Постанова

від 26.04.2013 по справі 809/856/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2013 р. Справа № 809/856/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Микитюка Р.В.

при секретарі Дущак С.М.,

за участю:

представників позивача - Кацевич В.К, Савчук О.Є., Пасенко С.А.,

представника відповідача - Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "555-Торгова Мережа"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області ДПС

про скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №000097220 від 29.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю « 555 Торгова Мережа» (надалі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» №000097220 від 29.10.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, за результатами перевірки, зафіксованої актом № 2095/22-0/35170272 від 12.10.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № форми «Р» №000097220 від 29.10.2012 року про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Дане податкове повідомлення-рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно винесено без врахування фактичних обставин, з грубим порушенням норм Податкового та Цивільного кодексу України.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених в письмовому запереченні. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

У період з 02.10.12 року по 08.10.2012 року Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області ДПС на підставі ст. 79, та пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ТзОВ « 555-Торгова Мережа» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Інтерагро 2007» (код ЄДРПОУ 36552068) за серпень 2011 року.

За результатами проведення позапланової перевірки було складено Акт № 2095/22-0/35170272 від 12.10.2012 року (а.с.20-35), яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого ТзОВ « 555-ТМ» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, в загальній сумі 88 410,00 грн. за грудень 2011 року.

22 жовтня 2012 року позивачем подано заперечення до Акту перевірки з вказівкою на мотиви незаконності та необґрунтованості висновків цього Акту перевірки. Заперечення позивача не враховані при прийнятті рішень за результатами позапланової перевірки.

Внаслідок виявлених порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №000097220 від 29.10.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 132 615,00 грн., з яких за основним платежем 88410,00 грн., за штрафними санкціями 44205,00 грн. (а.с. 18).

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням товариство застосувало процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення форми «Р» №000097220 від 29.10.2012 року, однак, податковими органами усіх рівнів скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення форми «Р» №000097220 від 29.10.2012 року - без змін.

Щодо висновку податкового органу про укладення ТзОВ « 555-ТОРГОВА МЕРЕЖА» з ТзОВ «Інтерагро 2007» нікчемних правочинів, що не створюють юридичних прав та обов'язків для сторін та про порушення позивачем п. 198.1, п.198. 3, 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України № 2755 - VI від 02.12.2010 р., як наслідок заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 88 410, 00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу №29/06/435 від 29.06.2011 року ТзОВ «Інтерагро 2007» (Продавець) зобов'язується передати у власність ТзОВ « 555- Торгова Мережа» (Покупець) цукор білий кристалічний (товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно пп.1.6 п.6 Договору Покупець здійснює передоплату за товар в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця (а.с.36-38).

Реальність та документальне підтвердження господарської операції між ТзОВ „555-Торгова Мережа" та ТзОВ «Інтерагро 2007» містить своє відображення в первинних документах наявних в матеріалах справи, а саме: видатковій накладній №514 від 18.08.2011 року (а.с.39), накладній №277 від 25.08.2011 року (а.с.40), видатковій накладній №541 від 26.08.2011 року (а.с.41), податкових накладних №284 від 22.08.2011 року (а.с.42), №285 від 25.08.2011 року (а.с.43), №286 від 26.08.2011 року (а.с.44), платіжних дорученнях №3226 від 25.08.2011 року та №3133 від 18.08.2011 року (а.с.45,46).

Суд, надаючи правову оцінку договору, укладеному між ТзОВ „555-Торгова мережа" та ТзОВ «Інтерагро 2007», зазначає, що він відповідає усім критеріям реальності та легітимності, які передбачені до господарських договорів поставки, а господарські операції (їх зміст та обсяги), повністю підтверджені необхідними первинними документами.

Реальність господарських операцій між ТзОВ „555-Торгова мережа" та ТзОВ «Інтерагро 2007» підтверджується також договорами транспортно-експедиційного обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученню №10/454 від 10.07.2011 року та №361 від 01.03.2011 року (а.с.127-130).

Згідно статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 23.02.2006 року із змінами, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуг за плату. Згідно статті 50 вищевказаного закону договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція), істотними умовами якого є вартість перевезення.

Факт надання позивачу транспортних послуг для перевезення цукру підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на автотранспортні послуги по маршрутах (а.с. 131-133), актами виконаних робіт (а.с.134-136), товарно-транспортними накладними від 18.08.2011 року, від 25.08.2011 року та від 26.08.2011 року (а.с.137-139) та платіжними дорученнями №3426 від 30.08.2011 року, №3646 від 06.09.2011 року, №3427 від 30.08.2011 року (а.с.140-142).

Продаж цукру вагового у роздрібній мережі ТОВ « 555-ТМ», отриманого від ТзОВ «Інтерагро 2007» за період з 23.08.2011 року по 09.10.2011 року підтверджується зведеними даними від 01.04.2013 року №107 (а.с.143-144).

Згідно із статею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) фінансова, податкова, статистична та інші звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704. встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1097 року № 363, (надалі Правила) товарно-транспортна накладна є документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Суд зазначає, що товарно-транспортні накладні (надалі також ТТН) наявні в матеріалах справи оформлені у відповідності до пунктів 11.5-11.8 Правил. Даний факт не заперечувався в судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що документи, які підтверджують господарські операції між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Інтерагро 2007» за формою, змістом та порядком укладення повністю відповідають вимогам діючого законодавства України, а господарська операція у цілому повністю підтверджена необхідним обсягом первинної документації.

Суд вважає безпідставним та необґрунтованим посилання представника відповідача на нікчемність правочинів (договорів) укладених між позивачем та ТзОВ «Інтерагро 2007».

Як встановлено судом, висновок податкового органу про нікчемність правочинів (договорів) укладених між позивачем та ТзОВ «Інтерагро 2007» було зроблено на підставі відповіді на запит Калуської оДПІ за №1252/22-119 від 23.04.2012 року. ДПІ в Рогатинському районі повідомлено, що основним постачальником ТОВ «Інтерагро 2007» в серпні 2011 року було ТОВ «Агроторг-К» (код ЄДРПОУ 35988038).

Згідно акту №230/221/35988038 від 18.05.2011 року позапланової невиїзної документальної перевірки правомірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання за серпень, вересень 2011 року по ТзОВ «Агроторг-К», встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п.185.1, ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1, ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого не підтверджено податкове зобов'язання з ПДВ за серпень 2011 року в сумі 33 336 335,00 грн.

Даним актом встановлено, що підприємство ТзОВ «Агроторг-К» завищено податкові зобов'язання за серпень 2011 року всього в сумі 33 336 335,00 грн. по взаємодії із контрагентами-покупцями, в тому числі по ТОВ «Інтерагро 2007» на суму 21246600,00 грн.

Відповідно до повідомлення ДПІ в Рогатинському районі державному реєстратору Рогатинської РДА встановлено відсутність юридичної особи ТзОВ «Інтерагро 2007» (код ЄДРПОУ 36552068) за її місцезнаходженням.

Виносячи оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» №000097220 від 29.10.2012 року та вказуючи на нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТзОВ «Інтерагро 2007 податковий орган посилається на відсутність реальності в таких угодах (ст. 234 ЦКУ), а також на укладення угод, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦКУ).

Суд не може погодитися із такими висновками відповідача, виходячи із наступного.

Відповідно до пункту 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства іншим актам, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд зазначає, що зміст правочину, укладеного між ТзОВ « 555-Торгова Мережа» та ТзОВ «Інтерагро 2007» в повній мірі відповідає вимогам вказаної статті 203, додержання яких є необхідним для чинності правочину, оскільки сторони правочину дотримувались вимог Цивільного Кодексу і зміст правочину не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач та його контрагент ТзОВ «Інтерагро 2007» бажали укласти зазначений правочин для здійснення постачання цукру і його зовнішній вираз у формі письмового договору відповідає внутрішній волі учасників правочину; правочин був вчинений у письмовій формі з проставлянням підписів та засвідченням печаткою; правочин не тільки мав мету, а й насправді обумовив виникнення правових наслідків: продавець ТзОВ «Інтерагро 2007» здійснило поставку цукру протягом серпня 2011 року, а покупець - ТзОВ « 555-Торгова Мережа» оплатило вартість поставленого товару на підставі видаткових накладних.

Таким чином, висновок податкового органу щодо укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків є безпідставним.

У відповідності до ст. 235 Цивільного Кодексу України також передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Суд вважає протиправним перебирання на себе податковим органом повноважень судового органу, в частині визнання правочинів недійсними. За наявності сумнівів у реальності настання правових наслідків, за договорами укладеними позивачем та ТзОВ «Інтерагро 2007», відповідач не вправі стверджувати про нікчемність укладених договорів, а повинен звернутись до суду із питанням визнання такого правочину недійсним, і, лише суд має право робити відповідні висновки.

У відповідності до п. 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В розрізі цього положення Верховним Судом України дано роз'яснення, а саме 06.11.2010 р. Пленумом Верховного Суду України прийнято Постанову № 9 «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 18 якої передбачає:

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що під час перевірки, а також в Акті перевірки не зафіксовано жодних обставин, які б вказували на те, що позивач вчиняв правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, конституційних прав та свобод людини та громадянина, а також на порушення будь-якого іншого перерахованого в п. 1 ст. 228 ЦК України критерію визнання правочину нікчемним, як такого, що вчинений всупереч інтересам суспільства.

За таких обставин висновки відповідача про вчинення позивачем нікчемного правочину, як такого, що порушує публічний порядок, є протиправними та безпідставними.

Абзацом 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено їх реальність (товарність).

Абзацом 1 пункту 198.6 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (пункт 201.8 статті 201). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201).

Як уже було встановлено судом, і позивач, і його контрагент ТзОВ «Інтерагро 2007» на час складання податкових накладних, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Перелік обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова накладна, встановлено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Із наявних у матеріалах справи копій податкових накладних, виписаних ТзОВ ''Інтерагро 2007'' №284 від 22.08.2011 року (а.с.42), №285 від 25.08.2011 року (а.с.43), №286 від 26.08.2011 року (а.с.44), вбачається, що вони містять всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України , а отже, є підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту.

З урахуванням наведеного, суд приходить висновку про те, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за серпень 2011 року суму в розмірі 88410,00 грн. ПДВ, що сплачена позивачем ТзОВ ''Інтерагро 2007' за придбану продукцію (цукор).

Відповідно до висновків ВАСУ, які викладених в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, оцнюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту (за умови наявності також первинних та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством). Податковий кодекс України не ставить у залежність віднесення до податкового кредиту відповідних сум податків, сплачених в ціні товару від сплати контрагентом податкового зобов'язання до бюджету.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03), а також правову позицію Вищого адміністративного суду України, зокрема, викладену у постанові від 24.05.2012 року (Справа №К-26149/10) слід зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням тієї ж судової практики Вищого адміністративного суду України (Постанова ВАСУ від 14.11.2012 року №К/9991/50772/12), слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини. Наявність фактів порушення публічного порядку повинні бути доведені певними засобами доказування, в іншому випадку обраний відповідачем підхід надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи із загальних засад судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Приписами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 000097220 від 29.10.2012 року Калуської об`єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "555 - Торгова Мережа", 77300, м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, 73, код ЄДРПОУ 35170272 сплачений судовий збір у сумі 1330, 00грн. (одна тисяча триста тридцять) гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Микитюк Р.В.

Постанова складена в повному обсязі 07.05.2013 року.