cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" серпня 2013 р. Справа№ 910/5455/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Пашкіної С.А.
Сітайло Л.Г.
при секретарі Майданевич Г.А.
за участю від позивача -Григоренко В.І.
представників сторін: від відповідача -1- не з'явився.
від відповідача -2- не з'явився.
розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю
апеляційну скаргу "Перспектива"
на рішення
господарського суду м. Києва.
від 14.05.2013 року.
у справі № 910/5455/13 ( суддя: Ломака В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Хімагромаркетинг"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю
"Перспектива"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю
"Хімінвест-плюс"
про стягнення 263 872, 00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.05.2013 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (53273, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Покровське, вулиця Радянська, будинок 18-Б; код ЄДРПОУ 32616819) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 7-А; код ЄДРПОУ 35646846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 15; код ЄДРПОУ 30262667) 256 829 (двісті п'ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн. 17 коп. основного боргу та 5 136 (п'ять тисяч сто тридцять шість) грн. 58 коп. витрат зі сплати судового збору.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (53273, Дніпропетровська область, Нікопольський район, село Покровське, вулиця Радянська, будинок 18-Б; код ЄДРПОУ 32616819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 15; код ЄДРПОУ 30262667) 6985 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 70 коп. 3 % річних та 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 71 коп. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ТОВ "Перспектива" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.
Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання 06.08.2013 року представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з'явилися про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників відповідача-1 та відповідача-2, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач та не спростовано відповідачами, за усною домовленістю позивач поставив, а відповідач-1 прийняв та зобов'язався оплатити товар на загальну суму 326297,04 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № АП-07-0057 від 07.04.2012 р. на суму 131 040, 00 грн. (отримано представником відповідача-1 за довіреністю № 5 від 07.04.2012 р.), № АП-07-0058 від 09.04.2012 р. на суму 113 081, 24 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 12 від 09.04.2012 р.), № АП-07-0060 від 09.04.2012 р. на суму 59 176, 00 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 23 від 09.04.2012 р.), № АП-07-0073 від 09.04.2012 р. на суму 5 158, 50 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 24 від 07.04.2012 р.), № АП-07-0181 від 04.05.2012 р. на суму 5 065, 20 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 5 від 04.05.2012 р.), № АП-07-0289 від 22.05.2012 р. на суму 12776,10 грн. (отримано представником відповідача за довіреністю № 17 від 22.05.2012 р.).
На підставі прибуткової накладної (повернення) № АП-07-0002 від 17.04.2012 р. відповідачем-1 було частково повернуто товар на суму 5 158, 50 грн. за видатковою накладною № АП-07-0073 від 09.04.2012 р., у зв'язку з чим загальна сума поставленого позивачем відповідачу товару склала 321 138, 54 грн.
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем-1, останній за поставлений товар розрахувався частково, сплативши на користь позивача 64 309, 37 грн., а саме: 55583,65 грн. - 05.04.2012 р. та 4000, 00 грн. - 10.04.2012 р. відносно видаткової накладної № АП-07-0057 від 07.04.2012 р.; 2170, 50 грн. - 26.03.2012 р. відносно видаткової накладної № АП-07-0073 від 09.04.2012 р.; 2 555, 22 грн. - 17.05.2012 р. відносно видаткової накладної № АП-07-0289 від 22.05.2012 р., у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем в розмірі 256 829,17 грн.
З метою забезпечення зобов'язань відповідача-1 перед позивачем, 31.07.2012 р. між останнім (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки № ПР-07-0059, відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ "Перспектива" за зобов'язаннями, зазначеними в розділі 2 цього Договору.
Так, відповідно до п. 2.1. Договору поруки під зобов'язанням в цьому Договорі розуміють зобов'язання боржника щодо оплати товару, отриманого на підставі видаткової накладної № АП-07-0057 від 07.04.2012 р., № АП-07-0058 від 09.04.2012 р., № АП-07-0060 від 09.04.2012 р., № АП-07-0073 від 09.04.2012 р., № АП-07-0181 від 04.05.2012 р., № АП-07-0289 від 22.05.2012 р.
Відповідно до п. 1.2. Договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
При цьому, п. 1.3. Договору поруки його сторони визначили, що обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за цим Договором обмежується сплатою суми основного боргу.
26.02.2013 р. позивач звернувся до відповідача-2 з письмовою вимогою від 25.02.2013 р., якою просив у зв'язку з наявністю боргу у відповідача-1 перед позивачем в розмірі 256892,17 грн. у відповідності до умов Договору поруки сплатити її на користь позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей містять найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи визнання відповідачем факту поставки товару шляхом здійснення часткової його оплати з чітко визначеним призначенням платежу, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач-1 прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 256829,17 має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.
Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків річних слід відзначити наступне.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивачем нараховано відповідачу-17042, 83 грн. 3 % річних, розрахунок яких є невірним.
Так, позивачем не лише арифметично невірно просумовано нарахування відносно кожної накладної, але й не враховано в уточненому розрахунку заявлені ним уточнення щодо сплати відповідачем-1 26.03.2012 р. в оплату видаткової накладної № АП-07-0073 від 09.04.2012 р. суми 2170,50 грн., а не 2107, 50 грн., у зв'язку з чим борг за накладною склав 2988,00 грн., а не 3051,00 грн., як на те зроблено посилання позивачем в своєму розрахунку.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Відповідно до проведеного судом першої інстанції перерахунку, з яким цілком погоджується колегія суддів, сума 3 % річних має складати 6985,70 грн.
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами, а також сплатити суму основного боргу.
У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).
Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.
Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.
Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.
При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.
Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем-2 укладено Договір поруки вже після настання строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару. Вказана дія нормами ЦК України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (ст. 548 ЦК України). Тобто на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10.
Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідачі мають перед позивачем відповідати солідарно в межах суми основного боргу.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив всіх необхідних дій щодо належного повідомлення апелянта про дату, час і місце судового засідання.
Твердження апелянта про наявність форс-мажорних обставин як на причину невиконання ним своїх зобов'язань, у підтвердження чого надає висновок ТПП України від 20 червня 2012р. вих. № 1288/05-4. колегією суддів не беруться до уваги виходячи з наступного.
Позивач поставив товар і зі свого боку виконав умови поставки, що підтверджується відповідними накладними, а апелянт (відповідач-1) у свою чергу отримав товар і зобов'язаний був негайно здійснити його оплату. А тому посилання апелянта на наявність форс-мажору жодним чином не звільняє його від обов'язку виконання грошового зобов'язання, зокрема сплати суми боргу та відсотків річних як спеціальної відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ст. 625 ЦК України.
Окрім того, у вищезгаданому висновку ТПП України зазначено, що «внаслідок сильних морозів у січні-лютому 2012 р. на площах товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" загинули посіви озимого ячменю на площі 400 та. озимої пшениці на площі 800 га. озимого ріпаку на площі 140 га, що підтверджується актами від 11.04.2012 р. та 13 квітня 2012 р., затвердженими управлінням агропромислового розвитку Нікопольської районної адміністрації Дніпропетровської області.»
Тобто станом на 11 квітня 2012 року було лише зафіксовано факт загибелі посівних культур. Очевидно, що про стан посівних апелянт знав або зобов'язаний був знати як добросовісний виробник с/г продукції та особа, що безпосередньо здійснює обробіток на с/г угіддях ще до затвердження представниками АПК Нікопольської РДА.
Поставка товару здійснювалася з 07 квітня 2012 року но 22 травня 2012 року, і апелянт не повідомляв про неможливість виконання свого обов'язку про оплату отриманого товару.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного..
Доводи наведені відповідачем-1 в апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2013 року у справі № 910/5455/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 910/5455/13 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя Баранець О.М.
Судді Пашкіна С.А.
Сітайло Л.Г.
Повний текст постанови складено 07.08.2013 року.
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 06.08.2013 |
Оприлюднено | 07.08.2013 |
Номер документу | 32842416 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Баранець О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні