Постанова

від 24.04.2013 по справі 801/2992/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2013 р. Справа №801/2992/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., розглянувши у порядку письмового провадженя адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Радар"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Радар" звернулось до суду із названим позовом, яким просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим ДПС від 15.11.12 № 0005462301 та № 0005472301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при проведенні перевірки, про що свідчить акт від 31.10.12 № 2220/22-01/20750364/216 безпідставно не враховано первинні бухгалтерські та податкові документи, норми податкового законодавства, що призвело до необґрунтованого нарахування грошових зобов'язань по податкам та необґрунтованого нарахування штрафних санкцій з податку на додану вартість. Позивач вважає, що правових підстав для визнання неправомірними дій із формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з його контрагентом, а також завищення валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток не було, а висновки акту, на підставі яких прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, є хибними, засновані на припущеннях і не відповідають дійсним обставинам.

Ухвалами суду від 22.03.2013 відкрито провадження в адміністративній справі, проведено підготовче провадження, за результатами якого справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся неодноразово належним чином.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби з 18.10.12 тривалістю 5 робочих днів проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Радар" (ЄДРПОУ 20750364) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Лігал-Едвайзинг" (ЄДРПОУ 37883181) за жовтень 2011, листопад 2011 року, за результатами якої складено акт від 31.10.2012 № 2220/22-01/20750364/216.

В ході перевірки встановлені, зокрема, порушення пп.14.1.36 пп.14.1.202, пп.14.1.203, п.14.1 ст 14,. п. 1.38.1. п.138.2. п.п. 138.8.5. п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.10 р. № 2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у загальній сумі 24142грн.. в тому числі за 4 квартал 2011 р. сумою 24 142грн.

На підставі названого акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби 15 листопада 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 005472301, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість загальною сумою 31 490 грн., з яких штрафні (фінансові) санкції складають 10 497 грн., а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005462301, яким з податку на прибуток приватних підприємств збільшено суму грошових зобов'язань загальною сумою 24 142 грн.

Будучи не згодним з прийнятим суб'єктом владних повноважень рішеннями за вказаними в акті перевірки висновками, платник податків, скориставшись правом захисту порушеного права суб'єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах, оскаржив до суду прийняті ним рішення, що безпосередньо змінюють склад належного йому майна, з метою його збереження.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Вирішуючи спір, що виник між позивачем, який є суб'єктом господарювання, ідентифікаційний код юридичної особи 20750364, що здійснює свою діяльність на підставі Статуту, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Ялта АР Крим ДПС, узятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 25.12.1992 № 891/1, є платником податку на додану вартість з 01.08.2011, індивідуальний податковий номер 207503601125, та відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, наділений управлінськими відносно позивача контролюючими повноваженнями, що є територіальним органом у системі органів Міністерства доходів і зборів України, на якого покладено обов'язок з контролю податкової дисципліни, у томі числі контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, суд виходить з того, що вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

Позаплановою невиїзною перевіркою ТОВ "Фірма Радар" по взаємовідносинам з ТОВ "Лігал-Едвайзинг" (ЄДРПОУ 37883181) з 01.10.2011 по 31.12.2011 встановлено заниження податку на прибуток всього на сум 24 142 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 24142, грн. та заниження податку на додану вартість на загальну сум 20993 грн., у тому числі за жовтень 2011 року на суму 18050 грн., за листопад 2011року на суму 2943 грн.

"Нікчемність" правочинів та "сумнівність" господарських операцій ТОВ "Фірма Радар" з ТОВ "Лігал-Едвайзинг", податковий орган пов'язує із наявністю акта від 22.05.12 № 1431/2208/37883181 про неможливість проведення зустрічної звірки з контрагентами з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин з платниками податків за період з 01.11.11 по 30.11.11, відповідно до якого встановлено порушення ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 228, 234 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинених правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та відсутність платника податків за юридичною адресою.

Такі твердження відповідача суд знаходить безпідставним, такими що суперечать нормам діючого законодавства, з огляду на наступне.

Коло платників податку на прибуток підприємств, об'єкт оподаткування, порядок визначення доходів та їх склад, склад витрат та порядок їх визнання, методи та порядок нарахування амортизаційних відрахувань, податкова база, порядок нарахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів, ставки податку, порядок обчислення податку, підстави звільнення від оподаткування визначалися у розділі ІІІ Податкового кодексу України, який відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів та витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 р.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, господарська діяльність за визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до підпункту 133.1.1. пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Зокрема, відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, згідно якому первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. І первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, лише відсутність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат позбавляє платника податку права на віднесення до складу витрат вартості придбанням товарів (робіт, послуг), здійснених для провадження господарської діяльності платника податку.

З положень пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу - Податок на додану вартість.

Податковий кредит, відповідно до положень статей 198 та 201 ПК України, формується на підставі податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), та надається отримувачу, є також податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З реєстрацією позивача платником податку на додану вартість в нього виникло право на формування податкового кредиту та обов'язок на подання податкової звітності з податку на додану вартість. Податковий кредит, зі значення терміну, розкритого пп. 14.1.181 названого Кодексу - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, відповідно до приписів п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, відповідно до пп. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна, на вимогу положень статті 201.4 ПК України, складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Приписи Податкового кодексу України передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Кодексом не передбачено.

03 жовтня 2011 року між ТОВ " "Фірма Радар" та ТОВ "Лігал-Едвайзинг" (ЄДРПОУ 37883181) укладено договір про надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець зобов'язався надати послуги згідно даного Договору, а Замовник - прийняти та оплатити надані послуги у розмірі та строки відповідно до умов договору. Вид та кількість послуг, що надаються Виконавцем Замовнику за даним договором, Замовник визначає самостійно шляхом направлення відповідних замовлень Виконавцю.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ АБ № 191977, основними видами діяльності ТОВ "Фірма Радар" за КВЕД є: діяльність ресторанів, діяльність готелів, послуги з організації подорожувань тощо.

Виконання договору підтверджуються фінансово-господарськими та податковим документами, що наявні в матеріалах справи та були дослідженні судом, а саме: Акт виконаних робіт від 25.10.2011, від 28.10.2011, від 30.11.2011, від 30.11.2011, податкова накладна. Згідно реєстру виданих та отриманих податкових накладних від 01.11.2011 по 30.11.2011 ТОВ " "Фірма Радар" задекларована податкова накладна від 25.10.2011 № 505 на суму 43000,00 грн. у тому числі ПДВ 7166,67 грн., від 28.10.2011 №600 на суму 65300,00 грн., у тому числі ПДВ 10883,33грн., від 31.11.2011 №702 на суму 17 658,00 грн., у томі числі ПДВ 2943,00 грн.

Суд зазначає, що на підтвердження використання придбаних за договором послуг у своїй господарській діяльності ТОВ " "Фірма Радар" надала оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за 2011-2012 роки.

Виписка з журналу-ордеру і Відомості по рахунку 631- розрахунки з вітчизняними постачальниками за 2011 рік- підтверджують перерахування грошових коштів позивачем за отримані послуги за вказаним контрагентом.

Водночас, з положень Податкового кодексу України на позивача, як платника податків, покладено обов'язок відобразити у податковій звітності зміни, які відбулись у зв'язку із отриманням податкових накладних, що підтверджують факт придбання товару. Факт сплати грошових коштів за придбаний товар у контрагента платником податків підтверджено також випискою по особистому рахунку, відкритому у банківській установі, що його обслуговує.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що визначені законодавцем приписами статей 187, 198 ПК України події та обставини, є правом платника податків на формування податкового кредиту та відображення відповідних відомостей у бухгалтерській та податковій звітності, обмеження якого, без достатніх на то правових підстав, за надуманих та штучних обставин, вказаних в акті перевірки, факт наявності яких не передбачено податковим законодавством, а також спростовується належними доказами, що містяться у матеріалах справи та досліджувались під час проведення перевірки, є протиправними діями відповідача - податкового органу, на який покладено обов'язок щодо забезпечення регуляції державної податкової політики на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені судом з матеріалів справи обставини, за вимог, визначених податковим законодавством, надають платнику податку право на формування податкового кредиту за отриманими у відповідний податковий період податковими накладними, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та відповідають вимогам встановленим приписами ст. 201 ПК України, а також право відображення відповідних відомостей у податковій звітності.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідність господарських дій, направлених на виконання господарських взаємовідносин між ТОВ " "Фірма Радар" та ТОВ "Лігал-Едвайзинг" та спростовують доводи податкового органу про фіктивність господарських взаємовідносин, нереальність та безтоварності правочинів по взаємовідносинам, що перевірялися. Зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання, відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності.

При цьому, суд зазначає, що до актів перевірок та до матеріалів справи податковим органом не надано будь-яких доказів на обґрунтування обставин того, що господарські операції ТОВ " "Фірма Радар" та ТОВ "Лігал-Едвайзинг" не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту

Твердження податкового органу про нікчемність укладених правочинів ТОВ " "Фірма Радар" з його контрагентом - ТОВ "Лігал-Едвайзинг" є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які будь-якими належними доказами не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків, внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Окрім цього, надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності висновків відповідача про фіктивність взаємовідносин, нікчемність правочинів та безтоварність отриманих робіт та послуг, суд виходить з того, що відповідачем без достатніх на то повноважень, передусім з їх перевищенням, надано правову оцінку господарським правовідносинам позивача з його контрагентами та укладеним правочинам, з огляду на наступне.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України, зокрема ч. 1 ст. 204, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Правосуддя в Україні з положень статті 124 Конституції України здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Укладені позивачем правочини не визнавались судом не дійсними та їх недійсність прямо не встановлена законом.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статті 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у статті 228 Цивільного кодексу України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, що визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу. Суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Віднесення на підставі належно оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку до податкового кредиту з податку на додану вартість у жовтні - грудні 2011 року 91 145,37 грн., віднесення до складу валових витрат 254 738,50 грн., здійснене у відповідності із вимогами Податкового кодексу України, що встановлено судом з матеріалів справи, спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, та його доводи щодо завищення платником податків податкового кредиту на 91 145,37 грн. та завищення валових витрат на суму 254 738,50 грн.

Так, посилання в акті перевірки на постанову слідчого не є належним доказом, який приймається судом до уваги при розгляді справи. У даному випадку належним та допустимим доказом є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, що набрали законної сили, які відповідно до частини 4 статті 72 КАС України, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів існування вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

Такаж, відповідачем не надано доказів невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, тому висновки відповідача, що операції з виконання робіт позивача з зазначеними вище контрагентами, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ, не спричиняють реального настання правових наслідків позбавлені належного обґрунтування.

Для підтвердження права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані товари та результати робіт у межах власної господарської діяльності відповідачем не спростована. Більш того, судом встановлено й фактичне використання отриманих робіт (товарів, послуг) у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Відповідно до статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Твердження податкового органу викладені в акті перевірки, суперечить положенням статті 61 Конституції України, згідно до яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому будь-які порушення з боку контрагентів, навіть якщо вони мали місце, не можуть бути підставами для притягнення позивача до відповідальності, у тому числі у вигляді збільшення податкового зобов'язання.

У відповідності до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд бере до уваги положення частини другої названого статті Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Доказів, які б обґрунтовували та підтверджували зроблені ним висновки за результатами проведеної перевірки, покладені в основу оскаржених податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого вони підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду, де відповідачем є суб'єкт владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 556,32 грн. підлягає поверненню шляхом безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Керуючись ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 15.11.12 № 0005462301 та № 0005472301.

3. Стягнути із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Радар" (ідентифікаційний код юридичної особи 20750364) судовий збір у розмірі 556,32 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.