Постанова

від 12.09.2006 по справі 37/236-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/236-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

      ПОСТАНОВА

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  04 вересня 2006 року               Справа № 37/236-06

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді    Карбань І.С.,

судді    Істоміна О.А.,

судді   Шутенко І.А.- доповідач,

при секретарі – Крупа О.В.  

за участю представників сторін:

позивача –Козуб О.І. ( дов. Від 25.07.2006р.)

відповідача –Кузнєцов Г.М., Баранов Є.Г. ( дов. № 39 від 04.09.2006р.)

прокурор –Зуєва І.В.

          розглянувши   у   приміщенні   Харківського   апеляційного   господарського   суду апеляційну скаргу (вх. № 3036 Х/2) Інституту тваринництва Української академії аграрних наук  на рішення господарського суду Харківської області від 26.07.2006р. по справі №37/236-06

за позовом  Харківської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Інституту тваринництва Української академії аграрних наук, с. Кулиничі

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Ембріон”, с. Кулиничі, Харківська область,

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з незаконного володіння

встановила:

Харківська міжрайонна прокуратура Харківської області звернулася до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Інституту тваринництва Української академії аграрних наук (позивач) про визнання недійсним договору купівлі - продажу будівлі від 16.07.2002р. та витребування її з незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 16.07.2002р. відповідачем було придбано нежитлову будівлю у Дослідного господарства "Українка" Інституту тваринництва Української Академії аграрних наук, якому будівля не належала.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.07.2006р по справі № 37/236-06 (суддя Доленчук Д.О.) задоволено заяву відповідача про застосування позовної давності. Відмовлено позивачу у задоволенні вимог про залишення позову без розгляду та відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. В задоволені позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 26.07.2006р., подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення господарського суду Харківської області та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального права.  Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що вищезазначене оскаржуване Рішення суду винесено необґрунтоване та безпідставно, з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом розглянуто справу за відсутністю позивача та прокурора, суд прийняв рішення про права і обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, судом неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, судом не витребувані матеріали, необхідні для вирішення спору. Висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд під час вирішення спору неправильно застосував норми матеріального права. За таких обставин апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав :

Як вбачається із тексту позовної заяви, матеріалів справи та оскаржуваного рішення суду, учасниками судового процесу були лише Інститут тваринництва УААН (позивач) та ТОВ „НВФ „Ембріон" (відповідач), однак, предметом судового розгляду є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16.07.2002р., сторонами якого є Державне підприємство Дослідне господарство „Українка", як продавець, та ТОВ „НВФ „Ембріон", як покупець, а також витребування майна з незаконного володіння.

У відповідності із абз.2 п.4 Роз'яснень ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999р. прокурор, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах (управляти майном, що є предметом договору), і визначає відповідачами обох контрагентів за договором. Виняток можуть становити випадки, коли одним з контрагентів є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається другий контрагент. Не зважаючи на це прокурор вказав у своїй позовній заяві лише одного відповідача - ТОВ „НВФ „Ембріон", до якого заявлена вимога про витребування майна з незаконного володіння.

За таких обставин Позивачем 25.07.2006р. до винесення судом оскаржуваного рішення було заявлене клопотання в порядку ст.24 ГПК України про залучення до участі у справі у якості відповідача Державне підприємство Дослідне господарство „Українка" (62120 Харківська обл., Харківський р-н, с.Куліничи, вул.. 7-а Гвардійська армії, 14. Код ЄДРПОУ 05460410), як контрагента - продавця за спірним договором купівлі-продажу.

При цьому, суд в оскаржуваному рішення зазначає, що продавцем за спірним договором купівлі-продажу є Дослідне господарство „Українка", яке знаходиться у стані санації (Справа Господарського суду Харківської області № Б-3974/2-2).

Апелянт вважає, що Позивачем наведено суттєву підставу для залучення судом другого відповідача за клопотанням позивача, однак суд не тільки не задовольнив клопотання Позивача, він взагалі не розглянув його по суті і не виніс відповідну ухвалу. Вважаємо, що позовна заява, подана до господарського суду прокурором, взагалі підлягала поверненню у відповідності із пунктом 6 ч.І ст.63 ГПК України, так як не подано доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів ні Позивачу, ні Відповідачу, як це передбачено ст.56 ГПК України : прокурор зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. В матеріалах справи наявні лише дві поштові квитанції про направлення Інституту тваринництва та ТОВ „Ембріон" рекомендованої кореспонденції, однак з них не вбачається ані адреси, до якої було направлено кореспонденцію, ані склад цієї кореспонденції, так як відсутній опис вкладення до листа. Таким чином, у справі відсутні докази направлення сторонам позовної заяви і доданих до неї документів. Не зважаючи на це, суд першої інстанції прийняв позовну заяву та порушив провадження у цій справі.

Окрім цього, позовна заява взагалі оформлена з порушенням вимог ст.ст. 54, 57 ГПК України, а саме : не містить ідентифікаційний код Позивача, не зазначена ціна позову - сума спірного договору, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, до позовної заяви не додано документи, які підтверджують відправлення сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів, а також не додано спірний договір купівлі-продажу.

У зв'язку з вищенаведеним Позивачем 24.07.2006р. ще до судового засідання було заявлене клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.І ст.81 ГПК України, так як судом було зобов'язано Позивача надати в судове засідання оригінали документів в обґрунтування позову, які він взагалі не мав можливості надати до суду будь-які документи в обґрунтування позову на час розгляду справи, і Позивачу потрібен був час для зібрання відповідних доказів, необхідних для вирішення справи по суті. Однак, суд відмовив Позивачу у задоволенні зазначеного клопотання, у зв'язку з чим Позивач не мав можливості надати до суду ані документи в обґрунтування позову, заявленого прокурором, ані будь-які обґрунтовані пояснення щодо предмету позову з посиланням на норми законодавства і відповідні докази.

Таким чином, суд, фактично, позбавив Позивача прав, передбачених ст.22 ГПК України, у зв'язку з чим порушив норми, встановлені ст.ст. 42, 43 ГПК України, щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також щодо змагальності - суд під час судового розгляду не створив сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності із ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, а саме : нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів. Як вбачається із клопотання Позивача від 25.07.2006р., він просив відкласти розгляд справи, призначений на 26.07.2006р., на більш пізній термін з метою надання доказів по справі, а також витребуваних судом документів. При цьому, Позивач своєчасно повідомив суд про неможливість участі його представника у судовому засіданні 26.07.2006р. у зв'язку із знаходженням у відрядженні з 25.07.2006р. до 28.07.2006р.

Враховуючи те, що позовна заява надійшла до суду 26.06.2006р., а провадження у справі порушено 29.06.2006р., суд мав можливість задовольнити клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, не порушуючи вимог ст.69 ГПК України.

За таких обставин, апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання Позивача, прийняв оскаржуване рішення без участі представника Позивача і прокурора, а також прийняв оскаржуване рішення без отримання від Позивача документів, витребуваних самим же судом.

При прийнятті оскаржуваного рішення суд взагалі не досліджував правомірність набуття Державним підприємством Дослідне господарство „Українка" права власності на нерухоме майно, яке є об'єктом купівлі-продажу за спірним договором, на підставах, передбачених чинним законодавством. Як вбачається з позовної заяви прокурора, спірне нерухоме майно ще 07.04.2000р., тобто більш ніж за два роки до укладення спірного договору, було передано на баланс Державного підприємства „Кулиничі-Сервіс", яке пізніше, у 2004 році, було реорганізовано шляхом приєднання до Позивача, у зв'язку з чим спірне нерухоме майно на час укладення спірного договору купівлі-продажу знаходилось на балансі не Продавця, а Позивача - Інституту тваринництва УААН.

Окрім цього, під час ознайомлення з матеріалами справи, представником Позивача було виявлено, що спірний договір купівлі-продажу укладено на підставі Рішення Виконкому Килиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 228 від 09.07.2002р. А у спірному договорі купівлі-продажу зазначається, що спірна будівля належить Продавцю -Дослідному господарству „Українка" на підставі вищезазначеного рішення виконкому, тобто згідно спірного договору купівлі-продажу правовстановлюючим документом на об'єкт нерухомості є рішення виконкому селищної ради. Однак, Переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (Додаток № 1 до п.2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту України № 7/5 від 07.02.2002р.), не передбачений такий документ, як рішення виконкому про визнання права власності. Чинне законодавство надає органам місцевого самоврядування право на видачу свідоцтв про право власності, які у відповідності із п.6 Переліку є правовстановлюючими документами на збудовані об'єкти нерухомого майна.

Окрім цього, суд першої інстанції, посилаючись на Рішення Виконкому Килиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 228 від 09.07.2002р., взагалі не дав йому належної оцінки, як доказу. Як вбачається з його тексту саме орган місцевого самоврядування прийняв рішення про продаж спірного об'єкта нерухомості - надав згоду на його відчуження. Однак, у відповідності із ч.І ст.4 Закону України „Про власність" власнику надано право володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном. Враховуючи те, що спірне нерухоме майно належить державі, а не територіальній громаді селища Кулиничі, виконком селищної ради перевищив надані йому повноваження і прийняв рішення щодо відчуження майна, яке йому не належить. Не зважаючи на це, суд першої інстанції всупереч вимогам чинного законодавства, відмовив у задоволенні позову без належного обґрунтування нормами матеріального права.

За таких обставин спірний договір суперечить нормам чинного законодавства і суд першої інстанції у відповідності із п.1 ч.І ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, зобов'язаний був визнати недійсним спірний договір, який суперечить законодавству. Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, вважаємо, що суд в порушення вимог ст.43 ГПК України прийняв рішення, яке не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також всупереч вимогам чинного законодавства.

Таким чином, суд без витребування необхідних доказів, тобто без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, визнав встановленим факт правомірного набуття права власності Державним підприємством Дослідне господарство „Українка" на спірний об'єкт нерухомого майна.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що судом першої інстанції законно та обґрунтовано було застосовано позовну давність, що є підставою для відмови у позові.

Позивачами було подано позов про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 16.07.2002р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Оскільки, згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і може бути збільшена, відповідно до ст. 259 ЦК України лише за домовленістю сторін, строки звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину від 16.07.2002р. та повернення майна, придбаного за цим правочином, минули рік тому.

Згідно ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, оскільки Дослідне господарства "Українка", яке було продавцем за спірною угодою, було визнано банкрутом, його неможливо залучити до розгляду даної справи.

Державне підприємство "Кулиничі - Сервіс", на користь якого позивач просить повернути спірну будівлю, було ліквідовано внаслідок його реорганізації.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано, це є підставою для припинення провадження у справі, а не для залишення позову без розгляду.

Щодо інших однобоко страктованих і перекручених пунктів апеляційної скарги, які взагалі не мають відношення до суті справи, слід зазначити, що відповідно до ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторони по справі були своєчасно та заздалегідь повідомлені про час та місце розгляду справи і мали однакову можливість направити до суду необхідні документи та своїх представників. Тобто сторони мали рівні можливості для надання доказів та прийняття участі у судових засіданнях.

Відповідачем були надані суду всі необхідні матеріали і докази в повному обсязі для забезпечення вирішення питання по суті.

Відповідно до діючого господарсько - процесуального законодавства відсутність сторін, повідомлених належним чином про час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи.

Слід також відмітити, що відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Вважаємо, що заявлення позивачем різного роду клопотань та заяв було зроблено з єдиною метою - затягнути розгляд справи по суті, оскільки позивач мав можливість направити усі необхідні докази ще до початку судового засідання та не довів у суді неможливість їх пред'явлення .

Позивач - Інститут тваринництва Української академії аграрних наук - не вперше недобросовісно користується наданими йому законом процесуальними правами.

Вважаємо також, що позивач умисно перекручує факти щодо продажу спірної будівлі. Документами, оригінали яких були пред'явлені суду для огляду, а копії яких були додані до матеріалів справи, які є чинними і не спростовані, а саме: договором купівлі - продажу від 16.07.2002р, постановою Президії Української Академії аграрних наук від 30.05.2002р. (протокол № 7), рішенням № 228 Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області від 09.07.2002р. (л.с. 33), підтверджується, що майно знаходилося у власності ДГ "Українка" і було продано за пропозицією позивача - Інституту тваринництва Української Академії аграрних наук (Постанова Президії Української Академії аграрних наук від 30.05.2002р. (протокол № 7).

