Ухвала

від 25.04.2013 по справі 11/194-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 11/194-А Головуючий у 1-й інстанції: Смирнова Ю.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 09 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» про визнання недійсним господарського зобов'язання, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва 12 квітня 2007 року звернулась з позовом до Господарського суду м. Києва про визнання недійсним договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна» (по тексту Відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» (по тексту Відповідач 2) відповідно до статті 207 Господарського кодексу України, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна» грошові кошти в розмірі 6 924 880,80 грн., одержані за спірним договором, а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна», в дохід державного бюджету суму в розмірі 6 924 880,80 грн. на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2007 зупинено провадження у справі № 11/194-А до набрання законної сили рішенням Подільського районного суду міста Києва у справі за позовом ДПІ у Подільському районі м. Києва до ТОВ «ТПК-1», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ТПК-1».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2012 поновлено провадження у вказаній справі.

Постановою Господарського суду м. Києва від 09 січня 2013 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2004 року між відповідачами укладено договір №53/1, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» зобов'язалося поставити Товариству з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна» товар у погоджених асортименті та кількості, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна» оплатити цей товар по факту його отримання.

Відповідачем-1 видано відповідачу-2 податкові накладні від 09.12.2004 №9/12-1, від 19.10.2004 №19/10-1, від 28.01.2005 №28/01-2, від 07.02.2005 №07/02-1, від 25.02.2005 №25/02-2, від 15.02.2005 №15/02-1, від 18.03.2005 №18/03-1, від 21.03.2005 №21/03-2, від 28.12.2004 №28/12-2, від 09.06.2005 №09/06-3, від 24.06.2005 №24/06, від 29.06.2005 №30/06-3, від 22.07.2005 №22/07-01, від 07.07.2005 №07/07, від 28.07.2005 №28/07-1, від 27.07.2005 №27/07-1, від 30.09.2005 №30/09-1 та від 26.08.2005 №26/08 на загальну суму 6 924 880,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 154 146,80 грн.

Оплата поставленого товару здійснена відповідачем-2 в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів відповідачу-1 на його розрахунковий рахунок, про що свідчать наявні в справі платіжні доручення.

Вказаний договір позивач вважає таким, що укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при цьому посилається на рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.08.2005 по справі №2-3364, яким визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» з моменту їх складання, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість, первинні бухгалтерські документи з реквізитами Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» як підписані невстановленою особою від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як директора з моменту їх складання, а також податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» як підписані невстановленою особою від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як директора з моменту їх складання з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства, а також відсутності доказів ухилення від сплати податків учасників спірного договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» на підставі пункту 11 цієї статті подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав.

Відповідно до статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 названого Кодексу).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Договір може бути визнано недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Необхідними умовами для визнання договору недійсним на підставі ст. 207 ГК України є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, якою із сторін і в якій мірі виконано договір, а також вину сторін у формі умислу.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак: а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; б) такі зобов'язання характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання їх недійсними необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу; в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Суперечність договору інтересам держави і суспільства податковий орган обґрунтовує тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.08.2005 по справі №2-3364, яким визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» з моменту їх складання, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість, первинні бухгалтерські документи з реквізитами Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» як підписані невстановленою особою від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як директора з моменту їх складання, а також податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» як підписані невстановленою особою від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як директора з моменту їх складання з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги вказані доводи позивача, оскільки дане рішення суду скасовано, а позов про визнання недійсними установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» залишено без розгляду, про що свідчить наявний в справі лист Окружного адміністративного суд міста Києва від 16.11.2012 №13/277/14138/12 (а.с.110 том.3).

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність умислу не може бути підтверджена рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування реєстрації платником податку на додану вартість, оскільки дане рішення, не має доказової сили. Будь-яких інших доказів того, що відповідач-1 зареєстрований та здійснював діяльність з порушенням встановленого законодавством порядку, в тому числі і пояснень осіб, що значаться засновниками підприємства, про непричетність до його діяльності, позивач суду не надав.

Позивач вказує, що укладена відповідачами угода суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки укладена з метою приховування доходів від оподаткування. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління. Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи, на укладення угоди з метою, завідомо суперечної інтересам держави.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ухилення від сплати податків та фіктивне підприємництво є окремими складами злочину і, відповідно, потребують окремої кваліфікації судом за наявності відповідних і доведених у суді обставин.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідача-1 чи факт фіктивного підприємництва встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На запити суду від 16.11.2012 та від 10.12.2012 щодо результатів розслідування кримінальної справи № 58-1176, порушеної 17.04.2006 прокуратурою Святошинського району в м. Києві по факту фіктивного підприємництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1», за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 1 КК України, відповіді не надійшло. За станом на 01.08.2007 згідно листа слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві, який міститься в матеріалах справи, досудове слідство по вищевказаній кримінальній справі №58-1176 зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК України.

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України адміністративно-господарські конфіскаційні санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як свідчать матеріали справи, між Товариства з обмеженою відповідальністю «Дальпіко-Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-1» договір укладений 17.06.2004, а ДПІ звернулася з позовом до суду з вимогою застосування судом штрафних санкцій шляхом стягнення з відповідача на користь держави грошових коштів за вказаними договорами лише 12.04.2007 року, тобто з порушенням строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищезазначене позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 09 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 26 квітня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.