Постанова

від 22.09.2006 по справі ас-42/294-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-42/294-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

Ухвала

Іменем України

 Адміністративна справа                              Головуючий  по 1-й інстанції

         № АС-42/294-06                                               Суддя –Яризько В.О.

                                                                                 Доповідач по 2-й інстанції    

                                                                            Суддя – А.Ф. Твердохліб

19 вересня 2006 р.                                                                                    м. Харків               

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду  у складі:        головуючого судді  Олійник В.Ф., суддів Істоміної О.А., Твердохліба А.Ф.

при секретарі –Власенко С.М.  

за участю представників сторін:

позивача –предст. Козлович С.М. (дов. № 23/05-2006/2 від 23.05.06 р.),

   відповідача –  предст. Плескач І.С. (дов. № 9938/п/10-022 від 12.12.05 р.); предст. Горянко Т.М. (дов. № 5875/5/110-022 від 14.09.06 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. № 3172 Х/2-5) ТОВ «Регіон-Реклама»та апеляційну скаргу (вх. № 3345 Х/2-5) ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову господарського  суду Харківської області від 07.08.2006 р.  по адміністративній справі № АС-42/294-06

за позовом  ТОВ «Регіон-Реклама», м. Харків,

до  ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова,

про скасування податкового повідомлення-рішення

встановила:

Позивач, ТОВ "Регіон - Реклама", звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 001052310/0 від 17.05.2006р., згідно якого донараховані зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 164388,00 грн., в т.ч. основний платіж - 109491,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 54897,00 грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р. позовні вимоги задоволено частково. Скасовано частково податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 001052310/0 від 17.05.2006 р. в частині донарахування 27943,50 грн., в тому числі основний платіж у сумі 18528,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 9415,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з державного бюджету на користь ТОВ «Регіон-Реклама»державне мито в сумі 1,70 грн.

Позивач, не погоджуючись з постановою господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р., подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р. по даній справі та прийняти нову постанову про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2006 р. за № 001052310/0 ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова. Свої вимоги апелянт обґрунтовував наступним. По-перше, апелянт вважає, що при винесенні оскаржуваного судового рішення, господарським судом безпідставно застосовано ст. 9 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»при розрахунку ПДВ, оскільки  вказаний закон, на його думку, не може бути застосовано при вирішенні спорів даної категорії, так як він не є законом про оподаткування. По-друге, апелянт вважає, що донарахування суми ПДВ у розмірі 90963,00 грн. обумовлено невірним застосуванням відповідачем вимог п.п. 7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.97 р. Донарахування ПДВ відбулося внаслідок здійснення відповідачем представнику кредиту з ПДВ за механізмом, який не передбачений вищевказаною нормою права. А саме, відповідач при перерахунку кредиту з ПДВ визначив коефіцієнт використання товарів в оподатковуваних операціях, виходячи з бази оподаткування ПДВ, а не з обсягу оподаткованих операцій, база оподаткування визначилось у відповідності вимогам ст. 9 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», а не відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість». В третє, на думку апелянта, висновок господарського суду про те, що позивач не здійснює реалізацію друкованої реклами, тим більш за цінами нижчими собівартості, є помилковим. Діяльність позивача є виключно прибутковою, за 2005 рік позивачем сплачено 18,0 тис. грн., податку на прибуток, що відповідає 72 тис. грн.. отриманого прибутку. Позивач реалізовував друковані видання з рекламними оголошеннями за ціною нижчою від собівартості виготовлення такої продукції з метою більшого розповсюдження реклами (для охоплення більшої кількості потенціальних споживачів такої реклами), що збільшувало доходи від розміщення реклами у періодичних виданнях, тому вважає апелянт, його діяльність по виданню та  розповсюдженню періодичних видань була прибутковою.

Крім того, апелянт не погоджується і з ствердженням суду першої інстанції про те, що позивач відніс до складу податкового кредиту з ПДВ всю суму ПДВ по придбаним товарам для виготовлення друкованої продукції, в т.ч. і по тій, в якій були надруковані рекламні оголошення, які не звільнені від оподаткування, оскільки вважає, що він не виготовлює будь-якої друкованої продукції, в якій були б надруковані рекламні оголошення та яка не звільнена від оподаткування.

Посилання господарського суду на те, що позиція яку зазначено в оскарженій постанові дотримується і Верховний суд України у постанові № 12/239 від 12.10.2004 р. є необґрунтованим, оскільки на думку апелянта питання оподаткування операцій з поставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації, в яких друкуються рекламні оголошення, не були предметом розгляду вищевказаної справи. Тобто, обставини справи № 12/239 були інші, ніж  обставини цієї справи.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу позивача, в якому вважає, що постанова господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р. по даній справі в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Регіон-Реклама»є законною та обґрунтованою і просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Регіон-Реклама», посилаючись на результати перевірки та діюче законодавство.

Відповідач, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р. по даній справі в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 001052310/0 від 17.05.2006 р. в частині донарахування 27943,50 грн. та у задоволенні позовних вимог ТОВ «Регіон-Реклама»в цій частині відмовити. Судові витрати покласти та позивача. Свої вимоги апелянт обґрунтовував тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови порушені норми матеріального права, а саме п. 4.2 ст. 4 та п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому апелянт вважає, що в результаті перевірки було вставлено, що позивачем занижено базу оподаткування на суму 188,62 грн., оскільки позивачем у першому півріччі 2004 р. здійснювалась оренда приміщення у АТ «Нове слово», де позивачем встановлені металічні двері, та при закінченні строку оренди двері не забрані; до перевірки не надано документів по передачі на баланс АТ «Нове слово»металевих дверей, як поліпшення основних фондів. Крім того, було встановлено, що ТОВ «Регіон-Реклама»отримало податкову накладну № 7 від 31.12.2005 р. на суму ПДВ 18490,00 грн. від ДП «Издат-во "Новая Харьковщина»,  яка не містить повного або скороченого найменування, яке вказано в установчих документах юридичної особи -  платника податку на додану вартість. Отже, на думку апелянта неналежне заповнення податкової накладної не надає платнику податків право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі такої податкової накладної.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вважає, що в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 001052310/0 від 17.05.2006 р. в частині донарахування 27943,50 грн., тобто в тій частині, що оскаржується відповідачем, господарський суд прийняв законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому, він вважає, що поліпшення об'єкту оренду є витратами безпосередньо орендаря, що враховуються або у складі валових витрат відповідного податкового періоду, або амортизуються у складі відповідної групи основних засобів. Також він вважає, що мав право віднести суму ПДВ по податковій накладній № 7 від 31.12.2005 р. до складу податкового кредиту на підставі п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлене наступне.

Працівниками податкового органу проведена планова документальна перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004р. по 31.12.2005р., про що складений акт № 1226/23-397/31432815 від 10.05.2006р.

В ході проведення перевірки працівниками відповідача були встановлені наступні порушення : підприємством у 1 півріччі 2004р. здійснювалась оренда приміщення в АТ "Нове слово" за адресою вул. Електровозна, 8, де ТОВ "Регіон-Реклама" встановлені металеві двері та при закінчені строку оренди двері не забрані, та залишені в АТ "Нове слово".

Відповідно п.4.2. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

В порушення п.4.2. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством занижено базу оподаткування на суму 188,62 грн., у зв'язку з чим підприємству відповідачем донарахований податок на додану вартість за липень 2004р. на 37,52 грн.

Підприємством при застосуванні п.п.5.1.2 п.5.1 ст. 5 Закону України в редакції від  03.04.97р.   №   168/97-ВР  "Про  податок  на  додану  вартість"  (зі  змінами  та доповненнями), в якому зазначено, що звільняються від оподаткування операції поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України, в порушення ст. 9 Закону України "Про державний бюджет України на 2005р." № 2285- IV від 23.12.04р. у 1 кварталі 2005 р. невірно визначено базу оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів   (робіт,   послуг), що визначається   виходячи   з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), але не нижче ніж фактичні витрати на їх виготовлення (придбання).

При проведенні перевірки проведено аналіз фактичних витрат понесених підприємством на виготовлення друкованих видань за 1 квартал 2005р. з урахуванням тиражу, підприємством занижено загальний обсяг продажу товарів (робіт,   послуг) за 1 квартал 2005р. на 974502,87 грн.

Порушення встановлені при перевірці даних виходячи з фактичних витрат на виготовлення продукції по даним журналів ордерів по рахунках бухгалтерського обліку.

Підприємством здійснюється реалізація друкованих видань та розміщення реклами на сторінках друкованих видань, мають однаковий спосіб визначення кінцевого результату. Для визначення коефіцієнта використання товарів в оподатковуваних операціях можливо застосовувати коефіцієнт співвідношення обсягу оподатковуваних операцій в загальному обсязі операцій здійснених в звітному періоді (лист ДПА України від 01.12.1999р. № 1804387816-1220-16).

Відповідно перерахунку бази оподаткування при визначені відсотку оподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій за даними перевірки встановлено, що в порушення п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість"  позивачем завищено податковий  кредит за  період з січня  по березень 2005 р. на суму 90963 грн.

- підприємством до складу податкового кредиту віднесено податкову накладну виписану з порушенням п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", яка отримана від ДП "Издат-во "Новая Харьковщина", податкова накладна № 7 від 31.12.05р. не містить повного або скороченого найменування, яке вказано в установчих документах юридичної особи - платника податку на додану вартість. (За даними печатки на податковій накладній підприємство має іншу назву.).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 001052310/0 від 17.05.2006р., згідно якого позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість за порушення п. 4.2 ст.4, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у розмірі 109491,00 грн., а також застосовні штрафні (фінансові) санкції на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в розмірі 54897,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження, згідно договору оренди № 9/А від 18.01.2004р. позивач орендував у АТ "Нове слово" приміщення за адресою м. Харків, вул. Електровозна, 8.

Позивачем були встановлені в даному приміщенні металеві двері, які після залишення позивачем орендованого приміщення залишені у АТ "Нове слово".

Визначення поняття "безоплатно надані товари" надано в п.1.23 ст.1 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", згідно якого безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Як видно з матеріалів справи відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не вказано, на підставі яких документів ним зроблений висновок про те, що позивач безоплатно передав АТ "Нове слово" металеві двері.

Пунктом 1.11 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що безплатно отримані товари (роботи, послуги), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 8.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлений порядок амортизації витрат на поліпшення основних фондів, одержаних в оперативній лізинг (оренду).

Пунктом 8.8.1 п. 8.8. ст. 8 вказаного Закону передбачено, що у разі, коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості: відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди); створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

А п.п.8.8.2 цієї статті визначає, що у разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оренди) орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового (орендного) договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об'єкта оперативного лізингу (оренди) такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів.

При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення  такого об'єкта.

Тобто, законом зазначено, що поліпшення об'єкту оренди є витратами безпосередньо орендаря, що враховуються або у складі валових витрат відповідного податкового періоду, або амортизуються у складі відповідної групи основних засобів.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку безоплатної передачі товару позивачем АТ "Нове слово" не відбулося і позивач не повинен сплачувати податок на додану вартість, застосування відповідачем п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" і донарахування податку на додану вартість у сумі 37,52 грн. ( а згідно повідомлення-рішення донараховано 38,00 грн.) та застосування штрафних санкцій у сумі 170,00 грн. є необґрунтованим.

Отже , в цій частині суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Щодо порушення підприємством п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», про віднесення податкової накладної № 7 від 31.12.05 р. до складу податкового кредиту встановлено наступне.

В акті перевірки та у судовому засіданні відповідачем зроблено висновок  про те, що податкова накладна № 7 від 31.12.05р. не містить повного або скороченого найменування, яке вказано в установчих документах юридичної особи - платника податку на додану вартість, а саме в податковій накладній зазначений продавець ДП "Издат-во "Новая Харьковщина", не є назвою, яка відповідає дійсності. Даний висновок зроблено лише на припущенні де вказано про те, що за даними печатки на податковій накладній підприємство має іншу назву. Але при цьому в законі визначено, що податкова накладна повинна містити відповідність назви підприємства, яка зазначена в установчих документах юридичної особи. Однак відповідачем не досліджувались такі документи.

Відповідно до чинного законодавства, а саме згідно з п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну ставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Разом з тим, згідно з пунктом 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. У абзаці 1 пункту 5 Порядку вказується, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи вищезазначена податкова накладна не визнана в установленому законом порядку недійсною.

В наданій позивачем копії податкової накладної № 7 від 31.12.2005 р. продавцем зазначено «Дочернее предприятие «Издательство «Новая Харьковщина». В наданому листі «Дочернее предприятие «Издательство «Новая Харьковщина»зазначено, що ним дійсно була видана позивачу податкова накладна № 7 від 31.12.2005р., в якій з графі, де зазначається найменування продаця товарів (робіт, послуг) було вказано ДП "Издат-во "Новая Харьковщина". Відповідно до статуту підприємство має повну назву "Дочернее предприятие "Издательство "Новая Харьковщина", скорочену - ДП"Издательство "Новая Харьковщина". На звернення позивача з проханням виписати податку накладну без скорочень в назві, підприємством це було зроблено, перший екземпляр податкової накладної, в якій слово "издательство" було написано скорочено не повернутий ДП Видавництву "Нова Харківщина".

