Рішення

від 03.04.2013 по справі 5011-5/16714-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/16714-2012 03.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР СПЕЦ ТРЕЙД ТДС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарт-С"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "УБФ"

про стягнення 316 153, 18 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Васильченко Т.В. Жагорнікова Т.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Найдьонова О.Г. за довіреністю № 42 від 01.03.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР СПЕЦ ТРЕЙД ТДС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарт-С" (далі - відповідач) про стягнення 321 633, 99 грн., в тому числі 308 083, 31 грн. основного боргу, 10 949, 62 грн. пені, 2 183, 93 грн. 3 % річних, 411, 13 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем Договору поставки № 2976-Х/2012 від 01.01.2012 р. та Господарського договору поставки № 11/02 від 01.02.2011 р., який було укладено між відповідачем та ТОВ "УБФ", і права та обов'язки постачальника за яким перейшли до позивача у відповідності до Договору про заміну сторони постачальника від 01.03.2012 р., позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/16714-2012 та призначено її до розгляду на 18.12.2012 р.

18.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2012 р. в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "УБФ" (далі - третя особа). Розгляд справи відкладено на 16.01.2013 р.

10.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

15.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2013 р., у зв'язку з неявкою представників учасників судового процесу, розгляд справи було відкладено на 22.01.2013 р.

У судовому засіданні 22.01.2013 р. суд дійшов висновку про необхідність призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва 22.01.2013 р., для розгляду справи № 5011-5/16714-2012 призначено колегію у наступному складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Куркотова Є.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/16714-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 20.02.2013 р.

25.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

18.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання, викладене у формі заяви, про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ТОВ "Руш", для з'ясування питання про можливе правонаступництво між ними. Клопотання мотивоване тим, що відповідно до наявної у позивача інформації, більша частина магазинів, де здійснювалась торгівля ТОВ "Гарт-С" під ТМ "Біла ворона" закриваються з подальшим відкриттям в тих самих магазинах торгівлі під ТМ "EVA", що належить ТОВ "Руш".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2013 р. розгляд справи було відкладено на 05.03.2013 р.

05.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р., у зв'язку з великою завантаженістю судді Куркотової Є.Б., справу № 5011-5/16714-2012 передано на розгляд колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Жаргонікової Т.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/16714-2012 до свого провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р., у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи, відкладено на 03.04.2013 р.

29.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

03.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, відповідно до якої він просить суд позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково, а саме: стягнути пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що складає 5 474, 81 грн. Заява мотивована змістом п. 7.1. Договору поставки № 2976-1/2012 від 01.01.2012 р.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 03.04.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд оголошував перерву у судовому засіданні, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.04.2013 р. представником позивача подано суду заяву про відкликання клопотання про залучення до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ТОВ "Руш", яка судом прийнята, у зв'язку з чим відповідне клопотання судом залишено без розгляду.

При цьому, суд не вбачає підстав для залучення вказаного суб'єкта господарювання до участі у справі в якості третьої особи з власної ініціативи, оскільки матеріали справи не містять інформації, яка б свідчила про те, що прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки ТОВ "Руш" по відношенню до сторін спору, або стосуватиметься його прав та законних інтересів.

У судовому засіданні судом розглянуто заяву позивача, згідно з якою він просить суд в порядку п. 7.1. Господарського договору поставки № 2976-1/2012 від 01.01.2012 р. стягнути з відповідача пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що складає 5 474, 81 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наголошено на тому, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

В даному випадку, враховуючи зміст заяви відповідача, суд оцінює її як заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, а позовні вимоги розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 03.04.2013 р. судом, також, встановлено, що за даними інформаційного ресурсу ЄДР ( http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на 20.02.2012 р. юридичною адресою відповідача є: 08700, Київська обл., місто Обухів, вулиця Київська, будинок 64, квартира 120. У той же час, відповідно до Довідки з ЄДРЮОФОП від 13.12.2012 р. № 347148 відносно відповідача, його адреса місцезнаходження станом на момент порушення провадження у даній справі була: 01601, м. Київ, площа Спортивна, 3.

Відповідно до приписів ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

У судовому засіданні 03.04.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2011 р. між третьою особою (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Господарський договір поставки № 11/02/2047, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався у зумовлені цим Договором строки передати товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 6.1. Господарського договору поставки оплата по ньому здійснюється шляхом розстрочення платежу в наступному порядку: оплата за поставлений товар, здійснюється через 14 календарних днів від факту реалізації товару.

Згідно з п. 6.2. Господарського договору поставки на письмову вимогу постачальника покупець надає останньому письмовий звіт про реалізацію, в якому покупець обов'язково повинен вказати номер та дату цього договору, суму до сплати, кінцеву дату оплати. Такий звіт підписується уповноваженою особою покупця та завіряється печаткою товариства.

За змістом п. 7.2. Господарського договору поставки за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п. 8.1. Господарського договору поставки він набирає чинності з моменту укладення та діє до 31.12.2011 р.

При цьому, відповідно до п. 8.3. Господарського договору поставки його дія автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору на протязі 14 календарних днів до закінчення терміну дії договору, вказаного в п. 8.1. цього договору.

На підтвердження виконання умов Договору третьою особою у справі щодо поставки відповідачу товару, до матеріалів справи надано видаткові накладні № ХИн-001468 від 13.06.2011 р. на суму 38 560, 44 грн., № ХИл-001851 від 18.07.2011 р. на суму 45 490, 68 грн., № ХАв-003607 від 31.08.2011 р. на суму 18 824, 10 грн., № ХСн-002917 від 26.09.2011 р. на суму 40 148, 46 грн., № ХОк-000880 від 10.10.2011 р. на суму 17 003, 10 грн., № Хно-001079 від 07.11.2011 р. на суму 24 514, 68 грн., № Хно-002342 від 21.11.2011 р. на суму 21 163, 56 грн., всього на суму 205 705, 02 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2012 р. між позивачем (новий постачальник), третьою особою (первісний постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір про заміну сторони постачальника в Господарському договорі поставки № 11/02 від 01.02.2011 р., відповідно до п. 1 якого позивач замінив третю особу у Господарському договорі поставки і починаючи з моменту укладення цього Договору, до позивача перейшли права та обов'язки постачальника, передбачені Господарським договором поставки.

Відповідно до п. 2 Договору про заміну сторони постачальника позивач здійснює постачання відповідачу тих самих товарів, що постачались третьою особою на тих самих умовах, передбачених у Господарському договорі поставки.

Також, 01.01.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 2976-1/2012, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався періодично, у передбачені графіком поставок строки, передавати покупцю партії товару, а покупець зобов'язався приймати, використовувати у власній підприємницькій діяльності, і оплачувати цей товар на умовах та в порядку, визначеному Розділом VI цього Договору.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби, а саме: косметична продукція, засоби гігієни, засоби побутової хімії, парфумерні товари тощо з найменуваннями, зазначеними в специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору та/або інших документах згідно умов Договору, підписаних сторонами (п. 1.2. Договору поставки).

Відповідно до п. 6.1. Договору поставки покупець здійснює оплату постачальнику за фактом реалізації поставленого товару. Оплата здійснюється у безготівковій формі кожні 14 календарних днів, починаючи за моменту укладення цього Договору, винятково в обсязі реалізованого у відповідний часовий період товару.

За змістом п. 7.2. Договору поставки у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 1 (однієї) облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п. 8.1. Договору поставки він укладається на строк в 1 календарний рік і діє починаючи з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. включно.

Дія Договору автоматично продовжується на строк 6 календарних місяців (1 рік), якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом 14 календарних днів до закінчення строку дії Договору.

Як зазначає позивач, в період 2012 року ним було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткових накладних № УМр-000524 від 05.03.2012 р. на суму 52 569, 24 грн., № УМр-003641 від 31.03.2012 р. на суму 29 369, 70 грн., № УМр-003643 від 31.03.2012 р. на суму 76 038, 72 грн., № УАп-001720 від 20.04.2012 р. на суму 24 182, 22 грн., № УАп-001726 від 20.04.2012 р. на суму 8 697, 60 грн., № УАп-003621 від 28.04.2012 р. на суму 27 996, 60 грн., № УМа-003008 від 28.05.2012 р. на суму 57 357, 00 грн., № УМа-003007 від 28.05.2012 р. на суму 1 041, 12 грн. та № УМа-003058 від 28.05.2012 р. на суму 45 113, 68 грн.

До матеріалів справи також надано видаткову накладну № УМр-000524 від 05.03.2012 р. на суму 51 284, 04 грн., яка не містить підпису представника відповідача, у зв'язку з чим до уваги судом не береться.

15.08.2012 р. позивач звернувся до відповідача з Листом (отримано відповідачем 21.08.2012 р.), в якому просив надати інформацію щодо кількості нереалізованого товару відповідно до загальної кількості поставленого товару за видатковими накладними.

Внаслідок здійснення часткових оплат на суму 110 000, 00 грн. та остаточної заборгованості (залишку кредиту) в сумі 200 048, 51 грн., яка була введена до боргових зобов'язань відповідача 01.04.2012 р., у відповідача станом на 01.09.2012 р. виник борг на загальну суму 411 129, 19 грн.

Сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2012 р., відповідно до якого позивачем зазначено про сальдо на його користь в сумі 411 129, 19 грн., а відповідачем відмічено, що за його даними заборгованість складає 410 848, 99 грн.

17.10.2012 р. відповідач додатково перерахував на користь позивача 50 000, 00 грн. та повернув 22.10.2012 р. залишки товару на суму 53 045, 88 грн., внаслідок чого його борг почав складати 308 083, 31 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач дійшов висновку, що оскільки іншого товару відповідачем не повернуто, товар на суму 308 083, 31 грн. є реалізованим, а отже має бути оплачений.

Оскільки, на його думку, відповідач прострочив оплату реалізованого товару, позивач нарахував відповідачу:

- пеню в розмірі 10 949, 62 грн., розраховану з подвійної облікової ставки НБУ відносно суми боргу в 411 129, 19 грн. за період в 47 днів (01.09.2012 р. по 17.10.2012 р.) та суми боргу в 308 083, 31 грн. за період в 24 дні (18.10.2012 р. - 10.11.2012 р.);

- 3 % річних в розмірі 2 189, 93 грн., розрахованих відносно суми боргу в 411 129, 19 грн. за період в 47 днів (01.09.2012 р. по 17.10.2012 р.) та суми боргу в 308 083, 31 грн. за період в 24 дні (18.10.2012 р. - 10.11.2012 р.);

- інфляційні втрати в розмірі 411, 13 грн. за вересень 2012 року відносно суми боргу - 411 129, 19 грн.

При цьому, під час розгляду справи, позивачем було надано суду заяву, відповідно до якої він з посиланням на п. 7.1. Господарського договору поставки № 2976-1/2012 від 01.01.2012 р. просить суд позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково, а саме: стягнути пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що складає 5 474, 81 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою Господарський договір поставки № 11/02 від 01.02.2011 р. та Договір поставки № 2976-Х/2012 від 01.01.2012 р. є договорами поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, умовами обох договорів, які були укладені між сторонами, визначено, що оплата за поставлений товар, здійснюється через 14 календарних днів від факту реалізації товару.

Оскільки в видаткових накладних відсутні відомості про підставу здійснення господарських операцій, зокрема інформації про те, за яким договором з вказаних вище здійснювались відповідні поставки, суд самостійно не може визначити та встановити такі обставини.

Водночас, судом враховано, що жодною зі сторін не заперечується факт договірних відносин, а також здійснення спірних поставок на виконання умов, укладених між сторонами договорів, з огляду на що, враховуючи однакове визначення ними строку виконання зобов'язання з оплати товару, суд дійшов висновку, що такий товар мав бути оплачений протягом 14 днів з моменту реалізації.

Крім того, судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існували позадоговірні відносини з поставки, так як сторонами, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією здійснити поставки товару поза межами діючих укладених між сторонами договорів поставки.

Таким чином, у суду також немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання договору, укладеного у спрощеній формі.

В свою чергу, слід зазначити, що відповідач не надає суду належних та допустимих доказів того, що поставлений позивачем товар не був ним реалізований та обліковується на бухгалтерському обліку відповідача.

Ненадання доказів реалізації товару, як і доказів його зберігання суперечить принципу добросовісності господарських зобов'язань та може бути розцінено як зловживання процесуальними правами з метою ухилення від обов'язку з оплати відповідного товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, суд відзначає наступне.

Як зазначалось вище, суд у даній справі в силу відсутності у спірних видаткових накладних відомостей про підставу здійснення господарських операцій, зокрема інформації про те, за яким договором з вказаних вище здійснювались відповідні поставки, не може визначити та встановити такі обставини, а отже й вирішити питання, умови якого з Договорів, що одночасно діяли між сторонами, підлягає до застосування до спірних поставок, за обставин наявності окремих положень, які викладені в них по різному.

Так, в Договорі поставки в якості відповідальності за несвоєчасну оплату передбачено пеню в розмірі 1 (однієї) облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення платежу (п. 7.2.), проте як в Господарському договорі поставки визначено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

У той же час, як зазначалось вище, позивачем подано заяву, відповідно до якої він з посиланням на п. 7.1. Господарського договору поставки № 2976-1/2012 від 01.01.2012 р. просить суд стягнути пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що складає 5 474, 81 грн.

Враховуючи ту обставину, що умовами п. 7.2. Договору поставки щодо розміру пені охоплюється розмір ставки, визначено Господарським договором у п. 7.1., і зважаючи на те, що позивачем заявлено до стягнення пеню, розраховану за нижчою ставкою, суд приходить до висновку, що незалежно від того, умови якого з двох одночасно діючих договорів підлягають до застосування до спірних поставок, - пеня в заявленому розмірі, сума якої є вірною, може бути задоволена.

Враховуючи зазначене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення пеня в сумі 5 474, 81 грн.

Що стосується 3 % річних та інфляційних втрат, вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням викладеного вище.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарт-С" (08700, Київська обл., місто Обухів, вулиця Київська , будинок 64, квартира 120; код ЄДРПОУ 24654657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР СПЕЦ ТРЕЙД ТДС" (61037, місто Харків, Фрунзенський район, проспект Московський, будинок 199 Б, офіс 777; код ЄДРПОУ 37188386) 308 083 (триста вісім тисяч вісімдесят три) грн. 31 коп. основного боргу, 5 474 (п'ять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 81 коп. пені, 2 183 (дві тисячі сто вісімдесят три) грн. 93 коп. 3 % річних, 411 (чотириста одинадцять) грн. 13 коп. інфляційних втрат та 6 323 (шість тисяч триста двадцять три) грн. 06 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.04.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.В. Васильченко

Т.О. Жагорнікова