Постанова

від 23.04.2013 по справі 801/1975/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

23 квітня 2013 р. (10:30 год.) Справа №801/1975/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Кримтрансгаз"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

представники сторін: не з'явились.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Кримтрансгаз" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.02.13р. № 0001301501, від 13.03.13р. №0002221502 від 13.03.13р. № 0002211502.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства на момент виникнення спірних правовідносин та необґрунтовано зроблені висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.02.2013 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання 23.04.2013 р. представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надіслав на адресу суду 23.04.2013 р. клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.

У судове засідання представник відповідача 23.04.2013 р. також не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань або заперечень на адрес суду не надіслав.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Кримтрансгаз" є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи - 32318915), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 31.01.2007 р. № 100017935 серії НБ №049240, індивідуальний податковий номер 323189101288.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "НВП Кримтрансгаз" (32318915) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток з 01.04.2010р. по 30.09.2010 р. та податку на додану вартість за червень, липень 2010 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Бренд Строй" (код ЄДРПОУ 36165567).

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 30.01.2013 р. №494/15.2/32318915 (а.с. 13-20).

За результатами перевірки ДПІ у М.Сімферополі АРК ДПС, дійшла висновку, що матеріалами перевірки не підтверджено реальність здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ "НВП Кримтрансгаз" з ТОВ "Бренд строй", та як наслідок у позивача не виникає право на податковий кредит з податку на додану вартість та віднесення до валових витрат, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями), Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ (з наступними змінами), Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями).

Таким чином, відповідач в акті перевірки у розділі "висновок" зазначив, що перевіркою ТОВ "СНП Крим" встановлено порушення:

1.п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону Країни "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого, занижено податок на прибуток на загальну суму 63551,00 грн., у т.ч. по періодах: II кв.2010р. - 10417,00 грн., III кв.2010р. - 53134,00 грн.

2. пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про

податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) встановлено завищення податкового кредиту у сумі 50840,00 грн., в т.ч.: червень 2010р. - 8333,00 грн., липень 2010р. - 42507,00 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за червень, липень 2010 р. у сумі 1767 грн., а також завишення залишку від'ємного значення минулих періодів за червень, липень 2010р. у сумі 49073грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 13.02.2013 р. №0001301501 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 79438,75 грн., з яких за основним платежем 63551,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 15887,75 грн. (а.с. 12), №0002221502 від 13.02.2013 р., яким позивачу зменшений розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2010 р. в розмірі 1767,00 грн. (а.с. 10) та №0002211502 від 13.02.2013 р., яким позивачу зменшений розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2010 р. в розмірі 49073,00 грн. (а.с. 11).

Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 49073,00 грн. та 1767,00 грн., суми завишення від'ємного значення податку на прибуток на суму 63551,00 грн. ТОВ "НВП Кримтрансгаз", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень -рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час проведення позивачем господарської діяльності у червні - липні 2010 р. платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту -Закон № 168).

Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону № 168 об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю)

Законом України "Про податок на додану вартість"передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування передбачені ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п.п.7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037 (далі по тексту - Наказ № 165).

Пунктом 18 Наказу № 165 передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Згідно з п.п.7.2.4. п.7.2 ст. 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168)

Згідно з п. 7.4.1 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства на момент 2010 року суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ "Бренд Строй" на підставі договорів.

Так, 25.03.2009 р. ТОВ «НВП Кримтрансгаз» (Підрядник) уклало договір з ТОВ «Ростхолдінг». Згідно даного договору підрядник зобов'язався виконати оздоблювальні роботи па об'єкті розташованому за адресою: м. Ялта. смт. Гаспра, Шосе Алупкінське, буд. 21а. кв. 36, 37, 34, 35.

Після чого, між ТОВ «НВП Кримтрансгаз» (Замовник) та ТОВ «Бренд строй» (Підрядник) укладений договір №190 від 11.05.2010р.

Відповідно до п. 1.1 предметом даного Договору є здійснення підрядником оздоблювальних робіт, на об'єкті розташованому за адресою: м. Ялта. смт. Гаспра. Шосе Алупкінське, буд. 21а, кв. 36, 37

На виконання договору ТОВ «НВП Кримтрансгаз» від ТОВ «Бренд строй» отримані первинні бухгалтерські документи, а саме: податкові накладні №410 від 10.06.2010р.. №929 від 13.07.2010р.. № 1019 від 20.07.2010р., №1028 від 23.07.2010р., №954 від 13.07.2010р.. акт виконаних робіт від 20.07.2010р. на суму 181900,13 грн., довідка про вартість виконаних робіт від 20.07.2010р. на суму 181900,13грн.. акт виконаних робіт від 20.07.2010р. на суму 87992,75грн., довідка про вартість виконаних робіт від 20.07.2010р. на суму 87992.75 грн.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №376 від 10.06.2010р.. №717 від 13.07.2010р., №718 від 13.07.2010р.. №721 від 23.07.2010р.. №426 від 23.07.2010р. №421 від 20.07.2010р.. №427 від 23.07.2010р., №429 від 23.07.2010р.

Також між ТОВ «НВП Кримтрансгаз» (Покупець) та ТОВ «Бренд строй) (Продавець) укладений договір купівлі - продажу №340 від 01.07.2010р.

Відповідно до п. 1.1 ТОВ «НВП Кримтрансгаз» придбало у ТОВ «Бренд строй» будівельні матеріали.

ТОВ «НВП Кримтрансгаз» від ТОВ «Бренд строй» отримана податкова накладна №954 від 13.07.2010 р.

Отже, як вбачається судом із матеріалів справи, до складу податкового кредиту з ПДВ віднесена сума 50840,48 гри. у наступних періодах:

- Червень 2010р. - 8333,33 грн. - податкова накладна №410 від 10.06.2010р. на суму 50000,00 грн. у т.ч. ПДВ 8333.33 грн.

- Липень 2010р. - 42507,15 грн. - податкова накладна №954 від 13.07.2010р. на суму 35150,00 грн. у т.ч. ПДВ 5858.33 грн., податкова накладна №929 від 13.07.2010р. на суму 100000,00 грн.. у т.ч. ПДВ 16666,67 грн., податкова накладна №1019 від 20.07.2010р. на суму 45000,00 грн.. у т.ч. ПДВ 7500,00 грн., податкова накладна №1028 від 23.07.2010р. на суму 74892, 88 грн. , у т.ч. ПДВ 12482,15 грн.

Також, судом встановлено, що постачальник послуг (товарів), придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідних господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкові накладні.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою, зареєстрований як платник податків на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України та ЗУ "Про податок на додану вартість" мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Тому суд робить висновок про те, що суми ПДВ у червні 2010р. в розмірі 8333,00 грн. та у липні 2010р. в розмірі 42507,00 грн. включені вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження позитивного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за червень, липень 2010 р. у сумі 1767,00 грн., а також завишення залишку від'ємного значення минулих періодів за червень, липень 2010р. у сумі 49073,00 грн.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 63551,00 грн., суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи стосовно спірних правовідносин, яки виникли до 01.01.2011р.

Закон України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону № 1251 об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону №1251, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

За приписами п. 1.32 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає платників податку на прибуток підприємств, валові доходи, валові витрати, об'єкти, базу та ставки оподаткування, правила ведення податкового обліку, порядок нарахування та строки сплати податку, відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, встановлено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно п. 5.1. Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п.5.2.1 п. 5.2 Закону № 334 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, з положень пп. 5.2.1. п. 5.2. включаються до складу валових витрат.

Обмеження щодо неможливості віднесення до валових витрат сум, визначено пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону. Так, зокрема пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.п. 5.11. ст. 5 Закон України №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Суд зазначає, що до складу валових витрат та витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Бренд строй» (код ЄДРПОУ 36165567) віднесена сума 254201,00 грн., у т.ч. по періодах: 1 півріччя 2010р. - 41667,00 грн., 3 квартал 2010р. - 254201,00 грн., а саме:

- 2 квартал 2010 р. - 41666,67 грн. - податкова накладна №410 від 10.06.2010р. на суму 41666,67 грн. без ПДВ.

- 3 квартал 2010 р. - 212535,73 грн. - податкова накладна №954 від 13.07.2010р. на суму 29291,67 грн. без ПДВ. податкова накладна №929 від 13.07.2010р. на суму 83333,33 грн. без ПДВ, податкова накладна №1019 від 20.07.2010р. на суму 37500,00 грн. без ПДВ, податкова накладна №1028 від 23.07.2010р. на суму 62410,73 грн. без ПДВ.

Отже, як вбачається судом нараховано податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Бренд строй» 41666,67 + 212535,73 = 254202,4 * 25% = 63550,6 грн.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками банку.

Товари, придбані на підставі договору купівлі - продажу №340 від 01.07.2010р. у ТОВ «Бренд строй» були в подальшому реалізовані Земляніченській сільській раді, про що свідчать податкова накладна № 123 від 13.07.2010 р. на суму 37000,00 грн. у т.ч. ПДВ 6166,67 грн. та видаткова накладна № РН-0000120 від 13.07.2010 р.

Роботи, виконані ТОВ «Бренд строй» по договору №190 від 11.05.2010р., були у наступному передані ТОВ «Ростхолдінг» на підставі договору від 25.03.2009 р. та актів приймання виконаних робіт за липень 2010 р.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки відповідача про непідтвердженність реальності проведених господарських операцій, а саме, що товар (роботи, послуги) від контрагентів не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є неспроможними, оскільки є надуманими, та зробленими без урахування зазначених документів.

Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.

Тому суд робить висновок про те, що відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 63551,00 грн., а саме за 2 квартал 2010 року в розмірі 10417,00 грн. та за 3 квартал 2010 р. в розмірі 53134,00 грн.

Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання ТОВ "НВП Кримтрансгаз" ТМЦ (послуг, товарів) у ТОВ "Бренд Строй", у зв'язку з тим, що останній має ознаку "фіктивності" та спрямований на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому усі операції з надання послуг ТОВ "Бренд Строй" не спричиняють реального настання правових наслідків - є нікчемними, суд зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент - ТОВ "Бренд Строй" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочини між позивачем та ТОВ "Бренд Строй", були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами, укладеними між ТОВ "Бренд Строй" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочини з наданням товарів (послуг) ТОВ "Бренд Строй" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

З огляду на зазначене, відсутні ознаки нікчемності у правочинах, укладених між позивачем з ТОВ "Бренд Строй", оскільки вказані правочини мають реальний характер, були направлені на досягнення правових наслідків з набуттям сторонами правочину відповідних прав та обов'язків.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки №492/15.2/32318915 від 30.01.2013 р. не підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 49073,00 грн. та у розмірі 1767,00 грн. та з податку на прибуток 63551,00 грн.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 13.02.13р. № 0001301501, №0002221502 та №0002211502.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Кримтрансгаз" (ЄДРПОУ 32318915) 1302,78 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Панов О.І.