Постанова

від 23.04.2013 по справі 816/1479/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1479/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

при секретарі - Горбач Д.О.,

за участю: представників позивача - Марченко Н.В., Вербицька П.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дизель" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Дизель " звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією (далі - Кременчуцька ОДПІ) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дізель" (далі - ТОВ Фірма "Дізель"). За результатами перевірки був складений акт № 5645/22-209/30515350 від 20.12.2012 року. На підставі даного акту Кременчуцькою ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2013 року № 0000042301/93, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 38948 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 19474 грн. та № 0000032301/92, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 44603 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 983 грн. Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд їх скасувати.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце був повідомлений належним чином, причини своєї неявки не повідомив. До суду надані заперечення на позовну заяву, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність своїх рішень.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача відповідно до вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

В період з 07.12.2012 року по 13.12.2012 року перевіряючим Кременчуцької ОДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Фірма "Дизель" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ПП "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан-Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ 2Економ-Ресурс2, ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг", ТОВ "Реал Інвест" за період з 01.01.2009 по 30.09.2012 року в зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ № 36047/10/22-112 від 16.11.2012 року.

В ході перевірки встановлено, що взаємовідносини позивача з ПП "Анві Продукт" та контрагентами здійснювались з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки взаємовідносини з даними контрагентами відбувались тільки для того, щоб зменшити оподатковуваний прибуток підприємства за період, який перевірявся, шляхом перерахування грошових коштів в рахунок сплати за товар, які фактично не має можливості підтвердити в зв'язку з відсутністю будь-яких документів, які підтверджують діяльність підприємства, з подальшим розподілом звільненого від оподаткування прибутку між заінтересованими особами, а отже наведені в декларації податку на додану вартість дані про обсяги податкового кредиту та податкового зобов'язання не є дійсними.

За результатами перевірки відповідач склав акт № 5645/22-209/30515350 від 20.12.2012 року (а.с.18-28), в якому вказані на порушення позивачем, зокрема:

- п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в загальній сумі 44603 грн., в т.ч. за 2011 р. в сумі 42638 грн. та за І квартал 2012 р. в сумі 1965 грн.

- п.188.1 ст.188, п. 201.6 ст.201, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 38948 грн., в т.ч. за листопад 2011 р. в сумі 20241 грн., за грудень 2011 р. в сумі 16836 грн., за січень 2012 р. в сумі 1871 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2013 року № 0000042301/93, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 38948 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 19474 грн. та № 0000032301/92, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 44603 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 983 грн. (а.с.14-17).

Позивач не погодився з даними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства

Відповідно до норм Податкового Кодексу України: платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (п.п.133.1.1 п.133.1 ст.133 ПК України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134 ПК України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку /пункт 198.1. статті 198 Податкового кодексу України/.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6. статті 198 цього ж Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Господарські відносини позивача (Покупця) з ПП "Анві продукт" (Продавець) ґрунтувалися на підставі договору поставки товару № 22/11 від 22.11.2011 року (а.с.31)

Так, судом встановлено, що відповідно до умов вказаного Договору, постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар в асортименті відповідно до видаткових накладних, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання умов договору ПП "Анві продукт" виписані позивачу податкові накладні № 20 від 23.11.2011 року на загальну суму 121447,08 грн., з них ПДВ - 20241,18 грн., № 33 від 21.12.2011 року на загальну суму 49334,40 грн., з них ПДВ - 8222,40 грн., № 39 від 27.12.2011 року на загальну суму 51679,68 грн., з них ПДВ - 8613,28 грн., № 11 від 10.01.2012 року на загальну суму 11227,50 грн., з них ПДВ - 1871,25 грн. (а.с.34, 38, 42, 46)

Також, в матеріалах справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даним договором долучені копії рахунків № 65 від 23.11.2011 року, № 35 від 21.12.2012 року, № 52 від 27.12.2011 року, № 10 від 10.01.2012 року (а.с.32, 36,40,44), накладних № 2/2311 від 23.11.2011 року, №35 від 21.12.2012 року, № 52 від 27.12.2012 року, № 52 від 10.01.2012 року (а.с.33, 37, 41, 45).

Судом встановлено, що оплата товарно-матеріальних цінностей позивачем здійснена у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Анві продукт", що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с.35, 39, 43, 47).

Позивача надані до суду копії подорожніх листів на підтвердження транспортування товару (а.с.48-50). Також, надано витяг з журналу реєстрації довіреностей, яким встановлено факт видачі довіреності на отримання товару уповноваженою особою позивача -ОСОБА_4 (а.с.123-126).

В Акті перевірки працівниками податкового органу зазначено про неможливість виконання ПП "Анві продукт" господарських зобов'язань по укладеному договору поставки, однак зазначені доводи спростовуються наступними фактами.

Контрагент позивача ПП "Анві продукт" на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано платником податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ анульовано лише 23.05.2012 року . Таким чином, станом на момент укладення договору, видання податкових накладних та поставки товару ПП "Анві продукт" було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Як зазначив представник позивача, придбаний товар у ПП "Анві продукт" використовувався позивачем у власній господарській діяльності, а саме позивачем придбані комплектуючі запчастини були використані під час технічного обслуговування та ремонту техніки ВАТ "Полтавський гірночи-збагачувальний комбінат", що підтверджується договором на технічне обслуговування та ремонт техніки № 885/11 від 17.04.2009 року, додатковими угодами до вказаного договору, актами приймання-здавання використаних матеріалів (а.с.127-139).

З огляду на викладене податковий орган безпідставно та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларований позивачем по взаємовідносинам з ПП "Анві продукт".

Суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності ПП "Анві продукт" не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Щодо посилань податкової інспекції на нікчемність договору поставки товару, укладеного між позивачем та ПП "Анві продукт", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб ПП "Анві продукт".

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Анві продукт" на підставі договору поставки товару № 22/11 від 22.11.2011 року.

Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначений договір поставки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даного правочину.

З аналогічних підстав суд критично оцінює доводи податкової інспекції про порушення вимог законодавства контрагентами контрагента позивача (по ланцюгу постачання).

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 1040,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 187 від 21.03.2013 року (а.с.3), суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дизель" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0000032301/92 та № 0000042301/93 від 15 січня 2013 року.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дизель" (код ЄДРПОУ 30515350) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1040,08 грн. (сплачений згідно платіжного доручення № 187 від 21.03.2013 року).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 26 квітня 2013 року.

Суддя Г.В. Костенко