Рішення

від 14.05.2013 по справі 910/6043/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6043/13 14.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліона»

до Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»

про стягнення 141 766,27 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Кіртока А.В. (представник за довіреністю від 10.02.2013р.);

від відповідача: не з'явились;

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маліона» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» (надалі - відповідач) 141 766,27 грн., з яких: 125 600,00 грн. - основний борг, 8 630,27 грн. - 3% річних, 7 536,00 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди обладнання №05/09/08 від 05.09.2008р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірамакс» (первісний кредитор) у зв'язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед ТОВ «Вірамакс». В подальшому право вимоги про сплату вказаного боргу до відповідача було передано за Договором №0802 про уступку права вимоги від 29.02.2012р. позивачу (новий кредитор), у зв'язку з чим, останній звернувся до суду.

Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 125 600,00 грн. та 4 325,46 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач у п. 6 резолютивної частини позовної заяви просить суд у якості забезпечення позову накласти арешт на банківські рахунки відповідача.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі №6/166 від 13.08.2008р.

Таким чином, позивачем не доведено, що грошові кошти, які є у відповідача на рахунках банків до винесення рішення можуть зникнути або зменшитись, а тому клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліона» про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на пропущення останнім строків позовної давності.

Ухвалою від 04.04.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №910/6043/13, розгляд справи призначений на 23.04.2013р. Ухвалою від 15.04.2013р. №910/7164/13 відповідачу повернуто без розгляду зустрічну позовну заяву на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України. В судовому засіданні 23.04.2013р. у справі було оголошено перерву до 14.05.2013р. У судове засідання 14.05.2013р. представники відповідача не з'явились.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 14 травня 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірамакс» (первісний кредитор, орендодавець - за Договором оренди обладнання, надалі - ТОВ «Вірамас») та відповідачем (орендар - за Договором оренди обладнання) було укладено Договір №05/09/08 оренди обладнання (надалі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець надає орендарю в тимчасове платне користування (оренду) елементи будівельного риштування, кількість, характеристики та вартість яких вказується у додатках до цього Договору оренди. (п. 1.1. Договору оренди) зі строком дії до 10.11.2008р. (п. 3.1. Договору оренди).

ТОВ «Вірамакс» на підставі п. 2.1. Договору оренди згідно Акту від 05.10.2008 р. прийому-передачі майна за Договором №05/09/08 від 05.09.2008р. та Акту № 302 від 11.12.2008р. прийому-передачі обладнання за Договором №05/09/08 від 05.09.2008р. передав, а відповідач прийняв майно відповідно до умов Договору оренди без взаємних претензій.

Відповідно до п. 4.1.1. Договору оренди орендна плата нараховується за повний календарний місяць, а у випадку використання обладнання неповний календарний місяць - за фактичний період часу використання обладнання.

Згідно п. 4.1.5. Договору оренди орендар сплачує орендну плату щомісяця.

Пунктами 4.1.6. та 4.1.7. Договору оренди сторони погодили, що за перші 30 і останні 30 календарних днів оренди, орендатор здійснює 100% попередню оплату, в строк не менше 5 (п'ять) робочих днів, до передбачуваної дати передання обладнання виходячи із встановленого розміру орендної плати що є завдатком (п. 4.1.6. Договору оренди). Орендна плата за наступні місяці, сплачується орендарем шляхом 100% попередньої оплати згідно ставки, в строк з 20-го по 30-й календарний день поточного, сплаченого (в якому були надані послуги) місяця (п. 4.1.7. Договору оренди).

Згідно п. 4.2.1. Договору оренди ставка орендної плати за 30 (тридцять) календарних днів складає 4 600,00 грн. Початком оплачуваного періоду за оренду є дата отримання обладнання (дата підписання акту прийому-передачі). Закінченням оплачуваного періоду за оренду є дата повернення обладнання (дата підписання акту повернення) (п. 4.3. Договору оренди).

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 04.11.2008р. до Договору оренди, строк дії Договору №05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008р. продовжено до 10.02.2009р. (п. 1 Додаткової угоди №1), встановлено ставку орендної плати за 30 (тридцять) календарних днів для комплекту обладнання переданого у відповідності з Додатком №2 до Договору оренди в розмірі 9 200,00 грн. (п. 3 Додаткової угоди №3).

Додатковою угодою №2 від 10.02.2009р. до договору оренди, строк дії Договору № 05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008р. продовжено до 30.04.2009р.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

У відповідності до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Протягом дії Договору оренди між ТОВ «Вірамакс» та відповідачем на виконання пунктів 4.1.3. та 4.1.4. Договору оренди було підписано наступні акти про надання/отримання послуг, а саме:

- Акт надання послуг № 569 від 25.10.2008р. на суму 3 833,33 грн.,

- Акт надання послуг № 624 від 25.11.2008р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт надання послуг № 663 від 25.12.2008р. на суму 1 200,00 грн.,

- Акт надання послуг № 682 від 25.12.2008р. на суму 766,67 грн.,

- Акт №ВМ-0000680 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.12.2008р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт № ВМ-0000681 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.12.2008р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт надання послуг № 13 від 25.01.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 40 від 25.02.2009р. на суму 9 200,00 грн.,

- Акт надання послуг № 41 від 25.02.2009р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт надання послуг № 89 від 25.03.2009р. на суму 9 200,00 грн.,

- Акт надання послуг № 90 від 25.03.2009р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт надання послуг № 128 від 25.04.2009р. на суму 9 200,00 грн.,

- Акт надання послуг № 129 від 25.04.2009р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт № ВМ-0000178 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.05.2009р. на суму 9 200,00 грн.,

- Акт № ВМ-0000179 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.05.2009р. на суму 4 600,00 грн.,

- Акт надання послуг № 241 від 25.06.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 286 від 25.07.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 334 від 25.08.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 403 від 25.09.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 473 від 25.10.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 543 від 25.11.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 596 від 25.12.2009р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 11 від 25.01.2010р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 40 від 25.02.2010р. на суму 13 800,00 грн.,

- Акт надання послуг № 94 від 25.03.2010р. на суму 4 800,00 грн. на загальну суму 217 600,00 грн.

Загалом, згідно підписаних між ТОВ «Вірамакс» та відповідачем актів надання послуг та актів здачі-прийняття робіт, останнім було отримано послуг на загальну суму 217 600,00 грн.

Згідно Акту повернення обладнання від 03.03.2010р. за Договором №05/09/08 від 05.09.2008р. відповідач повернув ТОВ «Вірамакс» обладнання за Договором оренди на загальну суму 234 677,72 грн.

Відповідач свої зобов'язання за Договором оренди щодо сплати на користь ТОВ «Вірамакс» орендної плати виконав частково та здійснив оплату послуг на загальну суму 92 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками за 19.09.2008р., 10.12.2008р., 01.07.2010р., 30.07.2010р., 27.08.2010р., 10.09.2010р., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з урахуванням викладеного та з огляду на частковий розрахунок відповідачем за отримані послуги, розмір заборгованості останнього перед ТОВ «Вірамакс» становить 125 600,00 грн. = 217 600,00 грн. (вартість отриманих відповідачем послуг) - 92 000,00 грн. (часткова оплата, проведена відповідачем).

В подальшому, 29.02.2012р. між ТОВ «Вірамакс» (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено Договір №0802 про уступку права вимоги (далі - Договір уступки), відповідно до умов якого ТОВ «Вірамакс» передав (уступив), а позивач прийняв право вимоги від відповідача (боржника) належного виконання зобов'язань по сплаті заборгованості в розмірі 125 600,00 грн., що виникла на підставі Договору №05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008р. (п. 1.2. Договору уступки).

Заборгованість, вказана в п. 1.2. Договору уступки складається з суми основного боргу 125 600,00 грн. (п. 1.3. Договору уступки).

ТОВ «Вірамакс» уступив право вимоги позивачу в порядку та на умовах, передбачених Договором уступки (п. 1.4. договору уступки).

До позивача переходить право вимоги за основним договором (Договором оренди) в обсязі та на умовах, які існували в момент переходу цих прав (п. 2.2. Договору уступки).

Моментом переходу права вимоги від ТОВ «Вірамакс» до позивача за основним договором (Договором оренди) є момент набрання сили цим Договором уступки у відповідності до п. 6.1. (п. 2.33. Договору уступки).

Договір є укладеним і вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (п. 6.1. Договору уступки).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 516 ЦК України Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Листом вих. №14 від 29.02.2012р. відповідача було повідомлено про уступку права вимоги за Договором оренди на суму 125 600,00 грн. позивачу (новому кредитору).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 630 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог зазначає, що з огляду на умови Договору оренди позовна давність має застосовуватись окремо до кожного акту надання послуг, оскільки на думку останнього вказані акти є подіями, що мають юридичне значення і в силу статей 251, 253, 254, 257, 261, 262, 267, 530 ЦК України позивачем пропущено строк подачі позову.

Такі висновки відповідача є не обґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст. 252 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).

Разом з тим, у відповідності до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарських кодексів України» визначено, що до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам). Господарський суд в кожному конкретному випадку повинен дослідити обставини, які свідчать про визнання боргу. Якщо факт визнання боргу встановлений, давність переривається в день такого визнання.

Матеріалами справи повністю спростовуються доводи відповідача щодо пропущення позивачем строків позовної давності, зважаючи на те, що між ТОВ «Вірамакс» та відповідачем було укладено Договір про реструктуризацію заборгованості за договором №05/09/08 від 05.09.2008р., який датований 03.06.2010р., відповідно до змісту якого сторони встановили, що у відповідача існує заборгованість перед первісним кредитором у розмірі 220 000,00 грн. за Договором №05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008р. (п. 1.1. Договору про реструктуризацію заборгованості).

У п. 1.3. Договору про реструктуризацію заборгованості сторони погодили графік погашення заборгованості : 73 000,00 грн. до 30.07.2010р., 73 000,00 грн. до 30.08.2010р., 74 000,00 грн. до 30.09.2010р. . А в п. 2.2. зазначеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо своєчасного забезпечення погашення боргу згідно з умовами, визначеними цим договором. Такі дії відповідача свідчать про визнання боргу відповідачем.

Крім того, діями, які суд кваліфікує як дії, що свідчать про визнання боргу відповідачем є здійснення останнім на користь ТОВ «Вірамакс» оплати вартості послуг, а саме, оплати були здійснені 01.07.2010р., 30.07.2010р., 27.08.2010р., 10.09.2010р. Отже, вказані дії відповідача вчинені вже на виконання Договору про реструктуризацію заборгованості, відповідно до якого відповідачем визнано розмір заборгованості за Договором №05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008р., а відтак, враховуючи положення ст. 264 ЦК України, подання позивачем даної позовної заяви здійснено в межах строків передбачених ст. 257 ЦК України.

Отже, з урахуванням всіх викладених обставин та з огляду на те, що відповідачем не було здійснено розрахунку з позивачем (новим кредитором) за Договором оренди, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 125 600,00 грн. є обґрунтованими, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4 325,46 грн. інфляційних витрат слід зазначити про таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач нараховує 3% річних за період з 29.02.2012р. по 22.04.2013р., що згідно розрахунку позивача складає 4 325,46 грн. Разом з тим, позивач зазначає що у зв'язку з відсутністю інфляції в період з 29.02.2012р. по 22.04.2013р. такі вимоги є недоцільними, а тому відмовляється від таких вимог, проте в п.3 резолютивної частини заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача саме суму інфляційних витрат у розмірі 4 325,46 грн.

Зважаючи на положення статей 4-3, 32-34 ГПК України позивачем не доведено та не надано обґрунтувань позовних вимог в частині стягнення з відповідача саме суми інфляційних втрат в розмірі 4 325,46 грн., а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 125 600, 00 грн.

Судовий збір у розмірі 2 511,99 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» (ідентифікаційний код 14312364, адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маліона» (ідентифікаційний код 37476381, адреса: 65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, 21) 125 600,00 грн. (сто двадцять п'ять тисяч шістсот гривень 00 копійок) суми основного боргу та 2 511,99 грн. (дві тисячі п'ятсот одинадцять гривень 99 копійок) судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2013р.

Суддя С.М. Морозов