Рішення

від 24.04.2013 по справі 902/380/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 квітня 2013 р. Справа № 902/380/13-г

Провадження № 2/902/23/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А. , при секретарі судового засідання Віннік О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістей Оіл" 03148, м.Київ, вул.Святошенська, 34

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" 24600, Вінницька область, смт.Крижопіль, вул.Чкалова, 16-Б

про стягнення 203217,9 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

позивача : не з''явився;

відповідача : Купрій О.М. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістей Оіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" про стягнення 203217,9 грн. заборгованості за отримані мастила, з яких: 132 493,04 грн. - основного боргу, 40 012,90 грн. - пені, 28 674,61 грн. - штрафу, 397,48 грн. збитків від інфляції та 1 639,87 грн. 3 % річних. Окрім того, просить суд стягнути з відповідача 1 500,00 грн. витрат на юридичну допомогу адвоката.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 14.03.13 р. порушено провадження у справі № 902/380/13-г та призначено засідання на 03.04.13 р.

Ухвалою суду від 03.04.13 р. в зв''язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи було відкладено до 24.04.13 р.

Представник позивача в судове засідання не з''явився, проте з наданих усних пояснень в попередньому засіданні свою правову позицію підтримав, просив суд задовільнити позовні вимоги з підстав, визначених в позові.

Представник відповідача з наданих пояснень та направленого до суду відзиву (вх.№ 08-46/5500/13 від 24.04.13 р.) проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.07.12 р. між сторонами було укладено договір поставки № 250712/01, згідно положень якого Продавець (Позивач) зобов''язується поставляти Покупцеві (Відповідачу) товари (технічні мастила), а Покупець зобов''язується оплатити його на умовах договору (п.1.1 договору).

Протягом дії Договору на замовлення відповідача позивач поставляв йому мастила "Солідол жировий" та ЛІТОЛ-24, оливи ТАП-15В, М10В2, М10ДМ, І-40А, КС-19, "Нігрол" на загальну суму 191164,08 грн., що стверджується видатковою накладною №А-0828002 від 28.08.12 р.

Покупець оплачує 100% вартості кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на р/р продавця відповідно до рахунку- фактури на партію товару в строки, вказані в додатку на поставку даної партії товару (п.5.1.Договору).

Відповідно до додатків №1 та № 2 умови оплати: 30% від суми поставки на протязі 15 календарних днів з моменту поставки. Кінцевий термін згідно фактично прийнятої кількості до 01.09 та 01.10.2012 р.

У вересні 2012 р. відповідач сплатив на рахунок позивача 58 671,04 грн., в результаті чого за останнім виникла заборгованість у розмірі 132 493,04 грн.

08.02.13 р. на адресу відповідача було надіслано претензію № 1 з вимогою сплатити виниклий борг. Однак, станом на день звернення з позовом до суду вимога позивача залишилась без виконання.

Добровільна відмова відповідача від сплати виниклої заборгованості спонукала позивача звернутись з даним позовом до суду.

Крім боргу позивачем заявлено до стягнення 40 012,90 грн. - пені, 28 674,61 грн. - штрафу, 397,48 грн. збитків від інфляції та 1 639,87 грн. 3 % річних.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у відповідача існує борг перед позивачем за отримані технічні мастила, на підставі чого позов в цій частині підлягає задоволенню, оскільки заборгованість фактично підтверджена матеріалами справи, та зокрема, обопільно підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом звірки станом на 07.02.13 р.

Разом з тим, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 40 012,90 грн. - пені за період з 01.10.2012 р. по 01.03.2013 р. та 28 674,61 грн. - 15% штрафу в результаті чого дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони в умовах Договору (п.9.1.) передбачили, що у разі порушення строків оплати товару Покупець зобов''язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені заявлено правомірно, проте суд не погоджується із розрахунками позивача.

Так, здійснивши розрахунок пені згідно ІПС "Законодавство" за період з 01.10.2012 р. по 01.03.2013 р. судом отримано 8 208,30 грн., яка й підлягає задоволенню. В стягненні 31 804,60 грн. пені слід відмовити.

В разі прострочки оплати партії товару більш ніж на 10 календаних дні від строків, вказаних в договорі, покупець, крім пені за прострочку платежу, виплачує штраф в розмірі 15% від повної вартості партії товару відповідно до додатку Договору (п.9.2.)

Згідно додатку № 2 до Договору від 25.07.12 р. загальна вартість продукції складає 191 164,08 грн.

Здійснивши перерахунок заявленого штрафу, судом отримано 28 674,61 грн., що і підлягає стягненню.

Поряд з цим, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 397,48 грн. збитків від інфляції за період з 01.10.12 р. по 01.02.13 р. та 1 639,87 грн. 3 % річних за період з 01.10.12 р. по 01.03.13 р. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок річних, судом отримано 1 641,08 грн., однак, суд не вправі виходити за межі позовних вимог, оскільки це є виключно прерогативою позивача, тому підлягає до задоволення заявлена позивачем сума - 1 639,87 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних за період з 01.10.12 р. по 01.02.13 р., виходячи з боргу в розмірі 132493,04 грн. судом отримано 264,59 грн., що і підлягає до стягнення. В стягненні 132,89 грн. інфляційних слід відмовити.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 1500,00 грн. витрат на послуги адвоката. Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.02.2013 року між адвокатом Желудковим В.В. та ТОВ "Арістей Оіл" укладено договір про надання правової допомоги.

Підтвердженням того, що представник позивача Желудков В.В. по даній справі має статус адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3431, видане Київською міською КДКА 25 вересня 2008 року.

Згідно розділу 3, пункту 3.1. Договору розмір гонорару встановлюється за домовленістю між сторонами в розмірі 1 500,00 грн.

Суду надано платіжне доручення № 123 від 28.02.13 р., що підтверджує сплату відповідних послуг до прийняття рішення у справі в розмірі 1 500,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованою та законною, а тому підлягає задоволенню в розмірі 1 500,00 грн.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПУ України. В стягненні 31 804,60 грн. пені та 132,89 грн. інфляційних слід відмовити.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 530, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільські цукроварні" (24600, Вінницька область, смт.Крижопіль, вул.Чкалова, 16-Б, код ЄДРПОУ 36327881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арістей Оіл" (03148, м.Київ, вул.Святошенська, 34, код ЄДРПОУ 37099684) 132 493,04 грн. - основного боргу, 8 208,30 грн. пені, 28 674,61 грн. штрафу, 264,59 грн. - втрат від інфляції, 1 639,87 грн. - 3% річних, 1 500,00 грн. - витрат на правову допомогу та 3 425,61 грн. судового збору.

3. В стягненні 31 804,60 грн. пені відмовити.

4. В стягненні 132,89 грн. інфляційних втрат відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 26 квітня 2013 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 03148, м.Київ, вул.Святошенська, 34

3 - відповідачу 24600, Вінницька область, смт.Крижопіль, вул.Чкалова, 16-Б