Ухвала
від 25.04.2013 по справі 2а-15832/12/2670
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15832/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Провайд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2012 року №0004922230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Провайд» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Вілеон» за період грудень 2011 року та січень 2012 року.

Результати перевірки відображено в акті від 25 червня 2012 року №656/22-30/37404736, в якому контролюючим органом встановлено, що правочини, вчинені ТОВ «Провайд» з ТОВ «Компанія «Вілеон» згідно ст.ст. 203, 215, 216, 228, 236 Цивільного кодексу України є нікчемними та в порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 187 258,93 грн., в т.ч. за грудень 2011 року - 129606,67 грн., за січень 2012 року - 57 652,26 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Вілеон».

На підставі акту перевірки від 25.06.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 17.07.2012 № 0004922230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 234 073,70 грн., в т.ч. 187 258,9 грн. - основний платіж та 46 814,7 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

За результатами адміністративного оскарження скарга позивача була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Застосовуючи до позивача фінансові санкції за порушення вимог податкового законодавства, відповідач виходив з того, що підприємством до податкового кредиту з податку на додану вартість включено відповідні суми на підставі первинних документів та податкових накладних, а також правочинів які не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Зорекс Плюс» сформовано правомірно.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом ТОВ «Компанія «Вілеон» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Компанія «Вілеон» 11.07.2011 року зареєстроване Печерською районною в місті Києві Державною адміністрацією та 13.07.2011 взято на податковий облік до ДПІ у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби. Основним видом діяльності ТОВ «Компанія «Вілеон» є рекламна діяльність. (Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Т. ІV а.с. 60-62).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2011 року між ТОВ «Провайд» (замовник) та ТОВ «Компанія «Вілеон» (виконавець) укладено договір № 57-09 від 29.09.2011, предметом якого є надання виконавцем послуг (робіт) з інформування потенційних клієнтів щодо укладення попередньої заявки послуг кабельного телебачення, а також послуги доступу до Інтернет клієнтів з метою подальшого встановлення обладнання.

Згідно актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.12.2011 № ВІ-599, від 30.12.2011 № ВІ-599, від 30.12.2011 № ВІ-600, від 31.01.2012 № ВІ-678, від 31.01.2012 № ВІ 511, загальна вартість робіт (послуг), наданих позивачу ТОВ «Компанія «Вілеон» за Договором № 57-09 від 29.09.2011, складає 1 651 191,96 грн.

На підставі договору № 57-09 від 29.09.2011 ТОВ «Компанія «Вілеон» видано позивачу податкові накладні від 27.12.2011 № 110, від 23.12.2011 № 90, від 30.12.2011 № 129, від 30.12.2011 № 130, від 30.12.2011 № 131, від 24.01.2012 № 71, від 31.01.2012 № 678, від 31.01.2012 № 677 (Т. ІІ а.с. 214-221). Загальна вартість наданих виконавцем робіт (послуг) відповідно до зазначених накладних складає 1 651 191,96 грн. в т.ч. податок на додану вартість - 275 198,57 грн.

На підтвердження виконання ТОВ «Компанія «Вілеон» позивач надав також копії звітів виконавця за договором № 57-09 від 29.09.2011 за грудень 2011 року (Т. ІІ а.с. 3-190) та за січень 2012 року (Т. ІІІ а.с. 124-250, Т. ІV а.с. 1-50).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Компанія «Вілеон» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Компанія «Вілеон» було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Даних про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Компанія «Вілеон» на час здійснення спірних господарських операцій відповідачем суду не надано та акт перевірки не містить.

Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Компанія «Вілеон» було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні за результатами виконання договорів.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 (які набули чинності на момент оформлення податкових накладних, складених після 01.01.2011 року) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «Компанія «Вілеон» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій та правосуб'єктність їх учасників.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. Крім цього, як встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2012 по справі № 2а-9979/12-2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, визнано неправомірними дії Державної податкової служби у Перському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Вілеон» та дії щодо складання висновків, зазначених в акті перевірки від 19.04.2012 № 917/22-9/37770914.

Посилання скаржника на Висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-Західній залізниці від 12.04.2012 № 191 (Т. І а.с. 94-95), згідно висновку якого, підписи від імені гр. ОСОБА_2 (директор ТОВ «Компанія «Вілеон») на документах, наданих на дослідження ймовірно виконані іншою особою, оцінюється судом разом з іншими доказами.

Вказаний висновок не є обов'язковим для суду та спростовується іншими матеріалами справи, що підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

ючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.

Дата ухвалення рішення25.04.2013
Оприлюднено26.04.2013

Судовий реєстр по справі —2а-15832/12/2670

Ухвала від 21.11.2012

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Кобилянський К.М.

Ухвала від 14.05.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Борисенко І.В.

Ухвала від 25.04.2013

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Парінов А.Б.

Постанова від 19.03.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Кобилянський К.М.

Ухвала від 21.11.2012

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Кобилянський К.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні