Постанова

від 07.08.2006 по справі ас-42/294-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС-42/294-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "07" серпня 2006 р.  12:50              Справа № АС-42/294-06

вх. № 6480/1-42

Суддя господарського суду Харківської області Яризько В.О.

за участю секретаря судового засідання Булавінова Ю.В.

представників сторін

позивача - Козлович С.М. (дов.), Недашковський В.М. (дов.)

відповідача - Васильєва Ю.О. (дов.)

по справі за позовом  ТОВ "Регіон-Реклама", м. Харків   

до  ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова  

про скасування податкового повідомлення-рішення  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ “Регіон – Реклама”, просить визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова  № 001052310/0 від 17.05.2006р., згідно якого донараховані зобов”язання з податку на додану вартість у сумі 164388,00 грн., в т.ч. основний платіж – 109491,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 54897,00 грн.

Відповідач проти позову заперечує, обґрунтування заперечень виклав у відзиві на позов.

Судом встановлено, що працівниками податкового органу проведена планова документальна перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004р. по 31.12.2005р., про що складений акт № 1226/23-397/31432815 від 10.05.2006р.

В ході проведення перевірки працівниками відповідача були встановлені наступні порушення :

- підприємством у 1 півріччі 2004р. здійснювалась оренда приміщення в АТ "Нове слово" за адресою вул. Електровозна, 8, де ТОВ "Регіон-Реклама" встановлені металеві двері та при закінчені строку оренди двері не забрані, та залишені в АТ "Нове слово".

Відповідно п.4.2. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість" у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

В порушення п.4.2. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість" підприємством занижено базу оподаткування на суму 188,62 грн., у зв'язку з чим підприємству відповідачем донарахований податок на додану вартість за липень 2004р. на 37,52 грн.

- підприємством при застосуванні п.п.5.1.2 п.5.1 ст. 5 Закону України в редакції від 03.04.97р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), в якому зазначено, що звільняються від оподаткування операції з поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України, в порушення ст. 9 Закону України "Про державний бюджет України на 2005р." № 2285- IV від 23.12.04р. у 1 кварталі 2005 р. невірно визначено базу оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів   (робіт,   послуг), що визначається   виходячи   з  їх  договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), але не нижче ніж фактичні витрати на їх виготовлення (придбання).

При проведенні перевірки проведено аналіз фактичних витрат понесених підприємством на виготовлення друкованих видань за 1 квартал 2005р. з урахуванням тиражу, підприємством занижено загальний обсяг продажу  товарів   (робіт,   послуг) за 1 квартал 2005р. на 974502,87 грн.

Порушення встановлені при перевірці даних виходячи з фактичних витрат на виготовлення продукції по даним журналів ордерів по рахунках бухгалтерського обліку.

Підприємством здійснюється реалізація друкованих видань та розміщення реклами на сторінках друкованих видань, мають однаковий спосіб визначення кінцевого результату. Для визначення коефіцієнта використання товарів в оподатковува них операціях можливо застосовувати коефіцієнт співвідношення обсягу оподатковуваних операцій в загальному обсязі операцій здійснених в звітному періоді (лист ДПА України від 01.12.1999р. № 1804387816-1220-16).

Відповідно перерахунку бази оподаткування при визначені відсотку

оподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій за даними перевірки встановлено, що в порушення п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" позивачем завищено податковий кредит за пері од з січня по березень 2005 р. на суму 90963 грн.

- підприємством до складу податкового кредиту віднесено податкову накладну виписану з порушенням п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", яка отримана від ДП "Издат-во "Новая Харьковщина", податкова накладна № 7 від 31.12.05р. не містить повного або скороченого найменування, яке вказано в установчих документах юридичної особи - платника податку на додану вартість. (За даними печатки на податковій накладній підприємство має іншу назву.).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 001052310/0 від 17.05.2006р., згідно якого позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість за порушення п. 4.2 ст.4, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7  Закону України "Про податок на додану вартість" у розмірі 109491,00 грн., а також застосовні штрафні (фінансові) санкції на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в розмірі 54897,00 грн.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що згідно п.п.5.1.2 п.5.1 ст.5 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла у 1 кварталі 2005 року), від оподаткування ПДВ звільняються операції з поставки (передплати) і доставки періодичних ви дань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; по ставки книжок вітчизняного виробництва; поставки учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва.

В періоді, що перевірявся, позивач здійснював поставку періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, а також операції по розміщенню реклами у цих засобах масової інформації.

Відповідно, по операціям поставки періодичних видань друко ваних засобів масової інформації податкові зобов'язання не формувалися, база оподаткування не визначалася, оскільки ці операції звільнені від опода ткування ПДВ.

По операціям з розміщення реклами податкові зобов'язання з ПДВ фор мувалися в повному обсязі, база оподаткування визначалася, порушень при перевірці відповідачем не встановлено.

Позивач вважає, що Законом України “Про податок на додану вартість”, а саме п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7, встановлена залежність виникнення права на податковий кредит від ступеню використання товарів (робіт, послуг) в оподаткованих операціях звітного періоду. Даний підпункт Закону не містить вимог щодо ви значення права на податковий кредит в залежності від бази оподаткування, а також не містить вимог щодо визначення бази оподаткування по операціям звільненим від оподаткування ПДВ.

Крім того, визначення бази оподаткування здійснюється платниками податку виключно для цілей визначення податкових зобов'язань з ПДВ. За кон України „Про податок на додану вартість" не містить вимог щодо визна чення бази оподаткування по операціям, що звільненні від оподаткування ПДВ чи тих, що не є об'єктом оподаткування ПДВ.

   Також позивач зазначає, що про вказане свідчить і форма декларації з по датку на додану вартість, у якої у рядку 4 вказуються обсяги поставки без урахування ПДВ по операціям, які звільнені від оподаткування (статті 5, 11 Закону, інші нормативно-правові акти). Таким чином, у декларації з податку на додану вартість відображаються саме обсяги поставки, а не база оподат кування по операціям, що звільнені від оподаткування.

У листі ДПАУ №18043/7/16-1220-16 від 01.12.1999 р., на який відповідач посилається, також рекомендується використовувати при розрахунку податкового кредиту не базу оподаткування, а обсяги операцій, що і перед бачено Законом України „Про податок на додану вартість".

Позивач також вважає безпідставним посилання відповідача на ст.. 9 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, оскільки вказаний Закон не може вносити зміни в Закони України пов'язані зі ставками, механізмом справляння податків і зборів (обов'яз кових платежів).

Щодо неприйняття податковим органом податкової накладної № 7 від 31.12.2005р., позивач зазначає, що п.п7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону „Про ПДВ" не дозволяє включення до валового креди ту будь-яких витрат по сплаті податку, які не підтверджуються податковими накладними, тобто віднесення суми ПДВ до податкового кредиту залежить від наяв ності податкової накладної, а не від правильності її оформлення.

Також зазначає, що відповідач свої висновки щодо невідповідності найменування постачальника товарів (ДП "Издательство "Новая Харьковщи на"), зазначеного у податковій накладній, повному або скороченому наймену ванню, яке вказано в установчих документах постачальника, зробив на при пущенні, що „за даними печатки на податковій накладній підприємство має іншу назву".

Діюче законодавство визначає лише одну підставу для визначення пода ткової накладної недійсною: відповідно до 5 наказу ДПАУ №165 від 30.05.1997 р. "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, що не зареєстрована як платник ПДВ.

Також слід відзначити, що ні Закон України „Про податок на додану вар тість", ні інші нормативно-правові акти України не встановлюють обов'язків чи права покупців звіряти назву постачальника товарів, послуг, зазначену їм у податковій накладній, зі статутними документами цього постачальника това рів.

Законом України „Про податок на додану вартість” встанов лено, що безоплатно отримані товари (роботи, послуги), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 8.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлений порядок амортизації витрат на поліпшення основних фондів, одержаних в оперативний лізинг (оренду), а саме п.п.8.8.1 передбачає, що у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що переви щують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря облі ковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орен додавця.

А в п.п.8.8.2 п.8.8 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" зазначено, що в разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оре нди) орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового (орендного) договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об'єкта оперативно го лізингу (оренди) такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів. При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта".

Тобто, Законом визначено, що поліпшення об'єкту оренди є витратами безпосередньо орендаря, що враховуються або у складі валових витрат від повідного податкового періоду, або амортизуються у складі відповідної групи основних засобів.

При цьому те, що орендодавець згідно вимог Закону не змінює балансо ву вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму ви трат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта, свідчить що без платного надання (отримання) товарів, робіт, послуг у цьому випадку для ці лей оподаткування не відбувається.

На підставі наведеного, застосування вимог п. 4.2. Закону України „Про податок на додану вартість" є неправомірним, оскільки Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що поліпшення об'єкту оренди є витратами безпосередньо орендаря та не є безоплатно наданими товарами, товарами, послугами.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на факти порушень, які були встановлені в ході проведення перевірки та викладені в акті перевірки. Відповідач вказує, що дані факти були встановлені при ретельному дослідженні всіх документів фінансово-господарської діяльності позивача.

Також додатково до фактів, викладених в акті перевірки зазначає, що п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", а також п. 12.3. п.12.4, п.12.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за №233/2037 (зі змінами та доповненнями), чітко визначено, що саме повинна містити податкова накладна, в тому числі і повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість. Отже, неналежне заповнення податкової накладної не надає платнику податків право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі такої податкової накладної.

Крім того, зазначає, що у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної підприємство позивача мало право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу. Своєчасно подана заява була б підставою для включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) відповідно до вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", однак ТОВ „Регіон-Реклама" заяви про порушення продавцем порядку виписування податкової накладної до податкової інспекції не надало.

Щодо встановлення порушення позивачем п.4.2 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідач зазначає, що до перевірки позивачем не надано будь-яких підтверджуючих документів по передачі на баланс АТ "Нове слово" металевих дверей, як поліпшення основних фондів.

Відповідно п.1.4 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт.

Відповідно п. 1.23 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

В порушення п.4.2. ст..4 Закону України „Про податок на додану вартість" підприємством занижено базу оподаткування на суму 188,62 грн. Підприємству донараховано податок на додану вартість за липень 2004р. на суму 37,52 грн.

Відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з нижчевикладеного.

Згдіно договору оренди № 9/А від 18.01.2004р. позивач орендував у АТ "Нове слово" приміщення за адресою м.Харків, вул.Електровозна, 8.

Позивачем були встановлені в даному приміщенні металеві двері, які після залишення позивачем орендованого приміщення залишені у АТ "Нове слово".

Визначення поняття "безоплатно надані товари" надано в п.1.23 ст.1 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", згідно якого безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування,  іншими  договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних  активів чи їх повернення,  або без укладення таких угод.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не вказано, на підставі яких документів ним зроблений висновок про те, що позивач безоплатно передав АТ "Нове слово" металеві двері.

В той же час п.п.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" передбачено, що у разі, коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат,  що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

А п.п.8.8.2 цієї статті визначає, що у разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оренди) орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового (орендного) договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об'єкта оперативного лізингу (оренди) такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів.

При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку безоплатної передачі товару позивачем АТ "Нове слово" не відбулося і позивач не повинен сплачувати податок на додану вартість, застосування відповідачем п.4.2 ст.4 Заокну України "Про податок на додану вартість" і донарахування податку на додану вартість у сумі 37,52 грн. ( а згідно повідомлення-рішення донараховано 38,00 грн.) та застосування штрафних санкцій у сумі 170,00 грн. є необгрунтованим.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону не  дозволяється  включення  до  податкового  кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття  робіт  (послуг)  чи банківським документом,  який засвідчує перерахування  коштів  в  оплату  вартості  таких  робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної  податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді  фінансових  санкцій,  установлених законодавством,   нарахованих  на  суму  податкового  кредиту,  не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної;  б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище,  ім'я та по  батькові фізичної особи,  зареєстрованої як  платник  податку  на  додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи  або  місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;  е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну оставки без врахування податку; з) ставку  податку та відповідну суму податку у цифровому  значенні; и) загальну  суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідачем висновок про те, що податкова накладна № 7 від 31.12.05р. не містить повного або скороченого найменування, яке вказано в установчих документах юридичної особи - платника податку на додану вартість, а саме в податковій накладній зазначений продавець ДП "Издат-во "Новая Харьковщина", не є назвою, яка відповідає дійсності, зроблений лише на припущенні, вказано про те, що за даними печатки на податковій накладній підприємство має іншу назву. Але при цьому в законі визначено, що податкова накладна повинна містити відповідність назви підприємства, яка зазначена в установчих документах юридичної особи. Однак відповідачем не досліджувались такі документи.

Згідно з пунктом 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затверджено наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. У абзаці 1 пункту 5 Порядку вказується, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Вищезазначена податкова накладна не визнана в установленому законом порядку недійсною.

Позивачем до матеріалів справи надана копія податкової накладної № 7 від 31.12.2005р., в якій продавцем зазначено "Дочернее предприятие "Издательство "Новая Харьковщина".

Також наданий лист ДП Видавництва "Нова Харківщина", в якому зазначено, що ним дійсно була видана позивачу податкова накладна № 7 від 31.12.2005р., в якій в графі, де зазначається найменування продаця товарів (робіт, послуг) було вказано ДП "Издат-во "Новая Харьковщина". Відповідно до статуту підприємство має повну назву "Дочернее предприятие "Издательство "Новая Харьковщина", скорочену - ДП "Издательство "Новая Харьковщина". На звернення позивача з проханням виписати податку накладну без скорочень в назві, підприємством це було зроблено, перший екземпляр податкової накладної, в якій слово "издательство" було написано скорочено не повернутий ДП Видавництву "Нова Харківщина".

Суд зазначає, що вказання скороченого найменування продавця в податковій накладній не впливає на оподаткування підприємства позивача.

Позивачем від продавця була отримана податкова накладна № 7 від 31.12.2005р., яка містила всі необхідні реквізити, дана накладна внесена до реєстру податкових накладних № 12. Таким чином, у позивача не було підстав для звернення до податкового органу з заявою про порушення продавцем порядку виписування податкової накладної.

Суд вважає безпідставним висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та донарахування зобов"язання з податку на додану вартість у сумі 18489,71 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 9245,00 грн.

Стосовно решти суми донарахувань в розмірі 90963,0грн. за завищення податкового кредиту з ПДВ за період з січня по березень 2005р. в наслідок реалізації друкованої реклами за цінами нижчими від собівартості суд зазначає, що відповідно до  п.п.5.1.2 п.5.1 ст.5 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла у 1 кварталі 2005 року), від оподаткування ПДВ звільняються операції з поставки (передплати) і доставки періодичних ви дань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; по ставки книжок вітчизняного виробництва; поставки учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва.

В періоді, що перевірявся, позивач здійснював поставку періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, а також операції по розміщенню реклами у цих засобах масової інформації.

Відповідно, по операціям поставки періодичних видань друко ваних засобів масової інформації податкові зобов'язання не формувалися, база оподаткування не визначалася, оскільки ці операції звільнені від опода ткування ПДВ, але в цих же періодичних виданнях позивач друкував і рекламні оголошення, по операціям з розміщення яких виникають податкові зобов*язання з ПДВ.

Порушень з правильності визначення податкових зобов*язань з ПДВ безпосередньо з розміщення реклами у позивача не встановлено, але позивач при розміщенні рекламних оголошень в друкованих виданнях не враховув ту частку таких видань, яка була занята під рекламою та податкові зобов*язання по виготовленню такої друкованої продукції не визначав, незважаючи на те, що всю суму ПДВ по придбаним матеріалам, які були використані для друку періодичних видань, відносив до податкового кредиту.

Відповідачем під час перевірки було встановлено, що позивач під час визначення бази оподаткування податком на додану вартість по операціям, які частково використовувалися в оподатковуваних операціях, а частково ні, враховував ціну реалізації такої продукції, що була нижча за її собівартість.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що його підприємство дійсно реалізовувало друковані видання з рекламними оголошеннями за ціною нижчою від  собівартості виготовлення такої продукції з метою більшого розповсюдження реклами для охоплення більшої кількості потенційних споживачів такої реклами..

Відповідно п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" при виготовлені та /або придбанні товари (роботи, послуги) частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нараховуваного) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Позивач не провів такого перерахування.

Крім того, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума любих витрат платника податків, здійснених в якості компенсації вартості товарів (послуг, робіт), придбаних (виготовлених) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність визначається як  будь-яка  діяльність  особи, направлена  на отримання  доходу  в  грошовій,  матеріальній  або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації   такої   діяльності   є  регулярною, постійною  та суттєвою.

Таким чином, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку міг відносити на валові витрати тільки витрати по придбанню таких товарів, які придбаються для використання у власній господарській діяльності, тобто з метою отримання прибутку.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,  нарахованих  (сплачених)  платником податку за ставкою, встановленою  пунктом  6.1  статті  6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з     придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою  їх   подальшого   використання   в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку.

В даному випадку позивач відніс до складу податкового кредиту з ПДВ всю суму ПДВ по придбаним товарам для виготовлення друкованої продукції, в т.ч. і по тій в якій були надруковані рекламні оголошення, які не звільнені від оподаткування.

Таким чином суд вважає правомірним зроблений відповідачем перерахунок бази оподаткування при визначені відсотку оподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій за даними перевірки встановлено, що в порушення п.п.7.4.3 п.7.4.ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством завищено податковий кредит за період з січня по березень 2005р. на суму 90963,00грн., а також правомірно застосовані штрафні санкції в сумі 45481,50 грн.

Такої ж позиції дотримується і Верховний суд України, яка викладена в постанові № 12/239н від 12.10.04р.

Таким чином, суд скасовує спірне податкове повідомлення-рішення в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 18528, 00 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9415,50 грн., а решту суму донарахувань вважає правомірною.

Керуючись статтями   4, 7, 8, 17, 86, 94, 160 - 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати частково податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова № 001052310/0 від 17.05.2006р. в частині донарахування 27943,50 грн., в тому числі основний платіж у сумі 18528,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 9415,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету на користь ТОВ "Регіон - Реклама", код 31432815, державне мито в сумі 1,70 грн.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанова в повному обсязі виготовлена 14.08.2006р.

Суддя                                                                                            Яризько В.О.