Постанова

від 17.05.2013 по справі 5023/5530/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2013 р. Справа № 5023/5530/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шумейко О.О. (довіреність №248-429 від 11.01.2013 року)

відповідача - Літвінової А.С. (довіреність №04 від 26.03.2013 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Старк Мінерал Груп" м. Харків (вх. №551 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 30.01.13 р. у справі № 5023/5530/12

за позовом Державне підприємство завод "Електроважмаш" м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Старк Мінерал Груп" м. Харків

про стягнення 128 193,69 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство завод "Електроважмаш" м. Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Старк Мінерал Груп" м. Харків, 113736,70 грн. попередньої оплати, 1743,34 грн. річних за користування чужими грошовими коштами, 21574,60грн. пені за невиконання зобов'язання.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.13 р. ( суддя Ковальчук Л.В.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Старк Мінерал Груп" на користь Державного підприємства завод "Електроважмаш" 113736,70 грн. попередньої оплати, 1743,34 грн. річних за користування чужими грошовими коштами, 21574,60грн. пені за невиконання зобов'язання та 2741,10 грн. судового збору.

Відповідач не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.01.13 року по справі №5023/5530/12 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому заявник зазначає про порушення умов договору з боку позивача, а саме: не надіслання заявки на отримання партії товару та подальше прийняття продукції, в зв'язку з чим вважає, що строк поставки товару на даний час не настав. Крім того, заперечує отримання від позивача листів, що містяться в матеріалах справи та на які посилається позивач, а також заперечує направлення листа № 50 від 03.10.2012 р., посилаючись на те, що ТОВ ТД «Старк Мінерал Груп» не відмовлялось від поставки продукції. Відповідач вважає неправомірним стягнення з нього пені, посилаючись на те, що її нарахування не відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та на те, що обов'язок поставки товару не є грошовим зобов'язанням. Крім того, відповідач стверджує, що позивач в порушення ст. 22 ГПК України вже після початку розгляду справи по суті змінив підставу позову, надавши до суду документи та розрахунки про стягнення з відповідача заборгованості починаючи з грудня 2011 року.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується вважає їх безпідставними, такими, що спростовуються наявними у справі документами та які свідчать про те, що позивач здійснив замовлення товарів, сплатив передплату за їх отримання, а відповідач не в повній мірі виконав замовлення позивача. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 13.03.2013 р. оголошено перерву до 03.04.2013 р.

02.04.2013 р. позивач надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення по справі стосовно правомірності застосування відсоткової ставки у розмірі 3% при здійсненні розрахунку річних за користування чужими грошовими коштами, в яких вважає, що при визначенні процентів за користування чужими грошовими коштами за аналогією закону, відповідно до ст. 8 ЦК України, слід застосовувати ч. 2 ст. 625 ЦК України. В даних поясненнях позивач також наводить обґрунтування визначення розміру пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки продукції.

03.04.2013 р. відповідач направив до суду апеляційного господарського суду додаткові пояснення по справі, в яких стверджує, що він не надсилав на адресу позивача листів засобами факсимильного зв'язку, а тому зазначає про відсутність оригіналів таких документів; вважає, що товарно-транспортні накладні не можуть підтверджувати уповноваження певних осіб на виконання будь-яких функцій.

В судовому засіданні 03.04.2013 р. оголошено перерву до 10.04.2013 р.

09.04.2013 р. позивач надав до суду додаткові пояснення по справі стосовно предмету спору у даній справі з правовим обґрунтуванням, а також навів розрахунок пені з визначенням періоду по кожному замовленню, виходячи з суми передплати та вартості поставленого товару.

В судовому засіданні 10.04.2013 р. оголошено перерву до 15.05.2013 р.

14.05.2013 р. позивач також надав додаткові пояснення по справі, в яких спростовує наведені відповідачем доводи щодо зміни підстав позову.

В судовому засіданні 15.05.2013 р. сторони підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі, у відзиві на неї та у наданих до суду додаткових поясненнях в обґрунтування викладених вимог та заперечень.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 04.11.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №238-13/135-Т, згідно умов якого відповідач (Учасник) зобов'язується у 2011-2012 роках поставити позивачу (Замовникові) товари, зазначені в Специфікації №1 (додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари. Поставка здійснюється окремими партіями. Замовлення на поставку кожної окремої партії товарів повинно бути оформлено Замовником у формі листа або заявки, що містить в собі найменування, номенклатуру, асортимент та кількість товарів.

Згідно п. 4.1. Договору розрахунки за партію товарів проводяться шляхом 100% передплати Замовником.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.07.2012 року позивачем на користь відповідача було перераховано передплату за пісок у розмірі 200000,00грн.(платіжне доручення №2837 від 27.07.2012 року).

Також, місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов Договору та для отримання необхідного товару, позивач в період дії договору направляв на адресу відповідача заявки на поставку продукції, а відповідач з урахуванням отриманих заявок виставляв позивачу рахунки на оплату, які відповідач оплачував, що підтверджується рахунками та платіжними дорученнями (а.с. 47-144, т. 1).

Як вказує позивач, на виконання умов договору з серпня 2012 року відповідач перестав виконувати умови Договору та здійснювати поставку замовленої та оплаченої позивачем продукції.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати умови Договору, що підтверджується листами №238-13/741 від 17.05.12року та №238-13/1048 від 10.07.12року.

Відповідач листом №50 від 03.10.2012 року визнав заборгованість та повідомив, що вказана заборгованість буде виплачена позивачу найближчим часом.

Однак вказана сума заборгованості так і не була перерахована на розрахунковий рахунок позивача.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 113736,70 грн., на яку відповідачем не було поставлено товар відповідно до умов договору, а також суми пені та процентів за користування чужими грошовими коштами в зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання.

Застосувавши до даних правовідносин загальні положення цивільного законодавства щодо виконання зобов'язання, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 113736,70 грн. суми попередньої оплати.

Враховуючи, що нарахування пені передбачено умовами Договору, позовні вимоги в цій частині визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а пеня у розмірі 21574,60грн. стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1743,34грн..

З висновками місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 113736,70 грн. суми попередньої оплати та 21574,60грн. пені повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію даним правовідносинам, колегія суддів виходить з того, що за приписами ст. 264, 265 Господарського Кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні приписи містить й ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначив про те, що заборгованість відповідача у сумі 113736,70 грн. складається з сум передплат, що були сплачені позивачем платіжними дорученнями № 2282 від 09.12.2011 р., б/н від 15.12.2011 р., № 53323 від 26.12.2011 р., № 5454 від 29.12.2011 р., № 54 від 11.01.2012 р., № 123 від 27.01.2012 р., № 1255 від 05.04.2012 р., № 1624 від 08.05.2012 р., № 1745 від 17.05.2012 р., № 2225 від 18.06.2012 р., № 535 від 22.06.2012 р., № 2660 від 17.07.2012 р., № 2837 від 27.07.2012 р. (копії знаходяться в матеріалах справи) для виконання відповідачем замовлень позивача, які останнім виконані не в повній мірі.

Таким чином, як вказує позивач, заборгованість відповідача з повернення передоплати в сумі 113736,70 грн. виникла поетапно, а остання передплата позивачем була здійснена 27.07.2012 р. згідно платіжного доручення № 2837 на суму 200000,00 грн.

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, колегія суддів констатує, що замовлення на поставку кожної окремої партії товарів повинно бути оформлено Замовником (позивачем) у формі листа або заявки, що містить в собі найменування, номенклатуру, асортимент та кількість товарів.

На підтвердження здійснення замовлення позивачем до матеріалів справи надані листи-замовлення №238-13/1949 від 30.11.11 р., №238-13/2033 від 15.12.11р., №238-13/367 від 03.03.12 р., №238-13/547 від 02.04.12 р., №238-13/658 від 27.04.12 р., №238-13/708 від 11.05.12 р., №238-13/853 від 05.06.12 р., № 238/13/1001 від 03.07.12 р., №238-13/1002 від 03.07.12 р., які за твердженнями позивача, спершу направлялися за допомогою засобів факсимільного зв'язку, що узгоджується з п. 14.3 Договору, а пізніше оригінали листів вручалися особисто менеджерам ТОВ ТД "Старк Мінерал Груп" Діденко А.С. та Серенко С.С., про що останніми були зроблені відповідні відмітки на екземплярах листів позивача.

Відповідач отримання вказаних листів-замовлень заперечує, в зв'язку з чим посилається на відсутність у нього обов'язку поставляти товар.

Однак, твердження відповідача про неотримання ним листів-замовлень не відповідає дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ ТД "Старк Мінерал Груп" виставляло ДП завод "Електроважмаш" рахунки на оплату, в яких найменування товару і сума виставлена до сплати, повністю відповідають найменуванню продукції, що замовлена вказаними листами та відповідає її вартості. Зазначене дає підстави вважати, що відповідачем були виставлені до сплати рахунки саме на підставі вказаних листів - замовлень позивача. Крім того, у кожному платіжному дорученні, що були надані позивачем до суду, в графі призначення платежу зазначено номер рахунку на оплату, який сплачував позивач.

Таким чином, у зв'язку з перерахуванням позивачем коштів в рахунок передплат з посиланням на відповідні рахунки, виставлені відповідачем, у ДП завод «Електроважмаш» виникло право на отримання замовленої продукції, а у ТОВ ТД «Старк Мінерал Груп» обов'язок її поставити.

Матеріалами справи підтверджено, що, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати умови Договору, що підтверджується листами №238-13/741 від 17.05.12року та №238-13/1048 від 10.07.12року.

Однак, свої зобов'язання з поставки товару відповідач не виконав, а своїм факсимільним листом № 50 від 03.10.2012 р. погодився повернути суму передплати.

При цьому колегія суддів вважає належним та допустимим доказом вказаний лист, оскільки згідно п. 14.3 Договору договір, а також документи, необхідні для виконання цього договору й передані з виконанням засобів факсимільного зв'язку, мають юридичну силу при наявності реквізитів, що дозволяють достовірно встановити відправника факсу.

Так, з огляду на зазначений лист вбачається, що на ньому наявні реквізити, що дозволяють встановити відправника факсу; лист № 50 від 03.10.12 р. розміщений на фірмовому бланку ТОВ ТД «Старк Мінерал Груп», підписаний керівником; на підпису міститься гербова печатка відповідача.

В свою чергу, відсутність оригіналу вказаного листа не позбавляє його доказової сили на підтвердження факту порушення відповідачем строків поставки товару, а також наміру останнього повернути суму передплати.

Дій, що свідчили б про відкликання вказаного листа або здійснення поставки товару за наявним замовленням відповідачем не вчинено і таких доказів до суду не надано.

Отже, факт порушення відповідачем свої зобов'язань щодо поставки товару за Договором на суму сплаченої позивачем передплати в розмірі 113736,70 грн. є доведеним та підтвердженим матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що 16.10.2012 р. позивач в зв'язку з неодноразовим порушенням відповідачем строків поставки продукції, що зумовило зриви виробництва, своїм листом № 248-1089 відмовився від замовленого товару та вимагав повернути йому суму 113736,70 грн., що була сплачена в рахунок попередньої оплати (а.с. 22, т. 1).

Таким чином, враховуючи, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач товар позивачу не поставив, позивач у відповідності з приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України набув право вимоги повернення суми попередньої оплати, в зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 113736,70 грн. попередньої оплати.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 21574,60грн. за невиконання зобов'язання, колегія суддів зазначає про наявність правових підстав для її стягнення.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, п. 9.1 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.

Згідно п. 9.2 Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів Учасник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1%, а у разі здійснення попередньої оплати Учасник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Надаючи правову кваліфікацію даним правовідносинам, колегія суддів виходить з того, що відповідно до предмету даного Договору відповідач, як Учасник, зобов'язався поставити позивачу, як Замовнику, товари, зазначені в Специфікації № 1 (додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Отже, договірні стосунки між сторонами обумовлені відносинами закупівлі товару, визначеного в Специфікації № 1 до Договору.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт невиконання ним своїх зобов'язань за Договором щодо поставки товару на суму перерахованої позивачем передоплати та на підставі направлених ним відповідачу листів-замовлень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно нараховано пеню в порядку, що погоджено сторонами у п. 9.2. Договору у розмірі 0,1%.

Вказаний розмір пені також відповідає вимогам абз. З ч. 2 ст. 231 ГК України.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. З ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанова Верховного суду України від 20 грудня 2010 року).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів констатує, що розраховуючи кількість днів прострочення виконання зобов'язання, позивачем також були враховані умови договору №238-13/135-Т від 04.11.2011.

Так, відповідно до п. 5.1. строк поставки партії товару складає: протягом 5 (п'яти) календарних днів п. 1 Специфікації №1 (додаток №1) та Специфікації №2 (додаток №2) з моменту письмової заявки з боку Замовника. При цьому, відповідно до п. 4.1. Договору розрахунки за парті товарів проводяться шляхом 100% передплати Замовником.

Отже, як вбачається з наданого позивачем розрахунку № 3 (а.с. 149-153, т.1) пеню за прострочення виконання зобов'язання з поставки товарів позивач починає нараховувати після 5 днів від дня одержання передплати відповідачем, а розрахунок пені здійснено по кожному замовленню окремо.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки обов'язок поставки товару не є грошовим зобов'язанням, тож за несвоєчасну поставку товару не може застосовуватись відповідальність, передбачена за невиконання грошового зобов'язання.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 21574,60 грн., оскільки її нарахування передбачено умовами Договору, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а розмір пені підтверджено наданим позивачем розрахунком.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1743,34 грн. річних за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Так, звертаючись до господарського суду позивач, посилаючись на положення ст.ст. 536, 693 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача річні за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами по договору №238-13/135-Т від 04.11.2011 сторони не встановлювали, позивач вважав, що при визначенні розміру процентів за користування чужими коштами за аналогією закону, відповідно до Цивільного кодексу України, слід застосовувати ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України (3% річних).

Проте, колегія суддів визнає помилковість позиції позивача, оскільки підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

В той же час, якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У разі несвоєчасного повернення сум попередньої оплати проценти за користування чужими коштами нараховуються на підставі статті 536 ЦК України. Якщо укладеним сторонами договором або законом розмір таких процентів не встановлено, то застосування приписів статті 625 названого Кодексу не є можливим.

Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на правову природу заявлених позивачем до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, в зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

Тому, рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2013 р. в частині стягнення з відповідача 1743,34 грн. річних за користування чужими грошовими коштами підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Не заслуговують на увагу твердження відповідача про порушення судом першої інстанції ч. 4 ст. 22 ГПК щодо зміни підстав позову після початку розгляду справи по суті.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, не вважається зміною підстав позову, зокрема, доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки, надані позивачем разом з листом від 11.01.13 були наданні на виконання ухвали суду від 03.12.12 в обґрунтування розміру позовних вимог, а первинні та розрахункові документи, надані з листом від 14.01.13 - в підтвердження правильності та достовірності даних, вказаних у розрахунках.

Таким чином позивач не змінював первісних обставин справи, а тому не змінював і підставу позову, що свідчить про те, що судом першої інстанції не було порушено ч.4 ст. 22 ГПК.

Інші доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку та є такими, що спростовуються матеріалами та дійсними обставинами справи.

.З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Старк Мінерал Груп" м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.01.13 р. у справі № 5023/5530/12 в частині стягнення з відповідача 1743,34 грн. річних за користування чужими грошовими коштами скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Державне підприємство завод "Електроважмаш" (61158, м. Харків, пр. Московський, 299, р/р 26002200400001 в ПАТ «ВіЕйБі Банк, МФО 380537, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД "Старк Мінерал Груп" (61158, м. Харків, пл. Повстання, 7/8, р/р 26008251442300 в АТ «Укрсиббанк» м. Харкова, МФО 351005, код ЄДРПОУ 36625984) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 17,34 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови підписано 17 травня 2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.