Постанова

від 25.04.2013 по справі 826/2006/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2013 року № 826/2006/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підряд 9» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 листопада 2012 року № 000578227, № 000577227, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Підряд 9» (далі - ТОВ «Підряд 9») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 листопада 2012 року № 000578227, № 000577227.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року відкрито провадження у справі № 896/2006/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 27 березня 2013 року.

27 березня 2013 року судове засідання відкладено до 10 квітня 2013 року, а в подальшому у розгляді справи оголошено перерву до 17 квітня 2013 року.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Позивач в позовній заяві в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ним були виконані усі законодавчі умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ПМК 555» та ТОВ «Мінераліс», що підтверджується наданими первинними документами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є нечинними.

Представник відповідача у судове засідання 17 квітня 2013 року не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

ДПІ у Солом'янському у районі м. Києва ДПС подала заперечення проти позову, в яких просить в задоволенні позовних вимог ТОВ «Підряд 9» відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Підряд 9» (код ЄДРПОУ 19018669) зареєстроване Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією 20 листопада 2003 року, запис № 10731050001005988. Податкова адреса позивача: 03680, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 84.

ТОВ «Підряд 9» взято на податковий облік до органів податкової служби 26 лютого 1991 року за № 202/S та перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

Згідно свідоцтва від 19 серпня 1997 року № 200048748 позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин мав статус платника податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 190186626587).

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС на підставі наказу від 05 жовтня 2012 року № 1544 та направлення від 08 жовтня 2012 року № 1517/22-7, виданих ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, та на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, відповідно до пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходженням постанови від 11 вересня 2012 року старшого слідчого СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС капітана податкової міліції Музичука О.В. про призначення перевірки проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Підряд 9» (код ЄДРПОУ 19018669) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Мінераліс» (код ЄДРПОУ 32486018) та ТОВ «ПМК 555» (код ЄДРПОУ 34933632) за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт від 18 жовтня 2012 року № 6826/22-7/19018669.

За результатами проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 450 085, 00 грн., в тому числі:

- за 2011 рік в сумі 450 085, 00 грн.;

- за І півріччя 2012 року в сумі 106 107, 00 грн.;

- підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 394 166, 00 грн., в тому числі:

- за червень 2010 року - 383, 00 грн.;

- за травень 2011 року - 6 667, 00 грн.;

- за серпень 2011 року - 4 000, 00 грн.,

- за вересень 2011 року - 50 000, 00 грн.,

- за жовтень 2011 року - 77 345, 00 грн.;

- за листопад 2011 року - 76 000, 00 грн.;

- за грудень 2011 року - 84 717, 00 грн.;

- за січень 2012 року - 10 299, 00 грн.;

- за березень 2012 року - 12 000, 00 грн.;

- за квітень 2012 року - 40 422, 00 грн.;

- за травень 2012 року - 32 333, 00 грн.,

05 листопада 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на підставі акта перевірки від 18 жовтня 2012 року № 6826/22-7/19018669 винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 000577227, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Підряд 9» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 476 612, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 450 085, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 26 527, 00 грн.;

- № 000578227, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ «Підряд 9» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 491 042, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 394 166, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 96 876, 00 грн.

ТОВ «Підряд 9» не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями оскаржило їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби у м. Києві та до Державної податкової служби України, які своїми рішеннями від 04 січня 2013 року № 84/0/76-13/12-1-03 та від 29 січня 2013 року № 1422/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення залишили без змін, скарги залишено без задоволення.

Незгода з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується доводами ТОВ «Підряд 9», виходячи з наступного.

До набуття чинності Податковим кодексом України, (чинний з 01.01.2011 р.) правовідносини між ТОВ «Підряд 9», як платником податків та податковим органом, як контролюючим органом, Конституції України, Законом України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У відповідності до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Крім цього, у відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 січня 2011 року)(далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічно відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в цій частині застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 січня 2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту/пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.) (абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР/ абз. 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 01 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року)(далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Аналогічні положення також містились в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (який діяв до 10 січня 2011 року).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними та іншими первинними документами, що відображають реальність господарської операції та зв'язок її з господарською діяльність платника податку, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат з податку на прибуток, позивачем надано, зокрема:

- договір субпідряду № 25/10 від 25 жовтня 2011 року на виконання робіт на об'єкті: Будівництво промислово-складського комплексу ТОВ «Плазма Поліс»;

- договір субпідряду № 12/12 від 12 грудня 2011 року на виконання робіт на об'єкті: Будівництво сільськогосподарського ринку «Столичний»;

- договір субпідряду від 28 вересня 2011 року на виконання робіт на об'єкті: Будівництво сільськогосподарського ринку «Столичний»;

- договір поставки № 3/10-11 від 03 жовтня 2011 року;

Вказані договори укладені між ТОВ «Підряд-9» в особі директора Асона В.К. та ТОВ «ПМК 555» в особі директора ОСОБА_4

На виконання вказаних договорів позивачем надано довідки про вартість виконаних будівельних робі/та витрати, акти виконаних робіт, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, видаткові накладні та податкові накладні від 31 травня 2012 року № 87, 28 травня 2012 року № 81, 30 квітня 2012 року № 61, 30 квітня 2012 року № 62, 24 квітня 2012 року № 36, 23 квітня 2012 № 34, 28 березня 2012 року № 41, 21 лютого 2012 року № 29, 31 січня 2012 року № 54, 31 січня 2012 року № 55, 31 грудня 2011 року № 72, 31 грудня 2011 року № 73, 30 листопада 2011 року № 97, 31 жовтня 2011 № 32, 31 жовтня 2011 № 31, які, за виключенням податкової накладної 08 червня 2010 № 6, підписані від ТОВ «ПМК 555» ОСОБА_4.

Окрім цього, у підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «Мінераліс» позивачем надано договір субпідряду від 21 серпня 2011 року на виконання робіт на об'єкті: Будівництво промислово-складського комплексу ТОВ «Плазма Поліс»; договір поставки № 30/05 від 30 травня 2011 року та додані до них документи, а саме: довідки про вартість виконаних будівельних робі/та витрати, акти виконаних робіт, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, видаткові накладні та податкові накладні від 07 листопада 2011 року № 7, 11 жовтня 2011 року № 14, 19 жовтня 2011 року № 31, 26 жовтня 2011 року № 46, 31 травня 2011 року № 55, 31 серпня 2011 року № 78, 29 вересня 2011 року № 87, 26 вересня 2011 року № 74, 21 вересня 2011 року № 61, 14 вересня 2011 року № 34, 01 вересня 2011 року № 4, підписані від ТОВ «Мінераліс» ОСОБА_5.

З наданих договорів вбачається, що вони укладені між ТОВ «Підряд-9» в особі директора Асона В.К. та ТОВ «Мінераліс» в особі директора ОСОБА_5

Однак, вказані документи, судом не приймаються, як належні докази, з огляду на наступне.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що в провадженні СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС знаходиться об'єднана кримінальна справа № 77-00186, порушена відносно ОСОБА_5 за створення/придбання з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема, ТОВ «Мінераліс» та ТОВ «ПМК 555» скоєного повторно за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Представником відповідача в підтвердження нікчемності укладених між позивачем та ТОВ «Мінераліс», ТОВ «ПМК 555» угод надано письмові докази - протоколи допиту свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які рахувалися в певні періоди директорами ТОВ «ПМК 555».

З наданого протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 12.07.2012 р. вбачається, що останній ТОВ «ПМК 555» зареєстрував за винагороду, займатись фінансово-господарською діяльністю на меті не мав, документів фінансово-господарської діяльності вказаного товариства не підписував. Водночас, відповідно до протоколу допиту від 12.07.2012 р. ОСОБА_6 пояснила, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «ПМК 555» не має, нікого від свого імені не уповноважувала, бухгалтерської звітності не вела, податкової звітності до податкового органу не подавала.

Окрім цього, з постанови від 11 вересня 2012 року про призначення податкової перевірки ТОВ «Підряд-9» вбачається, що в ході слідства допитано як свідка ОСОБА_7, який пояснив, що безпосередньо здійснював організацію діяльності по конвертації грошових коштів за участю підприємств з ознаками фіктивності, у тому числі ТОВ «Мінераліс» (код ЄДРПОУ 32486018), ТОВ «ПМК 555» (код ЄДРПОУ 34933632), які були зареєстровані на підставних осіб, фінансово-господарські операції підприємства не здійснювали, угоди від імені директорів укладалися та підписувалися особисто ним. Операції з підприємствами, що перераховували грошові кошти на розрахункові рахунки фіктивних підприємств мали безтоварний характер, жодних поставок товарів, та надання послуг та виконання робіт вказаних вище підприємств не було.

Враховуючи викладене вище, надані позивачем договори та додані до них документи, суд вважає неналежними, оскільки належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг та поставленого товару.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Суд також зазначає, що факт постачання товару саме ТОВ «Мінераліс» та ТОВ «ПМК 555» на адресу позивача за вказаних обставин останнім спростований.

При вирішенні вказаної справи судом не застосовується рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, відповідно до якого особа не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ, і як наслідок сплачувати ПДВ разом із пенею, на яке посилається позивач, з огляду на таке.

Відповідно до вказаного рішення до відповідальності не може бути притягнуто фізичну або юридичну особу, якщо не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування про яке компанія-заявник знала чи могла знати.

З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що відповідачем ставиться під сумнів виконання контрагентами позивача робіт (надання послуг) за договорами субпідряду та поставки саме ТОВ «Мінераліс» та ТОВ «ПМК 555», а також підписання посадовими особами вказаних товариств первинних та бухгалтерських документів, які дають право позивачу на формування податкового кредиту та валових витрат.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд вважає, що вказані документи за вказаних обставин позивач не міг отримати від ТОВ «Мінераліс» та ТОВ «ПМК 555», послуги за договорами виконанні іншою юридичною чи фізичною особою, тому в діях ТОВ «Підряд-9» вбачається шахрайство стосовно системи оподаткування в розумінні рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, про яке позивач був обізнаний.

Виходячи з аналізу встановлених фактів, суд зазначає наступне.

Згідно п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року за № 2657-XII визначено, що податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Джерела отримання податкової інформації, яка може бути використана Державною податковою службою для забезпечення її діяльності визначені ст. 72 ПК України.

Зокрема, відповідно до пп. 72.1.5 п. 72.1 ст. 72 ПК України податковою службою використовується інформація від підрозділів податкової служби та митних органів - за результатами податкового контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) в державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що використання податковим органом під час проведення перевірки та складання за її результатами висновку матеріалів досудового слідства є правомірним, оскільки вони підтверджують дані обліку суб'єкта господарювання, який перевіряється та отримані у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Водночас, згідно акту перевірки від 18 жовтня 2012 року № 6826/22-7/19018669, за висновками якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем зроблено висновок про нікчемність правочинів позивача з контрагентами.

Доводи позивача щодо відсутності компетенції у податкового органу робити такі висновки судом не приймаються з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається, в своєму акті податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Підряд 9» (код ЄДРПОУ 19018669) при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Отже, аналіз норм вищевказаного законодавства дає суду підстави вважати, що податковий орган та його посадові особи під час здійснення податкового контролю, в тому числі і у формі позапланової виїзної перевірки, вправі використовувати будь-яку податкову інформацію для складання відповідних висновків що стосується дотримання вимог податкового законодавства платниками податків. При цьому, такі висновки ґрунтуються на оцінці посадовою особою органу державної податкової служби певних фактів та відомостей. А тому, визнання в акті перевірки угод укладених позивачем із його контрагентами нікчемними не тягне за собою жодних юридичних наслідків до таких угод та є лише позицією податкового органу, яка за наявності підстав, має бути доведена в суді.

Відповідні докази нікчемності правочинів позивача з контрагентами податковим органом були надані, у зв'язку із чим вищевказані висновки відповідача знайшли своє підтвердження в суді.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 листопада 2012 року № 000578227, № 000577227 ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому, скасуванню не підлягають.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Підряд 9» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко