Постанова

від 19.12.2012 по справі 5015/5249/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.12 Справа № 5015/5249/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Костів Т.С.

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача з'явився,

від відповідача з'явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ілів», с.Ілів Миколаївського району Львівської області від 04.10.2012 року

на рішення господарського суду Львівської області від 21.10.2011 року, суддя Фартушок Т.Б.

у справі за №5015/5249/11

за позовом: публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Львів»

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Ілів», с.Ілів Миколаївського району Львівської області

про стягнення 352 609,50 грн.,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 21.10.2011 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Львів»задоволено та стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю «Ілів»254900грн. простроченої заборгованості за кредитом, 58649,7грн. прострочених процентів за користування кредитом, 126,03грн. простроченої комісії за управління кредитом, нарахована 19700,63грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 3869,31грн. нарахованої пені за несвоєчасну сплату відсотків, 14874,98грн. відсотків, нараховані за період з 30.06.2011р. по 08.09.2011р., 488,85грн. комісійної винагороди за управління кредитом в період з 01.07.2011р. по 08.09.2011р., 3526,10грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору в позивача виникло право на стягнення заборгованості за кредитом та штрафних санкцій, які передбачені кредитним договором.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у зв'язку з неправильним застосуванням місцевим судом норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи зустрічного позову, однак місцевим судом невмотивовано було відхилено зустрічний позов, в порушення ст.ст.62,63 ГПК України.

Скаржник зазначає, що господарським судом незаконно стягнено з відповідача суми нарахованої пені в розмірі 19700,63 грн. та 3869,31 грн., що є порушенням вимог ст.323 ГК України.

Скаржник покликається на те, що позивач не довів суму боргу, оскільки подав розрахунок заборгованості за підписом керівника установи банку, що є відображенням односторонніх арифметичних даних.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що рішення місцевого господарського суду прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, а відповідач порушив умови договору кредитної лінії стосовно несплати коштів, що стало підставою звернення до суду за захистом свого порушеного права.

В судовому засіданні 12.12.2012року оголошувалася перерва до 19.12.2012 року.

Представником відповідача 19.12.2012 року подано письмові клопотання, зокрема про оцінку доказів та залишення позову без розгляду, про оцінку доказів та застосування позовної давності та про витребування додаткових доказів. Суд розглянувши вказані клопотання, відмовляє в їх задоволенні, оскільки вищезазначені клопотання необґрунтовані та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 року у склад колегії суддів для розгляду справи №5015/5249/11 введено замість судді Мирутенка О.Л. суддю Костів Т.С.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 26.02.2008 р. між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №49к-2008 (далі -договір), відповідно до п.2.1 якого, банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі 150000грн. на умовах, передбачених договором (відповідно до договорів №1 від 18.06.2008р., №2 від 20.02.2009р., №3 від 31.03.2009р. про внесення змін до договору, сума кредиту становить 300000 грн.).

Згідно п.2.2 договору, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту -25.02.2010р. (згідно договору №4 від 10.12.2009р. про внесення змін до договору, дата остаточного повернення -10.12.2010р.)

Відповідно до п.3.2 договору, відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником виходячи з встановленої банком відсоткової ставки 18% річних (відповідно до договору №4 від 10.12.2009р. про внесення змін до договору, змінено розмір відсотків до 25% річних).

Згідно п.3.3 договору, за управління кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку комісійну винагороду, щомісячно у розмірі 1% від залишку заборгованості.

Відповідно до п.3.5 договору, у випадку порушення позичальником встановленого п.2.2 договору строку погашення одержаного кредиту, позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 25% (згідно договору №4 від 10.12.2009р. про внесення змін до договору, у випадку порушення позичальником п.п.2.1, 2.2 договору, позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи з відсоткової ставки 30%).

Згідно п.5.2 договору, позичальник у випадку прострочення ним виконання зобов'язання по поверненню банку суми кредиту та /або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Відповідно до п.5.3 договору, за несвоєчасну сплату суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє у період прострочення, що нараховується щоденно.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток сторін.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень з відміткою про сплату та розпоряджень позивача, позивачем перераховано згідно договору кошти.

Позивачем 09.09.2011р. скеровано відповідачу вимогу №39-112 від 06.07.2011р. про сплату заборгованості згідно представленого у вимозі розрахунку, підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи фіскальний поштовий чек від 09.09.2011р. та опису вкладення у цінний лист.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також, згідно ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

У відповідності до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків між сторонами за договором, підписаний та скріплений відбитками печаток сторін, станом на 30.09.2011р., відповідно до якого, заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 357712,36грн. Даний акт звіряння узгоджується з вищенаведеними письмовими доказами по справі та свідчить про наявність суми боргу відповідача перед позивачем.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, згідно акту звірки борг відповідача становить 357712,36грн., і є більшим, ніж пред'явлена до стягнення та встановлена судом сума боргу за договором станом на 09.09.2011р. 352609,50грн., місцевий господарський суд дійшов правильно висновку про стягнення суми боргу в межах заявлених вимог, що узгоджується з п.2 ст.83 ГПК України. Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 352609,50грн. заборгованості за договором, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом -254900грн., прострочені проценти за користування кредитом -58649,7грн., прострочена комісія за управління кредитом -126,03грн., нарахована пеня за несвоєчасну сплату кредиту -19700,63грн., нарахована пеня за несвоєчасну сплату відсотків -3869,31грн., відсотки нараховані за період з 30.06.2011р. по 08.09.2011р. -14874,98грн., комісійна винагорода за управління кредитом в період з 01.07.2011р. по 08.09.2011р. -488,85грн., підлягають до задоволення.

Покликання скаржника , що місцевим господарським судом здійснено неправильний розрахунок пені, то суд зазначає, що згідно доданих позивачем розрахунків, розрахунок пені проведено за період не більше 6 місяців.

Щодо доводів скаржника, що позивачем не доведена сума боргу, оскільки розрахунок суми заборгованості підписаний лише керівником банку, то суд зазначає, що додані до позовної заяви та представлені протягом розгляду справи в суді першої інстанції розрахунки підписані директором філії, який, згідно наявних у матеріалах справи даних з ЄДР, довіреностей, та положення про філію є керівником філії. Окрім того, відповідачем не подано жодних доказів, які б свідчили про погашення суми заборгованості.

Скаржник також зазначає, що місцевий господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи зустрічного позову. Проте, як вбачається із матеріалів справи, таке клопотання відповідача надійшло на адресу місцевого суду 20.10.2011 року. Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Розгляд справи по суті розпочався 18.10.2011р., підтвердженням чого є дані протоколу судового засідання від 18.10.2011р. та ухвали суду по даній справі від 18.10.2011р., відповідно до яких розгляд справи розпочато по суті. З врахуванням наведенного, місцевий господарський суд правомірно зазначив про відсутність правових підстав для прийняття зустрічної позовної заяви.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами чинного законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ілів" витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Львівської області від 21.10.2011 року у справі №5015/5249/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ілів" -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: Бойко С.М.

Судді: Костів Т.С.

Бонк Т.Б.

Повний текст постанови

виготовлено 20.12.2012р.