Рішення

від 25.04.2013 по справі 920/570/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.04.2013 Справа № 920/570/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИВЕТ», м. Суми,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО - ТАК», с. Могриця, Сумський район, Сумська область,

про стягнення 52 139 грн. 53 коп.,

Суддя Жерьобкіна Є.А.

Представники:

Від позивача - предст. Буланов О.М. (довіреність від 03.04.2013року)

Від відповідача - не з'явився;

При секретарі судового засідання Тимченко О.О.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача 52 139 грн. 53 коп., в тому числі 49 118 грн. 00 коп. заборгованості за товар відповідно до договору поставки № 16 від 02.02.2012 року, 3 021 грн. 53 коп. пені відповідно до 7.3. договору.

Позивач подав власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору за № 24/04 від 24.04.2013року.

Позивач подав додаткові докази в обґрунтування заяви щодо забезпечення позову, довідку Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області № 04-42/1137 від 12.04.2013року на підтвердження сплати судового збору до державного бюджету України і зарахування його до спеціального фонду цього бюджету, а також Витяг з ЄДРПОУ Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО - ТАК».

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву в обґрунтування своєї позиції не подав, в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення відповідачеві 12.04.2013 року поштового відправлення (а.с. 117).

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, у дане судове засідання клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надходило, згідно зі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 16 від 02.02.2012 року, позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити ветеринарні препарати, деззасоби та інше відповідно до умов договору.

На виконання умов договору позивач поставив на користь відповідача товар на загальну суму 290 361 грн. 90 коп., за який відповідач розрахувався частково в розмірі 241 243 грн. 90 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та банківськими виписками.

Пунктом 6.1. договору визначено, що оплата за поставлену партію товару проводиться відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача по попередній оплаті, на підставі виданого рахунку, або по факту отримання товару, але не пізніше 20 календарних днів з моменту поставки товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив в повному обсязі поставлений товар, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в загальній сумі 49 118 грн. 00 коп., за товар отриманий за накладними № РН-0000456 від 25.09.2012року, № РН-0000484 від 10.10.2012року, № РН-0000584 від 12.12.2012року, № РН-0000001 від 18.01.2013року.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2013року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 29 від 04.04.2013року з вимогою сплатити заборгованість в сумі 49 118 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 530 цього ж Кодексу визначено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем від позивача товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, проте в порушення умов укладеного договору та вимог ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за отриманий товар у строк передбачений договором, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 49 118 грн. 00 коп. заборгованості.

Згідно з пунктом 7.3 договору, за несвоєчасну оплату товару, відповідач оплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені може перевищувати шестимісячний термін.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з поданим розрахунком, у відповідності до п. 7.3. договору поставки, відповідачеві за період з 23.07.2012року по 01.04.2013року нарахована пеня за несвоєчасну оплату товару в сумі 3 021 грн. 53 коп.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 3 021 грн. 53 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача 49 118 грн. 00 коп. заборгованості за товар, 3 021 грн. 53 коп. пені відповідно до 7.3. договору.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, не своєчасної оплати отриманого товару, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1 720 грн. 50 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

09.04.2013року позивач подав заяву про забезпечення позову № 1 від 08.04.2013року, в якій просить суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать товариству з обмеженою відповідальністю «АГРО-ТАК» в межах стягнення у розмірі 53 860 грн. 03 коп. В обґрунтування клопотання позивач зазначає, що через скрутне фінансове становище відповідача та небажання останнього повертати заборгованість, є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідачем вчиняються дії щодо продажу належного йому майна, про що свідчить розміщене в газеті «Ваш шанс» оголошення про продаж майна (а.с. 100).

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, в тому числі накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з викладеного, розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИВЕТ» про забезпечення позову та оцінивши надані в обґрунтування заяви докази, господарський суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні, оскільки позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів забезпечення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИВЕТ» про забезпечення позову № 1 від 08.04.2013року - відмовити.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО - ТАК», вул. Зелена, буд. 50, с. Могриця, Сумський район, Сумська область (код ЄДРПОУ 38075863) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИВЕТ», вул. В.Чорновола, буд. 12, кв. 3, м. Суми (код ЄДРПОУ 36437980) 49 118 грн. 00 коп. заборгованості за товар, 3 021 грн. 53 коп. пені, 1720 грн. 50 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.04.2013 року

Суддя Є.А. Жерьобкіна