Ухвала

від 18.04.2013 по справі 2а-9534/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9534/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042250 від 26.06.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000042250 від 26.06.2012 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Як на підставу для скасування оскаржуваної постанови, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 14.05.2012 по 11.06.2012 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва проведена планова виїзна перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.03.2012р.

За наслідками проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва складено Акт від 18.06.2012р. № 1392/22-520/32305728, який містить висновки про те, що позивачем порушено вимоги п.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 171 525 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000042250 від 26.06.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 171 525,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 39 147,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «М енд С Логістик», ПП «ВКФ Сельпромаш», ТОВ «Дормашавто» та ТОВ «Магірус».

Так, між ТОВ «М енд С Логістик» та позивачем укладено Договір № 10-04/084-09 від 01.04.2009р. про зберігання майна та надання складських послуг та договір №BU7 -66 від 0103.2010р. про перевезення вантажів територією України.

На підтвердження реальності вчиненої між Позивачем та ТОВ «М енд С Логістик» господарської операції позивачем надані акти здачі приймання послуг та податкові накладні.

22.04.2011р. між ТОВ «М енд С форвардінг Ко» та ПП «ВКФ Сельпромаш» укладено договір № СС-000030 про надання послуг.

Господарські відносини між позивачем та ПП «ВКФ Сельпромаш» підтверджуються наступними документами: актами здачі-приймання виконаних робіт, робочими листами та податковою накладною.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Дормашавто» укладено Договір № Ф-30/08 від 04.08.2010 року про надання послуг, на підтвердження реальності якого позивачем надано акти здачі-приймання виконаних робіт, робочі листи та податкові накладні.

10.01. 2011 року між ТОВ «М енд С форвардінг Ко» та ТОВ «Магірус» укладено Договір № СС -21 від 10.01. 2011 року про надання послуг.

Реальність здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ «Магірус» підтверджуються наступними документами: актами здачі-приймання виконаних робіт, робочими листами та податковими накладними.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «М енд С Логістик», ПП «ВКФ Сельпромаш», ТОВ «Дормашавто» та ТОВ «Магірус» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, перевіркою встановлено, що декларація за березень 2011 року ТОВ «Менд С Логістік» згідно даних АІС „Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» не подана. Остання податкова звітність ТОВ «М енд С Логістік» подана за лютий 2011 року. Свідоцтво платника ПДВ анульоване 26.04.2012 року.

Перевіркою також встановлено, що ТОВ «М енд С Форвардінг Ко» віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по постачальнику ПП «ВКФ Сельпроммаш» по якому згідно бази даних «АІС співставлення ПЗ та ПК» є розбіжність на загальну суму 7608 грн., в т. ч. за травень 2011 року на суму 7608 грн. Свідоцтво платника ПДВ анульоване 14.07.2011 року.

Так, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по постачальнику ТОВ «Дормашавто», по якому згідно бази даних «АІС співставлення ПЗ та ПК» є розбіжність на загальну суму 120566 грн., в т. ч. за вересень 2011 року на суму 41500 грн., за жовтень 2011 року на суму 53833 грн., за листопад 2011 року на суму 25233 грн. Свідоцтво платника ПДВ анульоване 16.03.2012 року.

Також ТОВ „Менд С Форвардінг К " віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по постачальнику ТОВ «Магірус ЛТД», по якому згідно бази даних «АІС співставлення ПЗ та ПК» є розбіжність на загальну суму 36020 грн., в т. ч. за лютий 2012 року на суму 36020 грн. Перевіркою встановлено, що декларація за лютий 2012 року ТОВ «Магірус ЛТД» згідно даних АІС „Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» не подана. Свідоцтво платника ПДВ анульоване 03.03.2012 року.

Наведені вище обставини стали підставою того, що податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ «Менд С Форвардінг Ко» завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 171525 грн., в т. ч. за березень 2011 року в розмірі 7331 грн., за травень 2011 року в розмір 7608 грн., за вересень 2011 року в розмірі 41500 грн., за жовтень 2011 року в розмірі 53833 грн., за листопад 2011 року в розмірі 25233 грн., за лютий 2012 року в розмірі 36020 грн.

Стосовно викладеного колегія суддів зазначає наступне.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у своїх контрагентів наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останніх, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичними особами при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїми контрагентами вимог податкового законодавства.

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного саме з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що контрагенти позивача на момент укладання договорів та складання податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мали свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість. Вказані свідоцтва були анульовані вже після здійснення господарських відносин з позивачем.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 жовтня 2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.