Постанова

від 04.04.2013 по справі 6/190

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. Справа№ 6/190

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Гончарова С.А.

за участю представників

від прокуратури: Стретович М.О. посвідчення № 012776 від 06.11.2012 року

від позивача : не з'явилися

від відповідача 1: Глобенко Л.В. дов. № 225-КР-279 від 01.03.2013 року

від відповідача 2: Салко О.В. дов. № б/н від 01.11.2012 року

від третьої особи: Ліліченко М.В. дов. № 01-861 від 01.08.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 17.01.2013 року

у справі № 6/190 (головуючий суддя Ковтун С.А., судді - Ломака В.С., Паламар П.І.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі:

Державного комітету України з земельних ресурсів

до 1.) Київської міської ради

2.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд»

третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Олександрівська клінічна лікарня міста Києва

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України з земельних ресурсів до Київської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» про визнання недійсним договору оренди від 07.07.2004 р. земельної ділянки площею 4357 кв.м. на вул. Шовковична, 39/1-а у Печерському районі міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю укладеного на виконання рішення Київської міської ради від 10.07.2003 р. № 638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» договору оренди від 07.07.2004 р. земельної ділянки площею 4357 кв. м. на вул. Шовковична, 39/1-а у Печерському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку вимогам чинного на той час цивільного та земельного законодавства, а також положенням постанов Кабінету Міністрів України № 466 від 12.08.1992, № 1761 від 27.12.2001 та наказу Міністерства культури і мистецтв України № 393 від 15.06.1999 р., згідно яких спірна земельна ділянка знаходиться на території охоронної зони пам'ятки історії національного значення, на якій забороняється здійснюватися будь-яке будівництво. Крім того, як вважає прокурор, підставами для визнання недійсним договору є відсутність погодження з Верховною Радою України вилучення (викупу) спірної земельної ділянки, погодження Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт проекту відведення земельної ділянки, висновку Спеціалізованого управління протизсувних підземних робіт, а також відсутність висновку землевпорядної експертизи.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.01.2013 р. у справі № 6/190 позов задоволено повністю. Визнано договір оренди земельної ділянки від 07.07.2004 р., укладений між Київської міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» недійсним та припинено на майбутнє.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» до Держаного бюджету України 42,5 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Київської міської ради до Держаного бюджету України 42,5 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2011 року у справі № 2а-6214/11/2670, яка набрала законної сили 21.06.2012 року за результатами перегляду Київським апеляційним адміністративним суду в апеляційному порядку, було визнано протиправним та скасовано п. 1 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 року № 638-5/798 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» на виконання, якого між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» 07.04.2004 р. укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі міста Києва, площею 4357 кв.м, з призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку. Враховуючи ту обставину, що наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, а, відтак, договір оренди є наслідком виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування, то визнання відповідного рішення органу місцевого самоврядування протиправним та скасування його у судовому порядку спричинює також відповідні наслідки недійсності до договору оренди, укладеного на його виконання.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва по справі № 6/190 від 17.01.2013 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. № 6/190 від 27.02.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 6/190 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 6/190 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 року по апеляційній скарзі порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Гончаров С.А. та призначено розгляд скарги на 14.03.2013 року.

14.03.2013 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли пояснення від Державного комітету України із земельних ресурсів, у яких сторона просила у зв'язку з реорганізацією замінити позивача у даній справі - Державний комітет України із земельних ресурсів на належного - Державне агентство земельних ресурсів України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року у зв'язку з неявкою представників позивача, відповідача-2 та третьої особи розгляд справи було відкладено на 04.04.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 6/190 від 04.04.2013 року враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.2 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Гончаров С.А.,Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 року, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вирішила задовольнити клопотання позивача та у відповідності до положень ст. 24 ГПК України здійснила заміну позивача правонаступником, а саме на Державне агентство земельних ресурсів України.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2013 року у справі № 6/190 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2013 року у справі № 6/190.

Представники відповідача-1 та третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Представник позивача в судове засідання 04.04.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції пунктом 1 рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 10.07.2003р. №638-5/798 Центральній клінічній лікарні припинено право користування частиною земельної ділянки площею 0,45га, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 22.03.1965р. №1960 «Про відвід земельної ділянки Київській міський лікарні ім. Жовтневої революції в Печерському районі»(лист-згода від 05.06.2002р. №45/60) та зарахувати зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови. Передано ТОВ «Житло-Буд», за умови виконання п.1.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,51 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 23.12.2003р. №323/1198 внесено зміни до п.1 рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»: абзац чотири викладено в такій редакції: «Передати товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд», за умови виконання п.1.1 цього рішення, земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлового та громадської забудови загальною площею 0,51га, в тому числі: - площею 0,06га короткострокову оренду на 2 роки (на період будівництва з подальшим благоустроєм території); - площею 0,45га в довгострокову оренду на 15 років».

Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»(із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 23.12.2003р. №323/1198 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею») внесено зміни до п.1 рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»(із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 23.12.2003р. №323/1198 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»), а саме: абзац 4 пункту 1 викладено в такій редакції: «Передати товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд», за умови виконання п.1.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,45 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови»; другий абзац пункту 1 виключити; пункт 1,2 виключити, в зв'язку з цим п.1.3 вважати пунктом 1.2.

На виконання рішення Київської міської ради від 10.07.2003 р. № 638-5/798 (в редакції рішення Київської міської ради від 23.12.2003 р. за № 323/1198) між Київською міською радою (орендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» (орендарем) 07.04.2004 р. укладено договір оренди земельної ділянки, об'єктом оренди якого є земельна ділянка, яка розташована на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі міста Києва, площею 4357 кв.м, з призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно п. 2-4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Частини 2 - 4 цієї статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Згідно з практикою Європейського Суду одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2011 р. № 2а-6214/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р., визнано протиправним та скасовано п. 1 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 р. № 638-5/798 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що рішення суду першої інстанції прийняте виключно на підставі обставин, встановлених Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2011 року № 2а-6214/11/2670, які господарський суд кваліфікував як такі, що звільнені від доказування на підставі ч. 4 ст. 35 ГПК України.

Проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.03.2013 року у справі К/9991/80440/12 за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «Житло-Буд» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2011 р. № 2а-6214/11/2670 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р., зазначені судові акти скасовано, а позовну заяву заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України про визнання протиправними та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради від 10.09.2003 року № 638-5/798 залишено без розгляду, що у свою чергу спростовує доводи суду першої інстанції покладені в основу рішення.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань щодо передачі земель комунальної власності у власність чи користування, оренду громадянам та юридичним особам є виключним правом міської ради, як суб'єкта права власності на землю.

Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Тобто, наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, а, відтак, договір оренди є наслідком виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Рішенням Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 10.07.2003р. №638-5/798 ТОВ «Житло-Буд» передано в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,51 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

На виконання рішення Київської міської ради від 10.07.2003 р. № 638-5/798 (в редакції рішення Київської міської ради від 23.12.2003 р. за № 323/1198) між Київською міською радою (орендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» (орендарем) 07.04.2004 р. укладено договір оренди земельної ділянки.

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст. 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Оскільки ухвалою ВАСУ від 28.03.2013 року у справі К/9991/80440/12 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2011 р. № 2а-6214/11/2670 скасовано, що у свою чергу свідчить про дійсність п. 1 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 р. № 638-5/798 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для визнання, укладеного на його виконання, договору оренди землі від 07 липня 2004 року недійсним у відповідності до приписів ст. 124 Земельного кодексу України та положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням наведених вище обставин та відсутністю правових підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, у зв'язку з наявністю дійсного рішення органу місцевого самоврядування, на виконання вимог якого і було укладено спірний договір оренди земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, а отже апеляційна скарга ТОВ «Житло-Буд» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2013 року у справі № 6/190 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2013 року по справі № 6/190 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі: Державного комітету України з земельних ресурсів відмовити повністю.

4. Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуд" (01001, м. Київ, вул. майдан Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 24368041) судовий збір у розмірі 573 грн. 50 коп. (п'ятсот семи десяти трьох гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

Матеріали справи № 6/190 повернути до Господарського суду м. Києва

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Чорна Л.В.

Гончаров С.А.