Постанова

від 08.04.2013 по справі 826/3807/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2013 року 15:35 № 826/3807/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Воронюк М.М.,

за участю сторін:

представники позивача - Леляков В.О., Бойко А.Д., Горецька В.Л.,

представник відповідача - Дрозд І.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елвікон» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.03.2013р. № 0003102290 та № 0003112290,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Елвікон» (надалі - ТОВ «Елвікон», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення рішення від 07.03.2013р. № 0003102290, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 93 529,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 1,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 07.03.2013р. № 0003112290, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77 884,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 1,00 грн.

Свої позовні вимоги ТОВ «Елвікон» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від контрагента відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, у зв'язку із чим зазначені суми по податкових накладних ТОВ «Росаріо» правомірно включені позивачем до валових витрат і податкового кредиту відповідних періодів.

На думку позивача, перевіряючий орган неправомірно кваліфікував правочини між позивачем та ТОВ «Росаріо» як нікчемні, так як ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не надано жодного доказу наявності вини однієї зі сторін правочинів, який би підтверджувався вироком суду по кримінальній справі, а також перевіряючим не враховувалось те, що правочини жодним чином не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

ТОВ «Елвікон» зареєстроване Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 26.04.2010р. за № 10741020000036454. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 37081127.

ТОВ «Елвікон» взято на податковий облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 26.04.2010р. за № 39000.

ТОВ «Елвікон» зареєстровано платником ПДВ відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10.06.2010р. № 100287640 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва. Індивідуальний податковий номер платника ПДВ: 370811226596.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Елвікон» (код ЄДРПОУ 37081127) з питань фінансово-господарських правовідносин з ТОВ «Росаріо» (код ЄДРПОУ 37323055) за період діяльності з 01.10.2009р. по 30.09.2012р.

За результатами перевірки складено акт невиїзної документальної перевірки від 22.02.2013р. № 528/22-90/37081127 (надалі - Акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в Акті перевірки, ТОВ «Елвікон» при взаємовідносинах з ТОВ «Росаріо» порушило:

п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. за № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 77 884,00 грн., в тому числі: за лютий 2011р. в сумі 15 040,00 грн.; за березень 2011р. в сумі 12 656,00 грн.; за квітень 2011р. в сумі 10 528,00 грн.; за травень 2011р. в сумі 39 660,00 грн.

п. 1.32 статті 1, п. 5.1 ст. 5, абз. 4 и.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) п.п. 14.1.27 та п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 , п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 93 529,00 грн., у тому числі по періодах: за І квартал 2011р. в сумі 35 812,00 грн., за ІІ квартал 2011р. в сумі 57 717,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що у періоді, який перевірявся, підприємство ТОВ «Елвікон» перебувало у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Росаріо» відповідно до бази АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України».

Податковий орган дійшов висновку, що діяльність зазначеного підприємства підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, передбачених у ст. 55-1 Господарського кодексу України.

Також, враховуючи обставини, які свідчать про відсутність у контрагента адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а значить, і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами (ст. 234 ЦК України), а також той факт, що правочини не відповідають вимогам дійсності правочинів, які передбачені частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України, та внаслідок того, що був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, згідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України вважається таким, що порушує публічний порядок.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013р. № 0003102290, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 93 529,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 1,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012р. № 0003112290, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77 884,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 1,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

В підтвердження законності включення до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум позивач надав суду копії первинних документів, зокрема, договори з виконання робіт з монтажу відео спостереження від 31.03.2011р. № 31/03/11, від 01.02.2011р. № 01/02/11, від 31.05.2011р. № 31/05/11, договори з виконання робіт з монтажу протикражної системи від 10.03.2011р. № 10/03/11, від 17.03.2011р. № 17/03/11, від 11.02.2011р. № 18/02/11, від 24.02.2011р. № 24/02/11.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Окрім того, необхідно зазначити, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 26.09.2006р. правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до Листа від 02.06.2011р. встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. №334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997 року № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власті господарській діяльності.

Згідно п. 5.2.1. 5.2.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що не належать де складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містяться також і в Податковому кодексі України, який вступив в силу 01.01.2011р.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні ОВС ГСВ ДПС України знаходиться кримінальна справа №69-149, порушена відносно директора ТОВ «ЄВРО клас трейд» ОСОБА_5 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 ч. 3 КК України та відносно ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання СГД , зокрема: ПП «Фірма «Володар», ПП «Клер шато фиорд»,ТОВ «Техінпромприлад», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Техномашпостач», ТОВ «Маркой групп Ко» та ТОВ «Остін трейд» з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ «Євро класе трейд» ОСОБА_5 в мінімізації ним податкових зобов'язань, скоєного повторно за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Євро клас трейд» ОСОБА_5, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 28 ч.2, 205 ч.2, 27 ч.5, 212 ч. 3 КК України.

При перевірці встановлено, що на протязі 2008-2012 років на території м. Києва та Київської області діє група осіб, яка згідно єдиного плану з розподілу ролей, умисно з корисливих мотивів, переслідуючи мету спрямовану на здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів економічної спрямованості, організувала злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам-користувачам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету.

Для функціонування зазначеної схеми вказані особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг в порушення встановленого законодавства в порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані на «підставних» осіб, в більшості, громадян інших держав, а саме: ТОВ «Різано-Трейд», ТОВ «Ланотешмаш», ТОВ «Сьомий будтрест», ТОВ «Агенство «Віасат», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Аренда-Сервіс», ТОВ «Аренда комфорт Україна», ТОВ «Аренда-сіті», ТОВ «Бізнес- Сервіс- Альянс», ТОВ «Лоу-консалт», ТОВ «Росаріо» , ТОВ «Лео-нова», ТОВ «Проммаст-стандарт», ТОВ «Монавій груп», ГОВ «Шляховик- Авто», ТОВ «Істмедфарм груп», ТОВ «ТД «СпецТехноресурс», ТОВ «Наладбуд компані», ТОВ «Нормалбуд», ТОВ «Рекламна агенція «Скай», ТОВ «ЮА «Авента», ТОВ «ТД «Вереск», ПП «Алмаз -2006», ТОВ «Оліва-21» та ТОВ «РМА-Монамі», через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різної форми власності у готівку. Використовуючи реквізити та банківські рахунки зазначених підприємств, вказана група осіб документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого, вказані завідомо підроблені документи передавались замовникам «Послуг» із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках з метою незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств для подальшого заниження своїх податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємства.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою" та п. 5.1 ст. 5 "валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, згідно п. 1 ст. 142 Господарського кодексу України рського кодексу Украъни визначено, що о аізовані бувіт з замовникомуло включено них робіт бладнанням під визначено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Для підтвердження включення витрат по отриманим товарам (роботам, послугам) до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару (робіт, послуг) від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку. Отже, для включення отриманих товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які, зокрема, підтверджують факт отримання товару (робіт, послуг) від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Згідно до пп. 5.4.2 п.5.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовленні цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладається на такого платника податку.

Таким чином, суд погоджується з висновком податкового органу, що ТОВ «Елвікон» при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Росаріо» порушило норми пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5, п.п.5.4.2 п. 5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ч. 1 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого ТОВ «Елвікон» занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у сумі 93 539,00грн.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Суд також звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Пунктом 200.1. ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В даному випадку відповідна мета присутня в діях ТОВ «Елвікон» і направлена на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст..208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочинну є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, ТОВ «Елвікон» порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний прядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Згідно із ч. 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Наявність у ТОВ «Елвікон» документів, які відповідно до Податкового кодексу України є необхідними для формування валових витрат - платіжні доручення, накладні, акти не є безумовною підставою для віднесення сум до валових витрат, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких документах не підтверджені зустрічною звіркою, та не можливо ідентифікувати як такі, що призначені для використання в межах господарської діяльності платника податку, а також наявність у ТОВ «Елвікон» податкових накладних та документів, які відповідно до Податкового кодексу України є необхідними для формування податкового кредиту, видані ТОВ «Росаріо», не є безумовною підставою для віднесення сум до складу податкового кредиту декларації з ПДВ, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких документах не підтверджені при проведенні перевірки, та не можливо ідентифікувати як такі, що призначені для використання в межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Росаріо» здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Росаріо» є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України).

Отже, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що ДПІ в Шевченківському районі м. Києва доведено, що зміст зазначених вище угод, укладених між «Елвікон» та ТОВ «Росаріо» не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

В той же час, відповідно до п. 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 93 529,00 грн. та нарахування штрафних санкції в сумі 1,00 грн. та визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77 884,00 грн. та нарахування штрафних санкції в сумі 1,00 грн. здійснено відповідачем правомірно, що свідчить про те, що податкові повідомлення-рішення від 07.03.2013р. № 0003102290 та № 0003112290 винесені відповідачем правомірно, у межах повноважень, наданих відповідачу законодавством України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Елвікон» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.04.2013р.

Суддя В.П. Шулежко