Постанова

від 26.04.2013 по справі 826/2415/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 26 квітня 2013 року                      № 826/2415/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест" до  Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про  визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0007502203 від 08.08.2012 р. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0007502203 від 08.08.2012 р. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ПП “Дизайн Текстиль МТД” за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні. У судовому засіданні 25.04.2013 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у письмовому провадженні. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Відповідачем була проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ПП «Дизайн Текстиль МТД» (код за ЄДРПОУ 36424395) за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест" (код за ЄДРПОУ 30781521) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ПП «Дизайн Текстиль МТД» (код за ЄДРПОУ 36424395) за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. №420/22-3/30781521 від 21.06.2012 р. (надалі - Акт перевірки №420/22-3/30781521). Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №420/22-3/30781521, позивачем порушено вимоги п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пп. а п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, позивачем занижено податок на додану вартість на суму 59887,00 грн., в т.ч. за березень 2011 р. – 59887,00 грн. На підставі вказаного Акту перевірки №420/22-3/30781521 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0007502203 від 08.08.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 59888,00 грн., з яких 59887,00 грн. - за основним платежем, а 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест" зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 10.03.2000 р., взято на податковий облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва 28.03.2000 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 30.03.2000 р. Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест", як покупцем, та ПП “Дизайн Текстиль МДТ”, як постачальником, був укладений Договір №10-0401 від 10.04.2009 року (надалі – Договір №10-0401), згідно п.1.1  та п.3.1. якого постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець прийняти його відповідно до накладних, які є невід'ємними частинами договору, та оплатити на умовах даного договору. На виконання умов Договору №10-0401 ПП “Дизайн Текстиль МДТ” поставило позивачу товар (одяг) на загальну суму 712250,45 грн., в т.ч. ПДВ 118708,41 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-00023 від 01.03.2011 р. –на суму 91508,50 грн., в т.ч. ПДВ 15251,42 грн.; № РН-00024 від 01.03.2011 р. – на суму 193015,52 грн., в т.ч. ПДВ 32169,25 грн.; № РН-00028 від 03.03.2011 р. –на суму 271034,92 грн., в т.ч. ПДВ 45172,49 грн.; №РН-00032 від 17.03.2011 р. - на суму 17998,42 грн., в т.ч. ПДВ 2999,74 грн.; № РН-00034 від 22.03.2011 р. - на суму 88203,37 грн., в т.ч. ПДВ 14700,56 грн.; № РН-00037 від 29.03.2011 р. – на суму 50489,72 грн., в т.ч. ПДВ 8414,95 грн. Зазначені видаткові накладні містять всі обов'язкові реквізити. Судом встановлено, що ПП “Дизайн Текстиль МДТ” були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 712250,45 грн., в т.ч. ПДВ 118708,41 грн. (№23 від 01.03.2011 р. –на суму 91508,50 грн., в т.ч. ПДВ 15251,42 грн.; №24 від 01.03.2011 р. – на суму 193015,52 грн., в т.ч. ПДВ 32169,25 грн.; №28 від 03.03.2011 р. –на суму 271034,92 грн., в т.ч. ПДВ 45172,49 грн.; № 32 від 17.03.2011 р. - на суму 17998,42 грн., в т.ч. ПДВ 2999,74 грн.; №34 від 22.03.2011 р. - на суму 88203,37 грн., в т.ч. ПДВ 14700,56 грн.; №37 від 29.03.2011 р. –на суму 50489,72 грн., в т.ч. ПДВ 8414,95 грн.). Зазначені податкові накладні  містять всі реквізити, передбачені для первинних документів. З матеріалів справи вбачається, що позивачем повернуто ПП “Дизайн Текстиль МТД” частину товару за Договором №10-0401 вартістю 352952,00 грн., в т.ч. ПДВ 58821,00 грн., у зв'язку з чим позивачем були надані відповідачу відповідні розрахунки коригувань сум податку на додану вартість до податкової декларації з ПДВ. Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ПП “Дизайн Текстиль МДТ” було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість. Згідно з дослідженими судом наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за березень 2011 року, всі господарсько-фінансові операції позивача з ПП “Дизайн Текстиль МТД” та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданій декларації, порядку її оформлення представник відповідача не заявив. Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними. Факт оплати товару підтверджується відповідними банківськими виписками та платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції. Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт про результати невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства “Дизайн Текстиль МДТ” (код ЄДРПОУ 36424395) з питань  правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.04.2011 р. по 31.05.2011 року №796/23-7/36424395 від 04.07.2011, як на доказ недійсності правочинів між позивачем та ПП “Дизайн Текстиль МТД”, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Також, суд звертає увагу, що вказаний акт не включає період перевірки позивача, - березень 2011 р. та, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №10-0401 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ПП “Дизайн Текстиль МДТ” чи позивача. Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями. Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність Договору №10-0401, укладеного між позивачем та ПП “Дизайн Текстиль МТД”, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача. Крім того, суд звертає увагу, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2013 р. у адміністративній справі №2а-12001/11/2670 за позовом ПП "Дизайн текстиль МДТ" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання дій неправомірними, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 р., визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Печерському районі міста Києва, щодо визнання правочинів, укладених Приватним підприємством «Дизайн текстиль МДТ» з контрагентами при придбанні та продажу товару за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. та за період з 31.04.2011 р. по 31.05.2011 р. такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та такими, що є нікчемними та носять фіктивний характер; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Печерському районі міста Києва, щодо визнання відсутності об'єктів оподаткування у Приватного підприємства «Дизайн текстиль МДТ» при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 року та за період з 01.04.2011 р. по 31.05.2011 р. Відповідно до ч. 1 та  ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності  умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є  будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ПП “Дизайн Текстиль МТД”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку. Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України. Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Суд також звертає увагу, що основними видами діяльності позивача згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є неспеціалізована оптова торгівля, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. З матеріалів справи вбачається, що Договір №10-0401 був укладений позивачем з метою виконання своїх зобов'язань, як постачальника, перед ТОВ “Графен” (Договір №211 від 28.01.2011 р.), ТОВ “Самшид” (Договір №898 від 01.11.2010 р.), ТОВ “Фасон ММ” (Договір №44151 від 01.07.2009 р.), ТОВ “Мерак” (Договір №631 від 01.11.2010 р.), ТОВ “Алнаир” (Договір №118 від 26.01.2011 р.), ТОВ “Норман Плюс” (Договір №113 від 06.03.2009 р.). З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем валових витрат та  податкового кредиту за результатами господарських відносин  із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. при здійсненні  господарських взаємовідносин з ПП “Дизайн Текстиль МДТ” та, як наслідок, не було допущено заниження грошових зобов"язань з податку на додану вартість на суму 59887,00 грн. Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0007502203 від 08.08.2012 р. Позивачем надано суду достатні докази в обґрунтування позовних вимог. Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є  суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94,  158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест" задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби №0007502203 від 08.08.2012 р. 3. Судові витрати в сумі 598,88 грн. (п'ятсот дев'яносто вісім гривень вісімдесят вісім копійок) присудити на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Холдінг Інвест" (ідентифікаційний код 30781521) за рахунок Державного бюджету України. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                Ю.Т. Шрамко