Постанова

від 10.04.2013 по справі 2а-4219/10/0770

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 2а-4219/10/0770

Ряд стат. звіту № 2.11.3

Код - 07

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року місто Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Калинич Я.М.,

при секретарі судового засідання Нагорна Л.І.

за участю сторін:

представника позивача - Логойда В.М.;

представника відповідача - Буря О.О.;

представника відповідача - Подойма Н.В.;

прокурора - Ярош Р.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль ЛТД» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль ЛТД» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби, в якій просить суд:

1. Визнати протиправним (нечинним) у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №458/23-1/19108042/5046 від 04.11.10 р. про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 387878,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 193939,00 грн.

2. Визнати протиправним (нечинним) у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №457/23-1/19108042/5045 від 04.11.10 р. про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 548968,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 274484,00 грн.

Позовні вимоги мотивуються позивачем тим, що :

- вчинені правочини були реальними (що підтверджується як первинними бухгалтерськими та податковими документами по конкретних правочинах, так і наявністю у позивача виробничих можливостей, відповідністю фактичного виду діяльності позивача проведеним придбанням товарно-матеріальних цінностей, наявністю детального бухгалтерського та податкового обліку операцій, дозвільної та договірної документації, статистичної та іншої звітності, показами директора тощо);

- контрагентами позивача були у повному обсязі нараховані податкові зобов'язання по правочинах, які стали підставою для спірних нарахувань відповідачем, і до цих контрагентів відсутні податкові претензії з боку органів державної податкової служби, а отже факт заподіяння збитків бюджету відсутній;

- висновки відповідача у акті перевірки побудовані на припущеннях, а також з посиланням на скасоване рішення суду у цивільній справі, за відсутності вироків по кримінальних справах, якими б доводився умисел посадових осіб товариств - учасників правочину на неправомірне отримання податкової вигоди. У зв'язку з цим також звертає увагу на відокремленість правосуб'єктності юридичної особи від правосуб'єктності її керівника в силу ст.92 ЦК України, а також на вжиття позивачем всіх розумних заходів для перевірки правового статусу контрагента і публічну достовірність даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

- відповідачем вчинені позивачем правочини безпідставно кваліфіковані за ст.228 ЦК України;

- позивач не повинен відповідати за результати фінансово-господарської діяльності та дотримання законодавства іншими фізичними чи юридичними особами (якщо інше прямо не встановлено чинним законодавством) з огляду на принцип особистого несення юридичної відповідальності;

- спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без врахування принципів, вказаних у ст.2 КАС України.

Крім того, посилається на наявність преюдиційних рішень (ухвал, постанов) судів, а саме на : ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.05.10 р. по справі №22-а-3199/10, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.09.09 р. по справі №2а-1557/09/2670, постанову Ужгородського міськрайонного суду від 18.02.11 р. по справі №3-971/11, що набули законної сили, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес АД проти Болгарії», що згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства і обов'язковим для застосування судами України і іншими державними органами нарівні з нормативно-правовими актами України.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що правочини були спрямовані виключно на настання податкової вигоди і не передбачали настання реальних правових наслідків, оскільки відсутні докази перевезення і сертифікації реалізованих позивачу товарно-матеріальних цінностей, а директори товариств - контрагентів позивача заперечують свою причетність до факту створення та діяльності зазначених юридичних осіб. Дані обставини, на думку відповідача, вказані у рішенні Голосіївського районного суду м.Києва від 22.05.09 р. по справі №2-3376/09, хоч воно і скасоване апеляційною інстанцією, та підтверджуються іншими документами по справі, зокрема висновком спеціаліста НДЕКЦ УМВС України на Львівській залізниці від 26.10.12 р. Письмові заперечення відповідача від 17.01.11 р. №137/10/10-012 також підтримані представниками відповідача у судовому засіданні.

Прокурор проти позову заперечує усно, з посиланням на позицію відповідача, власних письмових заперечень на позов не подав.

У судовому засіданні допитувалися свідки - головний державний податковий ревізор-інспектор сектору організації перевірок ризикових операцій УПКЮО ДПА в Закарпатській області ОСОБА_4 (з питань причин виникнення розбіжностей у текстах акту перевірки, наявних у позивача і відповідача), а також директор ТОВ «Магістраль ЛТД» ОСОБА_5 (з питань реальності здійснення господарських операцій, що стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін і прокурора, суд дійшов таких висновків :

У періоді перевірки позивачем експлуатувався банно-пральний комбінат, розташований по вул.Підградська, 59 у м. Ужгороді, на базі якого позивач надавав, зокрема, послуги по пранню і очищенню предметів замовників. Зазначене підтверджується довідкою про включення позивача до ЄДРПОУ, виданою Головним управлінням статистики у Закарпатській області, дозволом на послуги банно-прального комбінату №65, виданим виконкомом Ужгородської міської Ради 25.10.07 р., статистичними звітами за 2007-2009 рр. про обсяги надання послуг по коду КВЕД 93.01.1 (згідно ДК 009:2005) - «Прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів», договорами із споживачами вказаних послуг, актом документальної перевірки №168/23-1/19108042 від 27.10.10 р. Згідно свідоцтва №100030304, виданого відповідачем 23.03.07 р., позивач з 09.07.97 р. є платником ПДВ.

Для забезпечення надання вищевказаних послуг позивачем закуповувалися у постачальників - резидентів України мийні засоби, зокрема пральний порошок та дезактин, вартість яких відносилася позивачем у податковому обліку на валові витрати, а в частині сум ПДВ - до податкового кредиту з ПДВ.

У періоді з 01.07.07 р. по 31.12.09 р. позивач уклав договори поставки прального порошку та дезактину, зокрема, з наступними товариствами - платниками ПДВ :

- ТОВ «МКС Технолоджі» (м.Київ, вул.Жилянська, б.26, код ЄДРПОУ 34490801, ІПН 344908026502) : №51 від 06.08.07 р., №63 від 12.10.07 р., №67 від 15.10.07 р., №3 від 14.01.08 р., №8 від 07.02.08 р., №25 від 14.04.08 р., №28 від 24.04.08 р., №31 від 06.05.08 р., №34 від 22.05.08 р., №39 від 03.06.08 р., №38 від 18.08.08 р., №42 від 01.09.08 р.

- ТОВ «Мега-групп» (м.Київ, вул.Цитадельна, 6/8, код ЄДРПОУ 35760422, ІПН 357604226553) : №14 від 02.10.08 р., №2 від 08.01.09 р.

Поставки прального порошку і дезактину, щодо яких укладені вищевказані договори, оформлені наступними документами:

- по ТОВ «МКС Технолоджі» : рахунки-фактури №56 від 04.07.07 р., №61 від 10.07.07 р., №73 від 24.07.07 р., №81 від 06.08.07 р., №96 від 29.08.07 р., №99 від 10.09.07 р., №101 від 18.09.07 р., №105 від 12.10.07 р., №109 від 15.10.07 р., №122 від 15.11.07 р., №135 від 14.12.07 р., №7 від 14.01.08 р., №16 від 07.02.08 р., №24 від 14.03.08 р., №32 від 14.04.08 р., №36 від 24.04.08 р., №41 від 06.05.08 р., №46 від 22.05.08 р., №53 від 03.06.08 р., №59 від 18.06.08 р., №64 від 07.07.08 р., №67 від 10.07.08 р., №72 від 18.08.08 р., №77 від 01.09.08 р.; видаткові накладні №56 від 05.07.07 р., №61 від 11.07.07 р., №73 від 25.07.07 р., №81 від 07.08.07 р., №96 від 30.08.07 р., №99 від 11.09.07 р., №101 від 19.09.07 р., №105 від 15.10.07 р., №109 від 16.10.07 р., №122 від 16.11.07 р., №135 від 17.12.07 р., №7 від 15.01.08 р., №16 від 08.02.08 р., №24 від 15.03.08 р., №32 від 15.04.08 р., №36 від 05.05.08 р., №41 від 07.05.08 р., №46 від 23.05.08 р., №53 від 04.06.08 р., №59 від 19.06.08 р., №64 від 08.07.08 р., №67 від 11.07.08 р., №72 від 19.08.08 р., №77 від 02.09.08 р.; податкові накладні №56 від 04.07.07 р., №61 від 10.07.07 р., №73 від 24.07.07 р., №81 від 06.08.07 р., №96 від 29.08.07 р., №99 від 11.09.07 р., №101 від 18.09.07 р., №105 від 15.10.07 р., №109 від 15.10.07 р., №122 від 16.11.07 р., №135 від 17.12.07 р., №7 від 15.01.08 р., №16 від 08.02.08 р., №24 від 15.03.08 р., №32 від 14.04.08 р., №36 від 24.04.08 р., №41 від 06.05.08 р., №46 від 22.05.08 р., №53 від 03.06.08 р., №59 від 18.06.08 р., №64 від 07.07.08 р., №67 від 11.07.08 р., №72 від 18.08.08 р., №77 від 02.09.08 р. - всього на загальну суму 1.338.193,10 грн., в т.ч. ПДВ 223.032,18 грн.

- по ТОВ «Мега-групп» : рахунки-фактури №27 від 02.10.08 р., №38 від 03.11.08 р., №47 від 02.12.08 р., №53 від 15.12.08 р., №2 від 08.01.09 р., №11 від 02.02.09 р., №14 від 13.02.09 р., №19 від 05.03.09 р., №27 від 02.04.09 р., №35 від 04.05.09 р., №43 від 04.06.09 р., №57 від 01.07.09 р., №65 від 04.08.09 р., №73 від 01.09.09 р., №85 від 01.10.09 р., №94 від 02.11.09 р., №101 від 01.12.09 р.; видаткові накладні №27 від 03.10.08 р., №38 від 04.11.08 р., №47 від 03.12.08 р., №53 від 16.12.08 р., №2 від 09.01.09 р., №11 від 03.02.09 р., №14 від 16.02.09 р., №19 від 06.03.09 р., №27 від 03.04.09 р., №35 від 05.05.09 р., №43 від 05.06.09 р., №57 від 02.07.09 р., №65 від 04.08.09 р., №73 від 02.09.09 р., №85 від 02.10.09 р., №94 від 03.11.09 р., №101 від 02.12.09 р.; податкові накладні №27 від 03.10.08 р., №38 від 03.11.08 р., №47 від 02.12.08 р., №53 від 16.12.08 р., №2 від 08.01.09 р., №11 від 03.02.09 р., №14 від 06.02.09 р., №19 від 06.03.09 р., №27 від 03.04.09 р., №35 від 05.05.09 р., №43 від 05.06.09 р., №57 від 02.07.09 р., №65 від 04.08.09 р., №73 від 02.09.09 р., №85 від 02.10.09 р., №94 від 03.11.09 р., №101 від 02.12.09 р. - всього на загальну суму 1296850,00 грн., в т.ч. ПДВ 216141,67 грн.

Зазначені поставки були повністю оплачені позивачем по безготівковому розрахунку, що підтверджується виписками банку за період з 01.07.07 р. по 31.12.09 р.

Згідно з Актом №168/23-1/19108042 від 27.10.10 р. «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Фірми «Магістраль ЛТД» (код : 19108042) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р.» відповідачем було констатовано безпідставність віднесення позивачем до складу відповідно податкового кредиту з ПДВ та валових витрат вартості прального порошку та дезактину, придбаних у вищевказаних контрагентів. Зазначена безпідставність випливає, на думку відповідача, з нікчемного характеру правочинів щодо придбання мийних засобів. Нікчемність правочинів обґрунтовується відповідачем поясненнями директорів ТОВ «МКС Технолоджі» ОСОБА_6, наданих протягом 2008-2009 років ВПМ ДПІ у Обухівському районі Київської області, та ТОВ «Мега-групп» ОСОБА_7, наданих 10.09.10 р. ВПМ Тростянецької ОДПІ Житомирської області, а також рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 22.05.09 р. у справі №2-3376/09, з яких слідує непричетність вказаних осіб до створення та діяльності відповідно ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп».

Крім того, відповідач посилається, що правочини не мали реального характеру, оскільки позивач не в змозі надати в матеріали справи, а раніше - для перевірки, товаро-транспортні накладні (ТТН) на перевезення мийних засобів та сертифікати відповідності на них.

На підставі зазначеного акту, а також листа відповідача «Про розгляд заперечення» №5033/10/23-115 від 03.11.10 р. (за результатами розгляду заперечень позивача №81 від 29.10.10 р.), з урахуванням передбаченого Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 1095-денного строку, відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення :

- №458/23-1/19108042/5046 від 04.11.10 р. про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 387878,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 193939,00 грн.;

- №457/23-1/19108042/5045 від 04.11.10 р. про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 548968,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 274484,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суд, зокрема, перевіряє, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, і безсторонньо (неупереджено). Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, прийнятих суб'єктами владних повноважень, обов'язок доказування правомірності рішень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що відсутність реального характеру поставок випливає з ненадання позивачем для перевірки та у матеріали справи товарно-транспортних накладних на перевезення прального порошку та дезактину, а також сертифікатів відповідності на вказані товарно-матеріальні цінності (стор. 9, 11 акту перевірки, стор. 2, 4, 9, 10 заперечень на позов, стор.2, 4 листа відповідача №5033/10/23-115 від 03.11.10 р. «Про розгляд заперечення» тощо).

Так, перевезення вантажу, що постачається на підставі договору купівлі-продажу, може здійснюватися як безпосередньо продавцем чи покупцем, так і спеціально залученою для цього іншою юридичною або фізичною особою (перевізником). У першому випадку йдеться про використання самим продавцем або покупцем (залежно від того, на кого з них договором, діловим звичаєм або господарським законодавством покладаються обов'язки щодо доставки товару) власного, орендованого (в т.ч. з екіпажем - ст.798, 805 ЦК України) або використовуваного на іншій правовій підставі транспортного засобу. У другому випадку стороною, що згідно з умовами укладеного договору, діловими звичаями або господарським законодавством відповідальна за забезпечення доставки товару, укладається договір перевезення з фізичною або юридичною особою - перевізником про доставку товару за плату від вантажовідправника до вантажоодержувача, причому на час спірних правовідносин діяльність по наданню послуг вантажних автомобільних перевезень підлягала ліцензуванню у відповідності до ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Щодо досліджуваних договорів поставки у поясненнях представників позивача під час перевірки (лист №71 від 12.10.10 р. щодо документообігу при оприбуткуванні та використанні товарно-матеріальних цінностей) відображено і відповідачем це не спростовується, що незалежний перевізник для транспортування прального порошку та дезактину не залучався, поставка забезпечувалася засобами та за рахунок постачальника.

Відповідачем наголошується, що типова форма ТТН, як єдиної первинної транспортної документації, передбачена спільним наказом Мінтрансу України та Мінстату України №488/346 від 29.12.95 р., що введений в дію з 01.01.96 р., а також зазначається, що відповідно до п.2 зазначеного спільного наказу ведення зазначеної форми первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності (незалежно від форм власності) є обов'язковим. З цього відповідач робить висновок, що ТТН обов'язково повинна бути наявна при транспортуванні товару, в т.ч. і власним або орендованим транспортом продавця чи покупця. Водночас, посилання відповідача на передбачену вказаним нормативним актом обов'язковість наявності ТТН не може бути взято до уваги, оскільки зазначений спільний наказ не був зареєстрований Міністерством юстиції України і, відповідно, є нечинним згідно п.3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» №493/92 від 03.10.92 р., яким передбачено, що нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Варто також зауважити, що згідно висновку Міністерства юстиції України №10/68 від 15.05.06 р. також було скасовано державну реєстрацію ще одного спільного наказу Мінтрансу України та Мінстату України - №228/253 від 07.08.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», внаслідок чого він втратив чинність ще до укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними (наказ Державного комітету статистики №507/1059 від 03.11.06 р.).

Щодо інших нормативно-правових актів, які згадують про товарно-транспортні накладні, це є : Закон України «Про автомобільний транспорт», Статут автомобільного транспорту УРСР (затв. постановою РМ УРСР №401 від 27.06.69 р.), Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затв. постановою КМ України №207 від 25.02.09 р.) та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом (затв. наказом Мінтрансу України №363 від 14.10.97 р.).

Згідно ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції від 07.04.06 р., чинній на час спірних правовідносин) ТТН є обов'язковим документом при здійсненні вантажних перевезень на договірних умовах (тобто юридично незалежним перевізником на підставі договору перевезення, а не продавцем чи покупцем для власних потреб), тоді як при перевезенні вантажу для власних потреб згаданим законом ТТН не визнається в якості обов'язкового товаросупровідного документа і допускається наявність іншого документу на вантаж (аналогічно наявність «документа на вантаж», а не конкретно ТТН, вимагалася ст.16 Закону України «Про дорожній рух» в редакції, що діяла на час спірних правовідносин). Таким іншим документом на вантаж законодавство визначає, зокрема : акти заміру (зважування), видаткові товарні накладні, накладні на внутрішнє переміщення товару, інші документи, що підтверджують право власності на вантаж. Також, згідно ст.50 вказаного Закону ТТН визнається письмовою формою договору перевезення, тобто вже передбачає участь у перевезенні крім вантажовідправника (наприклад, продавця товару) і вантажоодержувача (покупця товару) також і автоперевізника, чого у даних правовідносинах не було.

Аналогічно, згідно Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затв. постановою КМ України №207 від 25.02.09 р. із змінами, внесеними постановою КМ України №515 від 21.05.09 р.) встановлено, що ТТН є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, тоді як для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, вимагається видаткова накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж. До внесених змін (що набули чинності з 05.06.09 р.), тобто у періоді з 20.03.09 р. по 04.06.09 р., зазначений перелік і для перевезень на договірних умовах, і для перевезень для власних потреб передбачав, як і ст.16 Закону України «Про дорожній рух», необхідність наявності «документів на вантаж», тобто допускав будь-які типи підтверджуючих документів. Внесенням змін до Переліку постанова КМ України №515 від 21.05.09 р. чітко вказала, що товарно-транспортна накладна не є властивою для перевезення вантажів юридичними або фізичними особами для власних потреб, оскільки у такому випадку відсутній незалежний перевізник і, відповідно, договір перевезення, який посвідчується товарно-транспортною накладною, не укладається, а отже вона не повинна бути в наявності у водія при такому перевезенні.

Про опосередкування товарно-транспортною накладною договору перевезення за участю незалежної від сторін договору купівлі-продажу фізичної або юридичної особи говориться і у Статуті автомобільного транспорту УРСР (затв. постановою РМ УРСР №401 від 27.06.69 р., - зокрема, п.47, 72, 104), і у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом (затв. наказом Мінтрансу України №363 від 14.10.97 р. - зокрема, преамбула, п.11.7., 13.1., 14.4.), на які необгрунтовано посилається відповідач у своїх запереченнях, адже згідно з преамбулою Правил вони регулюють відносини за участі власників автотранспорту - перевізників та вантажоодержувачів / вантажовідправників - замовників, а у даному спорі договори перевезення не укладалися.

Отже, зазначені нормативно-правові акти вичерпно свідчать про те, що ТТН, як тристоронній документ, опосередковує відносини між перевізником (автотранспортним підприємством або організацією), вантажовідправником та вантажоодержувачем. Потреба в його складанні полягає у фіксації прийняття товару третьою особою (перевізником), яка не є його покупцем, але протягом певного часу (до передачі покупцю) і з урахуванням географічної віддаленості продавця і покупця (маршрут слідування) буде контролювати товар, володіти ним, а отже може його не доставити. У випадку ж недоставки продавець не зможе вимагати оплати від покупця, позаяк той товар не приймав. Таким чином, ТТН надає можливість продавцю пред'явити вимоги перевізнику, якщо товар ним не буде доставлений належним чином (в строк, у повному обсязі і належному стані). В свою чергу, при здійсненні поставки без участі перевізника (тобто власним або орендованим транспортом продавця) складення ТТН не є потрібним, оскільки товар вручається безпосередньо продавцем покупцю, а отже сам факт передачі, кількість і інші параметри товару, що передається по договору купівлі-продажу, цілком можна зафіксувати звичайною видатковою або прибутковою накладною, актом приймання-передачі, рахунком-фактурою або іншим рівнозначним документом, де містяться підписи уповноважених осіб продавця і покупця - заперечити отримання товару у такому випадку покупець не зможе.

Звідси слід зробити висновок про неправильне розуміння відповідачем юридичної сутності і господарського призначення такого первинного транспортного документа, як товарно-транспортна накладна, наслідком чого стало неправомірне (всупереч ст.2, 70 КАС України) вимагання ТТН відповідачем від позивача на підтвердження коректності податкового обліку останнього і неврахування пояснень позивача №71 від 12.10.10 р., наданих ревізору в ході документальної перевірки.

Оскільки складення ТТН на перевезення у спірному випадку законодавством України не передбачається, відповідно їх відсутність і наявність лише товарних (видаткових) накладних не є доказом безтоварності укладених позивачем договорів. Суд окремо зауважує, що позивач в силу положень чинного законодавства не був зобов'язаний документально фіксувати номери і марки транспортних засобів, що прибувають в його адресу під розвантаження, персональні дані водіїв таких транспортних засобів, а також перевіряти правову підставу використання транспорту контрагентом (право власності, лізинг, оренда, оренда з екіпажем, безоплатне користування (позичка), спільна діяльність тощо) та надавати під час документальної перевірки відповідні докази відповідачу для обґрунтування правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. При цьому варто звернути увагу на те, що відповідач жодним чином не намагався обґрунтувати наявність або відсутність у продавців власного, або орендованого, або використовуваного на іншій правовій підставі транспорту для самостійного здійснення перевезення проданих позивачу товарно-матеріальних цінностей. Натомість відповідач припустив неможливість такого перевезення лише з огляду на відсутність ТТН, що свідчить про порушення відповідачем принципу обгрунтованості при прийнятті оскаржуваних повідомлень-рішень (ст.2 КАС України).

Щодо ненадання позивачем для перевірки та у матеріали справи сертифікатів відповідності на пральний порошок та дезактин слід зазначити, що мийні засоби у періоді перевірки входили до розділу 10 «Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні» (затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №28 від 01.02.05 р.). Разом з тим, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» збирання та зберігання позивачем сертифікатів відповідності для підтвердження правомірності включення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ не вимагалося, а згідно ст.19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Посилання відповідача на ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою забороняється реалізація продукції без маркування національним знаком відповідності та/або сертифіката відповідності чи декларації про відповідність, судом відхиляється як таке, що не має відношення до справи. Так, згідно ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» під терміном «споживач» розуміється фізична особа, що придбає товари, роботи, послуги. У даному випадку розглядаються договори поставки продукції між суб'єктами господарювання, на відносини між якими даний закон не поширюється. Крім того, позивачем не здійснювалася реалізація прального порошку та дезактину (в т.ч. споживачам - фізичним особам) - зазначені мийні засоби використовувалися для власних виробничих потреб, а відтак у даній ситуації відсутнє порушення позивачем ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, згідно розділу ІІ Закону України «Про підтвердження відповідності» передбачено лише обов'язки виробника і постачальника продукції, що підлягає підтвердженню відповідності у законодавчо регульованій сфері (обов'язки покупця, в т.ч. щодо зберігання документів про відповідність, законодавством не передбачаються). Зокрема, наявність сертифікатів відповідності передбачена взагалі лише для виробника, в той час як постачальнику (у даній справі - ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп») достатньо мати в документах на придбання (а не реалізацію) продукції лише посилання на реєстраційні дані сертифікату відповідності чи декларації про відповідність. Таким чином, постачальник при реалізації продукції не повинен у обов'язковому порядку надавати покупцю (позивачу) копії документів на підтвердження відповідності, а у разі, якщо покупець є кінцевим споживачем продукції (не реалізує її іншим особам), законодавство також не зобов'язує сторони правочину вказувати в первинних документах (видаткові накладні, рахунки-фактури тощо) реєстраційні дані документів про відповідність. Згідно з поясненнями представника позивача у судовому засіданні копії документів про відповідність на конкретну партію мийних засобів, як правило, запитуються позивачем від постачальників, однак зберігаються ним лише до завершення її використання (на випадок отримання рекламацій від замовників послуг по пранню). У подальшому такі документи не зберігаються через значний обсяг документообігу позивача і відсутність вимог законодавства щодо їх зберігання, в т.ч. в цілях бухгалтерського чи податкового обліку. Відповідачем всупереч ст.71 КАС України зворотного не доведено.

Реальність здійснення поставок підтверджується :

- первинними бухгалтерськими та податковими документами по конкретних правочинах (вищевказані договори, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні);

- наявністю у позивача виробничих потужностей по пранню та очищенню предметів замовників (приміщення та обладнання згідно актів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та основних засобів), а також відповідного штату працівників (копії штатного розпису позивача за 2007-2009 рр.);

- відповідністю фактичного виду діяльності позивача проведеним придбанням товарно-матеріальних цінностей (договори із замовниками послуг по пранню і очищенню предметів, статистичні звіти форми №1-послуги про обсяги фактично наданих послуг у 2007-2009 рр. по коду КВЕД 93.01.1 згідно ДК 009:2005 - «Прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів», довідка про включення позивача до ЄДРПОУ, видана Головним управлінням статистики у Закарпатській області, дозвіл на послуги банно-прального комбінату №65, виданий виконкомом Ужгородської міської Ради 25.10.07 р.);

- наявністю детального бухгалтерського та податкового обліку операцій (журнали-ордери та відомості по рахунку №23 (виробництво) за період ІІ півріччя 2007 р. - 2009 р., акти списання товарно-матеріальних цінностей №№СпТ000108-110 від 31.07.07 р., №№СпТ000127-129 від 31.08.07 р., №СпТ000142-144 від 30.09.07 р., №СпТ000148-150 від 31.10.07 р., №СпТ000172-174 від 30.11.07 р., №СпТ000186-188 від 31.12.07 р., №СпТ000001-3 від 31.01.08 р., №СпТ000004-6 від 29.02.08 р., №СпТ000033-35 від 31.03.08 р., №СпТ000047-49 від 30.04.08 р., №СпТ000079-81 від 31.05.08 р., №СпТ000096-98 від 30.06.08 р., №СпТ000105-107 від 31.07.08 р., №СпТ000125-127 від 31.08.08 р., №СпТ000140-142 від 30.09.08 р., №СпТ000149-151 від 31.10.08 р., №СпТ000171-173 від 30.11.08 р., №СпТ000195-197 від 31.12.08 р., №СпТ000012-14 від 31.01.09 р., №СпТ000015-17 від 28.02.09 р., №СпТ000027-29 від 31.03.09 р., №СпТ000050-52 від 30.04.09 р., №СпТ000059-61 від 31.05.09 р., №СпТ000072-74 від 30.06.09 р., №СпТ000101-103 від 31.07.09 р., №СпТ000104-106 від 31.08.09 р., №СпТ000123-125 від 30.09.09 р., №СпТ000143-145 від 31.10.09 р., №СпТ000151-153 від 30.11.09 р., №СпТ000164-166 від 31.12.09 р., №СпТ000007-8 від 31.01.10 р., №СпТ000019-20 від 28.02.10 р., №СпТ000028-30 від 31.03.10 р., №СпТ000043-44, СпТ000057 від 30.04.10 р., №СпТ000069-71 від 31.05.10 р., №СпТ000077-79 від 30.06.10 р.). Вказані акти та бухгалтерські реєстри, поруч з іншими вищевказаними матеріалами справи, свідчать в т.ч. про фактичне ведення позивачем господарської діяльності (та облік її результатів), в цілях здійснення якої придбавалися і використовувалися товарно-матеріальні цінності, правильність податкового обліку яких заперечується відповідачем. Із вказаних бухгалтерських реєстрів чітко вбачається факт несення і обліку цілого ряду витрат на надання послуг по пранню та очищенню текстильних виробів, зокрема : значні матеріальні затрати (як перевищують спірні поставки), облік заробітної плати з нарахуваннями внесків до соцфондів по персоналу підприємства, амортизація, утримання і ремонт основних засобів, задіяних у виробництві тощо.

Суд окремо зазначає, що проведена позивачем під час документальної перевірки на вимогу і за участі представників відповідача інвентаризація товарно-матеріальних цінностей та основних засобів станом на 14.10.10 р. не виявила надлишків або нестач прального порошку та дезактину. Водночас, у разі безтоварності розглядуваних поставок позивач змушений був би або порушувати технологічні норми виробництва (відомостей щодо рекламацій замовників, в т.ч. суб'єктів державного сектору економіки, по якості послуг позивача відповідачем не встановлено і суду не надано), або мав би нестачу прального порошку та дезактину, щодо реальності поставок якого іншими постачальниками у відповідача претензій немає.

- доповідними записками працівників позивача.

- показами директора позивача - ОСОБА_5, допитаного судом в якості свідка з питань обставин досліджуваних поставок, їх реальності. Згідно з наданими у судовому засіданні показами, прання білизни проводиться позивачем для залізниці, закладів освіти, охорони здоров'я, туризму та рекреації, приватних замовників. Свідок особисто здійснював прийняття зазначених поставок, оскільки у штаті позивача відсутня посада комірника. Розвантаження автомобілів здійснювали працівники позивача у контейнер біля входу в пральний цех з наступною передачею директором у виробництво по мірі необхідності. Документи на вантаж (видаткові та податкові накладні, оригінали рахунків-фактур, договорів тощо) передавалися директору позивача водіями разом з вантажем, після чого свідком вказані документи особисто передавалися в бухгалтерію позивача. Поставки прального порошку та дезактину здійснюються переважно з-за меж Закарпатської області, контакти з постачальниками встановлюються телефоном (як правило, за ініціативою самих постачальників), документи на підписання надсилаються переважно з водіями, іноді поштовим зв'язком, що не суперечить чинному господарському законодавству; внаслідок географічної віддаленості постачальників особисті зустрічі з їх керівниками для укладення договорів, як правило, не проводяться.

З огляду на підтвердження реальності здійснення поставок прального порошку та дезактину в адресу позивача та їх використання позивачем у власній господарській діяльності належними і допустимими доказами, а також вищевказану необґрунтованість заперечень цього факту відповідачем (щодо необхідності підтвердження реальності поставок виключно за допомогою ТТН та сертифікатів відповідності), суд приходить до висновку, що твердження відповідача у акті перевірки та запереченнях на позов про фактичне непроведення позивачем досліджуваних господарських операцій і спрямованість правочинів не на настання реальних правових наслідків, а виключно на отримання податкової вигоди, є помилковим і побудованим на припущеннях. Цим самим відповідач порушив приписи ст.2, 71 КАС України та п.2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.05 р.

Щодо твердження відповідача про непричетність директорів - контрагентів позивача ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп» до створення та діяльності вказаних товариств, а відтак - про неможливість здійснення вказаними товариствами вказаних поставок, суд зазначає наступне :

Судом відхиляється посилання відповідача на вказівку окремих обставин, що мають значення для справи, у рішенні Голосіївського районного суду м.Києва від 22.05.09 р. по справі №2-3376/09, оскільки у матеріалах справи наявні докази скасування вказаного рішення ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.05.10 р. по справі №22-а-3199/10 із закриттям провадження у справі. Згідно ст.124, 129 Конституції України лише рішення суду, яке набуло законної сили, підлягає обов'язковому виконанню на всій території України. Відповідно скасоване у встановленому порядку з причин незаконності рішення суду, в тому числі встановлені ним обставини та зроблені у мотивувальній частині рішення висновки, не можуть братися до уваги ані судом при розгляді іншої справи, ані іншими державними органами, зокрема відповідачем при винесенні спірних повідомлень-рішень. З огляду на обізнаність відповідача з фактом скасування вказаного рішення суду (заперечення позивача №81 від 29.10.10 р. на акт перевірки), суд констатує порушення відповідачем передбаченого ч.3 ст.2 КАС України принципу обґрунтованості при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.

Пояснення директора ТОВ «МКС Технолоджі» ОСОБА_6, надані протягом 2007-2009 років ВПМ ДПІ у Обухівському районі Київської області та УСБУ по м.Києву та Київській області, щодо непричетності до створення ТОВ «МКС Технолоджі», формування його статутного фонду, підписання його установчих документів, призначення його директора тощо оцінюються судом критично з огляду на наявність у матеріалах справи копії статуту ТОВ «МКС Технолоджі» від 12.07.06 р., протоколу №1 від 12.07.06 р. зборів учасників ТОВ «МКС Технолоджі», акту прийому-передачі майна до статутного фонду (капіталу) ТОВ «МКС Технолоджі» від 12.07.06 р., довіреності гр. ОСОБА_6 від 12.07.06 р., посвідченої нотаріусом ОСОБА_8 Зазначені документи та посвідчення справжності підпису гр.ОСОБА_6 нотаріусом безсумнівно свідчать про ініціативний характер дій гр.ОСОБА_6 щодо створення і реєстрації ТОВ «МКС Технолоджі», формування статутного капіталу товариства (наділення його основними засобами) та призначення себе його директором, а отже повністю спростовують надану відповідачем в обґрунтування своєї позиції копію письмових пояснень вказаного громадянина правоохоронним органам щодо непричетності до створення вказаного суб'єкта господарювання.

Аналогічно відповідачем не надано достатніх доказів, що підтверджували б обґрунтованість тверджень директора ТОВ «Мега-групп» ОСОБА_7, зокрема наведених у протоколі допиту свідка від 10.09.2010 р., про її непричетність до створення та діяльності вказаного товариства. Так, з протоколу допиту випливає, що товариство було створено гр.ОСОБА_7 ініціативно і саме вона підписала всі необхідні для цього документи (статут, протокол установчих зборів, документи для відкриття банківського рахунку тощо). В свою чергу, позивачем надано у матеріали справи копії статуту ТОВ «Мега-групп» від 21.02.08 р., протоколу №1 від 15.02.08 р. Загальних зборів учасників ТОВ «Мега-групп», акту приймання-передавання майна до статутного капіталу ТОВ «Мега-групп» від 15.02.08 р., довіреності гр. ОСОБА_7 від 15.02.08 р., посвідченої нотаріусом ОСОБА_9 Зазначені документи та посвідчення справжності підпису гр.ОСОБА_7 нотаріусом безсумнівно свідчать про ініціативний характер дій гр. ОСОБА_7 щодо створення і реєстрації ТОВ «Мега-групп», формування статутного капіталу товариства (наділення його основними засобами) та призначення себе його директором, а отже повністю спростовують надану відповідачем в обгрунтування своєї позиції версію щодо непричетності вказаної громадянки до створення вказаного суб'єкта господарювання.

Таким чином суд констатує, що подані відповідачем у матеріали справи пояснення і покази вищевказаних осіб не свідчать про їх непричетність до створення вказаних товариств, могли бути невірно витлумачені та зафіксовані, а також спростовуються поданими позивачем письмовими доказами. У зв'язку з цим, а також з огляду на відсутність відповідних преюдиційних рішень судів (зокрема і вироків у кримінальних справах), що набули б законної сили і встановлювали відповідні факти, зазначені пояснення гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 не мають самі по собі достатнього доказового значення, як такі, що надавалися не у встановленій процесуальній формі в рамках судового розгляду. В свою чергу, пояснення чи покази будь-яких осіб, що відбираються в рамках дослідчої перевірки чи попереднього слідства, не мають наперед встановленої сили для відповідача чи суду і не могли використовуватися при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень.

У відповідності до ст.11 КАС України та враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд сприяє сторонам у отриманні доказів по справі. На цій підставі судом, за клопотанням відповідача, неодноразово викликалися у судове засідання свідки - гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 для надання показів з питань причетності до створення та діяльності відповідно ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп», достовірності наданих правоохоронним органам пояснень у 2007-2010 роках, однак вони у засідання суду не прибули, ухвала суду про їх примусовий привід також не виконана. Враховуючи, що судом вжиті заходи сприяння у отриманні доказів, однак такі заходи виявилися безрезультатними, у разі ненадходження доказів у встановлений судом строк, їх ненадання відповідачем - суб'єктом владних повноважень, а також у інших випадках, справу може бути і повинно бути розглянуто за наявними матеріалами, з урахуванням презумпції неправомірності рішення суб'єкта владних повноважень, встановленої ст.71 КАС України.

Заперечення відповідача щодо непідписання гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 договорів, видаткових та податкових накладних не знайшли свого підтвердження - призначена судом на клопотання відповідача судова (почеркознавча) експертиза, проведення якої доручалося Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, не відбулася через ненадання відповідачем для дослідження належним чином оформлених вільних та умовно-вільних взірців підпису гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7, а також через відсутність експериментальних взірців підпису вказаних осіб.

Висновок спеціаліста НДЕКЦ УМВС України на Львівській залізниці від 26.10.12 р. щодо невідповідності підписів гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 підписам, наявним на договорах, видаткових та податкових накладних і рахунках-фактурах, використаних позивачем у податковому обліку, оцінюється судом критично, оскільки зазначений висновок не має статусу судової експертизи у розумінні ст.69, 82 КАС України, а отже був виготовлений без належних процесуальних гарантій (спеціаліст, на відміну від судового експерта, не попереджувався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку; оригінали документів для порівняння знаходилися в матеріалах справи, а дослідження робилося по копіях невідомого походження без попереднього проведення фототехнічного дослідження на предмет відсутності їх монтажу; експериментальні взірці підписів у гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 не відбиралися, а належність вільних і умовно-вільних взірців підписів вказаним громадянам не гарантована). Слід також звернути увагу на порівняння у тексті дослідження підписів гр.ОСОБА_6 і невстановленого ПП ОСОБА_10, який не має відношення до даної справи, що очевидно викликано виготовленням висновку від 26.10.12 р. шляхом використання шаблону тексту іншого висновку чи експертизи. За наявності очевидно недбалого ставлення спеціаліста до підготовки висновку довіра до коректності інших частин вказаного документа також не може бути забезпечена. Окремо суд відзначає, що висновок є не категоричним, а ймовірним, тоді як притягнення позивача до відповідальності не повинно будуватися на припущеннях, а повинно бути гарантовано доведеним достатніми і вичерпними доказами.

Суд також констатує, що чинне законодавство України не покладає на сторону договору, що укладається шляхом пересилання (передачі через третіх осіб) документів, обов'язку проводити перевірку справжності підписів представників контрагента. Відтак, за відсутності доказів щодо недобросовісності (обізнаності у правопорушенні) покупця у вигляді обвинувального вироку по кримінальній справі, що набув законної сили, визначальним фактором правомірності формування таким покупцем валових витрат і податкового кредиту має бути реальна зміна активів і зобов'язань покупця за наявності у нього формально правильних первинних бухгалтерських і податкових документів, складення і зберігання яких вимагається податковим законодавством. При цьому достатньою для висновку про формальну правильність первинних документів є їх візуальна оцінка покупцем на предмет дотримання вимог, що звичайно ставляться до реквізитів, форми та змісту таких документів.

Посилання відповідача у запереченнях на позов на ту обставину, що гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 згідно з базами даних ДПА України не отримували доходів відповідно у ТОВ «МКС Технолоджі» і ТОВ «Мега-групп», а отже не були причетними до діяльності товариств, судом відхиляється, оскільки це не стосується питань дійсності правочинів позивача і не впливає на його податковий облік. Зазначене навіть не свідчить про сам факт невиплати заробітної плати директорам - це лише свідчить про те, що вказані товариства не подавали дані про виплачені доходи (якщо такі були) в органи державної податкової служби.

З огляду на положення ст.92 ЦК України, згідно з якою правосуб'єктність юридичної особи виникає в момент її державної реєстрації та припиняється з моменту внесення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру і є відокремленою від правосуб'єктності її посадових осіб, та враховуючи доктрину «розумної обережності», суд констатує, що позивачем під час перебування у правовідносинах з ТОВ «МКС Технолоджі» і ТОВ «Мега-групп» були вжити достатні заходи щодо перевірки правового статусу контрагентів, а також що посадові особи позивача не були обізнані з будь-якими фактами щодо порушення контрагентами вимог чинного податкового законодавства і у цих посадових осіб не було умислу на незаконне отримання податкової вигоди. Зазначене, зокрема, підтверджується тим, що :

- контрагентами позивачу надавалися копії необхідних реєстраційних документів (довідки про включення до ЄДРПОУ, довідки про постановку на податковий облік в якості платників податків та зборів за формою 4-ОПП, свідоцтва платника ПДВ), виданих уповноваженими органами державної влади і управління, законність дій яких по реєстрації контрагентів позивач не мав підстав ставити під сумнів. З-поміж іншого, згідно вказаних документів керівниками товариств - контрагентів позивача були гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7, тобто саме ті особи, що зазначалися в якості керівників товариств на договорах та інших документах, що стосуються спірних поставок.

- згідно бази даних платників ПДВ, розміщеної у відкритому доступі на інтернет-сайті ДПА України, контрагенти позивача були зареєстровані платниками ПДВ на момент здійснення відповідних господарських операцій і їх реєстрація не була анульована;

- згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичних осіб на момент здійснення відповідних господарських операцій і їх реєстрація не була припинена у встановленому порядку, причому директорами вказаних контрагентів за даними ЄДРЮОФОП значилися гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 При цьому, відповідно до ст.17, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» дані ЄДРЮОФОП, як публічного державного реєстру, презюмуються достовірними, поки в них не внесено відповідних змін, і можуть використовуватися у спорі з третьою особою. Витяги з ЄДРЮОФОП, які підтверджують статус контрагентів і обізнаність про нього позивача, подані останнім у матеріали справи.

- згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень на момент здійснення відповідних господарських операцій позивач не мав підстав вважати, що його контрагенти порушують чинне законодавство, або знаходяться у процедурі припинення, або їх правовий статус як платників податків (в т.ч. платників ПДВ) ставиться під сумнів, оскільки відомості про відповідні судові рішення на той момент Єдиний державний реєстр не містив.

Відтак, жодних підстав сумніватися в належній правосуб'єктності ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп», як контрагентів, позивач не мав. Зазначене, а також неподання відповідачем доказів, які б свідчили про зворотнє, свідчить про відсутність у посадових осіб позивача (зокрема у директора ОСОБА_5В.) умислу на отримання за допомогою розглядуваних правочинів незаконної податкової вигоди.

Відсутність вказаного умислу керівника позивача також підтверджена постановою Ужгородського міськрайонного суду від 18.02.11 р. по справі №3-971/11, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.1631 КУпАП було закрито за відсутністю в діях ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення. В силу ч.4 ст.72 КАС України вказана постанова є обов'язковою для врахування судом при вирішенні питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Як випливає із вказаної постанови, порушення порядку ведення податкового обліку і подання звітності у діях посадової особи позивача, на яке посилається відповідач у акті перевірки від 27.10.10 р., - відсутнє. Вказана постанова суду набула законної сили, прокуратурою заходи щодо її скасування у апеляційному порядку не вживалися.

Про відсутність умислу посадових осіб позивача на ухилення від сплати податків та необізнаність позивача з існуванням будь-яких фактів порушень чинного законодавства з боку його контрагентів також свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення УПМ ДПА у Закарпатській області №2136/10/26-31 від 26.11.10 р., №384/10/26-31 від 15.02.11 р., №1090/10/26-31 від 20.04.11 р. в адресу позивача, якими тричі відмовлено в порушенні щодо посадових осіб позивача кримінальної справи за наслідками акту перевірки №168/23-1/19108042 від 27.10.10 р. згідно п.2 ст.6 КПК України, тобто за відсутністю в діянні посадових осіб позивача складу злочину.

Суд також констатує, що у матеріалах справи відсутні, а відповідачем, прокурором чи іншими учасниками процесу не подані докази наявності вироків по кримінальних справах, що набули законної сили, якими було би встановлено наявність у посадових осіб товариств - сторін досліджуваних правочинів умислу на порушення вимог чинного законодавства чи отримання неправомірної податкової вигоди.

Щодо проведеної відповідачем кваліфікації правочинів позивача з ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп» як нікчемних (відповідно до ст.228 ЦК України), суд вважає за необхідне відзначити наступне :

Згідно ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочинів. Підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актом перевірки органу державної податкової служби, які б факти в такому акті відображені не були. Акт перевірки є суб'єктивною думкою податкового ревізора, до повноважень якого згідно з законодавством, що діяло на момент перевірки, не входило давати юридичну оцінку дійсності правочинів - це виключна прерогатива судових органів. Податкові органи були лише вправі звертатися до суду, з урахуванням строків, передбачених ст.250 ГК України, з позовом про стягнення в дохід держави коштів, отриманих з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись, як на підставу своїх позовних вимог, на ознаки нікчемності правочинів (п.11 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», що діяв на момент проведення перевірки). В свою чергу, позасудова констатація податковим органом недійсності правочинів є виходом за межі компетенції податкового органу, передбаченої ст.10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», і порушенням ст.6, 19 Конституції України.

Крім вищеобгрунтованого перевищення відповідачем меж своєї компетенції при констатації нікчемності правочинів позивача, сам по собі висновок щодо нікчемності правочинів також є помилковим і по суті, з огляду на таке :

Нікчемним за ст.228 ЦК України є правочин, спрямований на умисне пошкодження або знищення майна держави, незаконне заволодіння ним. Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна, незаконного заволодіння ним тощо. Як зазначено вище, доказів такої вини та наявності відповідного умислу з боку сторін правочину (їх посадових осіб) матеріали даної справи не містять. Крім того, вказана постанова Пленуму ВС України акцентує на тому, що умисне пошкодження, знищення або незаконне заволодіння майном держави полягає, зокрема у : використанні всупереч закону державної власності; спрямованості на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; відчуженні викраденого майна; порушенні правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами права і не є такими, що порушують публічний порядок. Відтак, кваліфікація відповідачем спірних правочинів як таких, що порушують публічний порядок і є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, не може вважатися обґрунтованою.

Викладена відповідачем у акті документальної перевірки правова позиція щодо того, що правочини позивача не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, відповідає положенням ст.234 ЦК України, тобто у такому разі (за наявності достатніх підстав для цього) повинна була мати місце кваліфікація правочинів як фіктивних, а не таких, що порушують публічний порядок. Водночас, фіктивні правочини є не нікчемними, а оспорюваними, тобто їх недійсність може бути встановлена виключно за рішенням суду.

Посилання відповідача у акті документальної перевірки та поданих суду запереченнях на позов на те, що договори позивача з ТОВ «МКС Технолоджі» та ТОВ «Мега-групп» не підписувалися з боку контрагентів відповідно гр.ОСОБА_6 та гр.ОСОБА_7 судом відхиляються, оскільки по-перше, як вже було вказано вище, вказана обставина не доведена відповідачем належними і допустимими доказами, а по-друге, навіть підписання договору будь-якою іншою посадовою особою товариств-контрагентів (з перевищенням наявних у неї повноважень) згідно ст.241 ЦК України не робить такий договір недійсним, оскільки він фактично виконаний і визнаний юридичною особою, від імені якої укладений (товар поставлено, кошти прийняті і не повернуті).

Суд також відзначає той факт, що згідно витребуваних від відповідача у матеріали справи даних співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ позивача і його контрагентів (по автоматизованій базі даних на рівні ДПА України) контрагентами відповідача задекларовані податкові зобов'язання по досліджуваних правочинах, причому із вказівкою саме індивідуального податкового номеру позивача як контрагента у додатках №5 до декларацій з ПДВ. Розбіжність складає лише 10925,00 грн. ПДВ, не задекларованих ТОВ «Мега-групп» за поставки в адресу позивача у квітні 2009 р. В сукупності з відсутністю донарахувань ПДВ і податку на прибуток по операціях ТОВ «МКС Технолоджі» і ТОВ «Мега-групп» органами державної податкової служби Голосіївського та Печерського районів м.Києва (як випливає з наявних у ЄДРСР процесуальних документів Господарського суду м.Києва по справах про банкрутство вказаних товариств, склад їх кредиторів та розмір вимог конкурсних кредиторів), суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт завдання спірними правочинами будь-яких збитків Державному бюджету України (крім вищевказаної суми 10925,00 грн.), а отже постановка відповідачем питання про нікчемність правочинів з мотивів наявності умислу на незаконне заволодіння майном держави є безпідставною. В свою чергу, якщо належним чином сформовані контрагентами позивача податкові зобов'язання по вказаних правочинах незаконно балансувалися такими контрагентами безпідставно отриманим ними податковим кредитом від інших платників ПДВ або незаконно балансувалися іншими юридичними особами на інших етапах руху товарів від виробника до позивача, це не є підставою для кваліфікації досліджуваних правочинів як нікчемних - застосовувати заходи відповідальності потрібно до сторін тих правочинів, за допомогою яких здійснюється таке незаконне балансування, а не до всіх контрагентів правопорушника. Щодо зазначених незадекларованих податкових зобов'язань ТОВ «Мега-групп» у розмірі 10925,00 грн. за поставки в адресу позивача у квітні 2009 р., суд відзначає, що відповідно до ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників, тобто юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відтак, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача ПДВ у розмірі 10925,00 грн. по розглядуваному правочину не є підставою для кваліфікації його, як нікчемного.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначався, виходячи із договірної вартості товарів, і складався із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними. Інших вимог чинне на час спірних правовідносин законодавство до формування податкового кредиту не висувало. Аналогічно ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачалося віднесення до складу валових витрат будь-яких документально підтверджених витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів (робіт, послуг), спрямованими на отримання платником податку доходу (тобто за умови, що такі витрати безпосередньо пов'язані із здійснюваною господарською діяльністю платника). Зазначене документальне підтвердження формування валових витрат та податкового кредиту позивачем здійснено. Крім того, відповідачем при перевірці не доведено невідповідність первинних документів, на підставі яких позивачем включено до податкового кредиту та валових витрат вартість придбаного у контрагентів товару, а саме : податкових накладних, видаткових накладних, банківських виписок тощо вимогам пп.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.1, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідачем також не заперечується факт сплати позивачем ціни придбаного у контрагентів товару та, зокрема, ПДВ у складі такої ціни.

З огляду на наведене суд констатує, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення відповідача не повною мірою відповідають принципам, зазначеним у ст.2 КАС України. В свою чергу, дії позивача у правовідносинах з ТОВ «МКС Технолоджі» і ТОВ «Мега-групп» та при веденні податкового обліку у ІІ півріччі 2007 р. - 2009 р. не суперечать правовим доктринам «ділової цілі» та «розумної обережності», а вчинені позивачем правочини - вимогам цивільного, господарського та податкового законодавства України.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 3,40 (три гривні сорок копійок) грн. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль ЛТД» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби №458/23-1/19108042/5046 від 04.11.2010 року.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби №457/23-1/19108042/5045 від 04.11.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль ЛТД» понесені ним судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя Я.М. Калинич