Ухвала

від 16.04.2013 по справі 826/1241/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1241/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Приходько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2013 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авега» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії,-

встановив:

ТОВ «Авега» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2013 № 0000292220 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 365 888, 00 грн.; визнати противним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2013 № 0000302220 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 416 606, 00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Працівниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби у період з 17.12.2012 по 21.12.2012 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Авега» з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «Айсіпі», товариством з обмеженою відповідальністю «Бумакс», приватним підприємством «Матрікс», товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс», приватним підприємством «Фірма «Матрікс Пресс», товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К», товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Авертус», товариством з обмеженою відповідальністю «Алієдора», товариством з обмеженою відповідальністю «Укртурпром ВС», товариством з обмеженою відповідальністю «КПТ МІГ», товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс».

За результатами перевірки складено акт від 28.12.2012 № 6100/22-222-31608964 про результати позапланової виїзної перевірки позивача за період із 01.10.2009 по 30.09.2012 (далі за текстом - акт перевірки), відповідно до висновків якого позивачем:

- недодержано вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України у момент вчинення між позивачем та його контрагентами правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- занижено ПДВ у загальному розмірі 357190,00 грн., у тому числі за: січень 2010 року - 11016,00 грн., лютий 2010 року - 6170,00 грн., березень 2010 року - 48163,00 грн., квітень 2010 року - 39169,00 грн., травень 2010 року - 50395,00 грн., червень 2010 року - 57944,00 грн., липень 2010 року - 45553,00 грн., серпень 2010 року - 54415,00 грн., вересень 2010 року - 49255,00 грн., жовтень 2010 року - 70349,00 грн., листопад 2010 року - 78629,00 грн., грудень 2010 року - 92600,00 грн., травень 2011 року, 80716,00 грн., червень 2011 року - 54068,00 грн., липень 2011 року - 71079,00 грн., чим порушено підпункт 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України;

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 402694,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 30687,00 грн., І квартал 2011 року - 53739,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 79513,00 грн., ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 81869,00 грн., ІІ- IV квартали 2011 року - 95505,00 грн., І квартал 2012 року - 65925,00 грн., І-ІІ квартали 2012 року - 221606,00 грн., І-ІІІ квартали 2012 року - 222763,00 грн., чим порушено підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункт 139.1.9 п. 1391 ст. 139 Податкового кодексу України.

Позивач, не погодившись з вищевказаним рішенням, розпочав процедуру адміністративного (досудового) оскарження до вищестоящих державних податкових інспекцій.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки викладено у наступній редакції:

- недодержано вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 65, 658, 662 ЦК України у момент вчинення між позивачем та його контрагентами правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- занижено ПДВ у загальному розмірі 355708,00 грн., у тому числі за: листопад 2010 року - 3031,00 грн., грудень 2010 року - 21519,00 грн., січень 2011 року - 8001,00 грн., лютий 2011 року - 34990,00 грн., квітень 2011 року - 36410,00 грн., травень 2011 року - 32732,00 грн., липень 2011 року - 2049,00 грн., листопад 2011 року - 1290,00 грн., грудень 2011 року - 10567,00 грн., січень 2012 року - 16285,00 грн., лютий 2012 року - 26523,00 грн., березень 2012 року - 12941,00 грн., квітень 2012 року - 42147,00 грн., травень 2012 року - 16872,00 грн., червень 2012 року - 89249,00 грн., липень 2012 року - 1102,00 грн., чим порушено підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України;

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 322558,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 30687,00 грн., І квартал 2011 року - 53739,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 79513,00 грн., ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 81869,00 грн., ІІ-IV квартали 2011 року - 95505,00 грн., І квартал 2012 року - 65925,00 грн., І-ІІ квартали 2012 року - 141470,00 грн., І-ІІІ квартали 2012 року - 142627,00 грн., чим порушено підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункт 139.1.9 п. 1391 ст. 139 ПК України.

На підставі акту перевірки, з урахуванням результатів розгляду в адміністративному (досудовому) порядку заперечень на нього, 16.01.2013 відповідачем складено оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № 0000292220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 322558,00 грн. за основним платежем та у розмірі 43330,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000302220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 355708,00 грн. за основним платежем та у розмірі 60898,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що вони є обґрунтованими, а оскаржувані рішення підлягають скасуванню, як незаконні.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що угоди позивача з ТОВ «Айсіпі», ПП «Бумакс», ПП «Матрікс», ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс», ПП «Фірма «Матрікс Пресс», ТОВ «Астана К», ТОВ «Компанія Авертус», ТОВ «Алієдора», ТОВ «Укртурпром ВС», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» є фіктивними, первинні документи, що посвідчують угоди, є нікчемними, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ним правомірно.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Між позивачем та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» укладено договір № 8/11/2010-1 від 08.11.2010 (предмет договору - виготовлення календарів, каталогів, брошур, цінників тощо).

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» в період проведення операцій з позивачем було зареєстроване як платник податку на додану вартість та перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» підтверджується вищевказаним договором, рахунками-фактури, актами здачі-приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями, податковими та видатковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, позивачем доведено факт реального виконання умов договору між ним та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс», а тому ним правомірно сформовано податковий кредит по вищезазначеній господарській операції.

Також, між позивачем та контрагентами були укладені наступні договори: з ТОВ «Айсіпі» договір № 06/2012-2 від 06.06.2012 (предмет договору - виготовлення банерів, скролів тощо); з ПП «Матрікс» договір № 2702-3 від 27.02.2012 (предмет договору - виготовлення банерів, скролів тощо), договір № 0102-2 від 01.02.2012 (предмет договору - надання поліграфічних послуг); з ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс» договір № 01022012-1 від 01.02.2012 (предмет договору - виготовлення банерів, скролів тощо); з ПП «Бумакс» договір № 2011-11-21 від 21.11.2011 (предмет договору - виготовлення банерів, скролів тощо); з ПП «Фірма «Матрікс Пресс», ТОВ «Астана К» договір № 12/03 від 12.03.2012, № 14032013-1 від 14.03.2012 (предмети договорів - виготовлення газет, анкет, сіті-лайтів тощо); з ТОВ «Астана К» договір № 11/2011-1 від 11.04.2011 (предмет договору - виготовлення банерів, постерів, сіті-лайт тощо); з ТОВ «Компанія Авертус» договір № 04/2011-1 від 04.04.2011 (предмет договору - виготовлення буклетів, флаєрів, програмки, плакатів, багерів тощо); з ТОВ «Алієдора» договір № 270101 від 27.01.2011, № 010202 від 01.02.2011, № 180201 від 18.02.2011, № 140201 від 14.02.2011, № 220201 від 22.02.2011 (предмети договорів - виготовлення наліпок, банерів тощо); з ТОВ «Укртурпром ВС» усна домовленість на придбання банерів в кількості 56 штук; з ТОВ «КПТ МІГ» договір № 010401 від 01.04.2011, № 27/04/2011-1 від 27.04.2011 (предмети договорів - надання поліграфічних послуг).

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду договори, на підставі яких виникли господарські правовідносини між сторонами, видаткові накладні, виписані постачальниками товарів (в накладних зафіксовано дані довіреностей на отримання товарів, на підставі яких матеріально відповідальні особи прийняли товар), акти про надання послуг постачальниками на користь позивача, виписки з розрахункового рахунку щодо здійснення оплати позивачем на користь постачальників товарів (послуг), податкові накладні, виписані постачальниками товарів (послуг), договори оперативної оренди приміщень,картки складського обліку матеріалів, акти прийому-передачі товарів, документи, що підтверджують використання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності позивача (договори про продаж таких товарів (послуг), видаткові накладні виписані позивачем покупцям товарів, податкові накладні, виписані позивачем, що підтверджують включення позивачем до складу податкових зобов'язань суму ПДВ при продажу таких товарів (послуг), банківські виписки, що підтверджують здійснення оплати покупцями товарів (послуг) на користь позивача). Вищевказані документи вказують на реальність здійснення господарських операцій.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач на вимогу суду першої інстанції долучив до матеріалів справи запити, надіслані постачальникам товарів (послуг) щодо можливості самостійного виробництва та транспортування таких товарів (послуг) позивачу, а також відповіді постачальників, у відповідності до яких останні залучали підрядчиків для виробництва таких товарів (послуг) та при транспортуванні товарів.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального виконання умов договору між ним та вищезазначеними контрагентами, а тому ним правомірно сформовано податковий кредит по здійснених господарських операціях.

Доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів спростовуються наступним.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості вищевказаних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, безпідставність доводів податкового органу щодо фіктивності господарських операцій позивача вбачається з того, що вони базуються на твердженнях про анулювання реєстрації його контрагентів, як платників ПДВ, тоді як свідоцтва платників ПДВ були анульовані після здійснених господарських операцій, а позивачем доведено факт реального виконання умов договорів між ним та ТОВ «Айсіпі», ПП «Бумакс», ПП «Матрікс», ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-Плюс», ПП «Фірма «Матрікс Пресс», ТОВ «Астана К», ТОВ «Компанія Авертус», ТОВ «Алієдора», ТОВ «Укртурпром ВС», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень № 0000292220 та № 0000302220 від 16.01.2013.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлено 22.04.2013.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.