Сторони до початку судового засідання звернулися до суду із клопотанням про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому воно приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Підчас апеляційного провадження встановлено, що 16.07.2002р. по договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного округу Харківської області Гаражою Н.П. відповідачем - ТОВ НВФ "ЕМБРІОН" у Дослідного господарства "Українка" Інституту тваринництва УААН було придбано пошкоджену будівлю (тік для зерна з огородженням), яке знаходиться в смт. Кулиничі Харківського району по вул. Животноводів, № 5а. Стан будівлі складав 66,6% її придатності за експертною оцінкою. Вартість будівлі, яка була визначена експертами в 27000,00грн., за яку відповідно до договору купівлі - продажу було придбано будівлю, була сплачена продавцю - Дослідному господарству "Українка" у повному обсязі.

Цей правочин було здійснено на підставі Постанови Президії Української Академії аграрних наук від 30.05.2002р. (протокол № 7), яка дала згоду на продаж, та Рішення № 228 Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області від 09.07.2002р., копії яких додані до матеріалів справи, є чинними і не спростовані.

В Постанові Президії УААН від. 30.05.2002р., ухваленої за пропозицією позивача - Інституту тваринництва УААН, зокрема зазначено, що спірна будівля (тік для зерна з огородженням) знаходилось на балансі Дослідного господарства "Українка".

Продавець - Дослідне господарства "Українка", знаходилось у стані санації і відповідно до ухвал Господарського суду Харківської області від 23.04.2002р. та 20.06.2002р. по справі № Б-3974/2-2 від нього діяв розпорядник майна -Барановський О.М.

Досліджуючи обґрунтованість вимог позивача, щодо недійсності спірного правочину суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Із документів, доданих до матеріалів справи та досліджених у судовому засіданні вбачається те, що спірна будівля належала Дослідному господарству "Українка", яке і отримало від відповідача - ТОВ НВФ "ЕМБРІОН" всю продажну вартість-27000,00грн.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки до 01.01.2004р. діяв Цивільний кодекс Української РСР, при розгляді справи до цивільних правовідносин щодо укладення договору купівлі - продажу від 16.07.2002р. застосовуються саме його норми.

Договір купівлі - продажу будівлі від 16.07.2002р., посвідчений нотаріально та зареєстрований у бюро технічної інвентаризації, відповідав вимогам ст. ст. 41, 42, 44, 224, 225, 227 ЦК Української РСР, діючим на момент укладенні договору, а ТОВ НВФ "ЕМБРІОН" являється, відповідно до ст. 145 ЦК Української РСР, добросовісним становив наступне.

Відповідно до ст. 387 діючого ЦК України, лише власник має право витребувати своє майно від особи,-яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивач не довів належним чином, що по - перше, він має законні підстави для набуття будівлі як власник, оскільки власником він не являється, по - друге, позивачем не доведено те, що майно було придбано відповідачем без достатньої правової підстави.

Крім того, не має підстав, передбачених ст. 388 діючого ЦК України, для витребування майна у добросовісного набувача, котрим є відповідач, оскільки продаж було здійснено за пропозицією позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного та наданих до матеріалів справи документів суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача безпідставні.

Отже, у судовому засіданні позивач не довів належним чином наявності обставин, вказаних в позовній заяві.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України, ст. 50 ГПК України, встановлене, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 254 ЦК України, ст.,51 ГПК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Отже строк звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину від 16.07.2002р. та повернення майна, придбаного за цим правочином, закінчився 17.07.2005р.

Згідно ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заперечення відповідача стосовно того, що прокурор не мав права подавати позов в інтересах Інституту тваринництва Української академії аграрних наук суд знаходить безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

У відповідності зі статтею 37 Закону України "Про прокуратуру" право внесення апеляційного, касаційного та окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво у будь-якій стадії судочинства у порядку, передбаченому процесуальним кодексом.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № З-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами* господарських  товариств   із  часткою  державної  власності  у  статутному  фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже при винесенні рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства, і насамперед статей 33, 38,43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно до чинного законодавства, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103 п. 1,  105 ГПК України колегія суддів одноголосно, -

постановила:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.07.2006р. по справі № 37/236-06 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді