Рішення

від 25.04.2013 по справі 911/965/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2013 р. справа №911/965/13

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армат СВ», Київська обл., м. Васильків

про стягнення 143 353 139,47 гривень

за участю представників:

від позивача: Ларченко І.М. (довіреність №307 від 21.03.2013р.)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.03.2013р. Публічне акціонерне товариство «Банк «Таврика» (далі-ПАТ «Банк «Таврика»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армат СВ» (далі-ТОВ «Армат СВ»/відповідач) про стягнення 143 353 139,47 грн. з яких:

- 125 000 000,00 грн. заборгованості по сплаті кредиту за договором №25-07-К від 18.05.2007р.,

- 15 726 416,66 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та 285 671,84 грн. пені. Розрахунок позовних вимог здійснено станом на 15.03.2013р.

Водночас, враховуючи, що арифметично вірний розмір заявлених позовних вимог становить 141 012 088,50 грн., а не 143 353 139,47 грн., як помилково вважає позивач, суд дійшов висновку, що предметом розгляду даної справи є вимога про стягнення 141 012 088,50 грн.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.03.2013р. порушено провадження у справі №911/965/13 та призначено справу до розгляду на 02.04.2013р.

Разом з позовними вимогами позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все належне відповідачу майно та грошові кошти у розмірі заявлених вимог, а також шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження належного останньому майна.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених позивачем заходів до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалами господарського суду Київської області від 02.04.2013р. та 16.04.2013р. розгляд даної справи відкладався на 16.04.2013р. та 25.04.2013р. відповідно.

24.04.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшив розмір заявленої до стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом до 19 446 142,69 грн., пені за порушення строків по сплаті процентів до 3 302 694,81 грн., а також додатково заявлено вимогу про стягнення пені за порушення строків по сплаті кредиту у сумі 500 328,11 грн. Розрахунок уточнених позовних вимог здійснено станом на 23.04.2013р.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Так, початок розгляду даної справи по суті було розпочато в судовому засіданні 02.04.2013р., що підтверджується протоколом судового засідання від 02.04.2013р.

Водночас, викладений у заяві про збільшення позовних вимог обрахунок вимог про стягнення процентів та пені за порушення строків сплати процентів здійснено по 23.04.2013р., у той час як первісний розрахунок вказаних позовних вимог здійснювався лише по 15.03.2013р. До того ж, вказана заява містить додаткову вимогу про стягнення пені за порушення строків по сплаті кредиту, яка первісно не була заявлена позивачем.

Таким чином, позивачем після початку розгляду даної справи по суті змінено предмет та підставу даного позову шляхом зміни (збільшення) періоду розрахунку заборгованості за процентами та пені за спірним договором, а також шляхом доповнення позовних вимог додатковою вимогою.

З огляду наведеного, заява позивача про збільшення позовних вимог від 24.04.2013р. судом не приймається в силу її невідповідності вимогам ст. 22 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. у справі №21/150-10.

В судові засідання 02.04.2013р., 16.04.2013р. та 25.04.2013р. представник відповідача не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

18.05.2007р. між АБ «Таврика», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Таврика» (далі-банк) та ТОВ «Армат СВ» (далі-позичальник) укладено кредитний договір №25-07-К (далі-Договір), відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у сумі 23 500 000,00 грн. терміном з 18.05.2007р. до 16.05.2008р. включно. За користування кредитом встановлюється плата в розмірі 16% річних.

Додатковими угодами №1 від 09.11.2007р., №4 від 16.05.2008р., №5 від 12.09.2008р., №8 від 24.12.2008р., №11 від 14.05.2009р., №12 від 04.08.2009р., №14 від 27.11.2009р., №16 від 31.03.2010р., №17 від 29.04.2010р., №18 від 17.05.2010р., №19 від 26.05.2010р., №22 від 30.07.2010р., №24 від 15.09.2010р., №26 від 01.10.2010р., №32 від 21.02.2011р., №35 від 10.05.2010р., №36 від 20.06.2011р., №37 від 28.07.2011р., №38 від 28.10.2011р., №41 від 27.02.2012р., №44 від 06.09.2012р., №45 від 06.11.2012р. та додатковими угодами №3 від 17.04.2008р., №6 від 25.09.2008р. №7 від 22.10.2008р., №8 від 24.12.2008р., №9 від 05.01.2009р., №10 від 27.02.2009р., №13 від 12.08.2009р., №15 від 30.11.2009р., №16 від 31.03.2010р., №17 від 29.04.2010р., №18 від 17.05.2010р., №19 від 26.05.2010р., №20 від 30.06.2010р., №21 від 08.07.2010р., №23 від 26.08.2010р., №24 від 15.09.2010р., №25 від 28.09.2010р., №27 від 28.10.2010р., №28 від 26.11.2010р., №29 від 13.12.2010р., №30 від 28.12.2010р., №31 від 10.02.2011р., №33 від 10.03.2011р., №34 від 08.04.2011р., №39 від 01.12.2011р., №40 від 01.02.2012р., №42 від 02.07.2012р. сторонами погоджувались зміни до Договору щодо лімітів відновлювальної відкличної кредитної лінії, строків та порядку сплати кредиту, а також погоджувались розміри процентних ставок за користування кредитом та строки їх сплати відповідно.

Так, згідно додаткових угод №44 від 06.09.2012р., №45 від 06.11.2012р., №42 від 02.07.2012р. сторони дійшли згоди, що банк переоформлює позичальнику кредит на відновлювальну відкличну кредитну лінію та збільшує ліміт до загальної суми 125 000 000,00 грн.

На 07.12.2012р. позичальник зобов'язаний погасити кредит у сумі 60 000 000,00 грн. Банк продовжує термін користування кредитними коштами по кредитному договору до 15.10.2013р. включно.

З 02.07.2012р. за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 28% річних.

Крім того, п. 2.2.4 Договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-яких умов цього договору банк має право достроково стягнути з позичальника фактичну суму заборгованості за кредитом, що залишилась та процентами, які підлягали сплаті за цим договором. При цьому строк повернення кредитних коштів вважається таким, що настав, а вся заборгованість за цим договором підлягає сплаті на десятий календарний день від дати прострочення позичальником будь-якої частини грошового зобов'язання за цим договором.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором в частині відкриття позивачу відновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом 125 000 000,00 грн. виконав у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з позичкового рахунку останнього.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку позичальника претензій та повідомлень про порушення банком (позивачем) умов Договору.

Втім, відповідач свої обов'язки за Договором в частині щомісячної сплати процентів за користування кредитом протягом жовтня 2012р.-березня 2013р. та сплати до 07.12.2012р. кредиту у сумі 60 000 000,00 грн. не виконав, сплативши лише 165 819,12 грн. (частково жовтень 2012р.), у зв'язку з чим 26.02.2013р. позивачем було надіслано відповідачу претензію №23/885 про сплату існуючої заборгованості за процентами та про повернення сум виданого кредиту, в тому числі частини, яка мала бути сплачена до 07.12.2012р. та решти неповернутого кредиту, який підлягає достроковому стягненню з підстав п. 2.2.4 Договору.

Посилаючись на те, що відповідач на зазначену претензію не відповів, суму заборгованості за Договором не погасив, позивач просить суд, стягнути з відповідача, зокрема, 140 726 416,66 грн., з яких:

- 60 000 000,00 заборгованості по сплаті кредиту, який в силу вимог додаткової угоди №45 від 06.11.2012р., мав бути повернутий до 07.12.2012р.;

- 65 000 000,00 грн. решти неповернутого кредиту, який підлягає достроковому стягненню з підстав п. 2.2.4 Договору;

- 15 726 416,66 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом за період з 01.10.2012р. по 15.03.2013р.

В обґрунтування розміру заявленої позовної вимоги позивач посилався на те, що відповідачем проценти за користування кредитом за попередній період, тобто, до 01.10.2012р. та частково за жовтень 2012р. сплачені, у той час як проценти за користування кредитом з 01.10.2012р. (частково) по 15.03.2013р. та суми виданого кредиту у встановлені Договором строки не сплачені.

На підтвердження здійснених фінансових операцій за Договором позивачем наданого суду банківські виписки з позичкових та відсоткових рахунків відповідача за спірний період.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статей 1054, 1049, 1048, 1050, 627 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктами 4.3 (в редакції додаткової угоди №35 від 10.05.2011р.) та 2.2.4 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом за поточний календарний місяць позичальник щомісячно сплачує до передостаннього робочого дня (включно) місяця, наступного за розрахунковим, та в останній день повернення кредиту.

При порушенні позичальником будь-яких умов цього договору банк має право достроково стягнути з позичальника фактичну суму заборгованості за кредитом, що залишилась та процентами, які підлягали сплаті за цим договором. При цьому строк повернення кредитних коштів вважається таким, що настав, а вся заборгованість за цим договором підлягає сплаті на десятий календарний день від дати прострочення позичальником будь-якої частини грошового зобов'язання за цим договором.

З огляду наведеного, оскільки відповідач свої обов'язки за Договором в частині своєчасної сплати процентів за користування кредитом та в частині часткового повернення кредиту не виконав, суд дійшов висновку про підставність пред'явлення позивачем 26.02.2013р. вимоги (претензії) про дострокове повернення відповідачем решти виданого кредиту в порядку п. 2.2.4 Договору.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що відповідач свої грошові зобов'язання за Договором не виконав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 140 726 416,66 грн., з яких:

- 60 000 000,00 заборгованості по сплаті кредиту, який в силу вимог додаткової угоди №45 від 06.11.2012р., мав бути повернутий до 07.12.2012р.;

- 65 000 000,00 грн. решти неповернутого кредиту, який підлягає достроковому стягненню з підстав п. 2.2.4 Договору;

- 15 726 416,66 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом за період з 01.10.2012р. по 15.03.2013р., підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині щомісячної сплати процентів за користування кредитом до передостаннього робочого дня (включно) місяця, наступного за розрахунковим, позивач просить суд стягнути з відповідача 285 671,84 грн. пені, нарахованої за періоди:

з 30.11.2012р. по 15.03.2012р. на 2 797 192,91 грн. заборгованості за жовтень 2012р.,

з 29.12.2012р. по 15.03.2012р. на 2 868 852,46 заборгованості за листопад 2012р.,

з 31.01.2013р. по 15.03.2013р. на 2 964 480,88 грн. заборгованості за грудень 2012р.,

з 28.02.2013р. по 15.03.2013р. на 2 972 602,74 грн. заборгованості за січень 2013р.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне погашення заборгованості за цим договором, зокрема, наданого кредиту, процентів за користування ним, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від простроченої суми за кожний день прострочки.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень Договору, становить 285 201,05 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 285 671,84 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 285 201,05 грн.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 627, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 173, 175, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Армат СВ» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Шевченка, 15, ідентифікаційний код 33145726) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, ідентифікаційний код 19454139):

- 125 000 000 (сто двадцять п'ять мільйонів) грн. 00 коп. заборгованості по сплаті кредиту;

- 15 726 416 (п'ятнадцять мільйонів сімсот двадцять шість тисяч чотириста шістнадцять) грн. 66 коп. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та 285 201 (двісті вісімдесят п'ять тисяч двісті одну) грн. 05 коп. пені;

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Армат СВ» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Шевченка, 15, ідентифікаційний код 33145726) на користь Державного бюджету України 67 099 (шістдесят сім тисяч дев'яносто дев'ять) грн. 28 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 26.04.2013р.

Суддя В.А. Ярема