Отже колегія суддів вважає, що вказання скороченого найменування продавця в податковій накладній не впливає на оподаткування підприємства позивача.

Позивачем від продавця була отримана податкова накладна № 7 від 31.12.2005р., яка містила всі необхідні реквізити, дана накладна внесена до реєстру податкових накладних № 12. Таким чином, у позивача не було підстав для звернення до податкового органу з заявою про порушення продавцем порядку виписування податкової накладної.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та донарахування зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18489,71 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 9245,00 грн. є безпідставним.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що і в цій частині суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Стосовно решти суми донарахувань в розмірі 90963,0грн. за завищення податкового кредиту з ПДВ за період з січня по березень 2005р. в наслідок реалізації друкованої реклами за цінами нижчими від собівартості встановлено наступне.

За даними перевірки відповідачем позивача було встановлено, що у 1 кв. 2005 р. останнім не вірно визначено базу оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.5.1.2 п.5.1 ст.5 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла у 1 кварталі 2005 року), від оподаткування ПДВ звільняються операції з поставки (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; поставки книжок вітчизняного виробництва; поставки учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва.

В періоді, що перевірявся, позивач здійснював поставку періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, а також операції по розміщенню реклами у цих засобах масової інформації.

Відповідно, по операціям поставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації податкові зобов'язання не формувалися, база оподаткування не визначалася, оскільки ці операції звільнені від оподаткування ПДВ, але в цих же періодичних виданнях позивач друкував і рекламні оголошення, по операціям з розміщення яких виникають податкові зобов'язання з ПДВ.

Порушень з правильності визначення податкових зобов'язань з ПДВ безпосередньо з розміщення реклами у позивача не встановлено, але позивач при розміщенні рекламних оголошень в друкованих виданнях не враховує ту частку таких видань, яка була занята під рекламою та податкові зобов'язання по виготовленню такої друкованої продукції не визначав, незважаючи на те, що всю суму ПДВ по придбаним матеріалам, які були використані для друку періодичних видань, відносив до податкового кредиту.

Відповідачем під час перевірки було встановлено, що позивач під час визначення бази оподаткування податком на додану вартість по операціям, які частково використовувалися в оподатковуваних операціях, а частково ні, враховував ціну реалізації такої продукції, що була нижча за її собівартість.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що його підприємство дійсно реалізовувало друковані видання з рекламними оголошеннями за ціною нижчою від собівартості виготовлення такої продукції з метою більшого розповсюдження реклами для охоплення більшої кількості потенційних споживачів такої реклами.

Відповідно п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" при виготовлені та /або придбанні товари (роботи, послуги) частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Позивач не провів такого перерахування.

Крім того, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума любих витрат платника податків, здійснених в якості компенсації вартості товарів (послуг, робіт), придбаних (виготовлених) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність визначається як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку міг відносити на валові витрати тільки витрати по придбанню таких товарів, які придбаються для використання у власній господарській діяльності, тобто з метою отримання прибутку.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В даному випадку позивач відніс до складу податкового кредиту з ПДВ всю суму ПДВ по придбаним товарам для виготовлення друкованої продукції, в т.ч. і по тій в якій були надруковані рекламні оголошення, які не звільнені від оподаткування.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно зроблено перерахунок бази оподаткування при визначенні відсотку оподаткування та звільнених від оподаткування операцій за даними перевірки, якою було встановлено, що в порушення п.п.7.4.3 п.7.4.ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством завищено податковий кредит за період з січня по березень 2005р. на суму 90963,00грн., а також правомірно застосовані штрафні санкції в сумі 45481,50 грн.

За таких обставин, господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано скасував спірне податкове повідомлення-рішення в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 18528,00 грн., та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9415,50 грн., а решту суму донарахувань визнав правомірною.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р. по адміністративній справі № АС-42/294-06 прийнята у відповідності з матеріалами справи, фактичними обставинами та чинним законодавством. Заперечення викладені в апеляційних скаргах є необґрунтованими і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

У зв'язку з вищевикладеним та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 205, 206,  207, 209, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду одностайно,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ТОВ «Регіон-Реклама»залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Харківської області від 07.08.2006 р. по адміністративній справі № А-42/294-06 залишити без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

          Справу направити до суду першої інстанції.

           Повний текст постанови виготовлено 21.09.06 р.

         Головуючий суддя                                                             Олійник В.Ф.

                                   Суддя                                                               Істоміна О.А.

                              Суддя                                                               Твердохліб А.Ф.