Ухвала

від 17.04.2013 по справі 1570/2178/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.Справа № 1570/2178/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача Довбишева Д.О. та представника відповідача Копанського С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Благо» до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2012 року ПП «Сільськогосподарське підприємство «Благо» звернулось до суду з позовом до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень. З урахуванням уточнень позовних вимог ПП «СП «Благо» просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 06 травня 2011 року № 0000202300 в повному обсязі та № 0000212300 в частині визначення зобов'язань з податку на додану вартість на суму 40034 грн. 28 коп. (32027 грн. 42 коп. - основний платіж, 8006 грн. 86 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (т. 2 а. с. 193).

В обґрунтування позову зазначалось, що з 22 березня по 11 квітня 2011 року посадовими особами Роздільнянської МДПІ Одеської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21 листопада 2007 року по 31 грудня 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 18 квітня 2011 року за № 402-76/23-00/35585663, в якому зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 та п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 18149 грн.. Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми ПДВ у загальному розмірі 32661 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0000202300 та № 0000212300, якими ПП «Сільськогосподарське підприємство «Благо» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 18149 грн. та в сумі 4537 грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 32661 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8165 грн. 25 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ПП «СП «Благо» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року позовні вимоги ПП «СП «Благо» задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Роздільнянської МДПІ Одеської області від 06 травня 2011 року № 0000202300, а також податкове повідомлення-рішення відповідача від 06 травня 2011 року № 0000212300 в частині визначення ПП «СП «Благо» податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 40034 грн. 28 коп. (32027 грн. 42 коп. - основний платіж, 8006 грн. 86 коп. - штрафні санкції).

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник Роздільнянської МДПІ Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального права, а саме ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 22 березня по 11 квітня 2011 року посадовими особами Роздільнянської МДПІ Одеської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21 листопада 2007 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 18 квітня 2011 року за № 402-76/23-00/35585663, в якому зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 та п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 18149 грн..

Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми ПДВ у загальному розмірі 32661 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0000202300 та № 0000212300, якими ПП «Сільськогосподарське підприємство «Благо» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 18149 грн. та в сумі 4527 грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 32661 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8165 грн. 25 коп..

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Сільськогосподарське підприємство «Благо», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем протягом перевіреного податковим органом періоду сформовано валові витрати у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а податковий кредит - у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності ПП «СГП «Благо» є розведення великої рогатої худоби; вирощування зернових та технічних культур; овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників; розведення овець, кіз, коней; розведення свиней; розведення інших тварин (т. 1 а. с. 11).

Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено з ТОВ «ЖИВЛСВ» договір оренди нерухомого майна від 15 січня 2008 року, відповідно до якого орендодавець (ТОВ «ЖИВЛСВ») зобов'язується передати орендареві (ПП «СГП «Благо»), а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування нерухоме майно у вигляді Молочної ферми № 1, яка розташована за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, с. Новокостянтинівка, вул. Миру, б/н (т. 1 а. с. 223-227).

31 січня 2008 року між позивачем та ТОВ «ЖИВЛСВ» укладено додаткову угоду № 1, в якій сторони дійшли згоди на проведення орендарем капітального ремонту об'єкту оренди в межах вартості, яка не перевищує 500000 грн. (т. 1 а. с. 231).

Позивачем під час підготовки проведення капітального ремонту вказаного вище об'єкту оренди було укладено договір від 31 липня 2008 року № 648 з ВАТ Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» (його структурною одиницею Роздільнянський РЕМ) про постачання електричної енергії на об'єкт в с. Новокостянтинівка (т. 1 а. с. 234-257).

Витрати на оплату електроенергії у загальному розмірі 3937 грн., понесенні позивачем у третьому та четвертому кварталах 2008 року, віднесено останнім до складу валових витрат.

Як встановлено матеріалами справи, поставлена електрична енергія використовувалась для освітлення території вночі, для виконання робіт по установці та підключенню електричної лінії, щодо тестування працездатності електричної лінії, робіт по заміні електролічильників, встановленню метало - пластикових вікон та інших робіт, що безпосередньо пов'язані з процесом підготовки виробництва.

За таких даних, позивачем обґрунтовано віднесено до складу валових витрат витрати на оплату електроенергії, які підтверджено відповідними первинними документами.

В акті перевірки відповідачем також зазначено про заниження позивачем суми податку на прибуток підприємств за 2009 рік у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат витрати на вирощування тварин, які було реалізовано по ціні нижче собівартості.

Так, згідно первинних документів (видаткових накладних) суб'єктом господарювання у грудні 2009 року реалізовано тварин (свиней та бичків) всього на загальну суму 210587 грн. (сума без ПДВ 175489 грн. 17 коп.). Собівартість зазначених реалізованих товарів склала 232038 грн. 50 коп.. Втрати підприємства склали 56549 грн..

Крім того, втрати підприємства від здійснення господарської діяльності у січні 2010 року по реалізації тварин (свиней та телят) та продукції сільськогосподарського виробництва внаслідок реалізації по ціні нижче собівартості склали 2780 грн..

У лютому 2010 року реалізовано продукції тваринництва (яловичини) всього на загальну суму 3499 грн. 40 коп. (сума без ПДВ 2916 грн. 17 коп.). Собівартість зазначених реалізованих товарів склала 3140 грн. 42 коп.. Втрати підприємства склали 224 грн..

У квітні 2010 позивачем реалізовано тварин (поросят, свиней та бичків) всього на загальну суму 75544 грн. (сума без ПДВ 62953 грн. 33 коп.). Собівартість зазначених реалізованих товарів склала 65069 грн. 30 коп.. Втрати підприємства по реалізації тварин склали 2116 грн..

У листопаді 2010 року ПП «СГП «БЛАГО» реалізувало тварин (поросят, свиней та бичків) на загальну суму 78116 грн. (сума без ПДВ 65096 грн. 67 коп.). Собівартість зазначених товарів склала 72136 грн. 16 коп.. Втрати підприємства склали 7039 грн..

Всього за період з грудня 2009 року по листопад 2010 року підприємство у зв'язку з реалізацією тварин (поросят, свиней та бичків) по ціні нижче їх собівартості понесло збитки у розмірі 68708 грн..

На думку податкового органу, витрати, понесені позивачем на вирощування тварин, реалізованих за ціною нижчою їх собівартості, не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, оскільки під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, а також діяльність, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ч. 1 ст. 44 названого Кодексу підприємництво здійснюється на основі, зокрема: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

З аналізу наведених норм Господарського кодексу України вбачається, що підприємство за результатами здійснення господарської діяльності на власний ризик може отримувати не тільки прибуток, але і нести збитки, що не може свідчити про відсутність зв'язку між витратами, понесеними у зв'язку із проведенням основної статутної діяльності (вирощування та продаж поросят, свиней і бичків), та витратами, пов'язаними з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), навіть якщо вказане вирощування тварин виявилось збитковим.

За таких даних твердження податкового органу про відсутність підстав для віднесення витрат, пов'язаних з вирощуванням тварин у квітні 2009 року - листопаді 2010 року, до складу валових витрат суперечить наведеним нормам господарського законодавства, а тому висновок суду першої інстанції про формування ПП «СГП «БЛАГО» валових витрат у вказаному періоді у відповідності до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правильним.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13742 грн. визначено позивачу у зв'язку зі зменшенням податковою інспекцією підприємству суми валових витрат, понесених із вирощування тварин та оплатою електроенергії у 3 та 4 кварталах 2008 року.

Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним угодам правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, то і формування податкового кредиту у розмірі 13742 грн. є правомірним.

В акті перевірки також зазначено, що позивачем занижено суму податкових зобов'язань з ПДВ у вересні та листопаді 2008 року, у січні - червні 2009 року на суму 18110 грн. у зв'язку із віднесенням ПП «СГП «БЛАГО» до податкового кредиту 18110 грн., тобто сум ПДВ по податковим накладним, виписаним у минулих податкових періодах.

Відповідно до п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за вересень та листопад 2008 року, а також січень - червень 2009 року позивач, серед іншого, формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами у попередні податкові періоди, а саме протягом 2008 - 2009 років. При цьому податковим органом під час перевірки не встановлено фактів порушення чинного податкового законодавства при складанні та видачі контрагентами позивача зазначених податкових накладних.

Будь-яку заборону щодо включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість, належним чином оформлених податкових накладних, Закон України «Про податок на додану вартість» не містив.

При цьому, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на час виникнення спірних правовідносин, платник податків у разі самостійного виявлення помилки у показниках раніше поданої податкової декларації у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону), має право надати уточнюючий розрахунок.

На підставі наведених вище положень чинного податкового законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність порушень позивачем п. п. 7.2.3 та 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже і про відсутність підстав для визначення йому податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18110 грн. за основним платежем.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 05 грудня 2011 року у справі № 21-245а11 та від 26 березня 2012 року у справі № 21-268а11, яка відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є неправомірним.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: