Постанова

від 24.04.2013 по справі 802/1619/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

24 квітня 2013 р. Справа № 802/1619/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медяної Н.А.,

представників сторін:

позивача: Сандул М.Л.

відповідача: Зотова Л.П., Чепіжак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: споживчого товариства "Заготпромторг"

до: Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

Споживче товариство "Заготпромторг" (далі - СП "Заготпромторг") звернулось в суд з адміністративним позовом до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Могилів-Подільська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що на підставі висновків акту №779/2201/31726718 від 18.10.2012р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки споживчого товариства "Заготпромторг" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р. Могилів-Подільська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення №0000402308, №0252362201, №0252372201, №0252352201 від 01.11.2012 року та №0252342201 від 31.01.2013 року. Вважаючи висновки акту перевірки та вказані податкові повідомлення-рішення незаконними та необґрунтованими позивач звернувся до органів державної податкової служби зі скаргами в порядку адміністративного оскарження. Рішенням ДПА України №4310/6/10-2415 від 21.03.2013р. скаргу СТ "Заготпромторг" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. Не погоджуючись з правомірністю винесення податкових повідомлень-рішень №0000402308, №0252362201, №0252372201, №0252352201 від 01.11.2012 року та №0252342201 від 31.01.2013 року позивач звернувся до суду.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Представники відповідача заперечили щодо задоволення заявлених позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях (том 2 а.с.11-46). Зазначили, що адміністративний позов не містить аргументованих доводів, які б давали підстави вважати, що оспорювані рішення винесені відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 03.10.2012р. №№ 286, 287, 288, від 05.10.2012р. №289 , згідно п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, наказу Могилів-Подільської ОДПІ від 28.09.2012р. №840 проведена документальна позапланова виїзна перевірка споживчого товариства "Заготпромторг" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р. Результати якої знайшли своє відображення в акті №779/2201/31726718 від 18.10.2012р. (том 1 а.с. 60-120).

Перевіркою встановлено порушення СТ "Заготпромторг" (том 1 а.с.118-119):

1) п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", п.137.1 ст.137, п. 138.2, п.138.8 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в сумі 49162,0 грн., в тому числі: занижено за 3 квартал 2010 року в сумі 5551,0 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 19418 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 33435 грн., за з квартал 2011 року в сумі 1819,0 грн., завищено за 2 квартал 2012 року в сумі 3647,0, завищено за 4 квартал 2011 року в сумі 7414, 0 грн.;

2) п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 15623 грн., в тому числі: за січень 2011 року в сумі 6668 грн., за березень 2011 року в сумі 7373 грн. та за січень 2012 року в сумі 1582 грн.;

3) ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині не надходження валютної виручки за експортовані товари та надходження валютної виручки з порушенням встановлених термінів.

Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", ст. 9 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" в частині не проведення декларування простроченої дебіторської заборгованості за межами України станом на 01.10.2010р., 01.01.2011р., 01.04.2011р., 01.07.2011р., 01.10.2011р., 01.01.2012р. 01.04.2012р.

4) пп.164.2.2 п.164.2 ст.164, ст. 168, п.51 ст.51, п.119.2 ст.119, п.176.2 ст.176 ПК України в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб за січень-червень місяць 2012р. в сумі 98,04 грн., п.119.2 ст.119, п.51.1 ст.51, пп. "б" п.176.2 ст.176 ПК України встановлено факт не відображення інформації про виплачені доходи на користь платників податку за 2-й квартал 2012р.

5) п. 5. ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", розрахункові операції за приймання від населення вторинної сировини, а саме макулатури здійснювались без використання книги обліку розрахункових операцій (КОРО) та розрахункових книжок (РК).

На порушення п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не забезпечено виконання щоденного друку 136 фіскальних звітних чеків на реєстраторі розрахункових операцій.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000402308 від 01.11.2012р., за порушення п.5, п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та згідно з ст.17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" застосовано фінансові (штрафні) санкції у сумі 46580,00 грн.;

- №0252372201 від 01.11.2012р. за порушення Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", ст. 9 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", на підставі пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, згідно з пп.2.7 п.2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000р. нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1190,00 грн.;

- №0252362201 від 01.11.2012р. за порушення ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", на підставі пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, згідно ст.4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 128635,77 грн.;

- №0252352201 від 01.11.2012р. за порушення п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" згідно з пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на 16019,50 грн.;

- №0252342201 від 01.11.2012р. за порушення п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", п.137.1 ст.137, п. 138.2, п.138.8 ст.138 ПК України згідно з пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на 55405 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до органів державної податкової служби зі скаргами в порядку адміністративного оскарження.

Рішенням ДПС у Вінницькій області №17/0/1100-13/10-02-11 від 04.01.2013р. скаргу СТ "Затопромторг" задоволено частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Могилів-Подільської ОДПІ №0252342201 від 01.11.2012р. в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22166 грн. (17773 грн. - основний платіж і 4433 грн. - штрафна санкція), а в іншій частині рішення №0252342201 від 01.11.2012р. залишено без змін (том 1 а.с.33-43).

Могилів-Подільською ОДПІ направлено СТ "Затопромторг" податкове повідомлення-рішення №0252342201 від 31.01.2013р. по податку на прибуток підприємств у сумі 33239 грн.

Рішенням ДПС України №4310/6/10-2415 від 21.03.2013р. залишено без змін податкові повідомлення-рішення Могилів-Подільської ОДПІ від 01.11.2012р. №0000402308, №0252362201, №0252372201, №0252352201, №0252342201 з урахуванням рішення ДПС у Вінницькій області від 04.01.2013р. №17/0/1100-13/10-02-11 (том 1 а.с.45-54).

Визначаюсь щодо правомірності прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, суд вважає за доцільне проаналізувати та перевірити кожне з рішень почергово.

Так, податковим повідомленням-рішенням №0252362201 від 01.11.2012р. нараховано СП "Загопромторг" пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 128635,77 грн., а податковим повідомленням-рішенням №0252342201 від 31.01.2013р. по податку на прибуток підприємств у сумі 33239 грн.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки СТ "Загопромторг", відповідно досліджених зовнішньоекономічних контрактів, специфікацій, ВМД, міжнародних товарно-транспортних накладних, рахунків (інвойсів), виписок з поточних та розподільчих валютних рахунків, листів СП "Загопромторг" до КБ "Приватбанк" податковим органом встановлено порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині не надходження валютної виручки за експортовані товари та надходження валютної виручки з порушенням встановлених законом термінів (180 днів) по окремим зовнішньоекономічним контрактам. Крім того, встановлено, що на порушення пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" не включено до складу валових доходів суми отриманої попередньої оплати відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених з СПД-неризедентами в 4 кварталі 2010 року в сумі 28945 грн. та в 1 кварталі 2011 року в сумі 129055 грн. В ході перевірки, досліджено вищеописані документи та встановлено наявність у "Загопромторг" кредиторської заборгованості по окремим зовнішньоекономічним контрактам щодо експорту продукції яка виникла в період дії Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", тобто в межах перевіряємого періоду та залишилась не закритою станом на кінець перевіряємого періоду.

Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" регулюються основні правові та організаційні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності в України. Згідно ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами, а зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

В силу положень абз. 4 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті регулює Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст. 1 якого передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам (ст.14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

У разі наявності належним чином оформлених документів, припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування є підставою для зняття комерційними банками з контролю експортно-імпортних операцій своїх клієнтів, який здійснюється банками відповідно до вимог Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136.

Як встановлено судом, між СТ "Загопромторг" (продавець) 01.09.2009р. укладено контракт №55 з SC "Magitrans" SRL (Республіка Молдова) (покупець) про купівлю продаж товару (том 1 ас.с.139-141). Згідно додаткової угоди №1 від 15.09.2009р. до договору №55 від 01.09.2009р. покупець і продавець погодились, що оплату за відвантажений товар по договору можуть проводити наступні фірми: Gutu Vladimir (Республіка Молдова) (том 1 а.с.142). Згідно договору переведення боргу від 20.09.2010р. до контракту №55 від 01.09.2009р. боржник (SC "Magitrans" SRL) перевів новому боржнику (Gutu Vladimir) свої грошові зобов'язання згідно контракту №55 від 01.09.2009р. (том 1 а.с.145-146).

01.11.2009р. СТ "Загопромторг" укладено контракт з SRL "Santelana" (Республіка Молдова) №56 (том 1 а.с.129-131), згідно умов якого продавець (СТ "Загопромторг") зобов'язується продати лісоматеріали (товар), а покупець (SRL "Santelana") зобов'язується прийняти і оплатити товар в кількості і строки установлені контрактом.

08.06.2010р. SRL "Santelana" та СТ "Загопромторг" заключили додаткову угоду №1 до договору №56 від 01.11.2009р., за якою покупець і продавець погодились, що оплату за відвантажений товар по договору можуть проводити наступні фірми: S.C. "Magitrans" SRL (Республіка Молдова) (том 1 а.с.132). Згідно договору переведення боргу від 01.11.2009р. до контракту №56 від 01.11.2009р. боржник (SRL "Santelana") перевів новому боржнику (S.C. "Magitrans" SRL) свої грошові зобов'язання згідно контракту №56 від 01.11.2009р. (том 1 а.с.134-135).

Згідно контракту №59 від 01.12.2010р. укладеного між СП "Загопромторг" (продавець) та "POLARISTRANS GRUP" SRL (покупець), 17.12.2010р. укладено додаткову угоду №1, за якою покупець і продавець погодились, що оплату за відвантажений товар по договору можуть проводити наступні фірми: SRL " Caruscom" (Республіка Молдова), ООО "Лептаря" (Республіка Молдова). За договором переведення боргу від 21.04.2011р. до контракту №59 від 01.12.2010р. боржник ("POLARISTRANS GRUP" SRL ) перевів новому боржнику (SRL " Caruscom") свої грошові зобов'язання згідно контракту №59 від 01.12.2010р. (том 1 а.с.159-160). За договором переведення боргу від 02.06.2011р. до контракту №59 від 01.12.2010р. боржник ("POLARISTRANS GRUP" SRL ) перевів новому боржнику ( ООО "Лептаря") свої грошові зобов'язання згідно контракту №59 від 01.12.2010р. (том 1 а.с.162-163).

Згідно контракту №31 від 01.10.2010р. укладеного між СП "Загопромторг" (продавець) та "VALVIT GRUP" SRL (покупець), 01.12.2011р. укладено додаткову угоду №1, за якою покупець і продавець погодились, що оплату за відвантажений товар по договору можуть проводити наступні фірми: SRL "Santelana" (Республіка Молдова). За договором переведення боргу від 01.02.2011р. до контракту №31 від 01.10.2010р. боржник ( "VALVIT GRUP" SRL) перевів новому боржнику ( SRL "Santelana") свої грошові зобов'язання згідно контракту №31 від 01.10.2010р. (том 1 а.с.169-170).

Згідно контракту №6 від 01.02.2011р. укладеного між СП "Загопромторг" (продавець) та SRL "Santelana" (покупець), 08.02.2011р. укладено додаткову угоду №1, за якою покупець і продавець погодились, що оплату за відвантажений товар по договору можуть проводити наступні фірми: Gutu Vladimir (Республіка Молдова), SRL "СARUSCOM" (Республіка Молдова). За договорами переведення боргу від 08.02.2011р., 21.04.2011р. до контракту №6 від 01.02.2011р. боржник ( SRL "Santelana") перевів новим боржникам (Gutu Vladimir, SRL "СARUSCOM" ) свої грошові зобов'язання згідно контракту №6 від 01.02.2011р. (том 1 а.с.181-185).

Як встановлено акті перевірки №779/2201/31726718 від 18.10.2012р. (далі - акт перевірки) в порушення ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", валютна виручка за відвантажену продукцію від нерезидента у встановлені терміни не надійшла.

Суд не може погодитись з такою позицією податкового органу з огляду на таке.

Матеріалами справи, дослідженими в судовому засіданні (том 2 а.с.65-89), підтверджується виконання зобов'язань сторонами з урахуванням договорів переведення боргу, вказаних вище, в межах строків визначених законом.

З пояснень представника позивача, встановлено, що під час перевірки перевіряючими не були взяті до уваги договори про переведення боргу, внаслідок чого зроблено висновок про ненадходження валютної виручки до позивача у встановлені законом терміни.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не містить заборони щодо зміни сторонами істотних умов договору, у тому числі його ціни, шляхом підписання додаткових угод до нього.

Зазначений Закон регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте це не виключає можливості припинити зобов'язання в інший спосіб, зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Статті 601, 602 Цивільного кодексу України не містять застереження про неможливість зарахування зустрічних вимог.

Як передбачено вимогами ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

У цивільному праві одним із способів припинення зобов'язань є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 Цивільного Кодексу України).

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди -обома.

Крім того ст. 512 Цивільного Кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 520 ЦК, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Частина 1 ст. 513 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Чинне законодавство не передбачає неприпустимість заміни сторони за зобов'язаннями в зовнішньоекономічному договорі, не містять прямої заборони проведення операцій з переведення боргу за такими договорами.

Крім того, відповідно до п.п. 3.5 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 p. N 136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за N 338/3631 (далі - Інструкція), у разі повернення резиденту коштів, що були перераховані на адресу нерезидента за імпортним договором у зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання за цим договором частково або повністю не виконані, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснив платіж на користь нерезидента, копії документів, які однозначно підтверджують повернення коштів (за умови, що кошти повернуто на рахунок резидента в іншому банку). Відповідальність за порушення цієї умови покладається на резидента.

З документів, наданих позивачем вбачається, що всі сплачені кошти перераховано на рахунки резидента в межах строку встановленого законом.

Крім того, в матеріалах справи (том 1 а.с.189) міститься довідка Вінницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" №09.7.0.0/121009260810 від 09.10.2012р., згідно якої банком підтверджено, що станом на 09.10.2012р. клієнтом ПО "Загопромторг" (код ЄДРПОУ 31726718) були надані усі необхідні документи для ведення банком валютного контролю. Заборгованість по документам та порушення валютного законодавства відсутні.

В силу п.5.9 Інструкції банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 2 в разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в висновках) виручки, товарів.

Так, за умови здійснення банком валютного контролю та не подачі ним до податкових органів інформації щодо фактів порушень валютного законодавства СП "Заготпрмторг" та не виконання зовнішньоекономічних договорів, суд вважає неправомірними висновки податкового органу викладені в акті перевірки стосовно порушення позивачем ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", відтак за наявності досліджених в судовому засіданні договорів переведення боргу, за умови відсутності прямої заборони в національному законодавстві щодо переведення боргу, суд вважає, що СП "Загопромторг" в повній мірі дотримано строки зарахування виручки на рахунки резидента, відтак, податкове повідомлення-рішення №0252362201 від 01.11.2012р. є неправомірним, прийнятим всупереч законодавства України та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0252342201 від 31.01.2013р. по податку на прибуток підприємств у сумі 33239 грн., суд зважає на те, що на думку перевіряючих, позивачем в порушення пп.11.3.1 п.11.3 ст. .11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включено до складу валових доходів суму, отриману від нерезидентів попередньої оплати від "NARZAN " S.A, G.T. GUTU VLADIMIR, SRL "Santelana".

Суд вважає такі висновки податкового органу помилковими, мотивуючи це наступним.

Поняття валових витрат виробництва та обігу, порядок включення сум до складу валових витрат визначалися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктами 4.1.1 - 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено доходи, які включаються до валового доходу.

Згідно пп.11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Суд не погоджується з висновками перевіряючих стосовно визначених сум за контрактами №40 від 01.10.2010р. "NARZAN " S.A, №30 від 01.09.2010р. GUTU VLADIMIR, №7 від 10.02.2011р. SRL "Santelana", №1 від 04.01.2011р."NARZAN " S.A та кваліфікування їх як попередньої оплати, оскільки суми оплати від зазначених нерезидентів відповідно до додаткових угод та договорів про переведення боргу були спрямовані на погашення заборгованості по контрактам, та не можуть бути розцінені як окремі валові доходи товариства позивача.

В підтвердження наведеної позиції суду, в матеріалах справи містяться листи до КБ "Приватбанк" про зарахування валютної виручки за експортовані товари СТ "Загопромторг" від перерахованих нерезидентів. Крім того, суд зважає на те, що додаткові угоди до контрактів, акти заліку зустрічних однорідних вимог подавались до ДПС у Вінницькій області під час процедури адміністративного оскарження.

Так, відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0252342201 від 31.01.2013р., відтак останнє підлягає скасуванню.

Аналізуючи підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення №0252372201 від 01.11.2012р., винесеного за порушення Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", ст. 9 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", на підставі пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, згідно з пп.2.7 п.2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000р., яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1190,00 грн., суд зважає на таке.

Згідно висновків акту перевірки встановлено, що СТ "Загопромторг" не декларувало суми прострочених дебіторських заборгованостей за межами України за експортовані на адресу нерезидентів товари.

Згідно статті 9 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Таким чином, встановлення неправомірності прийняття контролюючим органом спірних вищеописаних рішень, а також вказана довідка Вінницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" №09.7.0.0/121009260810 від 09.10.2012р., має наслідком скасування податкового повідомлення-рішення №0252372201 від 01.11.2012р., приймаючи до уваги наступне.

Так, згідно зі ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 5, 6 ст.71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Так, оцінюючи довідку Вінницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" №09.7.0.0/121009260810 від 09.10.2012р. та акти взаємозвірок, як належні та допустимі докази, суд звертає увагу на відсутність у СТ "Загопромторг" прострочених дебіторських заборгованостей за межами України, оскільки кошти отримано позивачем від нерезидентів на територію України в межах строків визначених законом, відтак підстави для їх декларування не виникало, а тому нарахування пені податковим органом вчинено неправомірно. За таких умов, податкове повідомлення-рішення №0252372201 від 01.11.2012р. підлягає скасуванню.

Наступним слід проаналізувати правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0000402308 від 01.11.2012р., винесеного за порушення п.5, п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та згідно з ст.17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", яким застосовано фінансові (штрафні) санкції у сумі 46580,00 грн.

Перевіркою порядку проведення розрахунків в готівковій формі через реєстратор розрахункових операцій MINI-500.02ME, заводський номер ПБ 57712596, фіскальний номер 0212001085, що використовується в бухгалтерії товариства та знаходиться за адресою м. Могилів-Подільський, вул. Ринкова, 56/1, за період з 18.11.2011р. по 30.06.2012р. встановлено, що СТ "Загопромторг" не забезпечено виконання щоденного друку фіскальних звітних чеків на реєстраторі розрахункових операцій в кількості 136 шт., а саме не роздруковані фіскальні чеки за робочі дні (згідно з табелем обліку робочого часу).

Крім того, вказано, що в порушення п.5 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в перевіряємому періоді СТ "Загопромторг" розрахункові операції за приймання від населення вторинної сировини, а саме макулатури, в приймальному пункті (вул. Котовського, 14, м. Могилів-Подільський) здійснювались без використання книги обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок (том 1 а.с 116-117).

В силу п.5 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України.

Пунктом 9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Як встановлено судом розпорядження голови правління СТ "Загопромторг"№1 від 18.11.2011р. реєстратор розрахункових операцій MINI-500.02ME, заводський номер ПБ 57712596, фіскальний номер 0212001085 з 18.11.2011р. закріплено за головним бухгалтером ОСОБА_6 та використовувати даний РРО в бухгалтерії СТ. Зважаючи на те, що готівкові розрахунки матимуть нерегулярний та несистематичний характер, а місцем знаходження РРО є бухгалтерія СТ, зміну роботи РРО розпочинати лише у день здійснення готівкових операцій. В період коли готівкові розрахунки не проводяться зміну роботи РРО ОСОБА_6 не розпочинати та РРО не вмикати (том 1 а.с.127).

Розпорядженням голови правління СТ "Загопромторг"№8/12 від 31.01.2012р. у зв'язку з відсутністю виробничої необхідності щодо проведення розрахунків в готівковій формі через реєстратор розрахункових операцій MINI-500.02ME, заводський номер ПБ 57712596, фіскальний номер 021200108 знято з бухгалтера ОСОБА_6 обов'язки щодо обліку та реєстрації розрахункових операцій за їх відсутності. Операції з використання РРО в разі виробничої необхідності виконувати лише після видачі відповідного розпорядження та закріплення відповідного працівника (том 1 ас.126).

Судом встановлено, що реєстратор розрахункових операцій MINI-500.02ME, заводський номер ПБ 57712596, фіскальний номер 021200108, знаходився в кабінеті бухгалтера ОСОБА_6, доступ до якого іншим особам заборонено, внаслідок чого, у вихідні дні та дні відпуски ОСОБА_6 РРО не вмикався та розрахунки із його застосуванням цього не проводились, причому з 01.02.2012р. даний РРО взагалі не використовувався за відсутності відповідальної за його використання особи.

Аналіз п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій", дозволяє суду зробити висновок, що друкування фіскального звітного чека повинно здійснюватись щоденно лише за ті дні, коли здійснювались розрахункові операції з використанням цього РРО, оскільки в законі не конкретизовано, чи необхідно роздруковувати фіскальні звітні чеки за ті дні, коли розрахунки із застосуванням цього РРО не проводились, буквальне тлумачення "щоденно друкувати" повинно узгоджуватись з абзацом 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, а саме, повинно стосуватися тих днів, коли були проведені відповідні розрахункові операції.

Пунктом 4 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, друкування Z-звіту не виконується за вихідні дні, за ті дні, коли на підприємстві був робочий день без обслуговування клієнтів (у т.ч., санітарний день), у разі, якщо відбувалось відключення електроенергії, якщо реєстратор розрахункових операцій вийшов з ладу, здійснювалось його сервісне обслуговування за межами підприємства, РРО вилучено податковим органом чи правоохоронними органами тощо.

Згідно з абзацом 4 статті 2 Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг", розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Згідно з наведеним в абзаці 15 статті 2 Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг" визначенням, розрахунковим документом є документ установлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ та ін.), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі - продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

Відповідно до приписів ст. 2, п. 9 ст. З Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг", фіскальний звітний чек це документ встановленої форми що повинен відображати інформацію денних підсумків розрахункових операцій здійснених на протязі робочої зміни касира та підлягає щоденному друку.

Пунктом 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року № 107/5298, передбачено, що реєстрація продажу товару (оплати послуг) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ має видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обіг уведено в режимі реєстрації.

Пунктом 4.5 названого Порядку встановлено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків мають реєструватися через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій.

Суд не погоджується з висновками податкового органу в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 46240 грн., оскільки державним податковим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення не враховано, що вказані у акті перевірки дні, коли не були роздруковані Z-звіти на реєстраторі розрахункових операцій, на даних РРО товариства не було зареєстровано жодної розрахункової операції. Вказаний реєстратор взагалі не вмикався. Таким чином, виходячи зі змісту вказаних положень щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених Постановою КМ України №199 від 18.02.2002 року, зміна роботи РРО не розпочалася, та оскільки Z-звіт передбачає перенесення інформації щодо здійснених розрахункових операцій за робочу зміну, крім того з 01.02.2012р. вказаний РРО взагалі не вмикався за відсутності відповідальної уповноваженої особи згідно наданих в судовому засіданні табелів обліку робочого часу (том 2 а.с.91-98).

Крім того, стосовно застосування санкції 20 нмдг за невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, розрахункової книжки або використання незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення встановленого порядку її використання (згідно п.3 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг"), суд зважає на таке.

Статтею 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг" визначено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової адміністрації України. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону.

Згідно п.19 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого Постановою КМУ від 23 серпня 2000 р. №1336 Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", підприємства, що здійснюють приймання від населення вторинної сировини (крім металобрухту) мають право проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій .

Суд зважає на ту обставину, що в судовому засіданні представником позивача не надано доказів використання книги обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок в перевіряємому періоді під час приймання СТ "Загопромторг" макулатури від громадян. Тому слід погодитися з висновками перевіряючих та правомірністю застосування штрафних санкцій у розмірі 20 нмдг (340 грн.) згідно п.3 ст.17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг".

З урахуванням вищевикладеного, визначаючись щодо позовних вимог, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Разом з тим, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, суд знаходить за необхідне скасувати оскаржуване рішення №0000402308 від 01.11.2012р.повністю.

Наступним суд вважає за доцільне дослідити податкове повідомлення-рішення №0252352201 від 01.11.2012р., згідно якого за порушення п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" згідно з пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на 16019,50 грн. (15623 грн. - основний платіж, 396 грн. - штрафні санкції).

Згідно висновків акту перевірки, СТ "Загопромторг" неправомірно віднесено до податкового кредиту вартість придбаних у ТОВ "Імпульс плюс 2010" товарів на суму 1582 грн., у зв'язку з тим, що актом зустрічної звірки ДПІ у Дзержинському районі встановлено відсутність в даного суб'єкта господарювання факту реального вчинення господарських операцій за вересень-серпень 2011 року. Крім того, на думку перевіряючих позивачем неправомірно включено до податкового кредиту по операціям з придбання товарів у ДП "Райкоопзаготпромторг" в січні 2011 року суму ПДВ 937 грн., у зв'язку з тим, що відсутній договір купівлі-продажу, а також документи, що засвідчували б транспортування товару. А також згідно наявних в Могилів-подільській ОДПІ баз даних в вищевказаному періоді ДП "Райкоопзаготпромторг" операцію з реалізації товарів "макулатури" на СТ "Загопромторг" не відображено в складі податкових зобов'язань.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт купівлі-продажу позивачем товарів та реальність здійснення операцій це договір купівлі-продажу (макулатури) №1/11 від 06.01.2011р. укладений підприємством позивача та ДП "Райкоопзаготпромторг" (том 2 ас.62). договір купівлі-продажу №8 від 20.09.2011р., укладений ТОВ "Імпульс-плюс 2010", договір купівлі-продажу №10-ЗЧ/10 від 01.09.2010р. укладений з ВАТ "Луцький картонно-рубероідний комбінат", контракт від 01.09.2010р. укладений з "PAPIRCART CO" SRL (Республіка Молдова), податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури (а.с.том 1 а.с.161-218) Також в матеріалах справи містяться платіжні доручення №53 від 0202.2011р. та №380 від 20.09.2011р. (том 2 а.с.63-64).

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин підприємства позивача по взаєморозрахунках з ТОВ "Імпульс-плюс 2010", ДП "Райкоопзаготпромторг", "PAPIRCART CO" SRL (Республіка Молдова), а викладені ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

На противагу доводів відповідача щодо не відображення операції з реалізації товарів ДП "Райкоопзаготпромторг" на СТ "Загопромторг" в складі податкових зобов'язань, суд звертає увагу на наявність в матеріалах справи уточнюючого розрахунку (том 1 а.с.192-197).

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Так, суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки стосовно господарських взаємовідносин між СП "Загопромторг" та ТОВ "Імпульс плюс 2010", а саме щодо нікчемності правочинів укладених між вказаними контрагентами, та як наслідок не підтвердження товарності господарських операцій між позивачем і ТОВ "Імпульс плюс 2010" з врахуванням висновків акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №401/2204/37363648 від 18.05.2013р. Висновки щодо фіктивності укладених угод не можуть бути взяті судом до уваги.

Слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустили його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів - СП "Загопромторг" не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача.

Щодо посилань на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №401/2204/37363648 від 18.05.2013р., та висновків щодо фіктивності контрагентів позивача як "Імпульс с плюс 2010" та його контрагента ТОВ НВО "СКАД", суд зазначає наступне.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Імпульс Плюс 2010" анульовано 23.01.2012р., проте на момент на момент здійснення господарських операцій з позивачем воно було чинним.

Відтак, доводи відповідача не можуть бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на момент здійснення господарської операції.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Імпульс Плюс 2010", відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом "фіктивним", та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Крім того, в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що державну реєстрацію ТОВ "Імпульс Плюс 2010" скасовано чи визнано недійсною за рішенням суду на момент укладення чи виконання договору купівлі-продажу від 24.05.2012р.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ "Імпульс Плюс 2010" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіяємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ"Імпульс плюс 2010".

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової, податкової накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 2519 грн. (1582 грн. +937 грн.) до складу податкового кредиту (по взаємовідносинам з ТОВ "Імпульс плюс 2010" та ДП "Райкоопзаготпромторг").

Крім того, згідно висновків акту перевірки №779/2201/31726718 від 18.10.2012р. встановлено, що позивачем в порушення п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" при реалізації на території України попередньо імпортованого товару (вал пресований покритий гумою бувший у використанні), занижено базу оподаткування по ПДВ шляхом реалізації даного товару за договірною ціною нижчою за "звичайну ціну" на даний вид товару, в результаті чого товариством занижено в жовтні 2010 року ПДВ на суму 13104 грн. (том 1 а.с. 83-84).

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіреному періоді позивачем було придбано у "PAPIRCART&CO" SRL (Республіка Молдова) вал пресовий, покритий гумою, бувший у використанні, вартістю 23729,7 грн. При цьому митна вартість даного товару визначена у розмірі 103637,09 грн., а сума ввізного мита 5181,5 грн. Сума ПДВ, що була включена товариством до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року склала 21763,79 грн.

В подальшому вказаний товар реалізовано ВАТ "Луцький картонно-рубероїдний комбінат" за договірною вартістю 43300 грн., сума ПДВ 8660 грн. (том 1 а.с.206-218).

Пунктом 4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно висновків акту перевірки, на думку перевіряючих, для імпортованих товарів звичайною ціною являється її митна вартість.

Суд критично ставиться до таких висновків, оскільки відповідно пп. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Так, на переконання суду, в даному випадку перевіряючими не враховано, що предметом операції є вал пресовий, покритий гумою, який був у використанні. В даному випадку для постановлення висновків того, що договірна ціна менша за звичайну, необхідно встановити рівень зносу запчастини та звичайну ціну на ринку України на аналогічно зношений вал пресовий покритий гумою.

Звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (п.1.18 ст. Закону України "Про податок на додану вартість).

Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством. Митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України.

Митна вартість - це розрахована за спеціальними правилами вартість товару у момент перетину митного кордону України, а звичайна ціна відповідно до п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначається для встановлення та обґрунтування можливої ціни продажу товарів у конкретних умовах здійснення господарської діяльності і правила її визначення передбачені п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а не Митним кодексом України. Митна вартість не може застосовуватись в даному випадку як звичайна ціна, її можна вважати звичайною ціною імпортного товару лише у період його розмитнення і лише для нарахування податків під час розмитнення. Під час продажу імпортного товару на території України звичайну ціну приймають на рівні, визначеному п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і митна вартість в цьому випадку не має жодного значення. Продаж імпортних товарів на території України здійснюється в умовах, які не є співставними з умовами, за яких формується митна вартість. А відповідно до п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" співставність є основним критерієм визначення звичайної ціни відповідно.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про безпідставність висновків перевіряючих щодо заниження позивачем в жовтні 2010 року ПДВ на суму 13104 грн.

Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення №0252352201 від 01.11.2012р. прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних рішень, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції №0000402308, №0252362201, №0252372201, №0252352201 від 01.11.2012 року та №0252342201 від 31.01.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь споживчого товариства "Заготпромторг" (код ЄДРПОУ 31726718) судові витрати в сумі 2244,74 грн. (дві тисячі двісті сорок чотири гривні 74 коп.) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович