Постанова

від 21.03.2013 по справі 2а-0770/264/12

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2a-0770/264/12

рядок статзвітності № 8.2.3

код - 9

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2013 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Симканич Ю.В.

за участю сторін:

представника позивача - Січка В.В.,

представників відповідача - Савицького С.І., Сньозик Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Виробнича комерційна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №4/23-1/22104771 від 19 січня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ прийнято відповідачем всупереч норм чинного законодавства, зокрема, податковий орган дав самостійну оцінку угоді, укладеній підприємством з контрагентом та визначив її такою, яка не відповідає вимогам статей 203, 228 ЦК України, а отже є нікчемною. Внаслідок визначення договору нікчемним суб'єкт владних повноважень прийшов до висновку, що підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту вартість отриманих товарно - матеріальних цінностей. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину, оскільки підставою недійсності угоди в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цим правочином публічного порядку та суперечність цього правочину інтересам держави та суспільства, однак з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку. Крім того зазначає, що можливе порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві.

У судовому засідання представник позивача Січка В.В. позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, що наведені в позовній заяві.

Відповідач Ужгородська МДПІ надала суду письмове заперечення проти позову №666/10/10-01 від 10.02.2012 року (а.с.39-44) згідно якого адміністративний позов заперечує повністю з тих підстав, що перевіркою податкового органу встановлено, що договір поставки №05/1 від 05 травня 2011 року, укладений ВКФ ТОВ «Титан» з ПП «Анілді», спрямований на ухилення від оподаткування і згідно частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки наслідком діяльності ПП «Анілді» є виключно чи переважно формування валових витрат і податкового кредиту контрагентів, що суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Представник відповідача Савицький С.І., Сньозик Ю.І., позовні вимоги заперечили повністю, просили відмовити позивачеві в задоволенні адміністративного позову з мотивів, що наведені в письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВКФ ТОВ «Титан» (код ЄДРПОУ 22104771) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Анілді» (код ЄДРПОУ:36007739) за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року, якою встановлено порушення ВКФ ТОВ «Титан» пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755- VІ в результаті чого суб'єктом перевірки зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 47 781.0 грн.

За результатами вищевказаної перевірки був складений акт перевірки №14/23-1/22104771 від 10.01.2012 року а.с.(а.с.8-25).

На підставі акту перевірки № 14/23-1/22104771 від 10.01.2012 року Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №4/23-1/22104771 від 19 січня 2012 року (а.с.7), яким Ужгородською МДПІ зменшено ВКФ ТОВ «Титан» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 47 781.0 грн.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст.21 Податкового кодексу України , згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

В ході судового засідання судом належними та допустимими доказами встановлено, що 05 травня 2011 року ВКФ ТОВ «Титан» (Покупець) та ПП «Анілді» (Постачальник) було укладено договір поставки товару №05/1 (а.с.116-117), вартість, кількість та асортимент якого визначається згідно заявок покупця.

Висновок про нікчемність відповідного правочину було зроблено на основі акту Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 25.10.2011 року №7375/15-322/36007739 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Анілді» (код)36007739) по питанню достовірності формування податкового кредиту по податковій звітності з податку на додану вартість за період липень - вересень 2011 року» .

Так, суб'єкт владних повноважень прийшов до висновку, що у контрагента позивача, який приймав участь у формуванні податкового кредиту, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про порушення підприємством ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Однак, судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено реальний характер вказаного договору поставки, який підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по виконанню поставок, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи а саме: накладні (а.с.118,129-130), податкові накладні (а.с.125-127) та товарно - транспортні накладні (а.с.120-123, 132-133).

Cуд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірного договору поставки, відсутність ПП «Анілді» за юридичною адресою не є достатньою підставою для визначення спірного правочину нікчемним.

Крім того, суд констатує, що доводи відповідача про відсутність контрагента позивача за юридичною адресою базуються на усній інформації, отриманій від сусідів з НОМЕР_1 гр. ОСОБА_5, та НОМЕР_2 ОСОБА_6, які в подальшому відмовились від надання письмових пояснень (арк.6 Акту перевірки), відтак такі доводи є непідтвердженими.

Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем виконані усі передбачені законом умови для формування податкового кредиту на підставі податкових накладних та інших бухгалтерських документів, отриманих від ПП «Анілді».

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Вказана правова норма забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями . Суд констатує, що спірні суми податкового кредиту позивача за відповідні звітні податкові періоди повністю підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а відповідні господарські операції належним чином відображені у податковому обліку позивача.

Суд відхиляє посилання відповідача у акті перевірки Ужгородської МДПІ №14/23-1/22104771 від 10.01.2012 року на те, що спірний правочин спрямований на порушення публічного порядку, суперечать моральним засадам та спрямовані на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1. ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, винесений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України ).

Як вбачається із змісту акту перевірки Ужгородської МДПІ №14/23-1/22104771 від 10.01.2012 року висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладений позивачем договір нікчемним правочином, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 р. за № 2756 -VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01.01.2011 р.).

Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -визнаються недійсними в судовому порядку. Слід зазначити, що обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб -сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб). Аналогічно правочин укладений без мети настання реальних правових наслідків в силу ст. 234 Цивільного кодексу України визнається судом недійсним.

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності моральним засадам суспільства-є помилковим, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу).

Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України . Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємств. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Таким чином, відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірної господарської операції позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем не вказано відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податку при укладенні та виконанні даного договору та наявності мети отримання податкової вигоди. Суд вважає, що якщо позивач, як отримувач ТМЦ є платником податку на додану вартість, який не знав і не міг знати та враховувати стан дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами, то він має право на формування податкового кредиту за результатами здійснення спірних господарських операцій.

Згідно приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Відтак, суд констатує, що аналогічну позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.01.2009 р. по справі «Булвес» АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: «оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім свої зобов'язань, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику».

Водночас, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною моральним засадам суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод між ВКФ ТОВ «Титан» та його контрагентом, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі відповідачем, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб позивача за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення з боку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість, а висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 32 грн. 20 коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9 , 11 , 70 , 71 , 86 , 94 , 160-163 КАС України , суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області від 19 січня 2012 року № 4/23-1/22104771.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" витрати зі сплати судового збору у розмірі 512 грн. 20 коп. (п'ятсот дванадцять грн. двадцять коп.).

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий-суддя Луцович М.М.