Рішення

від 25.04.2013 по справі 255/1432/13-ц

ВОРОШИЛОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДОНЕЦЬКА

255/1432/13-ц

Провадження 2/255/942/13

Справа 255/1432/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Орєхова О.І.,

при секретарі - Лисенко Л.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

відповідача - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_7 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, посилаючись на наступні обставини.

ОСОБА_7 та ОСОБА_2 знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 27 грудня 1975 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 05 лютого 2013 року виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ворошиловського району м Донецька, актовий запис № 759.

04 лютого 1992 року за рахунок спільної сумісної власності подружжя було створено юридичну особу приватне підприємство Фірма «МРІЯ», ідентифікаційний код 13516165. Відповідно до установчих документів новоствореного підприємства, єдиним учасником ПП Фірма «Мрія» було зазначено ОСОБА_2, якій належали 100% часток статутного фонду, розмір якого складав 100,00 грн.

Таким чином, статутний капітал та майно ПП Фірма «Мрія», які сформовані за рахунок спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_2, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Отже, ОСОБА_7, мав рівний з ОСОБА_2 обсяг прав володіння, користування і розпоряджання статутним капіталом та майном ПП Фірма «Мрія».

Станом на 01 лютого 2013 року юридична особа ПП Фірма «Мрія» не є припиненим та здійснює господарську діяльність.

24 липня 2012 року, представник позивача ОСОБА_1 отримав з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Витяг № 14333547 у якому містилася, зокрема, інформація про перелік засновників ПП Фірма «Мрія». Так, станом на 24.07.2012 року у переліку засновників підприємства значилися ОСОБА_4, з розміром внеску до статутного фонду -99 990,00 грн. та ОСОБА_2, з розміром внеску до статутного фонду - 10,00 грн. Відповідно до розмірів внеску до статутного фонду, частки учасників становлять: ОСОБА_4 -99,99%; ОСОБА_2 - 0,01%.

З наведеної у зазначеному Витягу інформації вбачається, що частка ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП Фірма «Мрія» зменшена зі 100% до 0,01%. Відповідно, обсяг корпоративних прав ОСОБА_2, як учасника підприємства та ОСОБА_7, як співвласника об'єкта їх спільної сумісної власності суттєво обмежено. Таке зменшення розміру частки у статутному капіталі підприємства фактично прирівнюється к відчуженню підприємства як цілісного майнового комплексу.

Слід зазначити, що Позивачу з боку Відповідачки не було повідомлено про розпорядження нею майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності, отже ОСОБА_7 своєї згоди на таке розпорядження не надавав та заперечує проти нього.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/2012, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

У резолютивній частині цього рішення зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства,, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до положення статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 369 Цивільного кодексу України, містить норму, відповідно до якої співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У статті 203 Цивільного кодексу України, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині 3 цієї статті, зазначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Просив суд визнати правочин, укладений ОСОБА_2, яким зменшено її частку до 0,01% у статутному капіталі приватного підприємства Фірма ідентифікаційний код 13516165, недійсним, встановити частку ОСОБА_2 у статутному капіталі приватного підприємства Фірма «МРІЯ», ідентифікаційний код 13516165, створеного за рахунок спільної сумісної власності подружжя, в розмірі 100% ( а. с. 2-3 ).

25 квітня 2013 року представником позивача ОСОБА_1 подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій посилався на наступне.

Після ознайомлення з приєднаними до матеріалів справи письмових доказів, що витребувані судом з Управління державної реєстрації Донецької міської ради та від приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, вважає за необхідне скористатися правом Позивача щодо уточнення позовних вимог.

Так, у витребуваних доказах містилися копії наступних договорів.

1) договір купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 24 вересня 2006 року, посвідчений 24 вересня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий № 1351 за яким ОСОБА_2 продала 90% своїх прав засновника ОСОБА_6;

2) договір купівлі-продажу частки засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від Об жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 1451, за яким ОСОБА_6 продала ОСОБА_4 частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» у розмірі 90%.

3) довідка про вчинення нотаріальної дії та копії відповідних документів про посвідчення договору купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 24 вересня 2006 року, який посвідчено нотаріусом за реєстровим № 1351, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6

4) довідка про вчинення нотаріальної дії та копії відповідних документів про посвідчення договору купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 06 жовтня 2010 року посвідченого за реєстровим № 1451, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4

5) інформація про те, що приватному нотаріусу Донецького міського нотаріального

округу ОСОБА_9 письмова згода ОСОБА_7 на відчуження

ОСОБА_2 частки у статутному капіталі приватного підприємства Фірма «МРІЯ» не надавалася.

На підставі наявних у справі доказів, вважає договір купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 24 вересня 2010 року недійсними, з причин того, що він укладений одним із подружжя без згоди іншого подружжя.

Стаття 369 Цивільного кодексу України, містить норму, відповідно до якої згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Аналогічну норму містить п. З ст. 65 Сімейного кодексу України, у якому зазначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 20/5 від 03.03.2004 року, в редакції від 01.06.2010 року (Інструкція втратила чинність 07.03.2012 року, але діяла в період вчинення оспорюваних правочинів), дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не' встановлено домовленістю між ними. Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

Як вбачається з наявних у справі доказів, згода ОСОБА_7 на продаж ОСОБА_2 частки засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» не надавалася і цей факт є доведеним.

Таким чином, при укладенні договору від 24 вересня 2010 року було порушено норми ст. 369 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України та п. 44 Інструкції, про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Розпорядження спільним майном одним з подружжя без згоди на це другого свідчить про вибуття майна поза його волею. Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При визнанні судом правочину недійсним, майно має бути повернено колишньому його власникові - стороні недійсного правочину. Право власності набувача в такому разі має припинитися і відновитися право власності відчужувача майна, адже за ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не породжує юридичних наслідків, тобто і права власності.

Недійсний правочин не породжує права власності у набувача на майно, одержане ним за недійсним правочином. Незважаючи на це, набувач його відчужив. Добросовісний набувач придбав майно не у власника, і це також містить вади, бо можна передати лише право, яке маєш, а якщо відчужувач власником не був, то й право власності передати не міг.

Посилаючись до зазначеного вище, важає, що договір купівлі-продажу частки засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ»від 06 жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 1451, за яким ОСОБА_6 продала ОСОБА_4 частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» у розмірі 90% є недійсним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вважає, що правомірним наслідком недійсності договору купівлі-продажу від 24 вересня 2010 року та договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2010 року є встановлення частки ОСОБА_2 у статутному капіталі приватного підприємства Фірма «МРІЯ», ідентифікаційний код 13516165, в розмірі 100%, тобто в розмірі, що існував дб укладення оспорюваних правочинів.

Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 24 вересня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом

Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий № 1351 за яким ОСОБА_2 продала 90% своїх прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» ОСОБА_6, визнати недійсним договір купівлі-продажу частки засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 06 жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 1451, за яким ОСОБА_6 продала ОСОБА_4 частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» у розмірі 90%., встановити частку ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (ідентифікаційний код 13516165, місцезнаходження: 83054, м. Днецьк, пр-т Київський, буд. 22, зареєстровано державним реєстратором виконкому Донецької міської ради 25.11.2002 року, реєстраційний номер юридичної особи ЄДР 10003008832) в розмірі 100%.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності підтримав уточнену позовну заяву, надав пояснення аналогічні викладеним в уточненій позовній заяві та просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі та визнати недійсним договір купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 24 вересня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом

Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий № 1351 за яким ОСОБА_2 продала 90% своїх прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» ОСОБА_6, визнати недійсним договір купівлі-продажу частки засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 06 жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 1451, за яким ОСОБА_6 продала ОСОБА_4 частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» у розмірі 90%., встановити частку ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (ідентифікаційний код 13516165, місцезнаходження: 83054, м. Днецьк, пр-т Київський, буд. 22, зареєстровано державним реєстратором виконкому Донецької міської ради 25.11.2002 року, реєстраційний номер юридичної особи ЄДР 10003008832) в розмірі 100%.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, надала до суду заяву, відповідно до якої вона просить розглянути справу та прийняти рішення за її відсутності, оскільки її інтереси представляє повноважний представник за довіреністю.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивача, просив суд відмовити позивачу в задоовленні вимог в повному обсязі, так як вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими. Надав суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких відповідач ОСОБА_2 позов не визнає у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що приватне підприємство Фірма «МРІЯ», яке створене 04.02.1992 року, ніколи не було об'єктом спільної сумісної власності позивача ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_2 Приватне підприємство Фірма «МРІЯ» створене за виключно за рахунок приватної власності відповідача ОСОБА_2 Також зазначено, що ані законодавство України, яке діяло на час створення приватного підприємства Фірма «МРІЯ», ані діюче законодавство України не передбачало і не передбачає поділ між подружжям будь-яких прав засновника (учасника) підприємства, які стосуються управління цим підприємством (корпоративних прав). У звязку із цим право володіння, користування та розпорядження правами засновника (учасника) приватного підпрємства (корпоративними правами) має виключно та особисто саме його засновник. Крім того, правочин, який представник позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_1 просив визнати недійсним, ніяким чином не порушує права позивача ОСОБА_7

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, надав суду заяву, відповідно до якої він просить розглянути справу та прийняти рішення у його відсутність, оскільки його інтереси представляє повноважний представник за довіреністю.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперчувала проти позовних вимог позивача ОСОБА_7 та просила суд відмовити в задоволенні вимог в повному обсязі. Надала суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких відповідач ОСОБА_4 позов не визнає у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що 06.10.2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_6 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, предмет якого - 90% статутного капіталу приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165). При укладанні вищезазначеного договору відповідачу ОСОБА_4 було надано документи, що підтверджували права продавця на предмет договору: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 7109005, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №28747692, Статут підприємства, рішення засновників про відчуження, тощо. Зазначені вище документи не містили жодних обмежень чи обтяжень щодо предмету Договору купівлі-продажу. Крім того, 21.03.2012 року відповідно до рішення №27 засновників приватного підприємства Фірма «МРІЯ» його статутний капітал було збільшено за рахунок додаткового грошового внеску, що сплачувався відповідачем ОСОБА_4, та його розмір становить - 100 000,00 грн. Тому вважає, що встановлення частки відповідача ОСОБА_2 у статутному капіталі приватного підприємства Фірма «МРІЯ» в розмірі 100%, порушить його права.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити позивачу в їх задоволенні. Надала суду заперечення на позовну заяву, відповідно до якого вона позов не визнає у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що 24.09.2010 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, предмет якого - 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165). При укладанні вищезазначеного договору відповідачу ОСОБА_6 було надано документи, що підтверджували права продавця на предмет договору: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Статут підприємства. Вважає, що на час укладення зазначеного вище договору відповідач ОСОБА_2 мала усі повноваження розпоряджатися своїми правами засновника без згоди позивача ОСОБА_7, оскільки приватне підприємство Фірма «МРІЯ» не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_7 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

Приватне підприємство Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165) було створено 04.02.1992 року єдиним засновником - відповідач ОСОБА_2.

24.09.2010 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, який посвідчувався приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований у реєстрі за №1351. Предметом зазначеного Договору було - 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (ідентифікаційний код 13516165).

06.10.2010 року між відповідачем ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, який посвідчувався приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований у реєстрі за №1451. Предмет зазначеного Договору - 90% статутного капіталу приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165).

21.03.2012 року відповідно до рішення № 27 засновників приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165) статутний капітал приватного підприємства Фірма «МРІЯ» було збільшено за рахунок додаткового грошового внеску, що сплачувався відповідачем ОСОБА_4 Зазначені зміни були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується Витягом № 14333547, наданим Позивачем.

Встановлено, що на теперішній час Статутний капітал приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165) становить 100 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що приватне підприємство Фірма «МРІЯ» (Ідентифікаційний код 13516165), зареєстроване розпорядженням виконавчого комітету Київської районної Ради народних депутатів м. Донецька від 04.02.1992 року за №129, було створено відповідно до чинного на той час законодавства - Закону УРСР від 27.03.1991 року № 887 - ХІІ «Про підприємства в Українській РСР», Закону УРСР «Про власність», Закону УРСР «Про підприємництво».

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 24 вересня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом

Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий № 1351 за яким ОСОБА_2 продала 90% своїх прав засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» ОСОБА_6, договір купівлі-продажу частки засновника приватного підприємства Фірма «МРІЯ» від 06 жовтня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 1451, за яким ОСОБА_6 продала ОСОБА_4 частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» у розмірі 90% повинні бути судом визнанні недійсним, оскільки продаж було здійснено без його згоди в порушення ст. 65 СК України та рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відпоідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 статті 57 ЦПК України ці данні встановлюються на підставі сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи, пов»язані зі створенням, діяльністю, управлінням інших суб»єктів господарювання, які не є господарськими товариствами ( кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо ), якщо стороною у спорі є фізична особа.

Статею 2 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР» передбачено, що відповідно до форм власності, встановлених Законом Української РСР "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян Української РСР - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина Української РСР, з правом найняття робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

- спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства Української РСР можуть бути юридичні особи та громадяни Української РСР, союзних республік, інших держав;

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством Української РСР.

Згідно ст. 2 Закону УРСР «Про власність», в редакції, яка діяла на час створення приватного підприємства, власність виступає в таких формах: індивідуальна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Згідно ст. 12 цього закону УРСР громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Так, у відповідності до Статуту приватного підприємства Фірма «МРІЯ», воно є приватним підприємством. Приватне підприємство засновано на приватній власності громадянки України ОСОБА_2.

Отже, на законодавчому рівні було встановлено, що приватне підприємство, може бути засноване лише на приватній власності окремого громадянина Української РСР.

Тому, посилання представника позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні на те, що статутний капітал та майно приватного підприємства Фірма «МРІЯ» були сформовані за рахунок спільної сумісної власності, то зазначене підприємство повинне було бути зареєстровано зовсім під іншим найменуванням - згідно Закону Української РСР «Про підприємства в Українській РСР» - сімейне підприємтсво. Але установчі документи приватного підприємства Фірма «МРІЯ» свідчать про інший вид підприємства - приватне підприємство.

Позивачем не надано жодного доказу стосовно його участі у створенні приватного підприємства Фірма «МРІЯ», яке саме майно він вносив до статутного капіталу цього підприємства або яке саме спільне майно було використано ОСОБА_2 як внесок до статутного капіталу цієї юридичної особи. Тобто, позивачем не надано доказів того, що саме спільне майно було використано для формування статутного капіталу приватного підприємства Фірма «МРІЯ».

Проте, встановлено в судовому засіданні, що на час створення приватного підприємства Фірма «МРІЯ» його статутний капітал не формувався, оскільки діюче законадавство України на той час не передбачало необхідність формування статутного капіталу, що вбачається з наданих фінансових звітів підприємства, які подовалися до органів статистики, за останні три роки перед формуванням статутного капіталу у розмірі 100,00 грн. у 2002 році.

Крім того, стаття 10 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР», у редакції, яка діяла на час створення приватного підприємства Фірма «МРІЯ», передбачала, що майно підприємства відповідно до законів Української РСР, статуту підприємства та укладених угод належить йому (підприємству) на праві власності або повного господарського відання. На праві повного господарського відання майно належить державному підприємству. Отже, майно приватного підприємства, як і статутний капітал, вклад до статутного капіталу приватного підприємства належать безпосередньо приватному підприємству - юридичній особі та не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Посилання представника позивача ОСОБА_1 як на обгрунтованість своїх вимог на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/2012, яким розтлумачено ст. 61 СК України, є безпідставним, оскільки зазначене рішення не може застосовуватися до спірних правовідносин з огляду на наступних підстав.

Зазначене рішення Конституційного Суду України стосується майна приватних підприємств, які були створені за рахунок спільного майна подружжя відповідно до ЦК України та СК України. У даному випадку приватне підприємство Фірма «МРІЯ» було створено за рахунок особистої приватної власності окремого громадянина відповідно до Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР».

Крім того, зазначене рішення Конституційного Суду України стосується офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України. Однак, спірні правовідносини щодо створення приватного підприємства склалися під час дії КпШС України, тлумачення відповідних статей якого Конституційним Судом України не відбувалося.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окрмі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За аналогією необхідно зробити висновок, що рішення Конституційного Суду України стосовно тлумачення окремих положень СК України, яке є обов'язковим до виконання на території України, застосовується до правовідносин, які склалися вже після його прийняття і ніяк не може застосовуватися до спірних правовідносин щодо створення у 1992 році приватного підприємства.

Більш того, з аналізу положень Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР», який діяв на час створення приватного підприємства Фірма «МРІЯ» та положень ЦК України, який діє на теперішній час вбачається, що засновики юридичної особи втрачають право власності на майно, яке передано до статутного капіталу юридичної особи, оскільки новим власником цього майна виступає юридична особа. У свою чергу засновники юридичної особи набувають права по управлінню цією юридичною особою через відповідні органи управління. Тобто після реєстрації приватного підприємства Фірма «МРІЯ» відповідач ОСОБА_2 набула право по управлінню цим підприємством (корпоративні права).

Ані положення КпШС України, ані положення СК України не передбачали і не передбачають взагалі поділ між подружжям будь-яких прав засновника (учасника) підприємства, які стосуються управління цього підприємства (корпоративних прав).

Отже, право володіння, користування та розпорядження корпоративними правами приватного підприємства має виключно та особисто саме його засновник, а тому будь-яких прав позивача ОСОБА_7 під час здійснення відповідачем ОСОБА_2 розпорядження правами засновника (учасника) підприємства щодо управління цим підприємством (корпоративними правами) порушено не було.

Оскільки, судом не встановлено порушень з боку вчинення провочинів купівлі-продажу, то вимоги позивача в частині встановлення частки ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у статутному (складеному) капіталі (фонді) приватного підприємства Фірма «МРІЯ» (ідентифікаційний код 13516165, місцезнаходження: 83054, м. Днецьк, пр-т Київський, буд. 22, зареєстровано державним реєстратором виконкому Донецької міської ради 25.11.2002 року, реєстраційний номер юридичної особи ЄДР 10003008832) в розмірі 100% є такими, що також не підлягають задоволенню.

Тому, з урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати при зверненні до суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 5, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О.І. Орєхов