Ухвала

від 23.04.2013 по справі 805/1358/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Зінченко О.В.

Суддя-доповідач - Васильєва І. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року справа №805/1358/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Васильєвої І.А.

суддів Казначеєва Е.Г., Яманка В.Г.

секретар судового засідання Братченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув

від відповідача - Соболєва Ю.С. (на підставі довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 805/1358/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гормашінструмент» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гормашінструмент» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 вересня 2012 року № 0000412300, № 0000422300.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 805/1358/13-а позовна заява задоволена у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за № 0000412300, № 0000422300 від 26 вересня 2012 року.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та не всебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що акт перевірки складено на підставі та у зв'язку з отриманням від ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС постанови Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28.09.2011 року № 1-637/11 про здійснення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України ОСОБА_1 відповідно до якого, ТОВ «Східдон Маркет» було придбано з метою проведення безтоварних операцій і переведення в готівку грошових коштів.

Наголошує на тому, що у ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Звертає увагу на те, що документи надані позивачем не дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції і посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає правомірними оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про розгляд справи.

Вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши письмові матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гормашінструмент», зареєстроване як юридична особа 06 березня 1997 року за № 1 266 120 0000 011906. Ідентифікаційний код юридичної особи - 24656716, місцезнаходження - 83032, Донецька область, місто Донецьк, вулиця Фонвізіна, АПК шахти № 2.

Перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби з 19 березня 1997 року за № 1114. Позивач є платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво № 08325377 про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НВ № 935146, виданого ДПА у Пролетарському районі м. Донецька 20.09.1997 року.

01 грудня 2010 року між ТОВ «Східдон Маркет» (постачальник) та ТОВ «НВП «Гормашінструмент» (покупець) укладено договір № 01/12-1, згідно якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити в строк та на умовах, передбачених цим договором, товарно-матеріальні цінності у кількості, асортименті та за цінами згідно специфікацій. Розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем на протязі 15 банківських днів з моменту поставки партії товару.

Відповідно до специфікації № 1 від 01 грудня 2010 року наведені сторони договору погодили постачання суміші твердосплавної ВК 11 у кількості 1000 кг за ціною 222582,00 грн., у тому числі ПДВ 37097,00 грн.

На підтвердження виконання вищезазначеного договору позивачем надані наступні документи:

- податкову накладну № 71203 від 07 грудня 2010 року на суму 222582,00 грн., у тому числі ПДВ 37097,00 грн. Сума податку на додану вартість включено позивачем до складу податкового кредиту грудня 2010 року та відображені позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, а витрати за вказаною операцією відображені у декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік;

- рахунок виставлений контрагентом до сплати за поставлену продукцію;

- виписки банку за особовим рахунком ТОВ «НВП «Гормашінструмент» про перерахування грошових коштів за поставлену продукцію;

- технічні умови ТУ У 28.6-24656716-001:2008 з виготовлення пластин твердосплавних для гірничого інструменту, котрі також виготовляються позивачем, які виготовляються із твердосплавних суміші до складу яких також входить «ВК 11».

Також, позивачем надано договори оренди нежитлового приміщення від 01 квітня 2010 року № СГ-04-10/1 та СГ 04-10/2 (з урахуванням додаткових угод), укладених із ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія «Сплав», згідно якого позивач є орендарем нежитлового приміщення (двоповерхова будівля з допоміжними приміщеннями), яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Фонвізіна, 1 «б».

Згідно обліку матеріальних цінностей на складі, придбаний товар використовувався виключно у межах господарської діяльності позивача, що підтверджено рухом матеріальних цінностей на складі позивача.

З 28 серпня 2012 року по 03 вересня 2012 року відповідачем, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.2, 79.3 статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 28 серпня 2012 року № 223, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НВП «Гормашінструмент» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Східдон Маркет» за період з 01 жовтня по 31 грудня 2010 року.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом був складений акт від 10 вересня 2012 року № 1965/22-0/24656716 та встановлені наступні порушення:

1) частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «НВП «Гормашінструмент» при придбанні товарів у ТОВ «Східдон Маркет»;

2) підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 37097,00 грн., у тому числі у грудні 2010 року - 37097,00 грн.;

3) підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 46371,00 грн., у тому числі у ІV кварталі 2010 року - 46371,00 грн.

У акті зазначено, що від ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС отримано постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28.09.2011 року № 1-637/11 про здійснення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України ОСОБА_1 відповідно до якого, ТОВ «Східдон Маркет» було придбано з метою приховання незаконної діяльності, пов'язаної з проведенням безтоварних фінансово-господарських операцій і «переведення в готівку» грошових коштів.

26 вересня 2012 року відповідачем на підставі акту перевірки, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000422300, яким за порушення підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 46 371,00 грн., у тому числі за основним платежем - 37 097,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 274,00 грн.;

- № 0000412300, яким за порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 57 964,00 грн., у тому числі за основним платежем - 46 371,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11593,00 грн.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, податкова інспекція вказує тільки на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірною обставиною у справі є обґрунтованість зроблених відповідачем висновків про нікчемність укладеного правочину ТОВ «НВП «Гормашінструмент» при придбанні товару у ТОВ «Східдон Маркет» і, як наслідок, правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2010 року суми податку на додану вартість сплаченого вказаному товариству та до складу валових витрат - витрати з придбання товарів у цього ж товариства.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час спірних взаємовідносин.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття суб'єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач - є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими були визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності: такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг), підприємством у власній господарській діяльності.

За приписами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За приписами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який, зокрема, містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28.09.2011 року № 1-637/11 про здійснення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 ТОВ «Східдон Маркет» було придбано з метою приховання незаконної діяльності, пов'язаної з проведенням безтоварних фінансово-господарських операцій і «переведення в готівку» грошових коштів.

За приписами ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» передбачений ст. 205 Кримінального кодексу України злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності.

Згідно п. 20 зазначеної постанови, у разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 Кримінального кодексу України і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.

З огляду на вищенаведене, вирок за вчинення злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, може свідчити тільки про те, чи мало місце в момент створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) протиправна дія, ким вона вчинена, проте не може встановлювати наслідки цієї дії.

Тобто, в силу формального складу цього злочину ним не може охоплюватися подальша діяльність створеного (придбаного) суб'єкта підприємницької діяльності.

Колегія суддів зазначає, що, у постанові Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28.09.2011 року № 1-637/11 не має жодного посилання на недійсність цивільно-правового договору, що був укладений між ТОВ «Східдон Маркет» та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Гормашінструмент», недійсність актів прийому - передання товару за цим договором, недійсність податкових накладних, що були надані постачальниками товару або самим підприємством, тобто питання вказаних господарських операцій взагалі не досліджувалось.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ТОВ «Східдон Маркет», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що виконання угод позивача з ТОВ «Східдон Маркет» підтверджено рахунками на оплату за товар, видатковою накладною, виписками банку за особовим рахунком, технічними умовами позивача, договорами оренди.

Аналізуючи приведене законодавство та нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо скасування податкових повідомлень-рішення відповідача № 0000412300 та № 0000422300 від 26 вересня 2012 року, оскільки зібраними доказами по справі доведена реальність вищевказаних господарських операцій.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 805/1358/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 805/1358/13-а залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 29 квітня 2013 року.

Головуючий суддя І.А.Васильєва

Судді В.Г.Яманко

Е.Г.Казначеєв