Ухвала

від 17.04.2013 по справі 1570/4142/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.Справа № 1570/4142/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук О.А.

при секретарі - Троян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Торгівельно-посередницької фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Торгівельно-посередницька фірма Товариство з обмеженою відповідальністю "Успіх" звернулась до суду з позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень -рішень від 16.01.2012 року № 0000292301 в частині зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 290 523 грн., та штрафних санкцій в розмірі 49 260 грн.; № 0000302301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 404 131, 00 грн. - за основним платежем, 61 399 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позову зазначається, що висновки податкового органу, щодо порушень вимог податкового законодавства ґрунтуються на встановлені нікчемності правочинів, укладених з ПП «Імпульс» через дефекти у правовому стані вказаного підприємства контрагенту, але такі висновки позивач вважає помилковими, оскільки підтвердженням реального змісту (товарності) господарських операцій є наявна первинна документація.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 січня 2013 року адміністративний позов Торгівельно - посередницької фірми «Успіх» ТОВ до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень -рішень - задоволено; визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Київському районі м. Одеси від 16.01.2012 року № 0000292301 в частині нарахування основного зобов'язання в розмірі 290 523 грн. та штрафних санкцій у розмірі 49 260 грн., № 0000302301.

В апеляційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 29.11.2011 року по 07.12.2011 року, ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТПФ ТОВ «Успіх» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 05.11.2009 року по 30.09.2011 року, про що було складено акт перевірки № 3656/23-02/24776159 від 14.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки, було встановлено порушення товариством вимог податкового законодавства, серед яких:

- п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1, п.135.2, 137.4 Податкового Кодексу України, ч. 1,5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 662, 655 та 656 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених товариством при придбанні товарів, робіт (послуг), в результаті чого товариством занижено податок на прибуток у загальній сумі 317 087 грн.;

- п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 404 131 грн. та завищено залишок від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 870 165 грн.

Такий висновок був зроблений перевіряючими, виходячи з того, що у ПП «Імпульс», який являвся постачальником будівельних матеріалів та послуг будівництва (підряду), за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року відсутня ліцензія на право здійснення будівельної діяльності, до «ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням» та анульоване свідоцтво платника ПДВ 12.09.2011 року з причини «відсутність поставок та ненадання декларацій» та відсутня звітність з ПДВ за період з травня 2010 року по березень 2011 року. Основними постачальниками будівельних матеріалів та будівельних робіт ПП «Імпульс» за період, що перевірявся були ПП «Співдружність-кентавр», стан платника - «фактична адреса не встановлена, юридична адреса масової реєстрації» та ПП «Дана-Даблью», стан платника - «місцезнаходження не встановлено».

Враховуючи наведене перевіряючими встановлено, що усі операції по придбанню товарів,робіт (послуг) за участю вказаного підприємства контрагенту не спричиняють реального наслання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі зазначеного акту перевірки № 3656/23-02/24776159 від 14.12.2011 року, ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0000292301 від 16.01.2012 року, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 317 087, 00 грн. -за основним платежем, 49 260, 00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (оскаржується товариством в частині);

- № 0000302301 від 16.01.2012 року, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 404 131, 00 грн. - за основним платежем, 61 399 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів правомірність винесених ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 16.01.2012 року № 0000292301 в частині зобов'язання за основним платежем в розмірі 290 523 грн., та штрафних санкцій в розмірі 49 260 грн., № 0000302301.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТПФ ТОВ «Успіх» та ПП «Імпульс» було укладено низку договорів на виконання підрядних робіт з ремонту, будівництва та постачання будівельних матеріалів, а саме:

- договір підряду № 3/09 від 03.03.2009 року на поетапне проведення ремонтно -будівельних робіт за адресою м. Одеса, пр-т Маршала Жукова, 2а;

- договір поставки б/н від 08.07.2009 року на постачання будівельних матеріалів;

- договір підряду б/н від 01.10.2009 року на виконання робіт по облаштуванню покрівлі ринку «Усіх» за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Жукова, 2а.

Виконані роботи приймались на підставі актів виконаних робіт форми КБ -2В (акт № 1/09, 2/09,3/09 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року від 30.09.2011 року, (договір № 3/09 від 03.03.2009 року), акту приймання - передачі ТМЦ від 02.04.2010 року.

Також, між позивачем та його контрагентом відбувалось листування з питань дозволу залучення субпідрядників (лист ПП «Імпульс»на адресу ТПФ ТОВ «Успіх» № 7 від 05.03.2009 року про укладення договорів субпідряду з будівельними компаніями та питань взаєморозрахунків за виконані роботи.

Для проведення будівельних робіт генеральним підрядником ПП «Імпульс» з дозволу позивача були залучені будівельні компанії ТОВ «Забудова світу»та ПП «Дана -даблью».

За результатом проведених будівельних робіт у позивача утворилась кредиторська заборгованість, на покриття якої були використані кошти залучені в кредит від АБ «Південний» (кредитний договір № 57/1 2009 від 08.07.2009 року) та кошти за рахунок поповнення статутного фонду товариства.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у період який перевірявся, ПП «Імпульс», було видано позивачу податкові накладні, які за формою та змістом повністю відповідають вимогам податкового законодавства, зареєстровані позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних та включені до складу податкового кредиту.

На момент вчинення господарських операцій у контрагента позивача -ПП «Імпульс» була повна податкова правосуб'єктність, підприємство було зареєстрованим, знаходилось на податковому обліку, мало статус платника податку на додану вартість, а також дозвільні документи (ліцензія) на провадження діяльності в сфері будівництва.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника (ПП «Імпульс») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем первинні документи дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, правомірність формування валових витрат та податкового кредиту визначається в першу чергу фактом придбання товарів з метою використання у власній господарській діяльності платника податку.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про правомірне формування позивачем валових витрати і податкового кредиту та необхідність задоволення позовних вимог є правильними.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту норм Податкового та Цивільного Кодексів України, та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП «Імпульс», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Разом з тим, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, а також формування валових витрат для визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток, порушення податкової дисципліни, контрагентами контрагенту позивача, оскільки судом встановлено, що дії ТПФ ТОВ «Успіх», як платника податку, свідчать про його добросовісність, а вчинені ним правочини не викликають сумніву щодо їх реальності, що підтверджено сукупністю досліджених письмових доказів у вигляді первинної документації.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення не можуть ґрунтуватися на висновках податкового органу про нікчемність правочинів.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: