Ухвала

від 17.04.2013 по справі 2а-2169/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.Справа № 2а-2169/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук О.А.

при секретарі - Троян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Продовольча компанія "Золотой Теленок" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2012 р. №0000592360, № 0000602360, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство "Продовольча компанія "Золотой Теленок" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000592360 від 06.04.2012 року, № 0000602360 від 06.04.2012 року, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки відповідача при винесенні даних повідомлень-рішень, стосовно порушення позивачем податкового законодавства, відсутності господарської операції між ним та Приватним підприємством "Фіто Сервіс Плюс" не відповідають дійсності.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року позов задоволено; визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 06.04.2012 року № 0000592360, № 0000602360; відшкодовані судові витрати в сумі 2021грн. 53 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС на користь Приватного підприємства "Продовольча компанія "Золотой Теленок" .

В апеляційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС на підставі наказу від 16.03.2012 року № 46 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Продовольча компанія «Золотой теленок», постанови слідчого про призначення перевірки від 06.02.2012 року по кримінальній справі, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства "Продовольча компанія "Золотой Теленок" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Фіто Сервіс Плюс" за період з 01.04.2011р. по 30.06.2011р.

В ході перевірки було використано матеріали акту ДПІ у м. Херсоні щодо перевірки ПП "Фіто Сервіс Плюс", де зазначено, що остання звітність з податку на додану вартість подана за червень 2011р., основні засоби відсутні, кількість працюючих - 1 особа, будівлі, споруди, транспортні засоби відсутні, з пояснень свідка офісних приміщень за вказаною ним юридичною адресою ПП "Фіто Сервіс Плюс" не має.

За результатами перевірки складений акт № 710/221-100/32720429 від 29.03.2012 року, згідно якого відповідачем було зроблено висновок про нікчемність угод позивача з ПП "Фіто Сервіс Плюс" і, як наслідок, заниження податку на додану вартість у квітні - травні 2011 року та завищення валових витрат за 2 квартал 2011 року, в результаті чого занижено податок на прибуток.

На підставі акту зазначеного перевірки відповідачем було винесені відносно позивача податкові повідомлення -рішення № 0000592360 від 06.04.2012 року, № 0000602360 від 06.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 108128,26 грн., про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 95024,58 грн. та застосовано штрафну (фінансову ) санкцію у розмірі 1 грн. відповідно.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів правомірність винесених ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень 06.04.2012 р. №0000592360, № 0000602360.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження права на податковий кредит позивачем були надані належні документи відповідно до вимог чинного законодавства. Виписано податкову накладну як доказ отримання послуг та надано докази списання коштів з банківського рахунку.

Таким чином, зазначене є підставою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що контрагент позивача - ПП "Фіто Сервіс Плюс" у вказаний період був зареєстрований як платник податку на додану вартість, зазначене підприємство не було ліквідовано у встановленому порядку, установчі документи вказаного підприємства не були визнані недійсними, державну реєстрацію не анульовано тощо.

В силу приписів ч.4 ст.70 КАС України обставини нікчемності правочину або нереальності господарської операції не можуть бути підтверджені лише складеним податковим органом актом чи довідкою за результатами перевірки діяльності контрагента платника податків, адже, в силу чинного процесуального закону та Податкового кодексу України ані акт перевірки, ані довідка не мають преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини здійснення фінансово - господарських операцій платників податків.

При цьому, відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, не знаходження юридичної особи за адресою місцезнаходження, або необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нереальність здійснення фінансово - господарських операцій, які були здійснені позивачем з контрагентом - ПП "Фіто Сервіс Плюс" .

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Із наданих позивачем до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер та підстав для неприйняття до заліку даних податкових накладних у відповідача не було.

Посилання апелянта на відсутність первинних бухгалтерських документів (товаро-транспортних накладних та інших), і як доказ фіктивності операції, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про те, що закон вимагає обов'язку наявності даних документів для експедитора щоб підтвердити свої витрати, а саме для ПП "Фіто Сервіс Плюс".

Відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході апеляційного розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне вказати також на наступне.

Однією з обставин, за наявності якої здійснюється проведення документальної позапланової виїзної перевірки, підпункт 78.1.11 п.78.1ст.78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, пункт 86.9 ст.86 Податкового кодексу України забороняє приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, що призначена на виконання постанови старшого слідчого прокуратури м. Одеси від 06.02.2012 відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

З огляду на зазначене, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем всупереч приписам п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим також підлягає скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: