Ухвала

від 21.06.2013 по справі 255/1432/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 39 Головуючий у 1 інстанції Орєхов О.І.

Доповідач Маширо О.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Маширо О.П.

суддів Баркова В.М., Алексєєва А.В.

при секретарі Козаку І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним,

у с т а н о в и в :

До апеляційного суду звернувся представник позивача з апеляційною скаргою на рішення суду, яким йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції виходив з того, що у 1992 році відповідачка ОСОБА_4 створила приватне підприємство фірма «Мрія», вона була єдиним засновником цього товариства.

24 вересня 2010 року ОСОБА_4 продала частку у статутному капіталі у розмірі 90% відповідачці ОСОБА_5, яка 06 жовтня того ж року продала цю ж частку відповідачеві ОСОБА_4.

У подальшому у 2002 році було сформовано статутний капітал підприємства у розмірі 100 грн., а 21 березня 2012 року у встановленому законом порядку розмір статутного капіталу був збільшений за рахунок додаткового грошового внеску, зробленого ОСОБА_4, та на цей час становить 100 000 грн.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні його вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приватне підприємство було засноване у відповідності до вимог чинного на той час законодавства на приватній власності відповідачки ОСОБА_4, ОСОБА_4 будь-яких коштів до статутного капіталу не вносив, тому не можна вважати це підприємство спільною сумісною власністю подружжя.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні його вимог в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу прав засновника підприємства, суд першої інстанції посилався на те, що ці угоди були укладені у відповідності до вимог закону. Оскільки угоди є законними, відсутні підстави і для встановлення частки ОСОБА_4 у статутному капіталі у розмірі 100%.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог, оскільки рішення суду є незаконним, таким, що ухвалене з порушенням вимог матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що приватне підприємство було засноване за рахунок спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4.

Доказом існування права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин сторін. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що на час створення та заснування приватного підприємства фірма «Мрія» сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, тому підприємство було створене за рахунок спільних сімейних коштів.

Суд також не прийняв до уваги, що ОСОБА_4 не надала доказів про те, що 30 000 рублів, які вона внесла до статутного фонду підприємства, були її особистою власністю.

Суд також не врахував положення рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року щодо офіційного тлумачення ст.61 СК України, згідно з яким приватне підприємство, засноване одним з подружжя, це окремий об»єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі, вклад до статутного капіталу та майно, виділене зі спільної сумісної власності подружжя.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів, а також третьої особи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін, з таких підстав.

У відповідності до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим у відповідності до вимог процесуального судочинства на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об"єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі.

У рішенні наведені відповідні мотиви, з яких суд його ухвалив. Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 04 лютого 1992 року було створене приватне мале підприємство фірма «Мрія», яке належало ОСОБА_3 на праві приватної власності - п.1.2 Статуту ПМП фірма «Мрія» (а.с.235).

Джерелом формування майна фірми були: кошти засновника, внески власника фірми, у томі числі, грошові кошти та інтелектуальна власність, кошти, отримані від господарської діяльності, тощо - п.5.2 Статуту (а.с.238).

В апеляційному суді представник відповідачки ОСОБА_3 пояснив, що кошти до статутного фонду ОСОБА_3 як засновниця підприємства не вносила, уперше статутний капітал був сформований у 2002 році при перереєстрації приватного підприємства.

Наведені пояснення представником позивача спростовані не були.

У листопаді 2002 року на приватній власності ОСОБА_3 було створене приватне підприємство фірма фірма «Мрія», яке є правонаступником приватного малого підприємства фірма «Мрія» (п.1.2 Статуту підприємства - а.с.6).

Майно цього створеного підприємства належить засновнику ОСОБА_3 на праві приватної власності (п.1.4, 1.11 Статуту підприємства - а.с.6).

Для господарської діяльності засновниця підприємства ОСОБА_3 створила статутний фонд у розмірі 100 грн., внесла кошти на рахунок підприємства, у подальшому розмір статутного фонду лишався незмінним (п.3.3 Статуту підприємства - а.с.8, а.с.181).

Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 вересня 2010 року, за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купила 90% прав засновника підприємства; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, щодо відчуження 90% статутного капіталу; встановити частку ОСОБА_4 у статутному капіталі у розмірі 100% (а.с.242-243).

При цьому позивач ОСОБА_4 посилався на те, що приватне підприємство було створене на кошти сімейного бюджету під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, тому відчуження частини статутного капіталу мало провадились за його згодою, однак він такої згоди не надавав.

Натомість з такими доводами позивача погодитись не можна.

Згідно з п.3.1 Статуту підприємства джерелом формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновника; доходи від реалізації продукції, робіт та послуг; доходи від господарської діяльності тощо (а.с.8).

Отже, грошовий внесок ОСОБА_4 як засновниці підприємства до статутного фонду у сумі 100 грн. після зарахування цих коштів на рахунок підприємства вже є безпосередньо майном підприємства, а не особистим майном засновниці (чи спільним майном подружжя, як вважає позивач).

Згідно з роз»ясненнями, які містяться у п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», майно приватного підприємства … не є об»єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Проте з таким позовом ОСОБА_4 не звертався, питання про поділ статутного капіталу також не ставив.

Апеляційний суд не може прийняти посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст.61 Сімейного кодексу України, оскільки ОСОБА_4 продавала не майно підприємства або частину статутного капіталу, а за договором купівлі-продажу від 24 вересня 2010 року вона продала 90% своїх прав засновника приватного підприємства (а.с.86).

У той же день - 24 вересня 2010 року - рішенням ПП фірма «Мрія» були внесені відповідні зміни до статуту підприємства, статут був затверджений у новій редакції (а.с.84, 88-96).

За цим статутом приватне підприємство фірма «Мрія», засноване на приватній власності двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_5, є правонаступником того приватного підприємства, яке було засноване особисто ОСОБА_3.

Оскільки ОСОБА_3 продала 90% своїх прав засновника, вклад до статутного капіталу був розподілений наступним чином: 90% на суму 90 грн. - вклад ОСОБА_5, 10% на суму 10 грн. - вклад ОСОБА_3 (п.5.6 статуту - а.с.92).

06 жовтня 2010 року засновники ПП фірма «Мрія» ОСОБА_5 та ОСОБА_3 прийняли рішення про продаж 90% статутного капіталу, що підтверджується рішенням зборів засновників підприємства (а.с.102).

Покупцем за договором купівлі-продажу цієї частки статутного капіталу став відповідач ОСОБА_4 (а.с.105).

У той же день рішенням ПП фірма «Мрія» у зв»язку з вказаними змінами були внесені також відповідні зміни до статуту фірми стосовно складу засновників та їхніх часток у статутному капіталі (а.с.103, 107-115).

21 березня 2012 року на зборах засновників ПП фірма «Мрія» було прийняте рішення про збільшення статутного капіталу фірми до 100 000 грн. за рахунок додаткового грошового внеску засновника (власника) ОСОБА_4 у розмірі 99 990 грн., при цьому, вклад до статутного капіталу ОСОБА_4 становитиме 99 990 грн., а другого засновника (власника) ОСОБА_3 - 10 грн., що підтверджується рішенням ПП фірма «Мрія» (а.с.126).

Відповідні зміни також були внесені до статуту підприємства (а.с.130-141).

За таких обставин апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 90% прав засновника приватного підприємства, укладеного 24 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, не ґрунтується на законі.

Що стосується договору, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, то апеляційний суд вважає, що ОСОБА_5, провівши відчуження 90% статутного капіталу приватного підприємства як одна із засновників цього підприємства, ніяким чином не порушила права позивача, тому суд першої інстанції підставно відмовив йому і в цій частині позову.

Апеляційний суд також вважає, що вимога позивача про повернення відповідачці ОСОБА_4 у власність 100% статутного капіталу також не ґрунтується на законі, оскільки ставити таке питання - це є виключне право ОСОБА_4, до того ж, ОСОБА_4 продала частину своїх прав засновника, а не майно підприємства.

Усі інші доводи апеляційної скарги також були предметом дослідження у суді, на правильність висновків суду вони не впливають, тому апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну, рішення суду як таке, що відповідає вимогам закону, залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: