції, а висновки відповідача є передчасними, враховуючи наступне.

Твердження відповідача стосовно наявності розбіжностей між сумою податкового кредиту позивача та сумою податкових зобов'язань ТОВ «Віаджіо» спростовуються безпосередньо обставинами, викладеними головним державним податковим ревізором - інспектором Єсіповою Ю.О. в Акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 15.03.2012 №43/3-22-80 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віаджіо» за період з 01.01.2011 по 31.01.2012.

Зокрема, згідно вказаного акту, відхилення між сумами податкового кредиту позивача та сумою податкового зобов'язання ТОВ «Віаджіо» за квітень, травень, липень-жовтень 2011 дорівнює нулю, чого відповідачем, в даному випадку, до уваги не прийнято, внаслідок чого зроблений помилковий висновок про наявність розбіжностей в задекларованих сумах.

Стосовно тверджень податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Віаджіо», в розрізі висновку ГВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Віаджіо», суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Підпунктом а) п. 198.1 ст. 198 розділу V ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 розділу V ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз.2).

Як передбачено у п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покуп цю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено придбанням ним товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Як вбачається з наявним у справі належним чином завірених копії письмових доказів, 01 вересня 2010 між позивачем, в особі директора Завгородної Т.Б. та ТОВ «Віаджіо», в особі директора Черезова С.Е., укладено Договір поставки товарів народного вжитку №3 (надалі - Договір).

Відповідно до пп.1.1. п.1 Договору продавець ТОВ «Віаджіо» зобов'язався поставити покупцю (позивачу) товари в кількості, асортименті і за ціною, що вказані в накладних.

Згідно з пп.2.1. п.2 Договору розрахунок за товар проходить між продавцем та покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На виконання умов Договору ТОВ «Віаджіо» поставило позивачу товар, кількість та індивідуальні ознаки якого визначені у видаткових накладних, належним чином завірені копії яких позивачем додано до матеріалі справи (том 1 додатків, а.с.1-99).

Оплата за отриманий товар була проведена позивачем з власного рахунку № 26001000599701, відкритого у AT «Сведбанк» МФО 300164, на розрахунковий рахунок ТОВ «Віаджіо» у сумах, зазначених у видаткових накладних, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку (том додатків 3 а.с.1-74).

Фактичне виконання платіжних доручень підтверджується довідкою AT «Сведбанк» Вих. №8866 від 26.12.2012 (Том.3 додатків арк. А1-Б1), що сприймається судом як належний доказ виконання позивачем власного обов'язку щодо сплати до бюджету податку на додану вартість в ціні придбаних у ТОВ «Віаджіо» товарів.

Рух товару та відображення його в бухгалтерському обліку позивачем підтверджується Журналом-ордером та Відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (Том 4 додатків арк.10)

Використання придбаних у ТОВ «Віаджіо» товарів у власній господарській діяльності позивача підтверджується наявністю власної торгівельної мережі.

Наявність власної торгової мережі позивача підтверджується торговим патентом на право торгівельної діяльності за адресою: м. Київ, просп. Московський, 11-А, (загальною площею 965,00кв.м.) магазин «Бекстейдж» (Том 4 додатків, арк. 11).

Приміщення магазину розташованого за адресою: м. Київ, просп. Московський, 11-А належать позивачу на праві строкового користування (оренди) на підставі Договору оренди №А81/10 від 01.04.2010 та Договору оренди №А92/10 від 25.05.2010 (Том 4 додатків, арк. 12-29).

Реалізація придбаного у ТОВ «Віаджіо» товару у роздрібній торгівельній мережі позивача підтверджується Книгами обліку розрахункових операцій №2650007897 р/4; №265007897 р/5; №2650008910 р/2 (Том 4 додатків, арк.30-85).

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з ТОВ «Віаджіо» підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969.

За таких обставин, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України, доводи, викладені в акті перевірки №459/1-22-80-30021171 від 06.11.2012 спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товари загального вжитку, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа була внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ «Корсо», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 20.11.2012 №№0006622280, 0006612280.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо» (код ЄДРПОУ 35138024, адреса: 03150, м.Київ, Голосіївський район, ВУЛИЦЯ ГОРЬКОГО, будинок 48) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 01033, м. Київ, вулиця Жилянська, 23).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.