Постанова

від 19.03.2013 по справі 801/1526/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2013 р. (16 год. 30 хв.) Справа №801/1526/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

секретар судового засідання Устінова І.В.,

за участю представників позивача Хилинської Н.А., Флуд І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства фірма «Автодель»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: приватне підприємство фірма «Автодель» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 29.01.2013 р. № 0001112206 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 44920,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 22460,00 грн. та № 0001142206 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку прибуток приватних підприємств у розмірі 51658,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом з порушенням норм діючого законодавства, є необґрунтованими та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що відповідач, в ході перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ через встановлення взаємовідносин з контрагентом, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочинів та безтоварність здійснених операцій. Позивач зазначає, що встановлені відповідачем обставини не свідчать про порушення ним встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про місце дату та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, надіслав суду письмові заперечення проти позову (а.с.191), відповідно до яких просить у задоволенні позову відмовити, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскаржувані рішення прийняті ним правомірно, на підставі встановлених перевіркою порушень, є обґрунтованими та законними.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обв'язки. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, приймаючи до уваги розумні строки розгляду справи, визначені КАС України, пояснення позивача, суд вважає за можливе розглянути позовну заяву на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС України є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС України є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що ПП Фірма «Автодель» зареєстровано виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим 25.01.1999 року та має статус юридичної особи: код ЄДРПОУ - 30266766, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 631038 (а.с.26) та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 012175 (а.с.27).

Суд зазначає, що позивач взятий на облік платника податків у ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС з 03.02.1999 за № 250 (а.с.46) та являється платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 10.02.1999 № 100326890, виданим ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС (а.с.45).

Таким чином, судом встановлено, що ПП фірма «Автодель» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та має право звертатися з позовом відповідно до КАС України щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Виходячи з наведеного, враховуючи суб'єктний склад та зміст правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, справу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що в період з 14.01.2013 р. по 18.01.2013 р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП фірма «Автодель» (код за ЄДРПОУ 30266766)з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер» (код за ЄДРПОУ 37081677) за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складений акт № 1233/10 від 18.01.2013 (а.с.12-25).

Згідно з висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення:

· п.п.44.1ст.44; п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138; п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та заниження внаслідок цього податку на прибуток підприємств за 4 квартал 2011 року на загальну суму 51 658,00 грн.;

· п.185.1 ст.185; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та заниження внаслідок цього ПДВ на загальну суму 44 920,00 грн., в т.ч. за жовтень 2011 р. у сумі 16 227,00 грн., за листопад 2011 р. - у сумі 14 190,00 грн., за грудень 2011 р. - у сумі 14 503,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м.Сімферополі АРК ДПС винесені податкові повідомлення-рішення від 29.01.2013 р. № № 0001112206 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 44 920,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 22 460,00 грн. (а.с.10); та № 0001112206 про збільшення суми грошових з податку прибуток приватних підприємств у розмірі 51 658,00 грн.(а.с.11).

Не погодившись з вищевказаними діями відповідача, ПП фірма «Автодель» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС від 29.01.2013 р. № 0001112206 та № 0001142206.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Як свідчать матеріали справи, 03.10.2011 між ПП фірма «Автодель» (Замовник) та ПП «Скипер» (Виконавець) був укладений договір № 178 про виготовлення зовнішньої реклами, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець зобов'язався виконати, а Замовник прийняти та сплатити виконані рекламні роботи (послуги): виготовлення і розміщення рекламно-інформаційних відеосюжетів в ефірі телерадіокомпаній; виготовлення і розміщення аудіороликів в ефірі кримських Ф-радіостанцій; виготовлення і адресна розсилка рекламно-інформаційних листів; розміщення інформації в Інтернеті; підготовка та проведення презентацій;виготовлення різних видів поліграфії (а.с. 115-116).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов даного договору ПП «Скипер» були надані рекламні послуги ПП фірма «Автодель» на загальну суму 269 520,00 грн., у т.ч. ПДВ - 44 920,00 грн..

Суд, виходячи з акту перевірки, звертає увагу, що відповідачем не встановлено порушень при виконанні зобов'язань по укладеному договору між позивачем та контрагентом, зокрема таких як відсутності фактичного виконання робіт та непроведення розрахунків.

Фактичне здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується:

- рахунками-фактурами: № 852 від 26.10.2011 (а.с.118) на суму 87 018,00 грн. (в тому числі ПДВ - 14 503,00 грн.), б/н від 31.10.2011 (а.с.117) на суму 10 344,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 1 724,00 грн.), б/н від 11.11.2011 (а.с.119) на суму 85 140,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 14 190,00 грн.), б/н від 01.12.2011 (а.с.120) на суму 87 018,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 14 503,00 грн.);

- затвердженими керівниками Сторін: текстами реклами на радіо (а.с.121-124); адресною програмою розміщення рекламних біл-бордів ПП фірми «Автодель» (а.с.125); медіа-планами (а.с.126-161);

- актами прийому-здачі виконаних робіт: від 31.10.2011 ( а.с. 166) на суму 10 344,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 1 724,00 грн.), від 31.10.2011 (а.с.167) на суму 87018,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 14 503,00 грн.), від 30.11.2011 (а.с.168) на суму 85 140,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 14 190,00 грн.), від 31.12.2011 (а.с. 169) на суму 87018,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 14503,00 грн.).

Оплата наданих ПП фірма «Автодель» контрагентом - ПП «Скипер» послуг була здійснена позивачем, про що свідчать платіжні доручення № 1367 від 28.10.2011 (а.с.162) на суму 87 018,00 ( в тому числі ПДВ - 14 503,00 грн.), № 1430 від 14.11.2011 (а.с.163) на суму 85 140,00 ( в тому числі ПДВ - 14 190,00 грн.), № 1372 від 31.10.2011 (а.с.164) на суму 10 344,00 ( в тому числі ПДВ - 1 724,00 грн.), № 1552 від 206.12.2011 (а.с.165) на суму 87 018,00 ( в тому числі ПДВ - 14 503,00 грн.).

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують товарність спірних операцій з вказаним контрагентом.

Податковий Кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від. того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4 - 201.6 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрах податкових накладних.

Згідно до положень п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

ПП «Скипер» на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПП фірма «Автодель» були виписані податкові накладні:

- № 234 від 28.10.2011 на суму 87 018,00 грн., у т.ч. ПДВ - 14 503,00 грн. (а.с.51);

- № 257 від 31.10.2011 на суму 10 344,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1 724,00 грн. (а.с.50);

- № 115 від 14.11.2011 на суму 85 140,00 грн., у т.ч. ПДВ - 14 190,00 грн. (а.с.49);

- № 83 від 06.12.2011 на суму 87 018,00 грн., у т.ч. ПДВ - 14 503,00 грн. (а.с.48).

Наведені податкові накладні відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 52-58)

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що вище вказані податкові накладні № 234 від 28.10.2011, № 257 від 31.10.2011, № 115 від 14.11.2011, № 83 від 06.12.2011 містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010, а саме: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом Державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Як слідує з матеріалів справи, ПП «Скипер» під час виписки податкових накладних № 234 від 28.10.2011, № 257 від 31.10.2011, № 115 від 14.11.2011, № 83 від 06.12.2011 було зареєстроване як платник ПДВ. ( а.с. 182).

Таким чином, судом встановлено, що спірна сума податку на додану вартість в розмірі 44920,00 грн. підтверджується податковими накладними, складеними вказаним підприємством.

Перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, перевіряти місцезнаходження контрагента, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд підкреслює, що відповідачем під час перевірки не встановлено та не надано суду у порядку ч.2 ст.71 КАС України, доказів відсутності реального виконання господарських операцій між ПП фірма «Автодель» та ПП «Скипер», на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит.

Таким чином, судом встановлено, що податковий кредит позивача по спірним операціям з ПП «Скипер» в розмірі 44 920,00 грн., підтверджується відповідними первинними документами.

За таких обставин, суд вважає, що суми податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом відображені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ та розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за жовтень 2011 р., листопад 2011 р., грудень 2011 р. на загальну суму 44 920,00 грн., правомірно та обґрунтовано.

Встановлені відповідачем в акті перевірки факти не свідчать про порушення позивачем норм Податкового кодексу України також з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення на момент укладення угод з позивачем до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - ПП «Скипер».

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до Єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказано ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагента позивача, який привласнюється внаслідок реєстрації юридичної особи в даному Реєстрі.

З аналізу укладеного між позивачем та контрагентом договору (а.с.115-116) також вбачається, що він має всі необхідні реквізити.

Отже контрагент позивача на момент укладення з ним угоди був наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, мав, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного позивачем з ПП «Скипер» договору на підставі ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями самостійно, в позасудовому порядку визначати нікчемними правочини й дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Таким чином, суд вважає, що ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ПП «Скипер» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на дані комп'ютерних автоматизованих систем ДПІ, то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, адже відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 52 658,00 грн., збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44 920,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 22 460,00 грн.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі ДПС України від 29.01.2013 № 0001112206 та № 0001142206 без вимоги про визнання їх протиправними.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі ДПС України від 29.01.2013 № 0001112206 та № 0001142206.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 190,38 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено квитанцією № ПН1479 від 05.02.2013 (а.с.2).

Під час судового засідання, яке відбулось 19.03.2013 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі складено 25.03.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 29.01.2013 року № 0001112206 та № 0001142206.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства Фірма «Автодель» (АР Крим, м. Сімферополь, пр. Перемоги, 110; ЕДРПОУ 30266766) 1190,38 грн. судового збору, шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.