Постанова

від 26.04.2013 по справі 2а-650/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2013 року № 2а-650/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» до 1) Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби 2) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві третя особа: за участю: про Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби Прокуратури у Святошинському районі міста Києва стягнення процентів у розмірі 1 281 389,93 грн. у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.10.2004 року ТОВ «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» звернулася до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості по ПДВ за січень 2000 року та відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості в розмірі 2721866,69 грн.

У зв'язку із добровільним відшкодуванням відповідачами суми бюджетної заборгованості з ПДВ за січень 2000 року в повному обсязі, позивач заявою від 26.12.2005 року відмовився від позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості в розмірі 1539792,00 грн., а тому ухвалою господарського суду м. Києва від 26.04.2007 року провадження у справі в цій частині було закрито.

Постановою господарського суду м. Києва від 14.05.2007 року позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України суми процентів, нарахованих за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості у розмірі 1353792,48 грн. залишені без задоволення (том І, а.с.175-177).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, судом встановлено, що в діючій редакції Закону України «Про податок на додану вартість» відсутні положення, які передбачали б право платника на нарахування та отримання процентів у разі несвоєчасного відшкодування податку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2009 року постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення (том І, а.с.207).

Ухвалою Вищого адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2011 року касаційну скаргу ТОВ «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» задоволено частково, постанову Господарського суду м. Києва від 14 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2009 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том І, а.с.235-238).

Як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2011 року, підставою для скасування вищевказаних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд є необхідність врахування тієї обставини, що лише з 28.07.2005 року Закон України «Про податок на додану вартість» перестав містити норми, що надавали право платникам податку на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Тому вказані вище висновки суду касаційної інстанції враховуються судом під час вирішення даної справи.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи перереєстровано, присвоєно їм новий номер - №2а-650/12/2670. В порядку, визначеному статтею 15 1 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали адміністративної справи передано на розгляд судді Патратій О.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року позовну заяву ТОВ «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» залишено без розгляду.

За результатами оскарження вказаної ухвали в апеляційному порядку Київським апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу від 14 лютого 2013 року, якою апеляційну скаргу ТОВ «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2012 року - скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2013 року справу прийнято до провадження суддею Патратій О.В. та призначено до судового розгляду (том ІІ, а.с.44).

01 квітня 2013 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва було замінено відповідача-1 (Державну податкову інспекцію у Святошинському районі міста Києва), відповідача-2 (Головне управління державного казначейства України у місті Києві) та третю особу (Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва) на їх правонаступників - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби, відповідно.

В остаточній редакції позовних вимог позивачем вимагається стягнути з Державного бюджету України суму процентів, нарахованих за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості, у розмірі 1 281 389,33 грн. (том ІІ, а.с. 69).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до пп. 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону України №2505 від 25.03.2005) платник податків має право в будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету. Тобто, право на стягнення процентів виникає у платника після звернення до суду, що відбулося під час дії нової редакції Закону України «Про податок на додану вартість». Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України», з 01.06.2005 положення пп. 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яку позивач зазначає як підставу вимог про стягнення процентів, не регулюють порядок нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості.

Також, відповідач вказував на те, що сума бюджетного відшкодування була неузгодженою у зв'язку з оскарженням податкових-повідомлень рішень, які впливали на розмір такого відшкодування, а позивач не має права самостійно нараховувати пеню на суму бюджетної заборгованості.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача-2 та третьої особи в судове засідання призначене на 18.04.2013р. не прибули, про дату, час та місце розгляду справи попереджені відповідно до вимог ст.ст. 33, 35 КАС України.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача та третьої особи, відсутність потреби заслухати свідків чи експертів, суд вирішив розглянути адміністративну справу №826/3031/13-а в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд, -

В С Т АН О В И В:

Позивачем заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість за січень 2000 року в сумі 1 539 792,00 грн. за декларацією від 19.02.2000 р. №19022000 (рядок 23-б декларації «Сума, яка має бути відшкодована платнику з бюджету). Правомірність заявлених до відшкодування суми податку на додану вартість з бюджету за січень 2000 року підтверджена довідкою відповідача-1 від 21.10.2005 року, складеною за наслідками перевірки (том І, а.с. 161).

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції станом на дату подання декларації) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Тобто, за змістом наведеної норми в періоді її дії нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість було законодавчо встановленою мірою відповідальності держави за порушення строків відшкодування податку. При цьому зазначена відповідальність встановлювалася незалежно від наявності факту спричинення шкоди інтересам платника, тобто, єдиною підставою для її застосування був факт несвоєчасного відшкодування податку на додану вартість. Розмір процентів, які могли бути заявлені до стягнення, обчислювався відповідно до законодавчо встановленого алгоритму та не залежав від розміру збитків, які могли бути спричинені несвоєчасним відшкодуванням.

Суд зазначає, що з урахуванням даних декларації з податку на додану вартість за січень 2000 року, сума податку на додану вартість, про яку йдеться, мала бути відшкодована позивачу не пізніше 19.03.2000 року, що не заперечується сторонами.

З 01.06.2005 положення Закону України «Про податок на додану вартість», в тому числі ті, що регулювали процедуру надання бюджетного відшкодування, зазнали змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (Закон №2505- ІV).

Так, положення пп. 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» викладено в новій редакції, відповідно до якої встановлено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів. Тобто, наведена норма з 01.06.2005 не передбачала нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Не передбачали нарахування процентів на суму бюджетної заборгованості з ПДВ й інші норми цього Закону.

Відповідно до пп. 7.7.8 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції станом на дату виникнення бюджетної заборгованості) сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважається бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховується пеня на рівні ставки, розмір якої визначається відповідно до підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Зазначена пеня самостійно розраховується та сплачується органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку.

Відповідно до пункту 13 «Перехідні положення» розділу 2 Закону № 2505-ІУ підпункт 7.7.8 Закону № 168/97-ВР набирав чинності з 1 січня 2006 року. До цієї дати мала застосовуватися процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом № 2505-IV, з урахуванням того, що це відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем подання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникало право на таке отримання згідно з редакцією підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону.

Законом від 7 липня 2005 року № 2771-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законів України» редакцію підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, яка передбачала нарахування пені, було змінено, у зв'язку із чим він перестав регулювати спірні правовідносини.

Однак, дана обставина не свідчить, що з прийняттям цього Закону скасована відповідальність за шкоду заподіяну протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час учинення порушення, але згодом утратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.

04.04.2011 р. Верховним Судом України прийнято постанову за результатами розгляду у порядку письмового провадження справи за позовом Відкритого акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» до Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області та Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області про стягнення нарахованих на суму бюджетної заборгованості процентів, у якій вказано, зокрема, наступне: «Законом України від 7 липня 2005 року № 2771-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законів України» (далі - Закон № 2771- IV) редакцію підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка передбачала нарахування пені, було змінено, у зв'язку із чим він перестав регулювати спірні правовідносини. Однак, це не свідчить, що з прийняттям Закону № 2771-IV скасована відповідальність за шкоду, заподіяну протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень».

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Отже, суд вважає, що правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 04.04.2011 р. щодо застосування пункту 1.8 статті 1, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підлягає врахуванню судом при вирішенні даної справи.

Як вбачається з податкової декларації позивача з ПДВ за січень 2000 року різниця між сумою податкових зобов'язань та податковим кредитом має від'ємне значення, яке становить 1 539 792,00 грн. (том І, а.с.6).

Правомірність заявлених до відшкодування суми податку на додану вартість з бюджету за січень 2000 року підтверджена довідкою ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 21.10.2005 року, складеною за наслідками перевірки (том І, а.с.161).

При цьому згідно даних розділу ІІІ декларації «Відмітка платника про порядок здійснення відшкодування (позитивна різниця рядків 23б і 24)» у рядку 25-а позивачем вказано суму бюджетного відшкодування, що підлягає зарахуванню в рахунок платежів з податку на додану вартість у розмірі 11 893,00 грн., а в рядку 26 вказано суму бюджетного відшкодування, що підлягає перерахуванню на рахунок в установі банку, у розмірі 1 527 899,00 грн.

27 листопада 2005 року ДПІ у Святошинському районі міста Києва наданий висновок №4479 (том І, а.с.160) Головному управлінню Державного казначейства України у місті Києві, відповідно до якого позивачу підлягає відшкодуванню сума ПДВ за січень 2000 року в сумі 1 527 899,00 грн.

Сума податку на додану вартість за січень 2000 року у розмірі 1 527 899,00 грн., заявлена до відшкодування, отримана позивачем 31 жовтня 2005 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача в КБ «Фінанси і кредит» (том І, а.с.150) та не заперечується сторонами.

Різниця між від'ємним значенням ПДВ та сумою, що була відшкодована з бюджету становить 11 893,00 грн., яка за власним бажанням платника була зарахована в рахунок наступних платежів, про що зазначено в податкові декларації з ПДВ за січень 2000 року.

Так як відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, суд звертає увагу на те, що сумою бюджетної заборгованості, що підлягала поверненню та на яку підлягає нарахуванню пеня, є 1 527 899,00 грн., а не 1 539 792,00 грн., як помилково вважає позивач.

Таким чином, за період розрахунку з 20.03.2000 року (момент виникнення бюджетної заборгованості) по 31.05.2005 року (закінчення дії норми закону, якою передбачено нарахування відсотків на суму бюджетної заборгованості) позивачу підлягають нарахуванню проценти у наступному розмірі:

- за період 20.03.2000 р. по 23.03.2000 р. (4 дні): облікова ставка НБУ складала - 35%;

35 (облікова ставка) х 120 %: 366 (днів у році) = 0,1148 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,1148% х 4 дні = 7 016,11 грн.;

- за період з 24.03.2000 р. по 09.04.2000 р. (17 днів) - облікова ставка НБУ складала - 32%. 32 (облікова ставка) х 120 % : 366 (днів у році) = 0,1049 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,1049% х 17 днів = 27 247,02 грн.;

- за період з 10.04.2000 р. по 14.08.2000 р. (127 днів) - облікова ставка НБУ складала - 29%; 29 х 120 %: 366 = 0,095% (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,095% х 127 днів =184 341,01 грн.;

- за період з 15.08.2000 р. по 09.03.2001 р. (207 днів) - облікова ставка НБУ складала - 27%; 27 х 120% : 366 = 0,0885 % (за 1 день). 1 527 899,00 х 0,0885 % х 207 = 279 903,45 грн.;

- за період з 10.03.2001 р. по 06.04.2001 р. (28 днів) - облікова ставка НБУ складала - 25%; 25 х 120% : 365 = 0,0822 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0822% х 28 = 35 166,12 грн.;

- за період з 07.04.2001 р. по 10.06.2001 р. (65 днів) - облікова ставка НБУ складала - 21%; 21 х 120 % : 365 = 0,069% (за 1 день). 1 527 899,00 х 0,069% х 65 = 68 526,27 грн.;

- за період з 11.06.2001 р. по 08.08.2001 р. (59 днів) - облікова ставка НБУ складала - 19%; 19 х 120% : 365 = 0,0625 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0625 % х 59 = 56 341,28 грн.;

- за період з 09.08.2001 р. по 09.09.2001 р. (32 дня) - облікова ставка НБУ складала - 17%; 17 х 120% : 365 = 0,0559 % (за 1 день). 1 527 899,00 х 0,0559 % х 32 = 27 331,06 грн.;

- за період з 10.09.2001 р. по 09.12.2001 р. (91 день) - облікова ставка НБУ складала - 15%; 15 х 120 % : 365= 0,0493 % (за 1 день). 1 527 899,00 х 0,0493 % х 91 = 68 546,13 грн.;

- за період з 10.12.2001 р. по 10.03.2002 р. (91 день) - облікова ставка НБУ складала - 12,5%; 12,5 х 120 % : 365 = 0,0411 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0411 х 91=57 144,95 грн.;

- за період з 11.03.2002 р. по 03.04.2002 р. (24 дні) - облікова ставка НБУ складала - 11,5%; 11,5 х 120% : 365 = 0,0378 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0378% х 24=13 861,10 грн.;

- за період з 04.04.2002 р. по 04.07.2002 р. (92 дні) - облікова ставка НБУ складала - 10%; 10 х 120% : 365 = 0,0329 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0329 % х 92 = 46 246,45 грн.;

- за період з 05.07.2002 р. по 04.12.2002 р. (153 дні) - облікова ставка НБУ складала - 8%; 8 х 120% : 365 = 0,0263 % (за 1 день). 1 527 899,00 х 0,0263 % х 153=61 481,13 грн.;

- за період з 05.12.2002 р. по 08.06.2004 р. (552 дні) - облікова ставка НБУ складала - 7%; 7 х 120% : 365 = 0,023 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,023% х 552 = 193 982,05 грн.;

- за період з 09.06.2004 р. по 06.10.2004 р. (120 дні) - облікова ставка НБУ складала - 7,5%; 7,5 х 120% : 365 = 0,0247 % (за 1 день). 1 527 899,00 х 0,0247 % х 120= 45 286,93 грн.;

- за період з 07.10.2004 р. по 08.11.2004 р. (33 дні) - облікова ставка НБУ складала - 8%; 8 х 120% : 365 = 0,0263 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0263 % х 33=13 260,64 грн.;

- за період з 09.11.2004 р. по 31.05.2005 р. (204 дні) - облікова ставка НБУ складала - 9%; 9 х 120% : 365 = 0,0296 % (за 1 день); 1 527 899,00 х 0,0296 % х 204 = 92 260,65 грн.;

Разом за період з 20.03.2000 року по 31.05.2005 року - 1 277 942,20 грн.

Відтак, виходячи з меж заявлених позивачем вимог про стягнення процентів у сумі 1 281 389,93 грн., суд вбачає за можливе задовольнити позов про стягнення процентів частково - в сумі 1 277 942,20 грн.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач не має права сам нараховувати пеню суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникає між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні» покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості) .

Відповідно до пункту 6.2. Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України від 02.07.1997 року №209/72, платник податку має право в будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Тобто, положеннями даного пункту прямо передбачено право платника податку після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.

Встановлений пунктом 6.3. Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України від 02.07.1997 року №209/72, порядок дій податкового органу по нарахуванню процентів на суму бюджетної заборгованості не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування та суми процентів, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи було податковим органом нараховано в особовому рахунку платника відсотки на суму бюджетної заборгованості.

Також, судом не береться до уваги посилання відповідача на те, що сума бюджетного відшкодування була неузгодженою у зв'язку з оскарженням податкових-повідомлень рішень, які впливали на розмір такого відшкодування з урахуванням вищенаведеного.

Пунктом 7.7.8. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи, зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження.

Даним пунктом було доповнено Закон України «Про податок на додану вартість» 07 липня 2005 року.

Враховуючи пред'явлення позивачем вимоги про стягнення процентів на суму бюджетної заборгованості за період з 20.03.2000 року по 31.05.2005 року, вказаний пункт не поширюється на регулювання спірних правовідносин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Крім того, на підставі ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1 695,41 грн.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (код ЄДРПОУ 37993788, адреса: м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а) проценти за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1 277 942,20 гривень (один мільйон двісті сімдесят сім тисяч дев'ятсот сорок дві грн. 20 коп.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» (код ЄДРПОУ 21465754, адреса: м. Київ, пр.-т Перемоги, буд. 5, кв. 47) .

3. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова компанія «Альфа-Капітал» судові витрати у розмірі 1 695,41 гривень (одна тисяча шістсот дев'яносто п'ять грн. 41 коп).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій