Рішення

від 14.05.2013 по справі 910/5455/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5455/13 14.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімінвест-плюс"

про стягнення 263 872, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Григоренко В.І. за довіреністю б/н від 25.03.2013 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімінвест-плюс" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів суми основного боргу в розмірі 256 892, 17 грн. та з відповідач-1 7 042, 83 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного у спрощений спосіб між ним та відповідачем-1 договору поставки позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем-1 не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/5455/13 та призначено її до розгляду на 09.04.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено на 14.05.2013 р.

14.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути солідарно з відповідачів 256 829, 17 грн. основного боргу та 5 136, 58 грн. судового збору, а також з відповідача-1 7 042, 83 грн. 3 % річних та 140, 86 грн. витрат на оплату судового збору.

Заява мотивована тим, що позивачем було проведено перерахунок суми основного боргу, відповідно до якого встановлено, що 26.03.2012 р. відповідачем було проведено платіж на користь позивача не в сумі 2 107, 50 грн., як це зазначалось ним раніше, а в сумі 2 170, 50 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд враховує, що в даному випадку позивачем не наведено документального підтвердження сплати 26.03.2012 р. відповідачем на його користь платежу в сумі 2 170, 50 грн., а не 2 107, 50 грн., що було попередньо відображено в позовній заяві та в наданому до неї примірнику незавіреної банком виписки з поточного рахунку.

Водночас, враховуючи те, що можливість зменшення суми позовних вимог є гарантованим процесуальним правом позивача, а також зважаючи на те, що матеріали справи не містять контррозрахунку відповідача суми основного боргу перед позивачем, суд приймає вказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Представники відповідачів в судове засідання 14.05.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.05.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачами, за усною домовленістю позивач поставив, а відповідач-1 прийняв та зобов'язався оплатити товар на загальну суму 326 297, 04 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № АП-07-0057 від 07.04.2012 р. на суму 131 040, 00 грн. (отримано представником відповідача-1 за довіреністю № 5 від 07.04.2012 р.), № АП-07-0058 від 09.04.2012 р. на суму 113 081, 24 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 12 від 09.04.2012 р.), № АП-07-0060 від 09.04.2012 р. на суму 59 176, 00 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 23 від 09.04.2012 р.), № АП-07-0073 від 09.04.2012 р. на суму 5 158, 50 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 24 від 07.04.2012 р.), № АП-07-0181 від 04.05.2012 р. на суму 5 065, 20 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 5 від 04.05.2012 р.), № АП-07-0289 від 22.05.2012 р. на суму 12 776, 10 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 17 від 22.05.2012 р.).

На підставі прибуткової накладної (повернення) № АП-07-0002 від 17.04.2012 р. відповідачем-1 було частково повернуто товар на суму 5 158, 50 грн. за видатковою накладною № АП-07-0073 від 09.04.2012 р., у зв'язку з чим загальна сума поставленого позивачем відповідачу товару склала 321 138, 54 грн.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем-1, останній за поставлений товар розрахувався частково, сплативши на користь позивача 64 309, 37 грн., а саме: 55 583, 65 грн. - 05.04.2012 р. та 4 000, 00 грн. - 10.04.2012 р. відносно видаткової накладної № АП-07-0057 від 07.04.2012 р.; 2 170, 50 грн. - 26.03.2012 р. відносно видаткової накладної № АП-07-0073 від 09.04.2012 р.; 2 555, 22 грн. - 17.05.2012 р. відносно видаткової накладної № АП-07-0289 від 22.05.2012 р., у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем в розмірі 256 829, 17 грн.

З метою забезпечення зобов'язань відповіда-1 перед позивачем, 31.07.2012 р. між останнім (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки № ПР-07-0059, відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ "Перспектива" за зобов'язаннями, зазначеними в розділі 2 цього Договору.

Так, відповідно до п. 2.1. Договору поруки під зобов'язанням в цьому Договорі розуміють зобов'язання боржника щодо оплати товару, отриманого на підставі видаткової накладної № АП-07-0057 від 07.04.2012 р., № АП-07-0058 від 09.04.2012 р., № АП-07-0060 від 09.04.2012 р., № АП-07-0073 від 09.04.2012 р., № АП-07-0181 від 04.05.2012 р., № АП-07-0289 від 22.05.2012 р.

Відповідно до п. 1.2. Договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

При цьому, п. 1.3. Договору поруки його сторони визначили, що обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за цим Договором обмежується сплатою суми основного боргу.

26.02.2013 р. позивач звернувся до відповідача-2 з письмовою вимогою від 25.02.2013 р., якою просив у зв'язку з наявністю боргу у відповідача-1 перед позивачем в розмірі 256 892, 17 грн. у відповідності до умов Договору поруки сплатити її на користь позивача.

Зважаючи на те, що відповідачами так і не було погашено боргу перед позивачем, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей містять найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи визнання відповідачем факту поставки товару шляхом здійснення часткової його оплати з чітко визначеним призначенням платежу, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-1 прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 256 829, 17 має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків річних суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу-1 7 042, 83 грн. 3 % річних, розрахунок яких є невірним.

Так, позивачем не лише арифметично невірно просумовано нарахування відносно кожної накладної, але й не враховано в уточненому розрахунку заявлені ним уточнення щодо сплати відповідачем-1 26.03.2012 р. в оплату видаткової накладної № АП-07-0073 від 09.04.2012 р. суми 2 170, 50 грн., а не 2 107, 50 грн., у зв'язку з чим борг за накладною склав 2 988, 00 грн., а не 3 051, 00 грн., як на те зроблено посилання позивачем в своєму розрахунку.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до проведеного судом перерахунку сума 3 % річних має складати 6 985, 70 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами, а також сплатити суму основного боргу.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем-2 укладено Договір поруки вже після настання строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару. Вказана дія нормами ЦК України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (ст. 548 ЦК України). Тобто на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідачі мають перед позивачем відповідати солідарно в межах суми основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно заявленим до них та задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (53273, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Покровське, вулиця Радянська, будинок 18-Б; код ЄДРПОУ 32616819) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімінвест-плюс" (01004, місто Київ, Дарницький район, вулиця Червоноармійська, будинок 27, офіс 7; код ЄДРПОУ 33384622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 15; код ЄДРПОУ 30262667) 256 829 (двісті п'ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн. 17 коп. основного боргу та 5 136 (п'ять тисяч сто тридцять шість) грн. 58 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (53273, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Покровське, вулиця Радянська, будинок 18-Б; код ЄДРПОУ 32616819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 15; код ЄДРПОУ 30262667) 6 985 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 70 коп. 3 % річних та 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 71 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2013 р.

Суддя В.С. Ломака