Постанова

від 23.04.2013 по справі 805/3254/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 р. Справа №805/3254/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11:50

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., при секретарі судового засідання Піскурєвій Ю.А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод профілювання «Еліпс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 № 0000082202

за участю представників сторін:

від позивача - Келембет М.В. - за довіреністю,

від відповідача - Пантіна М.В. - за довіреністю,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецький завод профілювання «Еліпс» (далі - ТОВ «ДЗП «Еліпс», позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька (далі - ДПІ, відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 № 0000082202, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 609 268,50 гривень, у тому числі за основним платежем - 406 179 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 203 089,50 гривень.

Ухвалою суду від 02.04.2013 замінено відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Донецька на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту № 659/22-2/31133242 від 25.02.2013 про результати документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» (ЄДРПОУ 37842281) за період з 01.11.2011 по 31.10.2012. Вказаним актом встановлено, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість при оплаті товару, придбаного у вказаного контрагента за нікчемним правочином - договором поставки № 03/10Д від 03.10.2011.

Позивач не погоджується з вказаним висновком податкового органу, оскільки вказаний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, з метою настання реальних правових наслідків. Крім того, за наслідками виконання договору складені відповідні первинні документи, проведено оплату придбаного товару, видані податкові накладні, що доводить правомірність включення сум ПДВ, сплаченого в ціні придбаного товару, до складу податкового кредиту.

Просив позов задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що в ході проведеної перевірки позивача встановлено укладення з ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» нікчемного правочину. Підставою для зазначеного висновку став акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 20.11.2012 № 3005/15-2/37842281 про результати документальної невиїзної перевірки вказаного підприємства, яким було встановлено відсутність умов для ведення господарської діяльності. Крім того, в акті зазначено, що у відношенні директора ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 27, ч. 5 ст. 205 Кримінального кодексу України. Зазначені обставини свідчать про проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Позивач у даному випадку діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про фактичний та майновий стан ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА». Таким чином, позивач діяв з метою отримання податкової вигоди, та мав відносини із посередником, який не виконував своїх податкових зобов'язань. Угода, укладена між позивачем та вказаним контрагентом, не спричинила настання реальних правових наслідків, і тому позивач безпідставно сформував податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, який придбавався за даною угодою. Просив у задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецький завод профілювання «Еліпс» зареєстровано як юридична особа та включено до ЄДРПОУ за кодом 31133242. Позивач діє на підставі Статуту, затвердженого у новій редакції протоколом Загальних зборів учасників № 1 від 03.02.2009. Позивач є платником податку на додану вартість з 09.11.2000, що підтверджується Свідоцтвом № 100204006 від 05.03.2009 (бланк серії НБ № 116545).

З 20.02.2013 по 22.02.2013 Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби проводилась документальна позапланова невиїзна перевірки ТОВ «ДЗП «Еліпс» (ЄДРПОУ 31133242) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» (ЄДРПОУ 37842281) за період з 01.11.2011 по 31.10.2012.

За результатами перевірки складено акт від 25.02.2013 № 659/22-2/31133242, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 406 179,00 гривень, у тому числі: за листопад 2011 року - 159 563,00 гривень, за січень 2012 року - 141 616,00 гривень, за березень 2012 року - 105 000,00 гривень.

05.03.2013 Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 000082202, яким ТОВ «ДЗП «Еліпс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 609 268,50 гривень, у тому числі за основним платежем - 406 179 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 203 089,50 гривень.

Висновки акту перевірки, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення, ґрунтуються на твердженні відповідача про нікчемність договору поставки від 03.10.2011 № 03/10Д, укладеного між ТОВ «ДЗП «Еліпс» та ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА».

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2011 між ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» як Постачальником та ТОВ «ДЗП «Еліпс» як Покупцем укладено договір поставки № 03/10Д, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у погоджені строки та на умовах договору Товар, що визначений у специфікації, у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного Договору (п. 1.1). Асортимент, кількість та ціна товару визначаються у видатковій накладній для кожної поставки товару та у специфікації до цього договору, яка є його невід'ємною частиною, і вважаються узгодженими сторонами з моменту підписання уповноваженими особами сторін (п. 2.1). Поставка товару відбувається на склад Покупця за адресою: м. Донецьк, вул. Баумана, 1 (п. 2.5). Отриманням товару та переходом права власності на Товар до Покупця вважається момент фактичного отримання Товару Покупцем (п. 2.7). Відпускна ціна на продукцію є договірною та визначається з урахуванням доставки Товару на склад Покупця (п. 5.1). Загальна вартість Товару та ціна окремо кожного товару вказуються у видатковій накладній та специфікації (п. 5.2). Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі (п. 5.3). Покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію Товару на умовах 100% попередньої оплати. Сторонами може бути погоджений інший порядок розрахунків, про що зазначається у відповідній специфікації (п. 5.5). Строк дії договору - до 31 грудня 2012 року (п. 7.1).

На підставі зазначеного договору між його сторонами були підписані, у тому числі, такі специфікації:

№ 2 від 01.11.2011 на поставку рулону з цинковим покриттям 0,40 мм у кількості 95,50 тон на загальну суму 959 775,00 гривень, в т.ч. ПДВ 159 962,50 гривень;

№ 3 від 05.01.2012 на поставку рулону з цинковим покриттям 0,40 мм у кількості 84,800 тон на загальну суму 849 696,00 гривень, в т.ч. ПДВ 141 616,00 гривень;

№ 4 від 01.03.2012 на поставку рулону з цинковим покриттям 0,40 мм у кількості 70,000 тон на загальну суму 630 000,00 гривень, в т.ч. ПДВ 105 000,00 гривень.

Виконання умов зазначених специфікацій підтверджено видатковими накладними, карткою складського обліку, товарно-транспортними накладними, податковими накладними. Крім того, відповідно до наданої суду бухгалтерської довідки ТОВ «ДЗП «Еліпс», у бухгалтерському обліку позивача були відображені операції, пов'язані з придбанням сировини у ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА», а також операції по переданню придбаної сировини у виробництво на підставі таких документів: витратних накладних, податкових накладних, договору зберігання, актів приймання-передачі металопродукції, розпоряджень, платіжних доручень, довіреностей, рахунків, накладних-вимог на відпуск матеріалів зі складу у виробництво. Копії зазначених документів наявні у матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість за наслідками господарських операцій поставки позивач на підставі отриманих податкових накладних відніс до складу податкового кредиту листопада 2011 року, січня 2012 року та березня 2012 року, що відобразив у відповідних податкових деклараціях з ПДВ, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Враховуючи наявність у позивача первинних документів, що були досліджені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за перевіряємий період.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що господарські операції поставки є безтоварними, а сам договір має ознаки нікчемності, як на підставу заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів. Також, вказані правочини не визнавались недійсним у судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідач не взяв до уваги припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України, суд доходить висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» правочину. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у акті перевірки на результати перевірки його контрагента ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» з таких підстав.

Так, відповідачем надано суду акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 20.11.2012 № 3005/15-2/37842281 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» (ЄДРПОУ 37842281) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.11.2011 по 31.10.2012.

Згідно з вказаним актом встановлено відсутність у ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» та його постачальників складських приміщень, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, трудових ресурсів, що свідчить про відсутність умов для здійснення фінансово-господарської діяльності. Також у акті міститься посилання на порушену кримінальну справу відносно директора вказаного підприємства за ознаками злочину, передбаченого ст. 27, ч. 5 ст. 205 Кримінального кодексу України.

На переконання суду, акт перевірки контрагента позивача не може вважатися доказом нікчемності укладеного договору з огляду на приведені вище положення законодавства. Крім того, у судовому засіданні представник відповідача не підтвердив документально обставин, викладених у цьому акті, зокрема, не надав суду декларацій з податку на прибуток підприємства (з додатками), розрахунку комунального податку та інших документів, про які йдеться в акті перевірки контрагента. Також суду не було надано відповідного вироку суду, яким би встановлювалась вина директора ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» у скоєнні злочину за обставин, пов'язаних із правовідносинами між вказаним підприємством та похивачем.

Суд також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів у контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеного з ним договору на підставі ч.ч 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність правочину - договору поставки № 03/10Д від 03.10.2011 між ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА» та ТОВ «ДЗП «Еліпс». Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товару за вказаними договором з його господарською діяльністю та фактичне використання отриманого товару у власній господарській діяльності (накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, договір зберігання готової металопродукції, акти прийомки-передачі металопродукції тощо).

З огляду на викладене, висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між ТОВ «ДЗП «Еліпс» і ТОВ «КОМПАНІЯ «КИПРИДА», є необґрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, а також те, що під час судового розгляду справи не знайшов підтвердження факт порушень з боку ТОВ «ДЗП «Еліпс» вимог податкового законодавства, суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань спірним податковим повідомленням-рішенням.

Разом із тим, обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач водночас просить визнати спірне податкове повідомлення-рішення незаконним та скасувати його. Суд зазначає, що оскільки статтею 55 Податкового кодексу України передбачено лише можливість скасування податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що необхідним та достатнім способом захисту порушеного права позивача буде саме скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, з огляду на що позовні вимоги суд задовольняє частково.

На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені, пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто у розмірі 2 294,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод профілювання «Еліпс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2013 № 0000082202 - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 05.03.2013 № 0000082202 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Донецький завод профілювання «Еліпс» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 609 268 (шістсот дев'ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень 50 копійок, у тому числі за основним платежем - 406 179 (чотириста шість тисяч сто сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями - 203 089 (двісті три тисячі вісімдесят дев'ять) гривень 50 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод профілювання «Еліпс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 23 квітня 2013 року.

Повний текст постанови виготовлено 29 квітня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Толстолуцька М.М.