Постанова

від 26.04.2013 по справі 825/1374/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/1374/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівський автозавод» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

08.04.2013 року Приватне акціонерне товариство «Чернігівський автозавод» (далі - ПАТ «Чернігівський автозавод») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 18.12.2012 року № 0005692320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 593474,00 грн. за основним платежем та 148369,00 грн. за штрафними санкціями, від 18.12.2012 року № 0005682320, яким визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування в розмірі 1717480,00 грн.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що в серпні 2010 року ПАТ «Чернігівський автозавод» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Буделітсервіс». Так, між ПАТ «Чернігівський автозавод» та ТОВ «Буделітсервіс» укладено ряд договорів підряду. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договорами, локальними кошторисами, договірними цінами до договорів, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, податковими накладними. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Вказані господарські операції були відображені в деклараціях з ПДВ за цей же період. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 30.11.2012 року № 2559/22/32601556, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна виїзна позапланова перевірка ПАТ «Чернігівський автозавод» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Буделітсервіс» за серпень 2010 року та по податку на прибуток за відповідний період; податку на прибуток за 1 квартал 2011 року у складі витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Денфінансгруп» у лютому 2011 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року № 2559/22/32601556. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством завищено валові витрати в сумі 1717480,00 грн.; пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 593474,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 18.12.2012 року № 0005692320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 593474,00 грн. за основним платежем та 148369,00 грн. за штрафними санкціями, від 18.12.2012 року № 0005682320, яким визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування в розмірі 1717480,00 грн. Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.03.2011 року № 1627/2311/36844157 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буделітсервіс» з питань підтвердження взаємовідносин з ПАТ «Чернігівський автозавод», відповідно до якого ТОВ «Буделітсервіс» за місцезнаходженням не знаходиться, остання звітність-декларація з ПДВ за грудень 2010 року подана ТОВ «Буделітсервіс» 21.03.2011 року, податкові зобов'язання з ПДВ ТОВ «Буделітсервіс» за серпень 2010 року становлять «0». Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ПАТ «Чернігівський автозавод» (ідентифікаційний код-32601556) зареєстровано в якості юридичної особи 21.08.2003, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18.04.2013 року (а.с. 210-211).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлення від 26.11.2012 року № 3516, наказу від 26.11.2012 року № 3549, згідно із пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена документальна виїзна позапланова перевірка ПАТ «Чернігівський автозавод» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Буделітсервіс» за серпень 2010 року та по податку на прибуток за відповідний період; податку на прибуток за 1 квартал 2011 року у складі витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Денфінансгруп» у лютому 2011 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року № 2559/22/32601556 (а.с. 13-23,215).

В акті перевірки від 30.11.2012 року № 2559/22/32601556 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством завищено валові витрати в сумі 1717480,00;

- пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 593474,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 18.12.2012 року № 0005692320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 593474,00 грн. за основним платежем та 148369,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 24);

- від 18.12.2012 року № 0005682320, яким визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування в розмірі 1717480,00 грн. (а.с. 25).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомлення-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку (а.с. 112-118).

Рішенням ДПС у Чернігівській області від 18.02.2013 року № 870/10/10-215 та рішенням ДПС України від 22.03.2013 року № 4518/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення (а.с. 120-128).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПАТ «Чернігівський автозавод» є виробництво автомобілів, роздрібна торгівля автомобілями, діяльність у сфері інжинірингу, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, інші види оптової торгівлі, діяльність автомобільного вантажного транспорту, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ АА № 455154 (а.с. 133-134).

Для здійснення своєї господарської діяльності ПАТ «Чернігівський автозавод» має на праві власності нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 312, корп. 8, м. Чернігів, проспект Миру, 312, корп. 7, м. Чернігв, проспект Миру, 312 (а.с. 145-166).

Згідно із п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідно відмітити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Таким чином, норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За період 1-3 квартали 2010 року ПАТ «Чернігівський автозавод» задекларовано податку на прибуток в розмірі 57439,00 грн. За серпень 2010 року ПАТ «Чернігівський автозавод» задекларовано податковий кредит в розмірі 3749574,00 грн. (а.с. 184-209).

Судом встановлено, що в серпні 2010 року ПАТ «Чернігівський автозавод» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Буделітсервіс» (код ЄДРПОУ-32601556).

Відповідно до службової записки заступника Голови правління ЗАТ «Чернігівський автозавод» по технічним питанням Токарева В.В. від 22.02.2010 р. при здійсненні огляду споруд і будівель було виявлено наступне (а.с. 149):

1. В ЦВНО (цеху внутрішньої та зовнішнього облицювання): по всій споруді зруйнування штукатурки стін та стелі внаслідок підтікань; підлога знаходиться в незадовільному стані; санвузли потребують негайного ремонту; в службових кабінетах відклеєні шпалери.

2. В автотранспортному виробництві недостатнє освітлення робочих місць; необхідність підключення заново встановленого технологічного обладнання; виявлено часткове зруйнування підлоги внаслідок тяжких умов експлуатації, а також температурних впливів.

3. В складі труб ( заготівельний цех) підлога знаходиться в незадовільному стані.

4. Блискавкозахист виробничих корпусів прийшов у несправний стан та потребує заміни.

Для чого Токарєв В.В. вказує на необхідність виконання перелічених робіт у весняно-літній період.

Так, на виконання вищезазначеного між ПАТ «Чернігівський автозавод» та ТОВ «Буделітсервіс» укладено наступні договори:

- договір підряду № 1679 від 15.03.2010 року. Предметом вказаного договору є ремонтні роботи внутрішніх електромереж автотранспортного виробництва товариства. Вартість робіт, згідно умов договору, складала 376710,70 грн. разом з ПДВ;

- договір підряду № 1680 від 15.03.2010 року. Предметом вказаного договору є роботи з ремонту підлоги автотранспортного виробництва, складу труб. Вартість робіт, згідно умов Договору, складала 1684265,05 грн. разом з ПДВ;

- договір підряду № 1681 від 30.03.2010 року. Предметом вказаного Договору є ремонтні роботи в цеху внутрішнього та зовнішнього облицювання Товариства. Вартість робіт, згідно умов Договору, складала 290165,64 грн. разом з ПДВ (а.с. 32-34);

- договір підряду № 1692 від 01.04.2010 року. Предметом вказаного договору є роботи по улаштуванню блискавкозахисту виробничих корпусів товариства, за адресою: пр-т Миру, 312. Вартість робіт, згідно умов договору, складала 1209703,33 грн. разом з ПДВ (а.с. 35-37).

Реальність виконання вказаних договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: локальними кошторисами, договірними цінами до договорів, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, податковими накладними (а.с. 38-108).

Також між ПАТ «Чернігівський автозавод» та ТОВ «Буделітсервіс» укладено договір про порядок погашення заборгованості від 09.09.2010 року (а.с. 109-11).

Податкові накладні були включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а саме: від 31.08.2010 року № 310843, від 31.08.2010 року № 310845 та від 31.08.2010 року № 310846 за листопад 2010 року; від 31.08.2010 року № 310847 та від 31.08.2010 року № 310844 за серпень 2010 року (а.с. 180-183).

Таким чином, дві податкові накладні від ТОВ «Буделітсервіс» позивачем отримано в серпні 2010 року (на загальну суму робіт в розмірі 1209703,33 грн. з ПДВ по договору підряду № 1692 від 01.04.10 р. та частково на вартість робіт в розмірі 418871,70 грн. по договору підряду № 1680 від 15.03.10 р.) та три податкові накладні отримані позивачем в листопаді 2010 року (на суму 376 710,70 грн. з ПДВ по договору підряду № 1679 від 15.03.2010 р.; на суму 1 265 393,35 грн. з ПДВ, що є залишком вартості робіт по договору підряду № 1680 від 15.03.10 р.; на загальну суму 290 165,64 грн. з ПДВ по договору підряду № 1681 від 30.03.10 р.).

В бухгалтерському обліку позивача вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 63.1.1 за 2010 рік та картками рахунку (а.с. 141-144).

Згідно із п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентом правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Буделітсервіс» представник відповідача посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.03.2011 року № 1627/2311/36844157 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буделітсервіс» з питань підтвердження взаємовідносин з ПАТ «Чернігівський автозавод», відповідно до якого ТОВ «Буделітсервіс» за місцезнаходженням не знаходиться, остання звітність-декларація з ПДВ за грудень 2010 року подана ТОВ «Буделітсервіс» 21.03.2011 року, податкові зобов'язання з ПДВ ТОВ «Буделітсервіс» за серпень 2010 року становлять «0» (а.с. 169-170).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, в податкових деклараціях з ПДВ за серпень 2010 року та листопад 2010 року відображені податкові зобов'язання товариства з ПДВ, що виникли внаслідок правочинів з ТОВ «Буделітсервіс», а також податкову декларацію на прибуток за 3 квартали 2010 року, в яких відображені податкові зобов'язання товариства з податку та прибуток, що виникли внаслідок правочинів з ТОВ «Буделітсервіс» (а.с. 184-209).

Так, в декларації про прибуток були відображені витрати лише по двом спірним правочинам, а саме: по договору № 1679 від 15.03.10 р. та договору № 1680 від 15.03.10 р., витрати по двом іншим спірним договорам не були включені до декларації з прибутку, оскільки або стосувалися модернізації тих об'єктів, що не були здані в експлуатацію на час проведення робіт або витрати по цим правочинам були віднесені не як ремонт, а як модернізація, внаслідок якої збільшилася вартість об'єкту основних засобів.

Суд зазначає, що, хоча перевірка проводилась за період серпень 2010 року, проте податковий орган визнав неправомірним включення до податкового кредиту суми ПДВ по правочинам з ТОВ «Буделітсервіс», які відносяться не тільки до серпня 2010 року, а й листопада 2010 року, що є порушенням ДПІ у м. Чернігові норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/) витягом та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.04.2013 року (а.с. 216-219):

- ТОВ «Буделітсервіс» (код ЄДРПОУ- 36844157), індивідуальний податковий номер - 368441526555, номер свiдоцтва платника ПДВ - 100260559, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ - 01.03.2011 року.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини позивача з ТОВ «Буделітсервіс» укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит, в залежності від якого визначається сума бюджетного відшкодування, визначається, як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними. Податкові накладні відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений позивачем.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2294,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.04.2013 року № 935 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 2294,00 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 18.12.2012 року № 0005692320 та від 18.12.2012 року № 0005682320.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Чернігівський автозавод» судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова