Постанова

від 19.04.2013 по справі 813/1399/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2013 року № 813/1399/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої - судді Потабенко В.А.

секретаря судового засідання Гойни Є.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Радковський Т.Р., згідно довіреності,

від відповідача - Антонюк І.Б., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Інтергал" до Спеціалізованої держаної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

встановив:

товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія-Інтергал" (надалі - ТзОВ "Компанія-Інтергал" звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби (надалі - СДПІ в м. Львові) про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень - рішень №0000043400/1950 та №0000033400/1948 від 12.02.2013 року, прийнятих за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки товариства з питань дотримання податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" (код ЄДРПОУ - 36483424) за листопад 2011 року та грудень 2011 року, з ТзОВ "Компанія Спайк" (код ЄДРПОУ - 36709209) за квітень - жовтень 2012 року та правомірності віднесення до складу витрат господарських операцій при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" та ТзОВ „Компанія Спайк", оформленої актом № 38/34-00/35286991 від 22.01.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що висновки акту СДПІ в м. Львові, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності ТзОВ "Компанія-Інтергал". Позивач зазначає, що включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, отриманих від ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" за період листопад, грудень 2011 року, та включення до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2011, вартості оплачених вказаному контрагенту ТМЦ цілком обґрунтовано нормами діючого законодавства, зокрема Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи видані у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість і податку на прибуток приватних підприємств, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Крім того, вважає, що для висновку про нікчемність правочинів необхідне відповідне рішення суду згідно з позицією постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", натомість акт перевірки контрагента не містить відповідної доказової бази. Відповідно, ТзОВ "Компанія-Інтергал" жодним чином не порушувало норм податкового законодавства, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно та такі підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, що викладені в письмових запереченнях від 21.03.2013 року, суть яких зводиться до наступного. В ході проведення перевірки встановлено, що контрагент позивача - ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" - не мають основних засобів та виробничих потужностей, в них відсутні трудові, матеріальні ресурси та транспортні засоби, що вказує на неможливість проведення господарської діяльності. Відповідним актом позапланової перевірки встановлено, що фінансово-господарські відносини вказаного суб'єкта господарювання з позивачем є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, тобто, є нікчемними. Отже, позивачем перераховувались кошти на контрагента ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Звідси, формування податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого в складі вартості товарів, та валових витрат є безпідставним, незважаючи на наявність деяких первинних бухгалтерських документів, які за формальними ознаками відповідають вимогам чинного законодавства. За таких обставин представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши думку представників сторін, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, заперечення відповідача, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи це наступним.

Судом з матеріалів справи встановлено, що протягом грудня 2012 року - січня 2013 року на підставі направлення направлень від 10.12.2012 року №190/34-00, №191/34-00, виданих СДПІ у м. Львові Габрук Л.В., начальником відділу податкового супроводження підприємств торговельної галузі СДПІ у м. Львові, Плювак Є.Г., головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового супроводження підприємств торговельної галузі СДПІ у м. Львові, та відповідно до наказу СДПІ у м. Львові від 07.12.2012 року № 240 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Компанія - Інтергал" з питань дотримання податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" (код ЄДРПОУ - 36483424) за листопад 2011 року та грудень 2011 року, з ТзОВ "Компанія Спайк" (код ЄДРПОУ - 36709209) за квітень - жовтень 2012 року та правомірності віднесення до складу витрат господарських операцій при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" та ТзОВ „Компанія Спайк", за наслідками якої складено акт № 38/34-00/35286991 від 22.01.2013 року.

12.02.2013 року на підставі вказаного акту перевірки №38/34-00/35286991 від 22.01.2013 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000043400/1950, у якому донараховано податку на прибуток на суму 132807,86 грн., в тому числі основного зобов'язання 132807,86 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000033400/1948, яким донараховано податку на додану вартість на суму 132350,17 грн., в тому числі основного зобов'язання - 88233,44 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 44116,73 грн.

Такі, вказані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем в зв'язку із встановленням факту порушення ТзОВ "Компанія-Інтергал" п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (із внесеними змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-4 квартали 2011 року (в тому числі за 4 квартал 2011 року) у сумі 132807,86 грн.; п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6. ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 88233,44 грн., в тому числі: за листопад 2011 року на суму 41469,15 грн., за грудень 2011 року на суму 46764,29 грн.

Як стверджує представник позивача та не заперечує представник відповідача підставами для складання акта перевірки від 22.01.2013 року і прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12.02.2013 року став акт перевірки ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 16.10.2012 №703/3-22-80 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Торговий Дім "Укрнафтопром" (код за ЄДРПОУ 36483424) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків відомостей за період з 01.08.2011 по 31.08.2012 року".

При цьому, жодних інших доказів на підтвердження підстав прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що 10.03.2011 року між ТзОВ "ТД "Укрнафтопром", в особі директора Органюк Г.В. (далі - Експедитор), з одного боку, та ТзОВ "Компанія-Інтергал" в особі директора Вдовіченка О.П. (далі - "Клієнт"), уклали договір №3/К про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, Клієнт доручає, а Експедитор за плату, за дорученням Клієнта та за його рахунок організовує транспортно-експедиційне обслуговування внутрішніх, експортно-імпортних і транзитних вантажів Клієнта та порожнього транспорту (далі - "Вантаж клієнта") при його перевезенні по Україні та інших країнах у відповідності до закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Статуту залізничних доріг, правил Договору про міжнародне вантажне сполучення тощо.

Згідно п.2.1 Договору, Експедитор зобов'язаний надати Клієнту наступні види послуг: надавати рекомендації з формулювання транспортних умов укладення угод і консультацій для визначення раціональних маршрутів перевезення вантажів Клієнта; узгоджувати з учасниками перевезення вартість транспортування вантажів Клієнта, в залежності від виду та кількості вантажу, сплачувати транспортні і інші, пов'язані з перевезенням платежі; передавати на станції відправки телеграми-дозволи на відправку вантажів в терміни і в обсягах, узгоджених Клієнтом з Експедитором; надавати Клієнту дозволи і інструкції щодо заповнення перевізних документів на узгоджені договором перевезення; здійснювати розрахунки за перевезення, зберігання і охорону вантажу, а також всі інші послуги пов'язані з перевезенням вантажу Клієнта, з транспортними і іншими організаціями.

Термін дії даного Договору до 31.12.2011 року. В тому випадку, якщо перевезення заявленого Клієнтом вантажу розпочато в термін дії Договору, а закінчується після 31.12.2011 року, дія Договору автоматично продовжується на весь період перевезення даного вантажу.

Перелік послуг, що надаватимуться Експедитором, а також вартість транспортування та страхування вантажів, а також експедирування, конкретизуються та визначаються в додатках до даного Договору, які є невід'ємною його частиною.

Додатком №1 до Договору від 10.03.2011 року визначено, що винагорода Експедитора за організацію транспортно-експедиційних послуг на підставі наданої Клієнтом заявки по перевезенню вантажу - "нафтопродуктів" в цистернах власного парку, що слідує на ст. Куп'янськ-Сортувальний ПЗ з подальшою пере адресацією, після митного оформлення, в адреси вантажоотримувачів, становить 12,00 грн./тонну, в тому числі ПДВ; винагорода Експедитора за надання Клієнту послуг по організації оформлення свідоцтва про визнання іноземного сертифіката відповідності на партію імпортного товару становить 1000,00 грн. документ, в тому числі ПДВ.

Представником позивача на підтвердження фактичного надання послуг та виконання зазначених в Договорі зобов'язань за період листопад-грудень 2011 року подані акт виконаних робіт №5 від 15.12.2011 року та акт виконаних робіт №4 від 30.11.2011 року, в яких детально відображено маршрут, за яким слідував вантаж (дизельне паливо), його кількість, номера накладних та вартість відшкодування залізничного тарифу та додаткових зборів по території України. Акти підписані керівниками підприємств.

Факт перевезення вантажів підтверджується вантажно-митними деклараціями, відомостями вагонів, залізничними накладними, накопичувальними карточками, відомостями сплати за подавання-забирання вагонів тощо.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що оплата отриманих послуг здійснювалась позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора, що підтверджується копіями банківських виписок за 21.11.2011 року, 22.11.2011 року, 28.11.2011 року, 29.11.2011 року, 30.11.2011 року, 01.12.2011 року, 13.12.2011 року.

Загальна вартість послуг, що були надані Експедитором за Договором становить по згаданих актах за період листопад-грудень 2011 року становить 665658,92 грн., в тому числі ПДВ на суму 88233,44 грн.

Позивачем включено до податкового кредиту листопада-грудня 2011 року на підставі рахунку коригування №5 від 15.12.2011 року, податкової накладної № 4 від 15.12.2011 року, № 3 від 13.12.2011 року, № 2 від 01.12.2011 року, № 1 від 01.12.2011 року, № 4 від 29.11.2011 року, № 5 від 30.11.2011 року, № 8 від 30.11.2011 року, № 3 від 28.11.2011 року, № 2 від 28.11.2011 року податок на додану вартість, сплачений в ціні послуг, на загальну суму 88233,44 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що перелічені податкові накладні ТзОВ "Компанія-Інтергал" відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за листопад 2011 року та за грудень 2011 року.

Зміст господарської операції в повній мірі відповідає виду діяльності позивача - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом та подібними продуктами.

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 цього ж Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно п.2.4 даного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений даний документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

З 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України відносини, що виникають у сфері справляння податку на прибуток та податку на додану вартість регулюються відповідно розділами ІІІ та V цього Кодексу.

Згідно п.152.1. ст.152 Податкового кодексу України податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього кодексу. Згідно ст.149 кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135-137 та 138-143 цього кодексу.

Згідно п.п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього кодексу.

Склад витрат та порядок їх визнання передбачений ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені ст.139 кодексу.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138).

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Первинні та інші документи, що були надані під час проведення документальної перевірки ТзОВ "Компанія-Інтергал" та подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог, зокрема, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки, вантажно-митні декларації, відомості вагонів, залізничні накладні, накопичувальні карточками, відомості сплати за подавання-забирання вагонів тощо підтверджують зв'язок понесених витрат позивача по придбанню послуг (з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів) з його господарською діяльністю. Зазначені документи в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", є первинними документами та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні (податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, акти не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними представником відповідача не надано.

А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту.

При цьому, суд звертає увагу, що в акті перевірки №38/34-00/35286991 від 22.01.2013 року податковим органом не встановлено, що саме позивачем порушено норми податкового законодавства при веденні обліку. Доказів на спростування даного відповідачем не подано, а судом не здобуто.

Як пояснив представник позивача, не заперечив відповідач, підтверджується матеріалами справи, що ні під час проведення перевірки, ні під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач не ставив під сумнів наявність та правильність складення первинних бухгалтерських документів (договори, рахунки, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, ВМД, Ж/Д накладні, квитанції, картки тощо) щодо контрагента ТзОВ "ТД "Укрнафтопром".

Під час розгляду справи судом досліджено, що безпосередньою підставою складання акта перевірки №38/34-00/35286991 від 22.01.2013 року та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000043400/1950 та №0000033400/1948 від 12.02.2013 року є висновок податкового ревізора-інспектора про те, що "немає підстав вважати, що послуги фактично отримані від ТзОВ "ТД "Укрнафітопром", тому податкові накладні та акти виконаних робіт, виписані зазначеними підприємствами вважаються не підтвердженими і, відповідно, не надають права на податковий кредит та витрати", а також про "відсутність підтверджуючих документів щодо правомірності віднесення витрат у розмірі 577425,48 грн., відсутня підстава для включення вартості даних послуг без підтвердження відповідними, складеними згідно з чинним законодавством, первинними документами до складу валових витрат". При цьому, відповідач не надав суду жодних інших доказів, крім акта перевірки, на підтвердження відсутності факту надання послуг та господарських операцій між позивачем та ТзОВ "ТД "Укравтопром".

Також, відповідачем не зазначено, які саме первинні документи відсутні у позивача, що давало підстави вважати, що операція за Договором від 10.03.2011 року реально не відбулась.

Щодо висновків СДПІ у м. Львові про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" 10.03.2011 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України роз'яснив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ "Компанія-Інтергал" та ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 08.06.2012 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Компанія-Інтергал" на укладення договорів з контрагентом ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" та умислу контрагента без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання транспортно-експедиційних послуг. Це підтверджується не лише первинними документами, але й доказами перевезення вантажів (дизельного палива). Зазначені обставини також були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 Цивільного кодексуУкраїни .

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексуУкраїни , фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Таким чином, викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст. ст. 203 , 215 , 216 , 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами, що також співпадає з позицією заступника голови ДПС України, висловленій в листі головам ДПА в АРК., областях, та м. Севастополі № 20289/16-1617 від 29.09.2010 року.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України , суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексуУкраїни . До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й коригувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, передбачено, що у висновку акту документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач під час проведення перевірки досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ названого Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податкові зобов'язання, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до поставки товару. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а, отже, й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що самі по собі будь-які порушення податком податків - ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" податкового законодавства (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливають на податковий кредит покупця.

Серед найбільш відомих рішень Європейського суду з прав людини щодо права платника ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування за операціями з несумлінними, з податкової точки зору, постачальниками можна виділити три основні у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03). Приймаючи ці рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що позбавлення податковими органами права платників ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причин виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Адже немає доказів залучення платника ПДВ до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо або повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. Крім того, у згаданих рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх, такий не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем своїх податкових зобов'язань і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 22.01.2013 року, а саме: п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.1.3 п.153.1 ст.153, п. 198.3. ст. 198, п. 198.6. ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про безтоварність та нереальність укладеного позивачем з ТзОВ "ТД "Укрнафтопром" договору не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.

Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними спірні податкові повідомлення-рішення, якими ТзОВ "Компанія-Інтергал" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

А, відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 123 Податкового кодексу України.

Звідси, податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Львові від 12.02.2013 року №0000043400/1950 та №0000033400/1948 є протиправними і підлягають скасуванню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 2294,00 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України користь ТзОВ "Компанія-Інтергал".

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000043400/1950 та №0000033400/1948 від 12.02.2013 року, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Інтергал" (ЄДРПОУ 35286991) 2294,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 22.04.2013 року.

Суддя Потабенко В.А.