Постанова

від 26.04.2013 по справі 825/1338/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/1338/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Колос Ч» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

05.04.2013 року Приватного підприємства «Колос Ч» (далі - ПП «Колос Ч») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 10.12.2012 року № 0004922320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 33816,00 грн. за основним платежем, від 10.12.2012 року № 0004932320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 29405,00 грн. за основним платежем та 14703,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представники позивача мотивують тим, що в грудні 2011 року ПП «Колос Ч» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Еліс Транс Сервіс». Так, між ПП «Колос Ч» та ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено договір від 01.11.2010 року № 506 з приводу надання транспортно-експедиційних послуг. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договір, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Вказані господарські операції були відображені в деклараціях з ПДВ за цей же період. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представники позивача вважають висновки, викладені в акті перевірки від 26.10.2012 року № 2226/22/30380981, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Колос Ч» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за грудень 2011 року та податку на прибуток за відповідний період при проведенні господарських операцій з ПП «Еліс Транс Сервіс», за результатами якої складено акт від 26.10.2012 року № 2226/22/30380981. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевірявся, на загальну суму 29405,00 грн.; пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 33816,00 грн., в тому числі за 2-4 квартали 2011 року в сумі 33816,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 10.12.2012 року № 0004922320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 33816,00 грн. за основним платежем, від 10.12.2012 року № 0004932320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 29405,00 грн. за основним платежем та 14703,00 грн. за штрафними санкціями. Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012 року № 3688/22-9/34691070 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Еліс Транс Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків за період грудень 2011 року, яким встановлено відсутність у ПП «Еліс Транс Сервіс» майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ПП «Колос Ч» (ідентифікаційний код-30380981) зареєстровано в якості юридичної особи 06.05.1999 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.04.2013 року (а.с. 155).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлення від 22.10.2012 року № 3059, наказу від 22.10.2012 року № 3081, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Колос Ч» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за грудень 2011 року та податку на прибуток за відповідний період при проведенні господарських операцій з ПП «Еліс Транс Сервіс», за результатами якої складено акт від 26.10.2012 року № 2226/22/30380981 (а.с. 12-30).

В акті перевірки від 26.10.2012 року № 2226/22/30380981 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевірявся, на загальну суму 29405,00 грн.;

- пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 33816,00 грн., в тому числі за 2-4 квартали 2011 року в сумі 33816,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 10.12.2012 року № 0004922320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 33816,00 грн. за основним платежем (а.с. 10);

- від 10.12.2012 року № 0004932320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 29405,00 грн. за основним платежем та 14703,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 11).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомлення-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку (а.с. 31-34,39-42).

Рішенням ДПС у Чернігівській області від 28.02.2013 року № 461/10/10-215 та рішенням ДПС України від 22.03.2013 року № 4545/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення (а.с. 35-38,43-45).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПП «Колос Ч» є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля хімічними продуктами, неспеціалізована оптова торгівля, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.04.2013 року та довідкою з ЄДРПОУ АА № 605866 (а.с. 155,156).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року ПП «Колос Ч» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 272492,00 грн. За період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року ПП «Колос Ч» задекларовано витрати, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування, в сумі 9941242,00 грн. (а.с. 112-117).

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вказаний період по взаємовідносинам з ПП «Еліс Транс Сервіс» встановлено його завищення на суму 29405,00 грн. Перевіркою повноти визначення витрат, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування за вказаний період по операціях з ПП «Еліс Транс Сервіс» встановлено їх завищення в сумі 147025,00 грн.

Судом встановлено, що між ПП «Колос Ч» та ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено договір від 01.11.2010 року № 506 (а.с. 57).

Відповідно до умов вказаного договору ПП «Колос Ч» (замовник) зобов'язаний залучати грузи для погрузки автомобілів ПП «Еліс Транс Сервіс» (експедитора), своєчасно проводити розрахунки з експедитором тощо, а ПП «Еліс Транс Сервіс» зобов'язується подавати під погрузку автотранспорт, в налагодженому стані.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: договором, податковими накладними, платіжним дорученням, актами звірки, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, прибутковими накладними, видатковими накладними, довіреностями на отримання сільськогосподарської продукції (а.с. 57-76,86-111,169-227).

Також доцільність замовляння транспортно-експедиційних послуг у ПП «Еліс Транс Сервіс» підтверджується договорами купівлі-продажу жита від 11.11.2011 року № 121, від 19.09.2011 року № 27, від 18.08.2011 року № 01/08 (а.с. 228-231).

Податкові накладні були включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2012 року (а.с. 77-85).

Вказані господарські операції з отримання транспортно-експедиційних послуг у ПП «Еліс Транс Сервіс» відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується журналами-ордерами по рахунку 631 та по рахунку 361 за грудень 2011 року (а.с. 163-167).

Необхідно зазначити, що вказані господарські операції відображені в податковому обліку контрагента позивача ПП «Еліс Транс Сервіс» за грудень 2011 року (а.с. 145-153).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентом правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ПП «Еліс Транс Сервіс», представник відповідача посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012 року № 3688/22-9/34691070 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Еліс Транс Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків за період грудень 2011 року, яким встановлено відсутність у ПП «Еліс Транс Сервіс» майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності (а.с. 179-184 т. 2).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки відсутність майна та інших матеріальних ресурсів у ПП «Еліс Транс Сервіс» не є підставою вважати правочин недійсним, або таким, що не відбувся, та не спростовує реальності виконання господарських операцій. Представниками позивача надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з ПП «Еліс Транс Сервіс».

Крім того, в акті перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012 року № 3688/22-9/34691070 вказано місцезнаходження суб'єкта господарювання ПП «Еліс Транс Сервіс» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13. Проте, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18.04.2013 року та постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року по справі № 2а-10474/12/2670 зазначено інше місцезнаходження ПП «Еліс Транс Сервіс»: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13-А (а.с. 50-52,233-235).

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/) довідкою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: ПП «Еліс Транс Сервіс», код ЄДРПОУ- 34691070, індивідуальний податковий номер - 346910726554, номер свідоцтва - 100011921, дата анулювання свідоцтва - 26.10.2012 року (а.с. 232-235).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з ПП «Еліс Транс Сервіс» укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що ПП «Колос Ч» має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с. 58-70).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам (К/9991/50772/12).

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товарів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 779,24 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 779,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05.04.2013 року № 188 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 799,24 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 10.12.2012 року № 0004922320 та від 10.12.2012 року № 0004932320.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Колос Ч» судовий збір в розмірі 779,24 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова