Постанова

від 18.04.2013 по справі 801/2814/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2013 р. (11:19) Справа №801/2814/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Шельф»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - Ремянніков Д.В., довіреність від 02.01.2013 р., паспорт ЕС661191,

відповідача - Володькін С.А., довіреність № 30/9/10.0 від 29.02.2012 р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Шельф» звернулося до Окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим ДПС № 0001312301 від 08.02.2013 р.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірним податковим повідомленням-рішенням було зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 9000,00 грн. на підставі викладених в акті перевірки висновків про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Чейз» та безпідставне віднесення у зв'язку з цим суми ПДВ в розмірі 9000,00 грн. до складу податкового кредиту. Вказані висновки податкового органу позивач вважає протиправними та зазначає, що реальність господарських операцій з ТОВ «Чейз» підтверджується відповідними первинними документами, складеними з дотриманням вимог чинного законодавства, а дані Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України не є належним та допустимим джерелом отримання податкової інформації. При цьому позивач зазначає, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 р. у справі №2а/1270/7505/2012 була залишено без змін постанова Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 р. в частині спонукання податкову інспекцію поновити задекларовані ТОВ «Чейз» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань за травень 2012 року. Крім того, позивач звертає увагу на порушення відповідачем закріпленого Податковим кодексом України порядку розгляду заперечень на акт перевірки.

Представником відповідача у судовому засіданні були задані письмові заперечення з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог з посиланням на безтоварність та нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Чейз». Надані заперечення були прийняті судом до розгляду.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе, на підставі ч. 6 ст. 71,

ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

З 10.01.2013 р. по 16.01.2013 р. Державною податковою інспекцією у м. Ялті АРК ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства обмеженою відповідальністю «Інтер-Шельф» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Чейз» за травень 2012 р., за результатами якої був складений акт за №102/22.3/25138797/20 від 23.01.2013р. (а.с.11-22).

За результатом проведеної перевірки податковим органом був зроблений висновок про порушення позивачем п. 198.1, 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 9000,00 грн. в травні 2012 року.

Вказаний висновок був зроблений податковим органом з посиланням на лист ГВПМ СДПІ по роботі ВПП у м. Луганську № 5931/7/07-50 від 17.07.2012 р., в якому зазначено, що в ході проведеного аналізу діяльності ТОВ «Чейз» було встановлено відсутність на підприємстві будь-яких приладів для завантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей, кранів, вагового обладнання або пресів тощо; відсутня матеріальна база - трудові ресурси, транспортні засоби, виробничі потужності для здійснення будь-якої діяльності, що робить неможливим фактичне виконання угод, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Також відповідач в акті зазначив, що відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено відхилення між податковим зобов'язанням ТОВ «Чейз» та податковим кредитом ТОВ «Інтер-Шельф» за травень 2012 року у сумі 9000 грн.

Податковий орган зауважив, що наявні на підприємстві ТОВ «Інтер-Шельф» первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам чинного законодавства, не свідчать про реальне здійснення послуг на підприємстві, не мають юридичної сили та відповідно не повинні бути відображені у бухгалтерському та податковому обліках.

Відповідач повідомив, що наявне лише документальне оформлення операцій з придбання товару (послуг) без фактичного здійснення таких операцій.

08.02.2013р. на підставі акта перевірки №102/22.3/25138797/20 від 23.01.13 р. ДПІ у м. Ялті АРК ДПС було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001312301 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 9000 грн., правомірність винесення якого є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши думку сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 04.06.2011 р. між ТОВ «Інтер-Шельф» (Замовник) та ТОВ «Чейз» (Виконавець) був укладений договір про надання послуг №0604, пунктом 1 якого передбачено, що відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги, які споживаються в процесі здійснення господарської діяльності Замовника, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцю вказані послуги.

Відповідно до пункту 3 договору серед видів послуг можуть бути:

- техобслуговування технологічного та торгового обладнання, юридичні консультаційні послуги, клінінгові послуги, сервісне обслуговування АЗС.

В пункті 6 договору сторони обумовили, що повна вартість робіт визначається в актах виконаних робіт, які підписуються сторонами щомісячно або за необхідністю.

На виконання вказаного договору ТОВ «Чейз» були надані позивачеві послуги з обслуговування комунікаційних мереж на суму 54000,00 грн., у тому числі ПДВ 9000,00 грн., що підтверджується відповідним актом виконаних робіт від 31.05.2012 р., підписаним обома сторонами та скріпленим печатями підприємств.

На суму наданих послуг Виконавцем була виписана податкова накладна №151 від 31.05.2012 р., відображена позивачем в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних під номером 19, сума ПДВ за якою в розмірі 9000,00 грн. була віднесена до складу податкового кредиту травня 2012 року, що підтверджується Додатком 5 до податкової декларації з ПДВ.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, серед іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України обумовлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлено, що виписана ТОВ «Чейз» податкова накладна є належним чином оформлена, містять всі необхідні реквізити, а тому є підставою для формування на підставі неї податкового кредиту.

Висновок податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового позивачем суми податку на додану вартість в сумі 9000,00 грн. за податковою накладною №151 від 31.05.2012 р. був зроблений на підставі тверджень про фіктивність та безтоварність господарської операції позивача з ТОВ "Чейз", непідтвердження її первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Однак, наведені обставини взагалі не були предметом дослідження під час проведення відповідачем перевірки, у зв'язку з чим суд критично ставиться до висновків податкового органу щодо невідповідності первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку діючому на момент їх складення законодавству.

При цьому, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з ТОВ "Чейз", перевіряючи рух активів та реальність (товарність) операції, суд враховує надані позивачем пояснення, за якими ТОВ «Чейз» в травні 2012 року виконувало роботи з обслуговування установки очищення стічних вод «Біо», яка забезпечує діяльність автозаправної станції позивача.

З наявного в матеріалах справи витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.01.2008 р. №17514324 вбачається, що позивачеві належить на праві власності комплекс з обслуговування автомобілів у «Геомоделі», розташований за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Нікіта, шосе Південнобережне, 87.

Біологічне очищення побутових стічних вод, що відводяться від вказаного комплексу здійснюється за допомогою системи «Біо», умови технічного обслуговування якої закріплені в розділі 8 Технічного паспорту та інструкції з експлуатації.

Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 71 КАС України, зокрема, обумовлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч цьому, відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази того, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Чейз» не пов'язані з господарською діяльністю або взагалі не були виконані.

У зв'язку з вказаним суд вважає пояснення позивача документально обґрунтованими, а наявність господарської мети при вчиненні позивачем вищевказаного правочину з ТОВ "Чейз" та його реальність - підтвердженими, а тому викладені в акті перевірки висновки податкового органу носять характер припущень з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника послуг, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Чейз», останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновки про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, а невиконання контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, викладені в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягають обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

З цих самих підстав суд не може прийняти до уваги і посилання податкового органу на дані Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, оскільки відповідна інформація не свідчить про допущення будь-яких вимог чинного податкового законодавства безпосередньо позивачем. При цьому суд звертає увагу на те, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 р. у справі №2а/1270/7505/2012 була залишено без змін постанова Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 р. в частині спонукання податкову інспекцію поновити задекларовані ТОВ «Чейз» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань за травень 2012 року, які були змінені на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «Чейз» об'єктивної можливості для здійснення господарської діяльності в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також відхиляються судом, позаяк укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновки податкової інспекції щодо неправомірного віднесення ним до складу податкового кредиту травня 2012 року суми ПДВ у розмірі 9000,00 грн. за господарською операцією з контрагентом ТОВ «Чейз», що призвело до винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є протиправними.

За наведених обставин вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим ДПС № 0001312301 від 08.02.2013 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 114,70 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби.

В судовому засіданні 18.04.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 23.04.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби № 0001312301 від 08.02.2013 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Шельф» (98648, АР Крим, м. Ялта, смт. Нікіта, Південнобережне шосе, 87, ідентифікаційний код юридичної особи 25138797) 114,70 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Васильєва, 16, ідентифікаційний код 23192025).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.