Ухвала

від 20.02.2013 по справі 2а/1570/8086/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 р.Справа № 2а/1570/8086/2011

Категорія: 5.5 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Шевчук О.А., Шеметенко Л.П.

за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Балтської іудейської релігійної громади на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року в справі за позовом Балтської іудейської релігійної громади до Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України, третя особа відкрите акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ» про часткове скасувати наказу про передачу майна, -

ВСТАНОВИВ:

Балтська іудейська релігійна громада подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Постановою від 18 жовтня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову Балтської іудейської релігійної громади про скасування наказу Державного комітету зв'язку та інформації України № 230 від 25 листопада 2003 року «Про передачу майна ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ» (Одеська дирекція)» в частині передачі будівлі АТС та приміщення дизельної, розташованих в будові №1а по вулиці Дячишина в місті Балта Одеської області, виключивши з Переліку нерухомого майна, що передано у власність ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ», від 25 листопада 2003 року, який є Додатком до наказу № 230 від 25 листопада 2003 року, будівлі АТС та приміщення дизельної - №№ 215, 216, 217 Переліку.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального і процесуального права. Також апелянт посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, та на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Апелянт посилається на те, що оскаржений наказ Державного комітету зв'язку та інформації України № 230 від 25 листопада 2003 року прийнятий всупереч наказу Фонду Держмайна України № 602 від 29 травня 1996 року, яким заборонено включення до статутних фондів акціонерних товариств, які знаходяться в процесі корпоратизації та приватизації, культових та не культових споруд, які належали релігійним організаціям, в статутний фонд акціонерних товариств, та яким зобов'язано вжити заходи щодо їх вилучення.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо передачі майна у власність ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ» до державної реєстрації Балтської іудейської релігійної громади, оскільки чинне законодавство України не ставить питання повернення культового майна релігійним організаціям в залежність від дати їх реєстрації, та не пов'язує право релігійних організацій на отримання культового майна у власність або у користування з фактом їх правонаступництва тих організацій, які до радянської влади мали у власності це культове майно.

Також апелянт посилається на безпідставність висновку суду першої інстанції про відсутність доказів віднесення спірних нежилих приміщень до культових будівель, оскільки факт належності цих будівель до культових підтверджений матеріалами справи - протоколом засідання від 23 лютого 1924 року та документами датованими 1962 року та 1964 року. Також апелянт посилається на те, що факт належності цих будівель до культових є загальновідомим фактом для старожилів м. Балти, органів місцевого самоврядування та третьої особи.

ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ» надало письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що ВАТ «Укртелеком» створено шляхом корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» на базі його цілісного майнового комплексу згідно із Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27.12.1999 року №155 (а.с.135).

Суд першої інстанції встановив, що наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 230 нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства, в тому числі спірні нежилі приміщення, що знаходились на момент прийняття Наказу №230 за адресою: Одеська область, м. Балта, вул. Д?ячишина, 1а передано у власність ВАТ «Укретелком» (а.с.136-161), у зв'язку з чим ВАТ «Укртелеком» з 25 листопада 2003 р. набуло право власності на майно, яке передано до його статутного фонду в тому числі на спірні нежилі приміщення.

Суд першої інстанції встановив, що 28 листопада 2000 року Іудейська релігійна громада м. Балта була зареєстрована Балтською районною державною адміністрацією в Єдиному державному реєстрі за ідентифікаційним номером 25934198, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.20).

28 листопада 2000 року Одеською обласною державною адміністрацією на підставі Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» було зареєстровано статут Іудейської релігійної громади м. Балта, що підтверджено Свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної організації (а.с.19).

Суд першої інстанції встановив, що законодавством, чинним на час прийняття оскарженого наказу саме на місцеві органи державної влади був покладений обов'язок щодо передачі культових будівель або майна у власність чи безоплатне користування релігійним громадам, в той час як органи державної влади, одним із яких був Державний комітет зв'язку та інформатизації України на час прийняття оскаржуваного рішення не був наділений повноваженнями щодо винесення рішень про повернення культових будівель релігійним організаціям та прийняв оскаржений Наказ у межах повноважень визначених діючим на той час законодавством.

Також суд першої інстанції встановив, що відповідно до ст. 8, ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Указу Президента України від 04 березня 1992 року № 125/92 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», Постанови Ради Міністрів України від 5 квітня 1991 р. №83, Розпорядження Президента України від 22 червня 1994 року № 53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового майна», що видане на виконання ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», п. 6 Постанови Верховної Ради України Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції 23.12.93р.), визначалась дата 01.12.1997 року, як останній день до якого місцеві органи державної виконавчої влади було зобов'язано забезпечити передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням, проте як відповідач у якості юридичної особи та релігійної громади зареєстрований лише 28 листопада 2000 року, а отже і не міг претендувати на спірні приміщення.

Також суд першої інстанції встановив, що 07 травня 1998 року Прем'єр-міністром України видано Розпорядження №290-р «Щодо забезпечення поетапного повернення релігійним організаціям культових будівель, які не використовуються або використовуються не за призначенням».

Вказаним Розпорядженням було зобов'язано Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації забезпечити згідно із законодавством України поетапне повернення релігійним організаціям культових будівель, які не використовуються або використовуються не за призначенням, а також до 01.07.1998 року подати Кабінетові Міністрів України повний перелік культових будівель, які перебувають у державній та комунальній власності і не використовуються або використовуються не за призначенням, з визначенням термінів та умов повернення їх релігійним організаціям.

Суд першої інстанції встановив, що позивач не надав до суду жодних підтверджень щодо віднесення спірних нежилих приміщень до культових будівель, оскільки надані позивачем докази не містять відомостей, що спірні будівлі були синагогою, а саме:

- згідно із протоколом засідання від 23.02.1924 року (копія а.с.21) згадується Савранська синагога, проте не уточнюється яке саме приміщення є вказаною синагогою, чи спірні приміщення та зазначена у документі синагога є одними і тими ж будівлями та за якою адресою вказана синагога знаходиться на час складання зазначеного документу.;

- рішенням Виконавчого Комітету Балтської міської ради депутатів трудящих від 09.04.1962 року (копія а.с.22) згадується приміщення, що знаходиться за адресою: м. Балта, вул. Пролетарська, 4 та вказується, що у довоєнний час в ньому знаходилась єврейська громада, проте жодних посилань на те, що вказане приміщення є будівлею Савранської синагоги чи на те, що воно є культовим або релігійним в даному рішенні немає;

- рішеннями Виконавчого Комітету Балтської міської ради депутатів трудящих від 16.04.1964 року №119 та від 08.06.1964 року №178 спірне приміщення було передано міському відділенню зв'язку та вирішено переобладнати його під АТС (копія а.с.23, 24), але в зазначених рішеннях спірне приміщення також не визначається як, Савранська синагога.

Суд першої інстанції встановив, що інших доказів, які б свідчили про належність спірних приміщень до культових чи релігійних позивач до суду не надав.

21 березня 2002 року Президентом України видано Указ №279/2002 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

На виконання зазначеного Указу Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження № 564-р від 27.09.02р. «Про перспективний план невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

Згідно з п. 1. 1. зазначеного вище Перспективного плану визначено, що у жовтні 2002 року Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації повинні вивчити питання про долю колишніх культових будівель, церковних приміщень та майна, належність яких до колишньої церковної власності підтверджена відповідними архівними документами, та узгодити його з керівниками релігійних організацій на місцях, визначити терміни повернення цих будівель, приміщень і майна в користування церквам і релігійним організаціям та подати відповідні пропозиції Міжвідомчій комісії з підготовки пропозицій щодо відновлення прав церков і релігійних організацій, які були порушені внаслідок проведення колишнім Союзом РСР тоталітарної політики стосовно релігії (далі - Міжвідомча комісія).

Суд першої інстанції встановив, що позивачем не вчинялись дії направлені на прийняття участі у зазначеному узгодженні, пов'язаному із поверненням культових та релігійних споруд, належність яких до колишньої церковної власності має бути підтверджена відповідними архівними документами.

Також позивач не надав доказів про звернення Релігійної громади до Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням про повернення спірної будівлі в порядку ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» або оскарження рішення про відмову у передачі будівлі.

Позивач не довів на підставі яких положень законодавства та правовстановлюючих документів Іудейська релігійна громада міста Балта є правонаступником іудейської релігійної громади, що здійснювала свою діяльність у місті Балта до встановлення радянської влади та у зв'язку із чим власність вказаної релігійної громади, за її наявності, має бути передана позивачу.

Суд першої інстанції встановив, що на момент прийняття оскарженого рішення і до теперішнього часу відсутній будь-який акт іншого компетентного органу державної влади, який би визначав статус спірної будівлі як культової або вирішував питання про її передачу релігійній громаді.

Із врахуванням того, що на момент прийняття оскарженого наказу не було жодних законних підстав вважати спірні приміщення культовими чи релігійними; до органу, що був наділений повноваженням розпоряджатись спірними приміщеннями не надходило жодних запитів чи клопотань про повернення спірних приміщень у власність позивача та жодним іншим державним органом не було прийнято рішення про передання спірних приміщень у власність релігійної громади міста Балта, суд першої інстанції встановив, що оскаржений наказ прийнятий у відповідності із вимогами діючого на той час законодавства.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, представника ПАТ «Укртелеком», розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 від 27 грудня 1999 року вирішено створити відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «Укртелеком» на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком», затверджений статут ВАТ «Укртелеком», та зобов'язано певних посадових осіб провести дії з державної реєстрації створеного ВАТ «Укртелеком».

Апеляційний суд зазначає, що Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 від 27 грудня 1999 року виданий відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, які приватизуються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05 липня 1993 року.

Відповідно до п. 15 вказаного Положення, в редакції чинній на час прийняття Міністерством наказу з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

На виконання вимог Наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 від 27 грудня 1999 року, відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, які приватизуються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05 липня 1993 року, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України прийняти й наказ № 230 від 25 листопада 2003 року «Про передачу нерухомого майна ВАТ «Укртелеком (Одеська дирекція)» (а.с. 136).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржений наказ прийнятий у відповідності та на виконання діючого станом на 25.11.2003 р. законодавства України.

Доводи апелянта проте, що оскаржений наказ Державного комітету зв'язку та інформації України № 230 від 25 листопада 2003 року прийнятий всупереч наказу Фонду Держмайна України № 602 від 29 травня 1996 року, яким заборонено включення до статутних фондів акціонерних товариств, які знаходяться в процесі корпоратизації та приватизації, культових та не культових споруд, які належали релігійним організаціям, в статутний фонд акціонерних товариств, та яким зобов'язано вжити заходи щодо їх вилучення, апеляційний суд не приймає, оскільки оскаржений наказ є похідним від наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 від 27 грудня 1999 року, та логічно відповідає закріпленим у законодавстві нормам щодо набуття товариством права власності на майно, передане йому засновниками.

Також апеляційний суд вважає помилковим посилання апелянта на те, що чинне законодавство України не ставить питання повернення культового майна релігійним організаціям в залежність від дати їх реєстрації, та не пов'язує право релігійних організацій на отримання кульового майна у власність або у користування з фактом їх правонаступництва тих організацій, які до радянської влади мали у власності це культове майно, оскільки ці доводи апелянта не стосуються предмету позову.

Апеляційний суд не приймає доводи апелянта про наявність доказів віднесення спірних нежилих приміщень до культових будівель, оскільки предметом спору є Наказ Державного комітету зв'язку та інформації України № 230 від 25 листопада 2003 року, прийняття якого не пов'язане з законодавством, яким врегульоване питання віднесення будівель до колишніх культових будівель, церковних приміщень та майна, належність яких до колишньої церковної власності підтверджена відповідними архівними документами, чи передачі цих будівель у користування релігійній громаді

Таким чином, апеляційний суд встановив, що апелянт не довів правомірності своїх вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Балтської іудейської релігійної громади залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 15 травня 2013 року.

Головуючий: суддя С.Д Домусчі

суддя О.А.Шевчук

суддя Л.П. Шеметенко